24. Роль змі, політичних партій, асоціацій і об'єднань в політичній системі держави.

А) У політичній системі сучасного демократичного суспільства дедалі важливішу роль відіграють засоби масової інформації. Під останніми розуміють газети, журнали, теле- і радіопрограми, кінодокументалістику, інформаційні агентства, інші періодичні форми публічного розповсюдження масової інформації. Вони виступають посередником між журналістом, дописувачем і аудиторією. В процесі функціонування засоби масової інформації здійснюють двобічний зв'язок між комунікатором (тим, хто надає інформацію) і реципієнтом (тим, хто її сприймає), іншими словами, відбувається своєрідне спілкування, але не особистісне, як у повсякденній практиці, а з допомогою масових форм зв'язку. Між комунікатором і реципієнтом існує технічний канал зв'язку.

Журналістика як засіб масової інформації разом з тим є виразником інтересів суспільства, його різних соціальних груп, категорій, окремих особистостей. Зрозуміло, що діяльність засобів масової інформації має важливі суспільно-політичні наслідки, оскільки характер масової інформації, адресований аудиторії, визначає значною мірою її ставлення до дійсності і напрям соціальних акцій.

Засоби масової інформації здійснюють серйозний вплив на суспільство, його стан і розвиток. Вони можуть сприяти прогресу або гальмувати його.

У демократичній, правовій державі кожен громадянин має гарантоване законом право знати про все, що там відбувається. Як слушно підкреслюється у численних дослідженнях, як це випливає із повсякденної практики, без свободи слова немає демократії, без демократії немає свободи слова. У свою чергу, свобода слова і демократія неможливі у наш час без вільної, незалежної преси. Засоби масової інформації є у цьому випадку такими ж компонентами демократичної системи, як парламент, виконавча влада, незалежний суд. У цьому розумінні про них прийнято говорити як про "четверту владу". Це образний, метафоричний вислів, який свідчить, що преса — влада своєрідна. Вона не є владою у прямому значенні слова, тобто не є аналогічною із законодавчою, виконавчою чи судовою владою.

Б) Серед недержавних організацій головну роль у політичній системі відіграють політичні партії. Вони відрізняються від суспільно-політичних рухів і груп тиску наявністю організації (професійного апарата, що відає питаннями партійної діяльності), політичної програми і ідеологічних основ групової діяльності (партія поєднує групу однодумців).

Політична партія – це організація, діюча в сфері політичного життя суспільства, що об'єднує людей за спільністю їх інтересів і переконань для політичної реалізації своєї політичної мети. Нормативна вимога існування будь-якої політичної партії - участь у політичній боротьбі при кардинальному завданні завоювати мандат на владу, щоб реалізувати свою політику.

Партії ставлять перед собою досягнення такої мети, що не під силу здійснити окремій людині. Сформована партія стимулює колективну волю та реалізує потребу в загальній дії. Навіть буденний життєвий досвід дає масу прикладів того, що організаційно згуртована меншість має більше шансів добитися свого, аніж неорганізована і роз'єднана більшість.

У політичній cфері носіями політичної діяльності та політичних відносин є різні організації, а насамперед політичні партії. Політична партія — це організація, що об’єднує на добровільній основі найактивніших представників тих чи інших класів, соціальних верств та груп. Основним призначенням партії є політична освіта мас та надання цілеспрямованого й організованого характеру діям цих мас для захисту власних інтересів. Як свідчить історична практика, політичні партії в усіх країнах створювалися як інструмент боротьби за владу та перенесення інтересів різних ідейно-політичних течій у реальну політику держави. Звідси випливає й головна мета їхньої діяльності — захист соціально-політичних інтересів певних груп населення. Саме заради реалізації цих інтересів і ведеться боротьба за завоювання й утримання влади.

Політичні партії, як правило, мають свою програму, систему цілей, які вони активно пропагують та захищають, більш-менш розгалужену організаційну структуру, вони покладають на своїх членів певні обов’язки та встановлюють норми поведінки. Це дає змогу партіям стати могутнім чинником підвищення рівня організованості політичного життя. У тих суспільствах, де існує розвинута система політичних партій, діяльність яких базується на правових нормах, панує й політична стабільність. Суспільство за таких умов здатне цивілізовано вирішувати всі політичні проблеми, що виникають, використовуючи для цього різноманітні засоби, не боючись ані кризи, ані анархії.

В) Конституція України (ст. 36) гарантує громадянам нашої держави право на свободу об'єднання у політичні партії, громадські організації для здійснення і захисту своїх прав та свобод, задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів. 

Саме через громадські об'єднання, громадсько-політичні рухи, політичні партії до активної державотворчої діяльності залучаються широкі верстви населення, реалізуються й захищаються політичні та економічні інтереси тієї чи іншої частини суспільства (народу, нації, соціальної групи). Вони є формою підтримки зв'язків між громадянським суспільством і державою. Посередництвом партій населення заявляє про свої групові вимоги. Правлячі структури теж використовують партії, щоб звертатися до народу за підтримкою у вирішенні тих чи інших питань. Громадські об'єднання не залежать від держави, вони здатні впливати на державні інститути і водночас захищати суспільство від необґрунтованого втручання держави в громадське життя.

Конституційне право на свободу об'єднання є юридичною основою для створення і діяльності громадських організацій, політичних партій та професійних спілок.

25. Поняття ідеології, її місце і роль в суспільному житті.

Ідеологія– це сукупність суспільних ідей, теорій і поглядів, які відображають соціально-економічні умови життя людей з позицій певної соціальної спільності, а також програми із закріплення або зміни існуючих суспільних відносин. Ідеологія виступає як теоретично систематизована свідомість окремої соціальної групи чи суспільства в цілому.

Ідеологія – складне духовне утворення, яке включає певну теоретичну основу, а також програму дій і механізми поширення ідеологічних настанов у масах, що випливають з цієї теоретичної основи. Вона тісно пов'язана із суспільною психологією. 

 Ідеологія - це система поглядів та ідей. Ідеологія формується і формулюється елітою суспільства для того, щоб обґрунтувати або виправдати курс влади, ті чи інші суспільні цінності.

Політична ідеологія - це сукупність поглядів, що виражають інтереси і цілі у політичному житті. Зазвичай політична ідеологія закріплена в програмах партій.

Ідеологія служить для того, щоб або запропонувати зміни в суспільстві або зберегти відданість певному набору ідеалів Кожна політична чи економічна тенденція ґрунтується на певній ідеології. Ідеологія це те, як суспільство бачить та інтерпретує світ.

Ідеології, що прагнуть до змін у суспільстві називають радикальними, революційними, ідеології, що прагнуть до збереження традицій суспільства, називають консервативними, реакційними.

26. Лібералізм і неолібералізм.

Лібералізм проголошує найвищою цінністю свободу, обґрунтовує ідеї недоторканності особи і приватної власності, вільної підприємницької діяльності, невтручання держави в економіку.

Лібералі́зм — філософська, політична та економічна теорія, а також ідеологія, яка виходить з положення про те, що індивідуальні свободи людини є правовим базисом суспільства та економічного ладу.

Ідеалом лібералізму є суспільство зі свободою дій для кожного, вільним обміном політично значущою інформацією, обмеженням влади держави і церкви, верховенством права, приватною власністю і свободою приватного підприємництва. 

Фундаментальні принципи лібералізму включають індивідуальні права (на життя, особисту свободу і власність); рівні права і загальна рівність перед законом; вільну ринкову економіку; уряд, що обирається на чесних виборах; прозорість державної влади. Функція державної влади при цьому зводиться до мінімуму, необхідного для забезпечення цих принципів.

Спочатку ідеї лібералізму та демократії не тільки істотно відрізнялися, а й перебували в протиріччі одна з одною. Для лібералів основою суспільства була людина, яка володіє власністю, прагне її захищати, і яка не стоїть перед вибором між виживанням і збереженням своїх громадянських прав. Малось на увазі, що тільки власники формують громадянське суспільство, беруть участь у суспільному договорі і дають уряду згоду на правління. Навпаки, демократія означає процес формування влади на основі більшості всього народу, в тому числі і незаможних. З точки зору лібералів, диктатура незаможних представляла загрозу для приватної власності і гарантії свободи людини. З точки зору демократів, позбавлення незаможних виборчого права і можливості представляти свої інтереси в законотворчому процесі було формою поневолення.

Неолібералізм— сучасна політична течія, різновид традиційної ліберальної ідеології та політики, що сформувався як відображення трансформації буржуазного суспільства від вільного підприємництва до державно-монополістичного регулювання економіки, інституалізації нових форм державного втручання в суспільне життя.

Під назвою “кейнсіанство” поступово утвердилася відповідна система економічних поглядів, яка передбачала посилення економічної та соціальної ролі держави. Архаїчні принципи вільного ринку і вільної конкуренції, на думку прихильників цієї системи, обертаються злиднями та безправ´ям одних задля процвітання та панування інших. Реалізація кейнсіанських принципів покликана пом´якшити, попередити економічні кризи або навіть усунути їх, а отже, зміцнити капіталізм. 

В основі неоліберальних теорій фігурують не стільки проблеми власності, скільки проблеми розподілу й перерозподілу національного доходу, структура соціальних потреб суспільства і способів їх задоволення. Прихильники неолібералізму виступають за формування вільного ринку, забезпечення умов для різних форм еко­номічної діяльності, розвиток конкуренції.

27. Консерватизм і неоконсерватизм.

Консерватизм - політична ідеологія і практика суспільно-політичного життя, зорієнтована на збереження і підтримання існуючих форм соціальної структури, традицій і морально-правових засад.

Для консерватизму характерні прихильність до існуючих та установлених соціальних систем і норм, «скептичне» сприйняття ідей рівності людей, неприйняття революцій та радикальних реформ, обстоювання еволюційного органічного, максимально повільного розвитку.

Ідеологічно консерватизм протистоїть як лібералізму, так і соціалізму.

Неоконсерватизм — сучасна політична течія, що пристосовує традиційні цінності консерватизму до реалій постіндустріального суспільства.

28. Марксизм і соціал-демократизм.

Маркси́зм — узагальнена назва сукупності теоретичних поглядів німецьких мислителів  та Фрідріха Енґельса на історію, політику та суспільство загалом, які їхні послідовники намагаються інтерпретувати, розвивати та втілювати на практиці. Марксизм заявляє про себе як про систему революційних поглядів робітничого класу, що відображає об'єктивні закони розвитку людського суспільства та досвід класової боротьби народних мас проти експлуататорів, і що постійно розвивається на основі узагальнення цього досвіду.

Соціал-демократія — соціальна політика та ідейно-політична течія, що виникла в рамках соціалізму і згодом трансформувалася на позиції поступового вдосконалення капіталізму з метою утвердження соціальної справедливості, солідарності і більшої свободи. Соціал-демократична концепція соціалізму визначає його як суспільний лад, що досягається не революційною ліквідацією, а реформуванням капіталізму зі збереженням приватної власності, забезпеченням зростання середнього класу і соціального партнерства, досягненням значно вищого рівня соціальної рівності й справедливості.

На відміну від марксизму, ідеологія соціал-демократії виходить з пріоритету історичної еволюції суспільства у напрямку суспільства соціальної справедливості та рівності громадян незалежно від їх суспільного становища, а також збереження соціального і міждержавного миру.

29. Фашизм і неофашизм.

Фаши́зм — різновид політичного режиму, а також радикальна авторитарна імперіалістична політична ідеологія, характерними ознаками якої є сильний культ особи, мілітаризм, тоталітаризм, імперіалізм та ідея єднання та мобілізації нації та держави проти ворогів, ідея постійної війни й панування.

У фашистській ідеології цінності демократії, лібералізму нічого не варті, бо вони, на думку її адептів, розбурхують “давні інстинкти” людини. Через політичну конкуренцію, боротьбу за владу демократія “гальмує єдність нації”. Ідеал суспільного ладу для фашизму — тоталітарна держава, позбавлена “хиб ліберальної демократії”, здатна до всеохопного контролю за особою й суспільством в ім´я єдності та процвітання “великої раси”, а також вести війну. Війна робить націю сильною і загартованою, запобігає її “гниттю”. Кожне покоління мусить мати свою війну. Той народ, який не зможе завоювати собі життєвий простір, має загинути, — заявляв Гітлер. Бо “хто хоче жити, той бореться, а хто не хоче в цьому світі безкінечно змагатися, не заслуговує права на життя”.

Неофаши́зм — поняття, яке об'єднує деякі сучасні праворадикальні рухи, що є ідейними і політичними правонаступниками розпущених після Другої світової війни фашистських організацій. Неофашисти виявляють схильність до політичного екстремізму, використовують терористичні види діяльності. Стрижнем неофашистської ідеології є расизм як невід'ємна складова фашизму, яка модифікувала гітлерівський расизм, відсунувши на задній план його тезу про перевагу німців над іншими європейськими народами.

30. Ідейно-політичні доктрини.

Лібералі́зм (фр. libéralisme) — філософська, політична та економічна теорія, а також ідеологія, яка виходить з положення про те, що індивідуальні свободи людини є правовим базисом суспільства та економічного ладу.

Консервати́зм (фр. conservatisme, від лат. conservo — «охороняю», «зберігаю») — визначення ідейно-політичних, ідеологічних і культурних течій, що спираються на ідею традиції та спадкоємності в соціальному та культурному житті.

Комуні́зм — політична ідеологія, заснована на ідеї суспільства загальної рівності та свободи, суспільної власності на засоби виробництва та безгрошового перерозподілу майна.

Соціал-демократія — соціальна політика та ідейно-політична течія, що виникла в рамках соціалізму і згодом трансформувалася на позиції поступового вдосконалення капіталізму з метою утвердження соціальної справедливості, солідарності і більшої свободи.

31. Національна ідея та ідеологія державотворення в Україні.

Кардинальним питанням сучасного розвитку України є остаточне визначення стратегічного курсу, сконцентрування наявних прогресивно-патріотичних сил, засобів, ресурсів та спрямування їх на подолання існуючих проблем і труднощів, зробити незворотними, дійовими та результативними процеси державотворення з кінцевою метою - побудова національної, демократичної, духовно-розвинутої, соціальної, правової держави. Консолідування суспільства на основі державотворчої ідеології можливе при визнанні на загальнонаціональному рівні необхідності негайного розв’язання існуючих проблем та рішучого формування української державності і української нації. Нація - це сукупність усього населення, всіх етносів, що проживають в межах держави і об’єднуються за допомогою юридичних інституцій, прав громадянства і які мають духовну потребу жити разом і рухатися до спільної мети.

Сьогоднішній реальний стан України в контексті складного і динамічного розвитку світу зумовлений:

1. повільністю та стихійністю (безсистемністю) попереднього розвитку;

2. недосконалістю політичної системи, конституційно-нормативні параметри якої сформувались на основі тоталітарно-адміністративних підходів та реально існуючих інститутів;

3. нездатність адміністративно-політичного керівництва держави об’єктивно оцінювати внутрішню ситуацію і приймати відповідні рішення;

4. відсутністю чітко визначених національних інтересів;

5. незавершеністю побудови суспільних інститутів;

6. існуванням елементів наддержавного управління країною у кредитно-фінансовій сфері, основу якого (як механізм) становить позичковий процент та диктат міжнародних фінансових структур;

7. втратою за період 1991 - 2001 рр. 75% ВВП і близько 15 млн робочих місць (за цей же період було вивезено з Україні понад 40 млрд дол. США).

Україну не оминула загальносвітова криза ідеалів суспільного розвитку, глобалізація і незворотні руйнівні процеси в природі та в основних сферах суспільної життєдіяльності. Системна, всеохоплююча глибинна криза проникла в усі без винятку сфери соціального життя в Україні - духовну, політичну, економічну.

Найочевидніші ознаки кризи:

1. руйнування колишніх ціннісних орієнтацій у більшості громадян і несформованість нових, що спричиняє системну дезорієнтацію суспільства;

2. зневіра в усіх інститутах влади, що зумовлює соціальну байдужість і прихований протест населення проти всіх рішень "верхів";

3. поляризація суспільства на багатих (включаючи олігархів) і високозабезпечених громадян (до яких належить політична еліта), з одного боку, і бідних, прибутки яких нижчі за прожитковий мінімум;

4. практична відсутність стійкого середнього класу, як адаптованої до нових умов соціальної верстви, котра забезпечує основу стабільних ринкових відносин;

5. корупція, безробіття у видимій і прихованій формах, безпритулля дітей, незахищеність сиріт, незабезпеченість людей похилого віку;

6. погіршення стану здоров’я нації, переважання смертності над народжуваністю, вимушена трудова еміграція;

7. руйнування соціальної та духовної сфери, засобів масової інформації та фінансових структур;

8. корумпованість, а часто й криміналізація влади, свавілля чиновників та їх антиукраїнські дії.

Ми є високоосвіченою нацією. В галузях освіти та науки Україна займає одне з провідних місць у світі. Зважаючи на особливості національного менталітету, який характеризується переважним розвитком пізнавальної сфери, Україна має можливість значного нарощування експорту освітніх послуг. Згідно з експертними оцінками за раціональної структури землекористування й за умови відповідного ресурсного забезпечення Україна спроможна виробляти продуктів харчування на 140 млн осіб, що відкриває найпривабливіші перспективи для експорту вітчизняної сільськогосподарської продукції. За природно-ресурсним потенціалом Україна належить до найбагатших країн і може забезпечувати не лише потреби власної економіки, а й експортувати продукцію кінцевої переробки в різні країни світу. Унікальне географічне положення України сприяє розвитку туризму в усіх його видах і формах. Це надійне джерело надходження коштів до державного бюджету. Необхідне лише бажання суспільства об’єднатись в єдину, цілеспрямовану націю, та розуміння кожним громадянином необхідності власної участі в розвитку держави та процесі становлення народовладдя.

32. Сутність понять "світова політика".

Світова (міжнародна) політика - це сукупна політична діяльність основних суб'єктів міжнародних відносин: інтегрований процес, виражений у діяльності держав та інших легітимних і загальновизнаних органів та організацій світового масштабу.

Сутність світової політики розкривається як через аналіз загальнолюдських проблем, так і через поняття національного інтересу, що лежить в основі діяльності будь-якої держави. Справді, що спонукає до певних кроків держави на міжнародній арені; заради чого вступають вони у взаємовідносини з різними країнами?

У політиці завжди присутні загальнозначущі або групові інтереси, а в міжнародній політиці - здебільшого національні інтереси. Національний інтерес - це усвідомлення і відображення в діяльності політичних лідерів корінних потреб національної держави. А потреби полягають у гарантуванні національної безпеки та умов для самозбереження й розвитку суспільства.

33. Сутність поняття "міжнародні відносини".

Міжнародні відносини — це сукупність різноманітних відносин (політичних, економічних, дипломатичних, ідеологічних) між національними державами або групами національних держав, а також створеними ними світовими й регіональними організаціями, у процесі взаємодії яких складається певний світовий або регіональний правовий порядок.

Головною особливістю міжнародних відносин є відсутність у них єдиного центрального ядра влади й управління. Вони будуються на принципі поліцентризму й поліієрархії. Тому в міжнародних відносинах значну роль відіграють стихійні процеси й суб’єктивні фактори.