Питання для самоконтролю

1. Якими основними рисами характеризується такий період у розвитку європейських держав, як Відродження?

2. Що є, на погляд Макіавеллі, головним стимулом людських дій?

3. Для чого, на думку мислителя, потрібне існування державної організації?

4. У чому полягала концепція фортуни (долі) Макіавеллі?

5. На які закономірності розвитку держави звертав увагу Макіавеллі?

6. Як співвідносяться, на думку мислителя, політика та мораль?

7. Чи є проблема співвідношення політики й моралі в сучасному суспільстві?

8. У чому полягає технологія ефективного лідерства за Макіавеллі?

Тема 4. Соціальні утопії т.Мора та т.Кампанелли

Томас Мор (1478–1535) походив із заможної сім’ї лондонських бюргерів, його батько був судовим чиновником. Навчався в Оксфордському університеті. Дружив з Еразмом Роттердамським. Обіймав значні державні посади – був канцлером герцогства Ланкастерського, найближчим співробітником короля Генріха VІІІ, лорд–канцлером Англії, членом англійського парламенту, головою палати громад, виконував дипломатичні доручення. Відзначався надзвичайною обізнаністю із грецькими та латинськими авторами, біблейськими текстами, а також "батьками" християнської церкви. Різнобічний письменник (писав на латинській та англійській мовах). Бувши католиком, відмовився присягнути королю як верховному главі англіканської церкви, після чого був ув’язнений у Тауер, звинувачений у державній зраді. Після трьох років ув’язнення Томаса Мора король милостиво дозволив відрубати йому голову, адже первісний вирок передбачав більш тяжку страту. У 1886 р. Т.Мор був визнаний католицькою церквою блаженним, а в 1935 р. канонізований як святий.

Найвідоміша книга Т.Мора із традиційною для тих часів довгою назвою – "Вельми корисна, як і цікава, справді золота книжка про найкращий устрій держави й про новий острів Утопія". Вона була видана за допомогою Еразма Роттердамського в 1616 р. і відразу набула широкої популярності. Оповідь у ній ведеться від імені вигаданого автором мандрівника Рафаїла Готлодея, що додавало книзі додаткового успіху в епоху великих географічних відкриттів та подорожей. Саме такою країною і була проголошена Утопія – слово грецького походження, створене Мором. Слово "топія" по-грецькому означало "місце". Префікс "у" міг походити або від грецького "еу", або від "оу". Т. Мора, автора слова "утопія", називали вигадником каламбурів. У першому випадку буде "евтопія", тобто "добре місце", у другому – "утопія", тобто "місце, якого немає". Сам Мор перекладав назву цієї країни як Нідея. Він був упевнений у тому, що хоча дійсно й не існує такої країни із властивими їй ідеальним соціальним та політичним устроєм, відповідною моральністю її жителів, але в принципі вона можлива.

Книга Т.Мора складається із двох частин. Автор спочатку написав другу частину, більшу за обсягом, вона якраз і описує утопічний спосіб життя. Перша частина, написана після другої, дає критичний опис сучасної автору Англії.

Проекти і мрії Мора не могли, звісно, виникнути із суто емпіричних джерел. Численні дослідники "Утопії" констатують не тільки прямі, але й непрямі посилання на тексти та ідеї Біблії, насамперед Нового Заповіту, а також античних і ранньохристиянських авторів. Серед ренесансних авторів найбільшу роль відіграли флорентійські вчені–платоніки і, звичайно, ідеї Еразма про моральне переосмислення і максимальну гуманізацію християнства, очищення його від вікових схоластичних нашарувань і деформацій. Багато гуманістів убачали в "Утопії" довгождану суперницю платонівської "Держави" – твору, який до того часу існував уже майже дві тисячі років.

Характерною особливістю соціальної доктрини "Утопії" є антиіндивідуальне трактування суспільного життя в ідеальній державі. Послідовний антиіндивідуалізм вимагає відміни приватної власності. Тут простежується вплив платонівської "Держави". Згадаємо, що великий давньогрецький ідеаліст сформулював фундаментальну тезу, згідно з якою процвітання державних справ можливе лише за умови, коли вищий носій влади буде глибоко освіченим філософом і морально бездоганною людиною. Томас Мор також був упевнений, що від правителя, як із невичерпного джерела, поширюється на весь народ усе добре і зле. Таким напівлегендарним правителем і був Утоп, який колись завоював уявний острів і заклав політичні, соціальні й моральні підвалини Утопії. Однак якщо в державі Платона приватна власність відсутня лише у двох вищих, правлячих верствах і повністю збережена в третьому стані деміургів, то в утопічній державі якоїсь значної власності немає у всіх її жителів. Її відсутність особливо підкреслена тим, що тут немає грошей. Золото, як і срібло, яке тоді виконувало функцію грошей, утопійці зовсім не використовують у побуті, навіть для прикрас. Більше того, саме із цих металів вони виготовляли нічні горщики та інші посудини для нечистот.

Така фантазійна уява пізніше сподобалась вождю російських більшовиків Володимиру Ульянову-Леніну, який у 1921 р. передбачав після перемоги більшовиків "у всесвітньому масштабі" зробити із золота громадські "відхожі місця" на вулицях найбільших країн світу.

Повертаючись до утопійців, додамо, що із золота вони також збиралися робити кільця й ланцюги, однак лише для того, щоб заковувати тих, хто зганьбив себе злочином і став у результаті цього рабом. Золото могло також використовуватись для зовнішніх відносин і воєнних потреб.

Праця (ремісницька, сільськогосподарська) в утопічному суспільстві була обов’язковою для всіх без винятку громадян. Начальники, посади яких були виборними, повинні були показувати приклад усім іншим. Праця стала тут не тільки життєвою, але й моральною необхідністю. Вільна праця, строго обмежена шістьма годинами (воістину утопічний робочий день у ту епоху) уявлялась дуже продуктивною. Ремісницька праця була спеціалізована, і утопійці готувалися до обраної професії з дитинства. Сільськогосподарською працею повинні були займатись усі утопійці, незалежно від того, яким ремеслом до того займались, мінімум два роки. Під час збирання врожаю сільські начальники повідомляли міські власті, скільки громадян ті мають прислати на сільгоспроботи.

Істотний бік утопійського життя – наявність рабів, на яких перетворювались за найтяжчі злочини. Ця соціальна категорія була приречена на важкі й неприємні роботи. Життя ж самих утопійців було побудоване на принципах республіканської демократії, таємного голосування, виборності всього керівництва тощо. Утопійська республіка уявлялась Т.Мором як одна велика сім’я. Тут було відсутнє дармоїдство, панувала загальна зацікавленість у праці, що поєднувалась із елементами змагання різних сімей та громад, оскільки в ній не було жодного протиріччя між приватним і спільним.

Автором "Утопії" уявлялось, що завдяки спільній і вільній праці виробляється досить продукції (харчів і речей), яка централізовано береться на облік у масштабах всієї держави, і її зовсім достатньо для задоволення потреб усіх утопійців. Серед громадян немає ні бідних, ні тим більше жебраків, оскільки за умов, коли все належить усім, хоча ні в кого там нічого немає, усі, однак, багаті.

Розумова праця, як професіональна, не відіграє в Утопії тієї ролі, як у платонівській державі, де перший стан, філософи, виконували та уособлювали тільки інтелектуальну діяльність. В Утопії читанням та вивченням книг займається невелика категорія найбільш здібних утопійців. Саме із цієї категорії, вільної від фізичної праці, вибираються різні посадові особи, включаючи главу держави, а також священики. Але всі вони жорстоко не протистоять основній масі утопійців. Нетривалий робочий день не дозволяє їм втомлюватись подібно до "в’ючної скотини". Позбавлення від "тілесного рабства" дає можливість у принципі кожному утопійцю досягти "духовної свободи й просвіти", освоюючи різні науки. Для цього в досвітні години навіть влаштовуються спеціальні читання. Таким чином, і перед будь–яким утопійцем відкриваються можливості того, що іменується всебічним розвиток особистості.

Утопія в Мора іменується ще Евтопією, добрим місцем або країною блаженства. Автор не один раз підкреслює, що людина є найвищою цінністю, яку не можна підмінити жодним золотом. Що стосується розуміння щастя жителями Евтопії, то перед нами вимальовується гуманістичний ідеал антиаскетизму, намагання до насолоди, задоволення в дусі епікуреїзму (хоча це ім’я в тексті не згадується). Серед задоволень перше місце належить здоров’ю, якому тільки шкодить псевдосвященний аскетизм із його постами та іншими атрибутами. Радощі від їжі й пиття мають бути досить помірними, орієнтованими перш за все на людське здоров’я. Хоча, звичайно, етичні погляди утопійців складніші від того, що тут було про них сказано.

Всі утопійці одягаються однаково, за винятком того, що одяг чоловіків відрізняється від одягу жінок, а одяг людей одружених – від одягу неодружених. Мода ніколи не змінюється. Що стосується шлюбу, то як чоловіки, так і жінки підлягають жорсткому покаранню, якщо вони вступають у шлюб нецнотливими; глава тої родини, у чиєму домі була вчинена ганьба, накликає на себе велике безчестя, як такий, що погано виконав свій обов’язок. Перед тим як одружитися, наречений і наречена бачать один одного голими, адже ніхто не стане купляти коня, не знявши спочатку сідло й збрую, точно так треба підходити й до шлюбу. Розлучення дозволяється виключно у випадку перелюбства або нестерпно важкого характеру однієї із сторін, але винна сторона позбавляється права укладати новий шлюб.

"Утопія" справила неабиякий вплив на подальший розвиток соціалістичних ідей. Життя показало, що в цих зрівняльних уявленнях відсутня така фундаментальна цінність, як свобода людини, без якої неможливо досягти матеріального та іншого благополуччя.

Томмазо Кампанелла (1568 – 1639) був сином чоботаря. Він почав навчатись із п’яти років і вражав усіх надзвичайною пам’яттю і здібностями. Серед земляків збереглися перекази, що хлопчик, не маючи грошей на навчання, слухав уроки біля відкритого вікна школи, і коли хто–небудь із учнів не міг відповісти на питання вчителя, питав: "Можна, я скажу?", за що вчитель дозволив йому відвідувати уроки. Щоб мати можливість навчатись, хлопець іде в монастир і в 15 років приймає сан монаха.

Кампанелла активно переймається питаннями соціального, політичного життя своєї батьківщини. У рідній Калабрії він очолив змову, мета якої полягала у звільненні від гніту Іспанії і проведенні радикальних суспільних перетворень. Розкриття змови в 1599 р. призвело Кампанеллу до довгого (загалом понад 30 років) ув’язнення. За ці роки він створив багато творів. Серед них знаменитий твір "Місто Сонця". Звільнившись, він перебрався до Риму і продовжив літературну діяльність. У 1634 р. через загрозу видачі іспанським властям був змушений втекти в еміграцію до Франції. Кампанела був видатним натурфілософом кінця епохи Відродження. Його вчення завершилось соціальною філософією, у фокусі якої перебувала його концепція ідеального суспільства.

Кампанелла активно прагнув до зміни соціальних порядків, що принижують людину. Він не тільки мріяв про зовсім інше суспільство, як і автор "Утопії", але і прагнув до революційної перебудови суспільних відносин. Коли змова, яка вже згадувалась, була викрита, Кампанелла, як один із її ідейних натхненників і організаторів, ще не маючи кінцевого вироку, почав писати "Місто Сонця", виклавши там свою головну соціальну програму.

Автор твору "Місто Сонця" оповідь також веде від імені якогось уявного генуезького Морехідця, який під час своєї кругосвітньої подорожі відвідав острів Тапробану (імовірно, Цейлон, нині Шрі Ланка), де й побачив зовсім незвичайну для того часу державу, устрій, звичай і життя якої він і описує своєму співбесіднику (при цьому мова йде не про весь острів, а про найважливіше його місто–державу, що іменується містом Сонця). Народ усього лише декілька десятиліть тому втік сюди з Індії і вирішив "вести філософський спосіб життя общиною", створивши такий державний устрій, який походить не від Бога, а є прямий результат діяльності людського розуму.

Общинне життя, як і в "Утопії", ґрунтується на відсутності в цьому місті–державі приватної власності й на загальній і добре організованій праці, якій солярії (мешканці міста Сонця) віддаються з радістю. Ця основна особливість їх життя дає їм велику перевагу ледве не перед всіма суспільствами і полягає в тому, що в них немає ні бідних, ні багатих, у результаті чого "не вони служать речам, а речі служать їм". Незалежність від речей дозволяє соляріям не руйнувати власну індивідуальність у непосильній праці. Її тривалість ще менша, ніж в "Утопії", – 4 години. Порівняно з далеким платонівським прообразом, добре відомим Кампанеллі, суспільний устрій соляріїв відрізняється в принципі соціальною однорідністю.

Як же Кампанелла обґрунтовує придатність життя общиною, його відповідність людській природі, що зрікається егоїзму? Адже таке обґрунтування суперечить принципу самого самозбереження, якому підпорядковується все буття і який штовхає людей у бік індивідуалістичної своєкорисливості. В іншому творі – "Повалений атеїзм" – Кампанелла різко виступає проти Н.Макіавеллі, який трактував суспільно–державне життя як невід’ємне від егоїстичних інтересів, без яких немислима людська природа. Кампанелла іменує макіавеллізм чумою свого часу, бо ледве не всі політики не вірять ні в Біблію, ні в Коран, підкоряють усю свою діяльність власній вигоді. З погляду Кампанелли, общинна рівність людей відповідає повсюдній присутності Бога, у той час як акцентування на своїх індивідуальних інтересах зазвичай супроводжується намаганням розширити свою власність і є "безбожжям", яке необхідно нещадно викорінювати. Пантеїстичні мотиви, проте, не виражені в Кампанелли надзвичайно інтенсивно.

Обґрунтування необхідності общинного життя здійснюється Кампанеллою не стільки за допомогою Бога, скільки на основі його органістичної концепції буття. Цілісність, що проявляється в природі, має бути реалізована і в суспільному житті. У зв’язку з цим Кампанелла звертається і до стоїчної доктрини природного права із властивим їй натуралізмом згідно з яким "все є спільним", а люди зобов’язані наслідувати природу. У житті бджіл, наприклад, існує принципова рівність, хоча в них є "начальниці", "обрані" самою природою. Принцип органіцизму стосовно суспільства означає, що в першу чергу слід турбуватися про життя цілого, а тоді вже про його частини. Всі знають, що такий принцип значною мірою втілювався всі роки радянської влади, відомі також і його наслідки.

Кампанелла розумів неможливість "повної" рівності людей. Природна різниця людей пояснюється ним астрологічно: кожна людина народжується при певному поєднанні світил, зірок, звідси й різниця людських здібностей. Мислитель вважав астрологію науковим знанням і стверджував, наприклад, що зміна часів, епох залежить від загальних причин, тобто від небесних, отже, і всі наші дії можливі за умови дії неба. При цьому людина як істота вільна є істота діяльна, яка весь час так чи інакше повертається до практики, наслідує всю природу й Бога.

Як бачимо з описаної суспільної системи держави Сонця здібності громадян, які її населяють, відіграють вирішальну роль у їх суспільній долі. Але їх особиста доля, на відміну від фатальної залежності в Платона від якостей душі, в астрологічному детермінізмі Кампанелли зовсім не фатальна. Людина, яка має свободу волі, прагне максимально розвивати здібності, закладені в ній при народженні. Отже, індивідуальна доля людини складається як із незалежних від неї власних задатків, так і від того, яку волю вона виявить у своєму житті.

У державі Сонця існує розподіл праці. Найважливіші його прояви – відокремлення розумової праці від фізичної. Тут Кампанелла орієнтувався на платонівську "Державу", змінивши його ідеї відповідно до завдань своєї епохи. Філософська аристократія Платона, що авторитарно управляє ідеальним античним полісом, змінюється аристократією спеціалістів, яким поталанило від народження бути найздібнішими.

До проблеми управління суспільством спеціалістами ще не раз поверталися вчені. Так, англійській соціолог М. Янг у 1958 р. написав антиутопію "Піднесення меритократії: 1870 – 2033", де він сатирично зобразив прихід до влади і подальший крах олігархії, яка виправдовувала своє панування тим, що вона складається з інтелектуально найбільш талановитих та енергійних особистостей, рекрутованих з усіх верств суспільства. Однак Д.Белл, З.Бжезинський у ХХ ст. надали терміну "меритократія" (від латин. "достойні влади") позитивного змісту і сконструювали соціологічну й політичну концепцію меритократії, де заперечується ідея соціальної рівності, вказується на визначну роль нової інтелектуальної еліти.

Найздібніший спеціаліст міста Сонця називається Метафізиком, або навіть Сонцем, часто зображається знаком  і стоїть на чолі всієї держави. Його надзвичайно глибоке знання всіх принципів метафізики і технології органічно включає і знання фізичних, математичних, астрологічних, історичних, релігійних та інших наук. Метафізик, будучи ідеалом "універсальної людини", володіє і таким важливим мистецтвом, як живопис. Глава держави не гребує займатися ремеслами. Але управляти Сонячною державою тільки власними силами він не в змозі. Метафізик спирається перш за все на трьох головних помічників, які реалізують три основних принципи буття, – на Міць, Мудрість та Любов. Міць керує військовою справою, Мудрість – науками, а Любов – харчуванням, дітородінням і вихованням. Кожен із них спирається на ще більш вузьких спеціалістів (на Граматика, Логіка, Фізика, Політика, Етика, Економіста, Астролога, Астронома, Геометра та інших).

Всіх начальників у місті Сонця – лише сорок чоловік. Ієрархія їх чотириступінчастої супідрядності цілком визначається їх здібностями і знаннями. Однак двічі на місяць у державі Сонця збирається Велика рада – народні збори, які можуть змінювати правлячих осіб за винятком вищої четвірки – Метафізика і трьох його помічників. Але й вони зобов’язані поступатися своїми керівними місцями, як тільки з’являться особи, що переважатимуть їх своїми здібностями і знаннями.

Одна з найважливіших особливостей суспільного життя соляріїв, зазначає автор трактату "Місто Сонця", полягає в тому, що вони "звели нанівець родинні зв’язки". У Сонячному місті немає моногамної сім’ї. Як і в платонівській "Державі", Кампанелла вважає, що відсутність приватної власності сумісна лише з відсутністю індивідуальної сім’ї. Справа народження повноцінного потомства – одне з найскладніших завдань помічника Метафізика у справах Кохання, адже він повинен ретельно враховувати індивідуальні особливості батьків, точно розраховувати місцезнаходження зірок при зачатті й народженні дітей тощо. Сексуальне життя в "Місті Сонця" Т. Кампанелли регулюється таким чином. Коли всі, і чоловіки й жінки, на заняттях у гімнастичній школі, за звичаєм стародавніх спартанців, оголюються, стає зрозумілим, які чоловіки й жінки за будовою свого тіла більше підходять одне одному; а потім, і тільки після ретельного обмивання, вони допускаються до статевих зносин кожну третю ніч. Жінки ставні й гарні з’єднуються тільки зі ставними і міцними чоловіками; повні ж – з худими, а худі – з повними, щоб вони гарно і з користю врівноважували один одного. Увечері приходять хлопчики і стелять їм ложа, а потім ведуть їх спати згідно з наказом начальника і начальниці. До статевих зносин приступають тільки після перетравлення їжі й молитви Богу небесному. У спальнях стоять прекрасні статуї знаменитих чоловіків, яких жінки споглядають, а потім, дивлячись у вікна на небо, молять Бога про дарування їм достойного потомства. Чоловіки й жінки сплять в окремих кімнатах до самого часу злягання. Коли настає той час, який визначається астрологом і лікарем, начальниця відчиняє зовні обоє дверей.

У вихованні важлива роль надається грі, у процесі якої відбувається засвоєння знань. Вже на сьомому році діти приступають до вивчення наук, а в подальшому поєднують навчання із заняттями ремеслами і роботою в полі. У процесі такого навчання виявляються їх здібності і нахили. Все це, разом взяте, має зробити для них працю необтяжливою. Праця, не нав’язана ніким, мала бути дуже продуктивною, і тому солярії не бідують при скромності своїх потреб. Значний час, який вони мають поза робочими годинами, віддається розвитку розумових і тілесних здібностей, а також справі засвоєння наук.

Законодавство і моральність соляріїв надзвичайно прості, стислі, зрозумілі. Всі вони вирізані на мідній дошці при вході в храм. Фактично вони зводяться до євангельського правила: чого не хочете самим собі, не робіть іншому, і чого ви хочете, щоб люди зробили вам, робить і ви їм. Функції священників виконують найвищі керівники, починаючи із самого Метафізика, який об’єднує світську і духовну владу.

Солярії переконані в тому, що весь світ прийде до того, що буде жити згідно з їх звичаями. Така впевненість відображала категоричну віру Кампанелли в правоту його соціальної доктрини.

Закінчуючи розгляд утопічних теорій Т.Мора та Т.Кампанелли, звернемо увагу на те, що завдяки твору Т.Мора саме слово "утопія" стало загальною назвою. У буденній мові воно означає частіше всього нездійсненну мрію, химеру або проект, здійснення якого неможливе. Насправді, розглядаючи утопію як нездійсненну мрію, важко однозначно визначити, які ідеї були нездійсненними мріями, а які ні. Адже виникає питання, хто, на якій підставі повинен визнати даний проект нездійсненним. Наприклад, в епоху революції 1789 р. монархісти вперто доводили неможливість встановлення республіки в такій країні, як Франція, і називали її прихильників "утопістами", хоча потім республіка була встановлена.

Оцінка "утопічності" тієї чи іншої теорії залежить від соціологічного та технологічного уявлення того, хто оцінює, від наявності на даний момент технічних і соціальних засобів, а "фантазії" одного століття можуть виявитися реальністю в іншому. Наприклад, думки про підводний човен, радіо, літак, космічні польоти тощо вважалися "утопіями". Наполеон не вірив у парову машину, а коли в Англії вже діяли перші залізниці, у деяких країнах зовсім серйозно обговорювали питання, чи витримає людський організм швидкість поїзда. Таким чином, нерідко справа полягає не в тому, що конкретний проект безумовно нездійсненний, а в тому, що більша частина людей не в змозі собі цього уявити або ж здійснення проекту дійсно неможливе на теперішній час, однак може здійснитися в майбутньому. Отже, утопії можуть виступати як "передчасні істини".

Словом "утопія" також часто називають уявлення про краще суспільство. У цьому значенні слова утопією буде будь–яка система поглядів, в основі якої лежить неприйняття існуючих відносин і протиставлення їм інших відносин, що краще відповідають людським потребам. У такому випадку утопія постає як ідеал суспільних відносин, як частинка найзагальнішого елементу в духовному світі, яка входить у склад релігійних вірувань, естетичних і правових теорій, систем виховання тощо. Де тільки існує злиденність, несправедливість, страждання, а існують вони завжди і скрізь, там починається пошук засобів для викорінення причин зла. Утопія стає тут синонімом морального і суспільного ідеалу, а утопістом – кожен, хто помічає зло і шукає можливості його усунення. Таким чином, утопія – це принцип будь–якого прогресу, прагнення кращого майбутнього. Утопісти відмовляються приймати світ таким, яким вони його застали, вони не задовольняються можливостями, що існують на цей момент, вони мріють, фантазують, передбачають, проектують, експериментують. Це неприйняття якраз і породжує утопію.

Загалом утопія може виступати як літературний жанр, коли викладення певної теорії здійснюється за допомогою конкретних об’єктів, "мовних картинок", як стиль мислення, коли в утопічних теоріях присутні фантазія, певний ідеал, до якого можна прагнути. Все це дає підстави говорити про утопію як про метод моделювання суспільних відносин, до якого слід ставитись із науковою критичністю, тобто намагатися враховувати всі можливі наслідки.