15. Поняття особистості злочинця. Особистість злочинця та «злочинна особистість».

Особистість злочинця — сукупність соціально-психологічних властивостей і якостей людини, які є причинами і умовами вчинення злочинів.

Особистість злочинця відрізняється від особистості законослухняної людини суспільною небезпекою, їй притаманні злочинні потреби і мотивація, емоційно-вольові деформації і негативні соціальні інтереси. Проблема особистості злочинця є однією з центральних для наук, пов'язаних зі злочинністю, і, передусім, для кримінології.

Суспільна небезпека особистості формується зазвичай ще до моменту здійснення злочину. Цей процес виражається у дисциплінарних та адміністративних правопорушеннях, аморальних вчинках. Однак кримінологія визначає здійснення злочину як момент якісного переходу від особистості, яка має соціально небезпечні якості, до особистості злочинця. Одні кримінологи стверджують, що про існування особистості злочинця можна говорити лише у визначених законом часових межах: від вступу в законну силу звинувачувального вироку суду і до відбуття покарання і погашення судимості^[1]. Інші вказують, що, на відміну від кримінально-виконавчої системи, кримінолог повинен розглядати не лише засуджених, але й фактичних злочинців, оскільки найдосвідченіші і небезпечні злочинці нерідко уникають кримінальної відповідальності; не брати їх до розгляду - це означає не побачити істотного пласта кримінальної мотивації. У будь-якому випадку, сучасна наука вважає, що наявність у людини соціально небезпечних якостей не дає підстав для того, щоб наперед поводитись із нею як із злочинцем.

Кримінологія вивчає соціально-демографічні, соціально-рольові та морально-психологічні характеристики особистості злочинця. Крім того, ключовим для даної теми і для кримінології загалом є питання про те, яку природу має злочинна поведінка людини: біологічну чи соціальну.

Окремі характеристики особистості злочинця (в першу чергу вік і стан психіки, який визначає неосудність) одночасно є ознаками суб'єкта злочину, без встановлення яких особу не можна притягти до кримінальної відповідальності. Крім того, характеристики особистості злочинця повинні оцінюватися судом при призначенні кримінального покарання. Проте, наголошується, що зміст поняття «особистість злочинця» значно ширший, він далеко не вичерпується ознаками, специфічними для кримінального права. Особистість злочинця є предметом комплексного вивчення і розгляду фахівцями різних галузей знань (кримінології, соціології, психології, психіатрії тощо).

Злочинна особистість або Особа злочинця – це сукупність соціально значущих характеристик, ознак, зв'язків і відносин, які характеризують людину, винну в порушенні закону про кримінальну відповідальність, в поєднанні з іншими (неособистими) умовами й обставинами, що впливають на її злочинну поведінку.

У кримінально-правовому аспекті особа злочинця виникає після визнання її судом винною та вступу вироку суду в законну силу і триває до моменту відбуття покарання та погашення (зняття) судимості.

Особі злочинця притаманна система ознак, властивостей, рис, які визначають її як людину, що вчинила злочин. Будучи різновидом особи взагалі, особа злочинця має загальні ознаки (стать, вік, фах, освіта, соціальний стан, роль у суспільстві), а також властиві лише особі злочинця специфічні ознаки, що визначають і відображають характер і ступінь її суспільної небезпечності.

Вітчизняні кримінологи поділяють ці ознаки на такі основні групи: 1) соціально-демографічні; 2) кримінально- правові; 3) особистісно-рольові; 4) правової та моральної свідомості; 5) соціально-психологічні.

Соціально-демографічні ознаки включають в себе відомості про стать, вік, рівень освіти, сімейний стан, рід занять тощо. Ці характеристики особи не є криміногенними і не характеризують окрему особу як злочинну особистість. Але якщо вони беруться на рівні окремих видів злочинності, то вони дають необхідну наукову інформацію.

Кримінально-правові ознаки – це відомості про склад скоєного злочину, спрямованість і мотивацію злочинної поведінки, одноосібний або груповий характер злочинної діяльності, форму співучасті (виконавець, організатор, підбурювач, пособник), інтенсивність кримінальної діяльності, наявність судимостей тощо.

Особистісно-рольові ознаки характеризують соціальні позиції, які займає особа в різних сферах життєдіяльності: в родині, на виробництві, в суспільному житті. Рольові якості – це особливості усвідомлення та сприйняття (або несприйняття) особою вимог, які пред'являє до неї суспільство у певних ситуаціях.

Для злочинних особистостей притаманне відмежування від позитивно орієнтованих соціальних груп, виконання соціально-негативних ролей та функцій, що в свою чергу, призводить до неповаги, або свідомого невиконання правових норм, трудових, сімейних та інших обов'язків. Визначення соціально-рольових позицій особи дозволяє визначити механізм здійснення злочинної поведінки.

Особу злочинця характеризують ознаки моральної та правової свідомості. Правосвідомість відображає відношення особи до діючих норм права, їх знання та свідоме дотримання. Злочинці, вчиняючи злочини не виконують цих норм, не виконують своїх обов'язків стосовно суспільства. Злочинці вважають, що вони зможуть обійти закон, порушити його так, щоб про це не стало відомо. Правові норми є окремим видом соціальних норм. Порушуючи закон, злочинці порушують не тільки їх, а і моральні норми.

Цим вони виказують своє негативне відношення до суспільства, ігнорують його вимоги, відносяться до суспільства ворожо. Особисті потреби для них є домінуючими. Для досягнення своєї мети вони порушують права та інтереси інших осіб.

Соціально-психологічні ознаки характеризують спрямованість особистості, її мотиваційну сферу, систему потреб, уподобань та інтересів конкретної особи. Ці ознаки характеризують і особу злочинця. Спрямованість (установка) таких осіб є асоціальною, мотивація є негативною, егоїстичною. Потреби є викривленими, а способи їх задоволення є суспільно небезпечними. Для окремих злочинців є характерним психологічне відчуження, відсутність емоційних контактів з іншими людьми. Світ сприймається ними як негативний, ворожий для них. Це обумовлює внутрішню готовність до вчинення злочинів з метою захисту своїх інтересів або інтересів своєї соціальної групи.

Особистість людини являє собою цілісну структуру. Традиційно в кримінологічній літературі структура особи злочинця розглядається, виходячи з соціально-демографічної характеристики злочинців та кримінально- правової характеристики злочинів, які вони вчиняють.

Розрізняють також динамічну функціональну структуру особистості. У ній виділяють чотири типи основних підструктур особистості, які знаходяться одна над одною. Нижньою підструктурою особистості є біологічно обумовлені якості: темперамент, рефлекси, патології психіки або обдарованість людини. На підставі біологічних особливостей у психіці людини мають свої особливості інтелектуальні, вольові та емоційні якості, які впливають на психічні процеси. Над нею знаходиться підструктура досвіду, тобто отримані упродовж життя знання, вміння, навички, вчинки. Вони істотно впливають на регулювання поведінки людини. Верхньою підструктурою особистості є спрямованість особистості. Це система установок (диспозицій), ціннісні орієнтації, установки на певні види діяльності та вчинків. Всі чотири підструктури особистості приймають участь у регулюванні поведінки людини. Іноді в конкретній екстремальній ситуації вищу структуру замінює нижча і тому вчиняються злочини, які в науці називаються реактивними (такими, що спровоковані певного ситуацією всупереч ціннісним орієнтаціям особистості).

Але слід зауважити, що не завжди поведінка особи контролюються свідомістю. Вона не контролює звички, навички особи, знання та установки, які походять із підсвідомості.

В цілому більшість вітчизняних кримінологів вважають, що загалом злочинна поведінка у будь-якому суспільстві має соціальний характер і соціальну обумовленість. Пояснення її тільки переважно біологічними властивостями особи суперечить усій історії злочинності, та й боротьба з нею ведеться соціально-економічними, правовими та іншими засобами, а не біологічними. Біологічна природа людини склалася задовго до виникнення самого поняття злочину і впродовж усього історичного періоду не зазнала істотних змін, тоді як у соціальному плані людина змінюється значно швидше залежно від трансформації суспільного життя. Тому біологічне виступає ніби підґрунтям у формуванні особи та її взаємин у системі суспільних відносин.

Очевидно, що і біологічні, і соціальні фактори беруть участь у детермінації злочинів і формуванні особистості злочинця.

Класифікація – це розподіл сукупності на групи за певними ознаками. У рамках класифікації фактично вивчається не особа у комплексі її характеристик, а контингенти злочинців. При цьому виявляється поширеність серед них тих чи інших ознак.

Класифікацію особи злочинця можна проводити за будь-якою кримінально-правовою ознакою, кожна з яких може бути підставою класифікації, осіб, які вчинили злочини.

Отже, умовно усіх злочинців можна поділити на види за:

окремими соціально-демографічними ознаками:

статтю та віком:

• – чоловіки,

• – жінки;

• – неповнолітні – 14-17 років,

• – молодь – 18-29 років,

• – особи старшого віку;

соціальним статусом:

• – робітники та селяни,

• – підприємці,

• – учні,

• – пенсіонери,

• – держслужбовці тощо;

ознаками місця проживання та тривалості проживання:

• – мешканці міст,

• – мешканці сільської місцевості,

• – постійний мешканець,

• – переселенець,

• – мігрант;

ознаками громадянства:

• – громадяни України,

• – іноземці,

• – особи без громадянства;

станом особи в момент вчинення злочину:

• – у стані алкогольного або наркотичного сп'яніння,

• – у безпорадному стані,

• – у нормальному стані;

ознаками та формами участі у злочинній діяльності:

• – повторність,

• – сукупність,

• – рецидив злочинів,

• – вчинення злочину в складі організованої групи,

• – вчинення злочину в складі злочинної організації; характером вчиненого злочину:

• – вбивці,

• – шахраї,

• – крадії,

• – хабарники,

• – хулігани тощо.

Існують також класифікації, які мають суто практичне значення. Так працівники установ виконання покарань поділяють злочинців на три основні категорії: 1) кримінально активних, які стійко орієнтовані на вчинення злочинів; 2) схильних до злочинної діяльності але таких, що не мають постійної установки на вчинення злочинів; 3) осіб, які випадково втягнені у вчинення злочинів. Урахування цих особливостей дозволяє більш ефективно проводити роботу по виправленню осіб, що вчинили злочини.

Типологія – розподіл злочинців на категорії за ознаками, які причинно пов'язані зі злочинною поведінкою. В основі типології обов'язково лежать сутнісні ознаки явищ, що досліджуються.

В кримінологічній літературі існують декілька варіантів типологізації злочинців:

за характером антисуспільної спрямованості особи:

• – з агресивно-зневажливим ставленням до людини та її найважливіших благ (життя, здоров'я, честі, гідності тощо);

• – з корисливо-егоїстичною мотивацією, пов'язаною з ігноруванням принципу соціальної справедливості і чесної праці (ті, що вчиняють крадіжки, інше викрадення майна ненасильницьким способом, шахраї, хабарники, контрабандисти, фальшивомонетники, торгівці наркотиками);

• – з індивідуалістично-анархічним ставленням до різних соціальних інститутів, своїх громадських, службових, сімейних та інших обов'язків (це особи, які вчинили злочини проти громадського порядку, порядку управління, військові та службові злочини);

• – з легковажно-байдужим ставленням до дотримання правил техніки безпеки, що проявляється у вчиненні необережних злочинів;

за глибиною та стійкістю антисоціальної спрямованості:

• – випадкові злочинці (винні у злочинах, які не відносяться до тяжких і порушили кримінальний закон вперше, під впливом несприятливих зовнішніх обставин всупереч своїм ціннісним орієнтаціям);

• – ситуативні (є схожими з випадковими, але вчинили злочини, які відносяться до категорії тяжких (наприклад, вбивство з ревнощів);

• – нестійкі злочинці (вчинили умисні злочини вперше, але раніше допускали різного роду асоціальну поведінку (алкоголіки, побутові хулігани, дрібні крадії тощо);

• – злісні злочинці (ведуть злочинну діяльність доволі тривалий час на "професійному рівні". До них відносять професійні злочинці, рецидивісти. Для них злочинна поведінка є звичною);

• – особливо-злісні злочинці (ведуть тривалий час злочинну діяльність. Ними є лідери злочинних організацій, а також "злодії в законі").

Використання одночасно цих двох класифікацій дозволяє виділити 25 типів злочинців: насильницькі ситуативні, корисливі злісні, корисливо-насильницькі особливо злісні тощо;

за соціальною спрямованістю особистості злочинця:

• – професійний тип є самим небезпечним типом. Спрямованість особистості деформована і характеризується негативною спрямованістю. Для такої особистості притаманний правовий нігілізм, низька загальна та моральна культура. Для цього типу характерним є бажання вчиняти повторні злочини, створення відповідних криміногенних ситуацій. До таких злочинців відносяться професійні злочинці та рецидивісти, які займаються тривалий час злочинною діяльністю.

• – звичний тип характеризується значною деформацією в структурі соціальної спрямованості, позитивний компонент виражений в них слабо, соціально- психологічні якості особистості є нестійкими та суперечливими. Таких осіб характеризує низький рівень правосвідомості, відсутність чітких меж між моральним та аморальним. Від професійного типу цей тип відрізняється тим, що для вчинення злочинів переважно використовуються злочинцем різноманітні життєві ситуації; особа є не активною у створенні криміногенних ситуацій. До цього типу відносяться особи, які вчиняють повторні злочини, в тому числі і рецидивісти, але в діях яких має місце загальний рецидив злочинів;

• – нестійкий тип май значні стійкі деформації в структурі спрямованості особистості. В ньому компоненти негативної та позитивної спрямованості є майже рівними, але тенденції в них суперечливі і це може призвести як до посилення, так і до послаблення криміногенності особистості. Між злочином та особистістю завжди є "привід", особистісна інтерпретація якого або призводить, або не призводить до вчинення злочину. Така особа до вчинення злочину може мати досвід правопорушень та нерідко вчиняє значну кількість аморальних вчинків. У злочинах, що вчиняють такі особи, важливе місце займає конкретна життєва ситуація та дії інших осіб, наприклад, потерпілих;

• – недбалий тип має в основному позитивну соціальну спрямованість. В ньому негативна спрямованість виражена мінімально. Його поведінка характеризується легковажним ставленням до правових та інших соціальних норм. Такі особи, як правило вчиняють умисні злочини невеликої тяжкості;

• – випадковий тип характеризується позитивною соціальною спрямованістю. Він немає певних особистісних деформацій. Йому притаманний високий рівень правосвідомості. Злочини такими особами вчиняються виключно під впливом конкретної життєвої ситуації, в якій особа не змогла досягти бажаного результату, не спричинивши суспільно небезпечних наслідків. Такими особами вчиняються умисні злочини в стані сильного душевного хвилювання або з перевищенням меж необхідної оборони.

Така типологія злочинців є універсальною і може бути застосована до різних злочинців: корисливих, насильницьких, рецидивних тощо;

за характером взаємодії соціальної ситуації і особи: – послідовно-криміногенний тип формується в мікросередовища де норми моралі і права систематично порушуються; злочин випливає зі звичного стилю поведінки й обумовлюється стійкими антисуспільними поглядами, установками й орієнтаціями суб'єкта. Як правило, ситуація, що сприяє вчиненню злочину, активно створюється самими особами, їх кримінальна поведінка здебільшого не залежить від зовнішніх обставин.

• – ситуативно-криміногенний тип характеризується порушенням моральних норм і вчиненням правопорушень. Таки тип формується і діє в суперечливому мікросередовищі, і переважно вчинення злочину значною мірою обумовлено несприятливою ситуацією. До злочину таку особу призводять її мікросередовище і весь попередній антисуспільний спосіб життя;

• – ситуативний тип включає осіб, аморальні елементи у поведінці яких та в їх мікросередовищі якщо і є, то виражені слабо. Представниками цього типу злочин вчиняється під вирішальним впливом ситуації, що виникла не з їх вини. Водночас така особа (на відміну від випадкового злочинця) може виправдовувати в даних ситуаціях свою і чужу злочинну поведінку або не знати правомірних способів вирішення конфліктів. Так, серед цього типу розкрадачів в основному є люди, які беруть те, що "погано лежить".

Жодна з наведених кримінологічних класифікацій і типологій осіб, що вчинили злочин, не може претендувати на повноту. Але вони мають як теоретичне, так і практичне значення. Вони дозволяють виявити основні характеристики осіб, що вчинили злочини та урахувати їх при проведенні заходів індивідуального запобігання, наданні соціальної підтримки таким особам з метою їх виправлення.