Лекція викладача.
Раптом…брязнуло враз! І ридально навік
розірвалось…
І бездонним проваллям дихнула порожня луна.
…від кларнета твого – пофарбована дудка
зосталась
…в окривавлений Жовтень – ясна обернулась
Весна.
Є.Маланюк
Цими рядками поет Є.Маланюк зміг виразити увесь трагізм долі Павла Тичини. В.Стус писав, що «в історії світової літератури, мабуть, не знайдеться іншого такого прикладу, коли б поет віддав половину свого життя високій поезії, а половину – нещадній боротьбі зі своїм геніальним обдаруванням».
Перша збірка Павла Тичини «Сонячні кларнети» дала підстави говорити про появу одного з найсамобутніших поетів-новаторів нової епохи.
Загальна характеристика збірки «Сонячні кларнети».
Збірка «Сонячні кларнети» вийшла друком у 1918 році. До неї П.Тичина включив 44 свої твори, які умовно можна поділити на три тематичні групи.
До першої належить лірика з пейзажними і любовними мотивами. Це вірші «Гаї шумлять…», «Десь надходила весна…», «Не дивися так привітно…», «Подивилась ясно…», «О панно Інно…», «Туман», «Сонце», «Вітер», «Дощ», «Пастелі» (цикл) та ін. поезії вражають красотою образів і чуттям природи.
Друга група – вірші про народне горе, спричинене Першою світовою війною. «Хтось гладив ниви і поля…», «Іще пташки…». У них відчувається нова експресивно виражена емоційна тональність. Поет майстерно передає настрої і почуття.
Третя група тематично поєднується з другою: Україна і революція. Тут, як і в попередніх творах, Павло Тичина – передовсім гуманіст, який, глибоко вболіваючи за трагічну долю свого народу, показує революцію в її страшній суті.
Значну частину творів цієї збірки написано між двома революціями (Лютневою і Жовтневою).
Збірка «Сонячні кларнети» є поетичним виразом світовідчуття і світорозуміння нового покоління творчої інтелігенції. Винесений у заголовок книги незвичайний образ-символ сонячних кларнетів якнайкраще відбиває сутність індивідуального стилю молодого Тичини. Ним поет підкреслював сонячно-музикальний характер своєї творчості, вказував на синтез у ній тепла і світла з музичними ритмами всесвіту, що єднають людину з природою в найуніверсальнішому її значенні.
«Душа моя сонця намріяла…» – цей наскрізний образ є ключем для розуміння самобутності стилю поета.
Аналіз поезій п.Г.Тичини.
А) «Ви знаєте, як липа шелестить?..»
Поезія належить до жанру пейзажної лірики. Ліричні пейзажі – це своєрідна форма художнього пізнання людської душі. Вірш «Ви знаєте, як липа шелестить?..» – пейзаж-паралелізм, що нагадує фольклорні твори, де картини природи пов’язані з душевними настроями, а події людського життя часто виступають як паралель до явищ природи. У цій поезії відчутна єдність пейзажного образу і ліричного настрою. Духовна спорідненість ліричного героя зі світом природи передається всією силою барв, мелодій, голосів рідної землі. Картини природи і людські почуття чергуються.
Інтимно-пейзажна мініатюра «Ви знаєте, як липа шелестить...» устами ліричного героя проголошує гімн коханню, радості буття, що невіддільне від природи. Безпосереднє звернення до читача, незакінчені речення-умовчання роблять поезію щирою, задушевною, пробуджують найкращі, найромантичніші почуття.