Поняття, структура та джерела комерційного права

1.1. Поняття, предмет, метод і система комерційного права.

1.2. Співвідношення комерційного права з іншими галузями пра­ва. Функції комерційного права.

1.3. Джерела комерційного права.

Методичні рекомендації

Господарське право — це галузь права, яка регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійсненнягосподарської діяльності між суб’єктами господарювання, а також

між цими суб’єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Його ціннісними орієнтирами є практичні результати: одержання прибутку, утвердження позитивної репутації в суспільстві, середпартнерів, створення грошового фонду стабільності фірми. Досягти

цих результатів, стверджує професор Й. П. Петрович — залежить від середовища, в якому функціонує підприємець. Тому кожному підприємцеві в формуванні своєї стратегії необхідно: проаналізувати макроекономічні процеси, насамперед наявність кредитних ресурсів, величину процентних ставок, демографічні прогнози, політичну стабільність у державі; відслідкувати політичну стабільність в державі, фінансово грошову політику, податкову і антимонопольну діяльність; вивчити район діяльності підприємства, кількість фірм-конкурентів, їх потужність, наявність кримінально тіньових структур тощо.

Предметом регулювання господарського права є відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб’єктами господарювання, а також між цими суб’єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

1.1. Ця тема є оглядовою і охоплює не тільки інформацію, влас­не, про комерційне право як систему норм і навчальний курс, а й передбачає з’ясування ступеню закріплення основних положень те­орії права, цивільного, кримінального, адміністративного та інших галузей права, зв’язку між цими галузями та виведення в результаті своєрідного симбіозу норм цих галузей — комерційного права.

Підходячи до визначення поняття «комерційне право», варто зупинитися на співвідношенні понять «комерційне», «господарсь­ке», «підприємницьке», використовуючи як нормативну базу, так і відповідний навчально-методичний апарат. Після цього, опираю­чись на теоретичне визначення права, необхідно вивести визначен­ня комерційного права. У найбільш загальному вигляді його може бути визначено як систему’ правових норм, що регулює відносини у сфері підприємницької діяльності.

Зважаючи на викладене вище, особливу увагу потрібно зверну­ти на чітке усвідомлення предмета комерційного права — право­відносини, що виникають у зв’язку зі здійсненням підприємниць­кої діяльності. Після цього, зазначаючи, що визначення підприєм­ницької діяльності буде дано в наступній темі, можна перейти до визначення комерційного права як комплексної галузі, що в межах вищезазначеного предмета поєднує норми різних галузей права. Як приклад доцільно навести норми цивільного (правове регулю­вання договорів, зокрема господарських), земельного (купівля-продаж, оренда земельних ділянок для здійснення підприємниць­кої діяльності), сімейного (принципи розподілу майна суб’єктів підприємницької діяльності, створених па основі спільного суміс­ного майна подружжя) та інших галузей права.

Необхідно зупинитися па можливості поділу комерційного пра­ва на публічне і приватне право. У цьому контексті можна розділи­ти комерційне право за предметом правового регулювання (публіч­не право регулює організацію державних установ та їх відносини із окремими особами, в тому числі — суб’єктами підприємницької діяльності; приватне право регулює відносини між окремими особами у зв’язку зі здійсненням ними підприємницької діяльності) та за методом правового регулювання (публічне право — якщо правовий захист надається на вимогу особи, що представляє дер­жаву, незалежно від волі потерпілої особи; приватне право — якщо правовий захист надається на вимогу окремої особи, чиє право порушено).

Переходячи до визначення методу комерційного права, необхід­но зазначити, що він обумовлений специфікою методів тих галузей, норми яких входять до складу комерційного права. Переважно це — дозвільний метод (для суб’єктів підприємницької діяльності — «дозволено все, що не заборонено законом»; для публічних органів влади — «дозволено те, що встановлено законом»). Варто також зупинитися на теоретичному аналізі складових методу право­вого регулювання (приписи, дозволи, заборони, обмеження).

Говорячи про систему комерційного права, необхідно зазначи­ти, що вона може розглядатися як система правових норм і як си­стема навчального курсу. Оскільки інтерес становить, насамперед, система навчального курсу, за її основу можна взяти програму курсу «Комерційне право», що наводиться у цьому посібнику.

1.2. Під час розгляду питання про співвідношення комерційно­го права з іншими галузями права, необхідно знову звернутися до предмета правового регулювання і до комплексного характеру цієї галузі права. Особливу увагу слід звернути на те, що до комерцій­ного права входять лише ті норми, що безпосередньо або опосеред­ковано стосуються здійснення підприємницької діяльності. Тут є сенс докладніше розглянути ті правові норми, що були запозичені комерційним правом з інших галузей права. До них, насамперед, можна віднести інститут права власності, загальні положення про угоди, зобов’язальне право. Інститут спадкування цивільного пра­ва також може відноситися до комерційного права, зокрема, при визначенні порядку спадкування корпоративних прав на суб’єкт підприємницької діяльності, при внесенні до статутного фонду суб’єкта підприємницької діяльності майна, що було отримане в порядку спадкування тощо.

До функцій комерційного права можна віднести, зокрема, ре­гулятивну (законодавче встановлення істотних умов договірних зобов’язань, порядок отримання різноманітних дозволів), охорон­ну (забезпечення дотримання, захисту і відновлення порушених прав і свобод суб’єктів підприємницької діяльності), виховну (притягнення до відповідальності за незаконні дії (бездіяльність), комплексність (взаємодія з нормами інших галузей права і, як наслідок, повне відображення всіх аспектів підприємницької діяльності) та ін. Оскільки визначення функцій комерційного пра­ва має суто теоретичне значення, допускаються й інші підходи до їх формулювання.

1.  Що в імені твоїм, «комерційне право»? Під цим терміном, який, що істотно, прийшов до нас із заходу та є синонімом «бізнесового права», розуміють право, яке регламентує відносини у сфері підприємництва та торгівлі (комерції). Нерідко, як в Україні, комерційне право є частиною цивільного права, котрим регламентовано майнові відносини фізичних і юридичних осіб. Суто ж комерційним правом регламентується укладення контрактів у сфері підприємництва, торгівлі, продаж найманої праці в сфері працевлаштування, виробництво та продаж споживчих товарів. У США, системі «загального права», де немає цивільного кодексу, комерційне право кодифіковано в «Єдиний комерційний кодекс» (Uniform Commercial Code) (ключове слово назви перекладають і як «торговий»), який схвалено як чинний у всіх штатах та територіях США (у Луїзіані торгівля товарами регламентується традиційним цивільним правом, тобто ст. 2 Кодексу не чинна). Нерідко назву „Господарський кодекс України” перекладають, як „Commercial Code”, звідси й сприйняття на заході та в Україні нашого господарського права як комерційного. Хоча «західне комерційне право» не містить елементу державного регулювання, оглядачі відзначають перспективу трансформації українського «господарського права» в «комерційне право». Стане воно частиною цивільного чи існуватиме паралельно, – залежатиме від правових наукових шкіл та їхніх політичних впливів. На практиці комерційне право часто «йде в упряжці» з корпоративним, оскільки саме корпорації як великі підприємства займаються комерцією: або виробляють товари й торгують, або ж самі продаються як товари.

1.3. Особливу увагу слід приділити розгляду питання визначен­ня джерел комерційного права. Тут знову можна повернутися до комплексності цієї галузі, зробивши застереження, що визначення джерел, власне, комерційного права, є досить суб’єктивним. Та­кож можна зробити прив’язку до публічного та приватного характе­ру комерційного права. Наприклад, публічний характер мають Конституція України, яка проголошує загальне право на заняття підприємницькою діяльністю, Закон України «Про державну податкову службу в Україні», який визначає базу для відносин суб’єктів підприємницької діяльності із цим контролюючим орга­ном тощо. У базовому Законі «Про підприємництво» містяться як норми публічного (необхідність і порядок державної реєстрації суб’єкта підприємництва), так і норми приватного права (принципи підприємницької діяльності). Закон України «Про госпо­дарські товариства» є прикладом приватноправового характеру комерційного права. Хоча такий розподіл нормативних актів є «Ідещо умовним, адже, наприклад, один із принципів підприємницької діяльності щодо вільного розпорядження прибутком (приватне право) містить умову щодо обов’язкового внесення платежів, встановлених законодавством (публічне право).

Обов’язково потрібно зупинитися на аналізі юридичної сили нормативних актів. Після наведення традиційної схеми, можна подискутувати на предмет відповідності Конституції і законам України «економічних указів» Президента, відомчих нормативних актів, що не реєструються Міністерством юстиції України (листи, роз’яснення). Можна окремо виділити локальні нормативні акти (акти органів місцевого самоврядування) та акти окремих суб’єктів підприємницької діяльності. Окремо необхідно розглянути значен­ня нормативних актів судових органів (рішення Конституційного Суду України, постанови Пленуму Верховного Суду України, роз’яснення Президії Вищого арбітражного суду України та ін.), виносячи на обговорення можливість віднесення судових преце­дентів до джерел права, а також міжнародних документів (угоди про уникнення подвійного оподаткування, «ІНКОТЕРМС»), в тому числі — не ратифікованих Україною (Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (ТРІПС).

Учасниками відносин у сфері господарювання є:

• суб’єкти господарювання;

• споживачі;

• органи державної влади;

• органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією;

• а також громадяни;

• громадські та інші організації, які виступають засновниками суб’єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.