6. Наука та курс кримінально-виконавчого права

  Як будь-яка інша наука, наука кримінально-виконавчого права України являє собою галузь знань. При цьому під наукою кримінально-виконавчого права слід розуміти галузь знань, що вивчає боротьбу зі злочинністю шляхом виконання кримінальних покарань, а також соціально-економічні закономірності, які зумовлюють місце і роль цієї діяльності в державі, її принципи та інші положення.    Ознаками науки кримінально-виконавчого права є спрямованість на пізнання і використання закономірностей процесу ресоціалізації засуджених; накопичення і систематизація знань з теорії і практики виконання покарань; ведення досліджень з проблем виконання покарань.    Предметом будь-якої конкретної науки слід вважати певні об'єктивно існуючі явища та закономірності, які лежать в основі його існування. Наука кримінально-виконавчого права вивчає однойменну галузь права; історію розвитку виправно-трудового права і діяльність органів, які виконують кримінальні покарання; практику діяльності цих органів і установ, досвід роботи аналогічних установ у зарубіжних країнах. Вона, крім того, узагальнює і поширює позитивний досвід діяльності органів, які виконують покарання, розробляє пропозиції щодо удосконалення правових норм і практики їх застосування. Усе це в сукупності складає предмет цієї науки.    Варто зазначити, що коло проблем, які досліджуються наукою кримінально-виконавчого права, не залишається постійним, оскільки змінюється зміст і обсяг виправного впливу на засуджених, виникають нові форми участі громадськості, змінюються суспільно-політичні та соціально-економічні умови в державі. Усі ці зміни відображаються тією чи іншою мірою на правовому регулюванні виконання покарань, тим самим набуваючи змісту предмета науки кримінально-виконавчого права.    У зв'язку з цим слід згадати провідних учених України та Росії, які працювали над даними проблемами і були фундаторами науки кримінально-виконавчого права та окремих її напрямків: Л.В. Багрій-Шахматов, М. О. Бєляєв, О. І. Зубков, М. П. Мелентьєв, О. С. Міхлін, О. Є. Наташев, О. Л. Ременсон, М. О. Стручков, Ю. М. Ткачевський, В. М. Трубніков, І. В. Шмаров та багато інших.    Для будь-якої галузі науки завжди важливою залишається проблема методології. Особливе значення вона має для науки кримінально-виконавчого права, оскільки дослідження в цій галузі розширюються, а практика породжує все складніші питання.    Проблема методології передбачає вирішення трьох завдань: з'ясування філософських основ науки кримінально-виконавчого права; розробку загальних понять та інститутів кримінально-виконавчого права; визначення співвідношення діалектичного методу з приватнонауковими методами, розробку прийомів і способів збирання й аналізу матеріалів, необхідних для висновків, що формулюються наукою з метою конкретних практичних пропозицій.    Науці кримінально-виконавчого права притаманна діалектико-матеріалістична методологія. Вона допомагає визначити керівні ідеї, принципи, основні теоретичні положення науки, виробити конкретні методи досліджень і оцінки одержуваних знань, сприяє удосконаленню раніше відомих і виникненню нових теорій. Велике методологічне значення має також загальна теорія держави і права, яка формулює поняття і визначення права, його галузей, норм, джерел, правовідносин і т. д., що стали використовуватися наукою кримінально-виконавчого права.    Приватнонаукові методи кримінально-виконавчого права: індукція, дедукція, синтез, аналіз, гіпотеза, конкретно-соціологічний, порівняльно-правовий, історичний, системний, формально-логічний аналізи тощо.    Складність сучасних досліджень з проблем кримінально-виконавчого права все більше потребує методів, які б постачали найдостовірніші, найточніші й найдокладніші дані: методи математичної логіки, математичної статистики, математичного моделювання тощо.    Предметом курсу кримінально-виконавчого права є відповідна йому галузь права. Оскільки наука кримінально-виконавчого права має своїм основним завданням пізнати відповідні явища та закономірності, а навчальний курс — дати отримані завдяки науковим дослідженням знання слухачам, а навчальна дисципліна йде слідом за наукою, користується її даними, можна вважати, що зміст навчальної дисципліни сприймає зміст відповідної науки. У той самий час вона може включати в себе не весь комплекс проблем, які вивчаються, як правило, однойменною наукою, а й доповнюватися за рахунок суміжних проблем, що вивчаються в рамках інших наук.    Система курсу кримінально-виконавчого права поділяється на дві частини — загальну й особливу.    У загальній частині висвітлені загальні питання теорії кримінально-виконавчого права: кримінально-виконавче законодавство України, предмет, метод, система норм і принципів кримінально-виконавчого права, кримінально-виконавчі правовідносини, правовий статус осіб, які відбувають покарання, система установ і органів виконання покарань, участь громадськості у виправленні засуджених. Спеціально виокремлені проблеми законності при виконанні кримінальних покарань та історії кримінально-виконавчої системи і законодавства України.    В особливій частині розглядаються, передусім, питання виконання покарання у вигляді позбавлення волі: класифікація засуджених до позбавлення волі, правове регулювання застосування до засуджених основних засобів виправлення (режим, праця, виховна робота, навчання), матеріально-побутове забезпечення і медичне обслуговування, особливості відбування покарання окремими категоріями засуджених, комплекс правових та організаційних питань звільнення від відбування покарання і закріплення результатів виправлення. Розглядається також порядок виконання покарань без ізоляції від суспільства. Окремо вивчаються питання попереднього ув'язнення під варту і виконання кримінального покарання у вигляді направлення в дисциплінарний батальйон та арешту.