2. Поняття фінансового ринку та його структура

Для нормального розвитку економіки необхідна мобілізація тимчасоао вільних коштів фізичних та юридичних осіб, їхній розподіл і перерозподіл на комерційній основі між різними секторами економіки. Ці процеси повинні здійснюватись на фінансових ринках.

Фінансовий ринок – це ринок, на якому визначаються попит і пропозиція на різноманітні фінансові інструменти.

На фінансовому ринку відбувається рух коштів (капіталу). Гроші — не тільки головна мета підприємництва, а й найважливіший засіб для досягнення цієї мети. При цьому необхідно вирішити питання про джерела капіталу та шляхи його вкладання. Тому всі суб'єкти господарювання стикаються насамперед із фінансовим ринком, де шукають необхідні кошти або здійснюють інвестування тимчасово вільних коштів і отримують від цього додатковий прибуток. Таким чином, на фінансовому ринку виникає кругообіг капіталу, причому в одних суб'єктів господарювання утворюються заощадження, а інші відчувають необхідність у фінансових ресурсах для розширення своєї діяльності.

Крім того, фінансовий ринок стимулює зростання обсягів виробництва, накопичення фінансових ресурсів та сприяє виникненню й розвитку позитивних соціальних змін у суспільстві. Реалізація цих функцій здійснюється в тому числі й через ринок цінних паперів, який значно розширює та полегшує шлях усім суб'єктам економіки до отримання необхідних їм коштів.

Фінансовий ринок існує як сукупність взаємопов'язаних і взаємодоповнюючих ринків:

• кредитний ринок - це механізм, за допомогою якого встановлюються взаємовідносини між підприємствами і громадянами, які мають потребу в фінансових ресурсах, та організаціями і громадянами, які можуть надати необхідні кошти на певних умовах;

• валютний ринок - це механізм, за допомогою якого встановлюються правові й економічні взаємовідносини між продавцями і покупцями валют.

Ринок цінних паперів об'єднує частину кредитного ринку: ринок інструментів позики або боргових зобов'язань і ринок інструментів власності, тобто цей ринок охоплює операції з випуску й обігу інструментів позики, інструментів власності, а також їхніх гібридів.

За іншого підходу в структурі фінансового ринку виділяють:

• ринок готівкових коштів;

• короткострокових платіжних коштів, які виконують функції, подібні до готівкових грошей (чеки, векселі);

• ринок валюти;

• ринок цінних паперів;

• ринок позикового капіталу, тобто ринок коротко-, середньо- та довгострокових банківських кредитів.

З точки зору термінів дії фінансових інструментів фінансовий ринок розглядають як сукупність грошового ринку і ринку капіталів.

Грошовий ринок - це ринок готівкових грошей, короткострокових кредитних операцій, валюти. На грошовому ринку обертаються надійні короткострокові інструменти. Їхній рух зумовлений різницею у рівнях прибутку та ризику.

Ринок капіталів - це:

• частина фінансового ринку, де формуються попит і пропозиція на середньо- та довгостроковий позиковий капітал;

• специфічна сфера відносин, об'єктом яких є наданий у позику грошовий капітал та формується попит і пропозиція на нього;

• сегмент ринку позикових капіталів, на якому здійснюються операції щодо середньо- та довгострокового фінансування й операції з цінними паперами (акціями, облігаціями).

Ринок капіталів поділяється на ринок цінних паперів (середньо- та довгострокових) і ринок середньострокових та довгострокових банківських кредитів.

Ринок капіталів — найважливіше джерело довгострокових інвестиційних ресурсів. Якщо грошовий ринок у першу чергу підтримує ліквідність на фінансовому ринку, то ринок капіталів сприяє рентабельному використанню або алокації фінансових коштів. Це означає, що очікувана прибутковість капіталовкладень повинна, з урахуванням відповідного ризику, як мінімум відповідати відсотку на ринку капіталів.

Таким чином, фінансовий ринок забезпечує платоспроможність фінансової системи, максимальне узгодження загальногосподарських процесів нагромадження та інвестування як за обсягом, так і структурно.

З точки зору джерел залучення коштів фінансовий ринок включає:

• боргові ринки, або ринки кредиту. За допомогою фінансових інструментів суб'єкти господарювання беруть гроші в борг і використовують їх на свої потреби. Основними фінансовими інструментами на цих ринках є облігації, закладні та векселі;

• ринки акціонерного капіталу. За допомогою акцій інвестори мають можливість об'єднати гроші, вкласти їх у певний проект, а прибутки розподіляти пропорційно до вкладених коштів.

Виділяють також національний і міжнародний фінансові ринки. На міжнародному ринку процеси купівлі-продажу товарів фінансового ринку регламентуються законами і нормативними актами з міжнародної торгівлі. Відповідальність за дотримання цих правил несе держава, суб'єкти якої виходять на світовий ринок.

Фінансовий ринок можна поділити на первинний і вторинний. Первинний ринок виникає при емісії цінних паперів, і на ньому мобілізуються фінансові ресурси. На вторинному ринку ці ресурси перерозподіляються, тобто на вторинному ринку вони опиняється після того, як були вже продані на первинному.

У свою чергу, вторинний ринок поділяється на біржовий і позабіржовий. Біржовий ринок представлений фондовою біржею як особливим інституційно організованим ринком. На ньому обертаються цінні папери найвищого гатунку і виконуються операції професійними учасниками. Фондова біржа виступає як торговельне, професійне, нормативне, технологічне ядро ринку цінних паперів та фінансового ринку. На позабіржовому ринку здійснюються операції з цінними паперами позафондової торгівлі. У цьому разі об'єктом купівлі-продажу стають цінні папери, які з будь-яких причин не котируються на біржі.

За будь-якого трактування структури фінансового ринку, головною метою є розподіл надлишку коштів або заощаджень, їхня мобілізація і перерозподіл між сферами й секторами економіки. Головна функція фінансового ринку — трансформація вільних коштів у позиковий капітал. Фінансовий ринок робить рівнодоступними грошові фонди для всіх його учасників (держави, підприємств, домашніх господарств), які мають одну мету — збільшення капіталу.

Наведемо коротку характеристику окремих сегментів фінансового ринку.

Кредитний ринок - це специфічна сфера економічних відносин, де об'єктом операцій виступає наданий на певних умовах у позику капітал.

Цей ринок виконує такі функції:

• об'єднання дрібних, розрізнених грошових заощаджень населення, державних структур, приватного бізнесу, іноземних інвесторів і утворення великих грошових фондів;

• трансформація коштів у позиковий капітал, який забезпечує зовнішні джерела фінансування матеріального виробництва національної економіки;

• надання позик державним органам і населенню для вирішення таких важливих завдань, як покриття дефіциту державного бюджету, фінансування різного роду соціальних програм.

Таким чином, кредитний ринок дає змогу здійснювати нагромадження, рух, розподіл та перерозподіл позикового капіталу між сферами економіки. Кредитний ринок треба розглядати як синтез ринків різних платіжних засобів. Він поділяється на ринок грошових ресурсів і ринок боргових зобов'язань.

Валютний ринок - це механізм, за допомогою якого встановлюються правові й економічні взаємовідносини між продавцями та покупцями валют.

Валютні ринки обслуговують міжнародний платіжний оборот, пов'язаний з оплатою грошових зобов'язань юридичних і фізичних осіб різних країн.

Попит на іноземну валюту зумовлений залежністю національної економіки від імпорту й конвертованістю цієї валюти, тобто гарантованою можливістю грошової одиниці вільно обмінюватись на інші валюти. Чим нижчий рівень конвертованості національної валюти, тим умотивованіше валютний ринок підлягає державному регулюванню (зокрема, встановленню фіксованого курсу національної валюти щодо інших валют). Основою проведення валютних операцій на валютних ринках є міжнародна торгівля і пов'язані з нею послуги, а також міжнародний рух капіталу та кредитів.

Валютний ринок виконує такі функції:

• своєчасне здійснення міжнародних розрахунків;

• регулювання валютних курсів;

• диверсифікацію валютних резервів;

• страхування валютних ризиків;

• отримання прибутку учасниками валютного ринку у вигляді різниці курсів валют;

• проведення валютної політики, що ґрунтується на державному регулюванні національної економіки і реалізації погодженої політики в межах світового господарства.

В основі функціонування валютного ринку лежить валютний курс — співвідношення, за яким виконується обмін однієї валюти на іншу, тобто ціна грошової одиниці однієї країни виражена в грошових одиницях іншої країни. Курси іноземних валют встановлюються шляхом їх котирування відповідно до чинних законодавчих норм та наявної практики.

Валютний ринок України - це переважно міжбанківський ринок, адже саме в ході міжбанківських операцій здійснюється основний обсяг угод із купівлі-продажу іноземних валют. Суб'єктами валютного ринку є продавці валюти, покупці та посередники.

У їхній ролі можуть виступати:

• комерційні банки — великі транснаціональні, середні і малі банки, для яких характерною є тенденція до зосередження операцій на великих біржах;

• небанківські фінансові установи — фонди хеджування (в основному спекулятивні фонди) та пенсійні фонди. Ці установи безпосередньо на ринку не виступають, а користуються посередництвом банків, їхня роль зростає, тобто їхні угоди досягають великих розмірів, і вони не підпадають під правила з точки зору обережності як банківські установи;

• підприємства та приватні особи.

Залежно від обсягу, характеру валютних операцій та набору валют ринки поділяються на міжнародні, регіональні й націо-

нальні.

Міжнародний ринок - сукупність операцій з валютами, які виступають на вільному світовому ринку в країні походження валюти. Сукупність операцій з валютами, які виступають на вільному світовому валютному ринку поза країною їх походження, здійснюється на євроринку.

На регіональних та національних ринках банки проводять операції з обмеженою кількістю вільно конвертованої валюти.

Валютний ринок може бути розглянутий як механізм встановлення правових та економічних відносин між покупцями і продавцями валют. Торгівля іноземною валютою на території України здійснюється через уповноважені банки на міжбанківському валютному ринку України. Важливим напрямом становлення і подальшого розвитку внутрішнього валютного ринку в Україні є його лібералізація та децентралізація. Поки що валютний ринок за багатьма позиціями монополізований Українською міжбанківською валютною біржею (УМВБ), яка проводить такі операції: організовує торти й укладає угоди з купівлі та продажу іноземної валюти з членами УМВБ; організовує та проводить розрахунки в іноземній валюті і в гривнях за укладеними на УМВБ угодами; визначає поточний курс іноземних валют щодо гривні за угодами на УМВБ. Право участі в торгах УМВБ мають тільки засновники, Національний банк України та установи, що прийняті в члени УМВБ.

Купівля-продаж іноземної валюти розглядається також як вид банківської діяльності. НБУ видає комерційним банкам та іншим кредитно-фінансовим установам генеральні ліцензії. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разових валютних операцій на період, необхідний для здійснення таких операцій.

При проведенні міжнародних розрахунків у першу чергу повинні враховуватися ціна валюти та спосіб її визначення, валюта платежу, курс перерахунку валюти ціни у валюту платежу, умови розрахунків (готівковий платіж або кредит), форми розрахунків, кошти платежу (векселі, чеки тощо).

Ринок цінних паперів охоплює досить широку сукупність суспільних відносин, які виникають і існують щодо цінних паперів, включаючи державне та інституційно-правове їх регулювання.