Інформаційна інфраструктура

Р. М. Хейс [9] виділяє 5 складових “національної інформаційної інфраструктури”:

1. інформаційні робітники,

2. інформаційні технології,

3. інформаційні інститути,

4. користувачі інформації та сфери використання інформації,

5. інформаційна політика.

У підходах до інформаційної інфраструктури є декілька аспектів:

• технологічний (застосування техніки та технологій);

• соціально-економічний (інформаційний сектор економіки, структура зайнятості, функціонування інформаційних ринків);

• соціально-політичний та правовий (інформаційна політика держави, захист авторського права на інформацію, соціально-правова основа доступу до інформації).

Одним з показників наявності у суспільстві розвинутої інфраструктури є функціонування інформаційного ринку. Структура цього ринку, а саме пропозицій, визначається структурою інформаційних продуктів та послуг.

Існує декілька підходів до визначення структури та акцентів інформаційної інфраструктури: Марк Порат ввів поняття “інформаційної економіки”, Х.М.Кібірідж у книзі “Інформаційна дилема” підкреслює 3 головні складові – виробництво обчислювальної техніки, програмного забезпечення та інформаційних послуг.

Інформаційний ресурс поєднує в собі дані, їхнє місцезнаходження, взаємозв’язок між інформаційними елементами, відомості про процеси надходження, зберігання, обробки даних тощо. Інформаційний ресурс країни можна розглядати як:

• управлінський,

• соціальний,

• науково-технічний.

Але інформаційний ресурс – це тільки складова інформаційного простору.

Під інформаційним простором при цьому розуміють середовище, де здійснюється формування, збирання, зберігання та розповсюдження інформації. Сьогодні вже можна говорити про динамічні відносини між просторами окремих країн та міжнародним інформаційним простором.

Формування інформаційного ресурсу – одна з необхідних умов розвитку суспільства, науки. Мета формування ресурсу при цьому полягає у забезпеченні користувачів інформацією, меншою за обсягом і якісно ціннішою, а також у наданні користувачам максимуму релевантної інформації за мінімальний час.

Інформаційний ресурс формується під впливом сукупності знань в усіх галузях науки, техніки та виробництва і залежить від базису.

До інформаційного ресурсу належать усі джерела інформації, що сприяють повному задоволенню інформаційних потреб під час розв’язання поточних і перспективних завдань.

Важливим елементом в інформаційному ресурсі є форма існування та надання знань. Знання існують у трьох формах:

• “живі” (такі, що невід’ємні від конкретної людини);

• опредмечені (матеріалізовані, такі, що мають “відображення” в результатах використання);

• узагальнені (такі, що відчужені від початкового носія).

Користувач інформації – кінцева ланка будь-якої інформаційної системи.

Однією з найважливіших умов повноцінного існування суспільства є чітке визначення інформаційних вимог, які, в свою чергу, формують інформаціні потреби суспільства, колектива, окремої людини.

Інформаційні потреби зумовлені виробництвом не безпосередньо, а через складну систему переважно виробничих відносин. Інформаційні потреби формуються під впливом багатьох об’єктивних і суб’єктивних факторів, що пов’язано з необхідністю вирішення перспективних (стратегічних) та оперативних (поточних) завдань.

Таким чином, інформаційна потреба – це усвідомлення користувачем необхідності вивчення комплексу даних, що доповнюють початкові знання користувача. Тому інформаційну потребу можна розглядати як:

• різновид людських потреб, які вимагають врахування психічних особливостей особистості;

• суспільну категорію, що викликає необхідність соціологічного дослідження поведінки колективів;

• економічну потребу, що зумовлена обов’язковим використанням інформаційного ресурсу.

Інформаційні потреби можна розділити на абсолютні, кардинальні та фактичні.

Абсолютні інформаційні потреби – ті, що відображають весь комплекс наукових, технічних та виробничих проблем, пов’язаних з розвитком виробничих сил галузевого характеру.

Кардинальні інформаційні потреби – ті, що зумовлюють потреби колективів, індивідів для розв’язання конкретних задач.

Фактичні інформаційні потреби задовольняються конкретною інформаційною системою.

Визначення інформаційних потреб (фірми або окремого користувача) вимагає виділення двох компонент інформаційного потоку:

1. даних, які необхідні фірмі або користувачеві залежно від роду діяльності, а також методів і каналів одержання інформації (необхідна зовнішня інформація);

2. даних про фірму або користувача для споживачів послуг, що можуть бути ними надані назовні.

Інформаційні потреби мають такі характеристики:

• галузь інформування – профіль інтересів користувача;

• вид інформації, необхідної користувачеві в його діяльності: виробничо-технічна, наукова, економічна, кон’юнктурна тощо;

• режим інформування – систематичне вибіркове поширення інформації, періодичне або разове інформування;

• форма надання інформаційних матеріалів – бібліографічний опис, анотація, реферат, огляд, наукова доповідь, аналітична довідка, першоджерела;

• оперативність інформаційного обслуговування (час очікування відповіді на запитання, виконання замовлення);

• повнота, обсяг та глибина (ретроспективність) необхідної інформації;

• “час інформованості” – час, що його можуть витратити користувачі для ознайомлення з інформацією;

• рівень допустимих матеріальних витрат.

Важливою рисою є також наявність у фірмі спеціального аналітичного підрозділу, який займається збиранням та аналізом інформації, а також наявність спеціалізованих систем електронного обігу даних.