2) Суспільна праця та її необхідність
Праця - це процес затрат фізичних і розумових здібностей людини для створення необхідних товарів і надання відповідних послуг, ідо задовольняють її потреби.
Працюючи, люди вступають у певні відносини між собою тому, праця с суспільною, поскільки задовольняє потреби членів суспільства. її необхідність зумовлена тим, що вона с джерелом багатства народів, зростання добробуту людей, необхідною умовою їхнього життя.
Відомий англійський економіст - основоположник класичної політичної економії Уільям Петті, відмічаючи значення праці в житті людини писав, що; «Праця - батько і найбільш активний принцип багатства, земля — його мати».
В сучасних умовах НТР стираються межі між розумовою і фізичною працею. В реальному житті чіткого розмежування .між двома видами праці немає. Наприклад, до якого виду праці слід відносити ремонт складного електронного обладнання або традиційного токарного станка? Ремонтні роботи в любому випадку пов'язані з ручною працею, але разом з тим, в залежності від складності обладнання чи приладу, з розумовою працею, Тому, в певному співвідношенні фізичні і розумові функції с характерними для основної маси різних видів праці. Мова може йти лише про перевагу тих чи інших функцій. Але разом ч тим зростають вимоги до інтелектуального наповнення праці, формування системи безперервної освіти, що забезпечує відповідність кваліфікації працівника зростаючим вимогам виробництва.
Суспільна корисність праці характеризується її продуктивністю та Інтенсивністю. Продуктивність праці вимірюється кількістю продукції створюваної за одиницю робочого часу. Вона зростає за рахунок удосконалення факторів виробництва, розвитку науки, підвищення кваліфікації працівника та іп. Інтенсивність праці визначається затратами праці за одиницю часу. її зростання означає збільшення затрат праці протягом одного н того ж проміжку часу.
3) Робочий час і його види
У трудовій діяльності людини значне місце відводиться мірі праці. Одним з таких вимірників виступає робочий день - одна із основних категорій трудових відносин. Саме в робочий час здійснюється трудова діяльність людини, процес виробництва. Найбільш загальною мірою робочого часу є робочий день, тобто та частина доби, протягом якої робітник перебуває на підприємстві у розпорядженні підприємця. Якщо б це було можливо, то підприємець примушував би працювати своїх робітників по 24 години на добу. Однак протягом певної частини доби людина мусить відновлювати свої сили, відпочивати, харчуватися. Цим якраз і визначаються суто фізичні межі робочого дня. Крім того, робочий день має І моральні межі, які визначаються часом необхідним для задоволення своїх культурних і громадських потреб.
Масштабом робочого дня є робоча година. В політекономії час виступає як економічна категорія.
На кожному етапі свого розвитку суспільство встановлює тривалість робочого дня. яка повинна вирішувати слідкуючі завдання: по-перше, забезпечити протягом робочого дня найповніші затрати робочої сили, накопиченої під час відпочинку; по-друге, ці затрати повинні бути такими, щоб не зашкодити її здатності виконувати таку саму кількість праці в наступні робочі дні. Та частина доби, яка залишається після вирахування робочих годин, називається вільним часом. Вільний час, за вирахуванням часу для сну людини, розкладається на час відпочинку і час для здійснення піднесеної діяльності (навчання, наука, мистецтво, нагромадження досвіду тощо).
Робочий день має вирішальне значення, тому його розміри, в першу чергу, визначаються суспільними потребами і необхідністю їх задоволення, продуктивністю праці і народногосподарським значенням вільного часу. Теоретично суспільство зацікавлене в скороченні робочого дня і збільшенні вільного часу, але цього можна досягнути за умови, коли скорочення робочого дня компенсується зростанням обсягу виробництва матеріальних благ і послуг за рахунок підвищення продуктивності суспільної праці.
В Україні відповідно до чинного Кодексу законів про працю (КЗпП) (ст. 50, 53, 53, 67, 73) нормальна тривалість робочого часу не може перевищувати 40 годин на тиждень, а для окремих працівників установлена скорочена тривалість робочого часу.
Українська держава, як і інші країни світу, в законодавчому порядку регулює робочий час: тривалість робочого дня і тижня, тривалість відпустки, інші моменти робочого часу (понадурочні робо їй. роботи в особливо тяжких умовах і т. ін.). В Україні встановлено п'ятиденний і шестиденний робочі тижні. При цьому робочий день може становити 8, 7, 6 і менше годин на п'ятиденний робочий тиждень. Підприємства та організації можуть установлювати меншу норму робочого часу, ніж передбачено законодавством. Зараз через глибоку економічну кризу більшість підприємств працює не 5 чи 6 днів на тиждень, а 3-4 дні. Л це означає, що потужності факторів виробництва використовуються на низькому рівні.