21.09.2011 р.
Тема 2. Інноваційні теорії та процеси
Питання теми:
2.1. Розвиток теорій і практики управління інноваціями.
2.2. Інноваційні процеси в умовах сучасної науково-технічної революції.
2.3. Класифікація інновацій.
2.1. Розвиток теорій і практики управління інноваціями
Інноваційний тип економіки передбачає визначення пріоритетів розвитку держави і регіонів, створення необхідних умов їх забезпечення – реформування відносин власності і системи управління в інноваційній сфері, стимулювання розвитку підприємництва, перехід до ринкового механізму регулювання економічних відносин. І хоча біля витоків теорії інновацій по праву стоїть ім’я знаного українського економіста М. Туган-Барановського, але все ж таки ґрунтовні концепції інноваційної економічної теорії були розроблені зарубіжними вченими. В той час, коли на заході теорії інноваційного розвитку вивчались, аналізувались і вдосконалювались, в Україні, як і в усіх країнах колишнього Радянського Союзу, теорії інновацій вважались антикласовими, оскільки захищали інтереси “позакласового” підприємця як носія технічного прогресу.
У 80-ті роки в індустріально-розвинених країнах світу змінилося саме поняття НТП і науково-технічного розвитку. Теорію інтенсифікації замінила теорія інноваційних процесів, як підгрунтя нової моделі економічного зростання. В радянській економічній науці в цей період проблематику нововведень розробляли лише в межах економічних досліджень НТП, тобто теорії суспільного виробництва. Провідними економістами цього напряму були С.Г. Струмілін, Т.С. Хачатуров, Л.М. Гатовський, Л.С. Бляхман, Є.Г. Ліберман, В.В. Новожилов, Д.С. Львов, Я.Д. Плоткін та інші. Досліджувались проблеми інтеграції науки і соціалістичного виробництва, шляхи впровадження досягнень науки і техніки у виробництво, а також питання стимулювання науково-технічного прогресу. Методологічно питання щодо оцінки впливу НТП на ефективність суспільного виробництва розглядалось як проблема визначення загальної (абсолютної) ефективності капітальних витрат [], тобто воно було зведено до оцінки і факторного аналізу фактичної ефективності НТП з метою його інтенсифікації. Для визначення економічної ефективності застосовувались функції Кобба-Дугласа або Леонтьєва, які являють собою моделі, що оцінюють економічну ситуацію як статичну або передбачають для неї деяку криву розвитку. Ці функції дозволяють звести великий обсяг вихідної економічної інформації до невеликої кількості параметрів (наприклад, витратам капіталу і трудових ресурсів) і визначити окремі фактори підвищення ефективності суспільного виробництва. В цей період були проведені фундаментальні дослідження категорії “нова техніка”. Класифікуючи її в контексті суспільного виробництва, були виділені три різні виробництва, де нова техніка відіграє роль засобів виробництва для виготовлення засобів виробництва, засобів виробництва для виготовлення продукції невиробничого споживання і об’єкту невиробничого споживання [8,11,12]. Маючи велику цінність для моделювання і планування економічних процесів, виробничі функції, однак, не враховували багатьох важливих факторів ринкової економіки, зокрема – динаміку виробничих витрат (особливо для проектів з великим періодом реалізації), динаміку цін під впливом кон’юнктури ринку, а також зростання ролі знань та творчої активності людини у підприємництві. Теорії нової техніки не враховували комерційної сторони інноваційної діяльності, що в умовах ринку стає суттєвим. Крім того, об’єктом досліджень не були організаційно-управлінські інновації, які при побудові ринкових відносин починають відігравати значну роль.
В умовах реформування української економіки перехід до інноваційного типу розвитку означає перш за все пошук фінансових джерел активізації інноваційної діяльності – прийняття відповідних законів, пільг, створення фондів, залучення приватного капіталу, розвитку венчурного підприємництва тощо. В зв’язку з цим виникає багато проблем і питань, пов’язаних з визначенням суб’єктів пільгового оподаткування і кредитування, з критеріями інноваційної діяльності. Серед відомих зарубіжних науковців, які вирішують проблеми інновацій сьогодні (Б. Твісс, Б. Санто, В.Д. Хартман, Р. Солоу, Є. Тоффлер, Е. фон Хіппель, Х. Барнет та інші), є економісти, фінансисти, математики, юристи. Кожен з них трактує категорії інноваційної сфери в залежності від мети дослідження і досліджуваних об’єктів. В цих умовах особливого значення набуває вивчення і аналіз існуючих зарубіжних теорій і практики управління інноваціями в їх розвитку, уточнення деяких категорій інноваційної сфери.
Можна виділити п’ять етапів розвитку сучасної теорії інноваційної діяльності:
Класична теорія інновацій.
Теорія довгих хвиль М. Кондратьєва.
Неокласичні (“постшумпетерівські”) теорії.
Теорія прискорення.
Соціально-психологічна теорія.
Представниками класичної теорії інновацій є австрійський вчений Й.-А. Шумпетер і його німецькі колеги В. Зомбарт і В. Мічерліх. Їх теорія ґрунтується на твердженні, що основним носієм науково-технічного прогресу є підприємець. В статті “Капіталістичний підприємець” (1909 р.) В. Зомбарт називає капіталістичне підприємництво клітинкою господарської системи капіталізму, джерелом життя, оскільки в ньому діє рушійна сила капіталістичного господарства – підприємництво. Він характеризує функції підприємця, метою якого є одержання прибутків і збереження своєї влади випускати на ринок технічні новинки [218]. Підприємець, реалізувавши новинку, в подальшому не зупиняється на зроблених відкриттях, а намагається розповсюдити їх, що і характеризує його як носія технічного прогресу.
Внесок В. Зомбарта в теорію інновацій полягає саме в цьому твердженні, яке представлене досить узагальнено: підприємець є носієм технічного прогресу.
Погляди В. Мічерліха теж стосуються ролі підприємця в розповсюдженні досягнень технічного прогресу. Його наукова робота “Економічний прогрес” (1910 р.) присвячена проблемам економічного розвитку і значенню нововведень, а висновки схожі на висновки В. Зомбарта [233].
В 1911 році Йозеф Алоіс Шумпетер в роботі “Теорія економічного розвитку” [242] визначив роль технічного нововведення як засобу, за допомогою якого “герой-підприємець” розраховує отримати вищі прибутки. З цього дослідження починається класична теорія інновацій, яка започаткувала багато напрямів досліджень і багато наукових послідовників.
Динамічна теорія розвитку Шумпетера грунтується на постійних “коливаннях” кон’юнктури, що він пов’язує із “здійсненням нових комбінацій” факторів виробництва. Не користуючись в цей період терміном “інновація” (його він введе в науковий обіг в 1939 р., в роботі “Кон’юнктурні цикли” [243]), Шумпетер використовує замість нього п’ять “нових комбінацій” факторів виробництва [242, с. 100-101], а саме:
виготовлення нового продукту або відомого продукту у новій якості;
впровадження нового, ще невідомого в даній галузі методу виробництва;
освоєння нового ринку збуту;
отримання нового джерела сировини або напівфабрикатів;
Проведення реорганізації (Neuorganisation – нім., нової організації), включаючи створення монополії або її підрив у конкурентів.
Саме ці ознаки нововведень покладені сьогодні в основу багатьох діючих довідникових і методичних розробок [76,77,135,172].
Всі комбінації є різними за своєю суттю, однак, усі вони мають дещо спільне – елемент новизни. Саме новизну Шумпетер вважав вирішальним критерієм при визначенні інновації (нововведення). Він першим серед економістів зробив спробу дослідити можливості здійснення нововведень. Найважливішими, за теорією Шумпетера, є впровадження нових продуктів і нових методів виробництва. Він першим визначив відмінність між товарними (1) і технологічними (2) новаціями. Однак і інші комбінації (3-5) він пов’язува із впливом технічного прогресу та нововведень, виходячи із своєї концепції. Масова поява “нових комбінацій”, за Шумпетером, свідчить про початок піднесення економіки.
Теорія довгих хвиль М. Кондратьєва доводить, що країни з ринковою економікою в процесі свого розвитку регулярно, з інтервалом у 40-60 років, проходять через стадії економічних піднесень і криз. Вперше досліджувати проблему кризових явищ в економіці спромігся український економіст М.І. Туган-Барановський, який ще у 1894 році у своїй магістерській роботі, розглядаючи промислові кризи в Англії, довів, що циклічність економічного розвитку визначається обмеженістю позичкового капіталу та особливостями його інвестування в капітальні товари. Результати його дослідження були визнані відомими економістами світу, і після першої наукової роботи М.І. Туган-Барановського було віднесено до фундаторів теорій бізнесових циклів і економічного зростання. Його учень і послідовник М. Кондратьєв продовжив дослідження в галузі кризових явищ економіки капіталістичних країн. Він вивів такі закономірності: великі цикли (“довгі хвилі Кондратьєва”) пов’язані з вагомими науково-технічними винаходами або відкриттями вчених, з періодами науково-технічних революцій, зміною технологічної парадигми або якимись іншими видатними подіями в економічному житті суспільства – утворенням нових країн, ринків тощо.
На початку життєвого циклу великих систем (країн) важливу роль відіграють науково-технологічні нововведення, які впливають на зменшення матеріальних витрат, на звільнення робітників, зменшення завантаження потужностей за рахунок їх більшої продуктивності. Змінюються економічна кон’юнктура, попит і пропозиція, реструктурується економіка.
На стадії “піднесення” хвилі звичайно супроводжуються політичними негараздами – війнами, революціями, страйками.
На стадії занепаду хвиля характеризується надзвичайною активізацією інноваційної діяльності, результатом якої є докорінне оновлення обладнання, споруд довготривалого використання, створення нових робочих місць і нових галузей виробництва, - спостерігається зміна технологічної парадигми, що в кінцевому підсумку виводить країну з кризи.
З огляду на це інноваційну діяльність слід розглядати у контексті можливих змін (стану рівноваги і відхилень від рівноваги у великих циклах кон’юнктури). Процеси нововведень чітко корелюються з економічною кон’юнктурою, з періодами життєвих циклів великих виробничих систем, а також з національним доходом, споживанням і нагромадженням капіталу, з ринком робочої сили. На стадії зниження кон’юнктури і загасання життєвого циклу великих систем необхідно знову впроваджувати технологічні інновації, щоб поновити і вдосконалити технології, товари, техніку, знайти нові ринки, створити нові робочі місця.
М.Кондратьєв довів [88], що є три типи “хвиль” – короткі (які повторюються приблизно через 3 роки), середні (15 років) і довгі, і всі вони впливають на економічну кон’юнктуру. При побудові системи регулювання економіки треба враховувати фактор часу і необхідно слідкувати за розвитком кризових явищ, що дозволить з меншими втратами відновити рівновагу, замінити одну парадигму на іншу. Інноваційні процеси необхідно пов’язувати з різними факторами кон’юнктури - з рівновагою “першого порядку” (попит і пропозиція); “другого порядку” – переливання капіталу в нові машини, обладнання, модернізацію виробництва; “третього порядку” – стосується усіх основних суспільних благ – виробничої структури, сировинної бази, джерел енергії тощо. Відхилення від рівноваги першого типу призводить до коротких хвиль, другого типу – до середніх хвиль, третього – довгих хвиль.
В умовах глибокої кризової ситуації в Україні необхідно якомога швидше перейти до нової парадигми технологічного розвитку, - створити необхідні умови для інноваційної діяльності, для розвитку високотехнологічних галузей промисловості, орієнтованих на імпортозаміщення, підвищити рівень зайнятості і заробітної плати, щоб шляхом активізації підприємницької діяльності сприяти переходу до стадії піднесення.
Після Й.А. Шумпетера і М. Кондратьєва багато науковців почали приділяти інноваціям значну увагу у своїх дослідженнях, виникли так звані “неокласичні” (“постшумпетеровські”) теорії інновацій. Найвідомішими представниками цього напряму є С. Кузнець, Г. Менш, М. Калецкі, В.Д. Хартман, Б. Твісс, Х.Д. Хауштайн та інші. Інновації вони оцінюють, за Шумпетером, як “головний імпульс” розвитку, що виходить від нових споживчих товарів, нових методів виробництва і транспортування, нових ринків, нових організаційних форм у промисловості [200]. При цьому вони враховують і циклічність розвитку економіки, де спалахи нововведень визначають чергування періодів кризи і процвітання. Тобто динаміці нововведень відводиться роль провідного фактору, що дозволяє визначити моменти виникнення, тривалість і інтенсивність кон’юнктурних циклів.
Таким чином, інновації є рухомою силою економічного розвитку. Вони вдосконалюють виробництво і водночас змінюють сферу обігу. В цьому контексті можна говорити про інноваційну економіку, яка має риси, що відрізняються від традиційної. Ключовими поняттями цього типу економіки є інновації (нововведення).
В країнах, що виникли після розпаду Радянського Союзу, інноваційна діяльність стала предметом наукових досліджень тільки в останні роки. За умов адміністративно-командної системи про нововведення згадувалося лише в контексті дослідження НТП [22; 39; 162; 165]. «Результатом науково-технічного, або, точніше науково-виробничого прогресу є нововведення. Нововведення – це вдосконалення виробництва, включаючи всі його елементи, знаряддя праці, предмети праці, робочу силу і продукти праці, а також способи з’єднання цих елементів – технологію виробництва, організацію виробництва і праці, управління виробництвом на основі матеріалізації наукових знань” [22, с. 12]. Категорія ж «інновація» в економічній теорії країн пострадянського простору ще не визначена, вона потребує подальших досліджень.