
- •Залік «Кримінологія та кримінально-виконавче право»
- •1. Поняття кримінології як науки.
- •2. Предмет кримінології.
- •3. Місце кримінології у системі суспільних наук.
- •4. Завдання та функції кримінологічної науки.
- •5. Поняття та сутність злочинності.
- •6. Характеристика основних ознак злочинності.
- •7. Системний характер злочинності як явища. Співвідношення злочинності та конкретного злочину.
- •8. Показники, що характеризують злочинність .
- •9. Поняття, види та причини латентної злочинності.
- •10. Стан злочинності в Україні на сучасному етапі розвитку суспільства та тенденції її розвитку.
- •11. Поняття причин та умов злочинності.
- •12. Класифікація негативних соціальних явищ та процесів, які породжують злочинність.
- •13. Концепції загальних причин злочинності у вітчизняній кримінології.
- •14. Причини злочинності в сучасній Україні.
- •15. Поняття особистості злочинця. Особистість злочинця та «злочинна особистість».
- •16. «Особистість злочинця» і суміжні поняття юридичних наук: «особа, винна у скоєнні злочину», «суб’єкт злочину», «обвинувачений», «підсудний» тощо.
- •17. Соціальне та біологічне в особистості злочинця.
- •18. Структура особистості злочинця.
- •19. Кримінологічна характеристика особистості злочинця.
- •20. Класифікація та типологія злочинців.
- •21. Кримінологічне поняття причин та умов конкретного злочину.
- •22. Поняття та структура механізму злочинної поведінки.
- •23. Місце та роль властивостей особистості злочинця в механізмі злочинної поведінки.
- •24. Конкретна життєва ситуація, її роль у детермінації злочинної поведінки. Види ситуацій.
- •25. Віктимологічний аспект злочинної поведінки.
- •26. Негативні умови формування криміногенної спрямованості особистості на макро та мікрорівні.
- •27. Поняття, мета та принципи протидії злочинності.
- •28. Організаційні засади протидії злочинності.
- •29. Правові засади протидії злочинності (профілактика і протидія злочинності ототожнюються в питаннях часто)
- •30. Принципи функціонування системи попередження злочинності
- •31. Класифікація заходів протидії злочинності
- •32. Протидія злочинності на загальносоціальному рівні
- •33. Спеціально-кримінологічне попередження злочинності
- •34. Поняття ранньої та безпосередньої профілактики злочинів, припинення злочинного посягання та попередження рецидиву злочинів
- •35. Поняття суб'єкта протидії злочинності
- •36. Класифікація суб'єктів протидії злочинності
- •37. Поняття методики кримінології. Методика та методологія кримінологічної науки. Методика конкретного кримінологічного дослідження
- •38. Загальна характеристика методів, що застосовуються в кримінологічних дослідженнях
- •39. Використання соціологічних методів у кримінології
- •40. Статистичні методи у кримінології
- •Кримінально-виконавче право
- •Кримінально-виконавча політика та її завдання
- •Кримінально-виконавче право та його предмет
- •Принципи кримінально-виконавчого права
- •Норми та джерела кримінально-виконавчого права
- •Зміст і особливості кримінально-виконавчих правовідносин
- •Наука та курс кримінально-виконавчого права
- •Загальна характеристика кримінально-виконавчого законодавства України
- •Поняття правового становища засуджених - основні права і обов'язки засуджених
- •Загальна характеристика конституційних прав та обов'язків засуджених до позбавлення волі Стаття 107. Права і обов'язки засуджених до позбавлення волі
- •Право засуджених на особисту безпеку
- •Поняття та завдання Державної кримінально-виконавчої служби України
- •Види органів та установ виконання покарань
- •Поняття контролю за діяльністю органів та установ виконання покарань
- •Державний контроль за діяльністю органів та установ виконання покарань (парламентський, відомчий та прокурорський нагляд)
- •Громадський контроль за діяльністю органів та установ виконання покарань
- •16. Види позбавлення волі
- •17. Зміст покарання у виді позбавлення волі
- •18. Визначення засудженому до позбавлення волі виду колонії,направлення засудженого до позбавлення волі для відбування покарання, переміщення засуджених до позбавлення волі.
- •19. Роздільне тримання засуджених у виправних та виховних колоніях.
- •20. Структурні дільниці виправних і виховних колоній
- •21. Поняття режиму відбування покарання ( у виправних колоніях)
- •22. Права, зобов’язання і заборони засуджених у виправних колоніях
- •23. Порядок придбання засудженими продуктів харчування , предметів першої потреби, літератури, письмового приладдя
- •24. Побачення засуджених до позбавлення волі з родичами, адвокатами та ін.. Телефонні розмови
- •25. Короткочасні виїзди за межі виправних та виховних колоній.
- •26. Одержання засудженими до позбавлення волі посилок, бандеролей, листів, грошових переказів, а також відправлення грошових переказів.
- •27. Матеріально-побутове забезпечення засуджених до позбавлення волі і виконання примусового лікування
- •28. Медико-санітарне забезпечення засуджених до позбавлення волі і виконання примусового лікування.
- •29. Функції та особливості праці засуджених до позбавлення волі
- •30. Залучення засуджених до позбавлення волі до суспільно корисної праці. Умови праці.
- •31. Оплата праці та відрахування із заробітку засуджених до позбавлення волі.
- •32. Соціально-виховна робота із засудженими до позбавлення волі
- •33. Загальноосвітне і професійно-технічне навчання засуджених до позбавлення волі
- •34. Богослужіння і релігійні обряди в колоніях
- •35.Заходи заохочення та стягнення, що застосовуються до осіб, позбавлених волі, порядок їх застосування, посадові особи, які мають їх застосовувати
- •36. Виправні колонії мінімального рівня
- •37. Виправні колонії середнього рівня
- •38. Виправні колоніх максимального рівня
- •39. Місце відбування покарання у виді довічного позбавлення волі
- •40. Порядок і умови виконання та відбування покарання у виді довічного позбавлення волі
- •41. Допомога особам, звільненим від відбування покарання
- •42. Нагляд за особами, звільненими від відбування покарання
-
Державний контроль за діяльністю органів та установ виконання покарань (парламентський, відомчий та прокурорський нагляд)
Серед органів державної влади, які здійснюють контроль за діяльністю органів і установ виконання покарань особливе місце належить Верховній Раді України, яка здійснює парламентський контроль. Особливість ролі Верховної Ради України в цій сфері обумовлюється тим, що вона є єдиним законодавчим органом нашої держави, а відповідно до п.14 ст.92 Конституції України виключно законами України визначаються організація і діяльність органів та установ виконання покарань.
Водночас, Верховна Рада України здійснює парламентський контроль за дотриманням законності при виконанні кримінальних покарань і через інститут Уповноваженого Верховної Ради з прав людини (далі – Уповноважений), який діє відповідно до вимог Закону України від 23 грудня 1997р. “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” (далі – Закон)276.
Актами реагування Уповноваженого щодо порушень положень Конституції України, законів України, міжнародних договорів України стосовно прав і свобод людини і громадянина є конституційне подання Уповноваженого та подання Уповноваженого до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та їх посадових і службових осіб для вжиття відповідних заходів реагування у місячний строк щодо усунення виявлених порушень.
Щорічно Уповноважений представляє Верховній Раді України доповідь про стан додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні органами державної влади, органами місцевого самоврядування, об’єднаннями громадян, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форми власності та їх посадовими і службовими особами, які порушували своїми діями або бездіяльністю права і свободи людини і громадянина, та про виявлені недоліки в законодавстві щодо захисту прав і свобод людини і громадянина. Окремий розділ у щорічній доповіді Уповноваженого присвячений питанню забезпечення прав і свобод людини у пенітенціарних установах України. За щорічною доповіддю Уповноваженого Верховна Рада України приймає постанову.
Право на звернення засуджених з пропозиціями, заявами та скаргами до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також до інших органів державної влади та місцевого самоврядування нормативно закріплене у ст.8 КВК України. Відповідно до ст.113 КВК України пропозиції, заяви та скарги, адресовані засудженими до позбавлення волі Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини переглядові не підлягають і не пізніш як у добовий строк надсилаються за належністю.
Здійснення відомчого контролю за діяльністю підпорядкованих органів і установ виконання покарань ст.23 КВК України покладає на вищестоящі органи управління та ДДУПВП. Аналогічну норму містить і Закон України “Про Державну кримінально-виконавчу службу України”, ст.7 якого передбачає, що центральний орган виконавчої влади з питань виконання покарань (Департамент) координує і контролює діяльність всієї Державної кримінально-виконавчої служби України.
У своїй діяльності Департамент керується Конституцією і законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, Положенням про Департамент. ДДУПВП у межах своїх повноважень організовує виконання актів законодавства, здійснює систематичний контроль за їх реалізацією. Департамент узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо удосконалення цього законодавства і в установленому порядку вносить їх на розгляд Президенту України та Кабінету Міністрів України.
Департамент у процесі виконання покладених на нього завдань взаємодіє з іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями, а також з відповідними органами іноземних держав.
Департамент у межах своїх повноважень на основі та на виконання актів законодавства видає накази, організовує і контролює їх виконання. Нормативно-правові акти ДДУПВП підлягають державній реєстрації в установленому порядку. Рішення Департаменту, прийняті в межах його компетенції, є обов'язковими для виконання центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями та громадянами. У разі потреби Департамент видає разом з іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади спільні акти.
Прокурорський нагляд як самостійний, специфічний вид державної діяльності, який повинен забезпечити законність у сфері виконання покарань, є однією з форм соціального контролю, але відрізняється від інших форм соціального контролю своїм цільовим призначенням і правовими засобами виявлення й усунення порушень законів. Якщо для більшості інших органів контроль становить лише одну з форм їхньої діяльності, то для прокуратури нагляд за додержанням і застосуванням законів, у тому числі й органами та установами виконання покарань, значною мірою визначає зміст її діяльності.
Кримінально-виконавче законодавство України не містить положень, які б детально регламентували сутність та напрямки прокурорського нагляду за додержанням законів при виконанні покарань, а лише закріплює необхідність такої діяльності прокуратури як гарантію законності в дiяльностi органів і установ виконання покарань. Так, ст. 22 КВК України передбачає, що прокурорський нагляд за додержанням законів при виконанні кримінальних покарань в органах і установах виконання покарань здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами відповідно до Закону України “Про прокуратуру”. Органи і установи виконання покарань зобов’язані виконувати постанови і вказівки прокурора щодо додержання порядку виконання покарання, встановленого кримінально-виконавчим законодавством.
Ст. 415 Кримінально-процесуального кодексу України закріплює положення, згідно з яким нагляд за законністю виконання вироків здійснюється прокурором.
Таким чином, дії прокурора безпосередньо пов’язані з оцінкою дiяльностi персоналу установ i органів виконання покарань. Так, розгляд законностi перебування засудженої особи у кримінально-виконавчій установi фактично являє собою перевірку за допомогою засобів прокурорського нагляду дій адмiнiстрацiї установи чи іншого органу виконання покарання. Аналогічним є й те, коли засобами прокурорського нагляду виявляються з метою запобігання дiї посадових осіб установ i органiв виконання покарань, що порушують загальні громадянські права i законнi iнтереси засуджених, встановлюють для них додаткові обов'язки, не зумовленi порядком i умовами вiдбування покарання.
Здiйснюючи нагляд за дiяльнiстю персоналу, прокурор використовує як загальнi для всiх галузей прокурорського нагляду повноваження, так i спецiальнi, наданi прокурору як суб'єкту нагляду за виконанням законiв пiд час виконання покарання. Усi цi повноваження у своїй сукупностi можна класифiкувати залежно вiд мети, яка перед ними поставлена, на такi види:
а) повноваження, спрямованi на виявлення i запобігання випадкiв порушень законностi персоналом установ i органiв виконання покарань, а також їх причин i умов;
б) повноваження, спрямованi на усунення вказаних вище порушень законностi, причин, що їх породжують, i умов, якi їм сприяють