АНТРОПОЛОГІЧНІ РИСИ УКРАЇНЦІВ

1. Антропологічний поділ людства

У біологічному, насамперед анатомічному відно­шенні, люди Землі поділяються на раси. Одні вчені- антропологи поділяють усіх людей планети на три основні раси: європеоїдну, монголоїдну, негроїдну. В XIX — першій половині XX ст. ці раси любили називати білою, жовтою, чорною.

Інші науковці виокремлюють ще австралоїдну расу, що не ототожнюється ні з негроїдною, ні з мон­голоїдною, адже австралоїди “подібні самі на себе”, мають темний колір шкіри, великі бороди як части­ни обличчя, хвилясте волосся, широкі плечі, швид­ку реакцію.

Деякі науковці до окремої американоїдної раси відносять корінне населення Америки, так званих індіанців.

У науці були також прихильники введення до основного расового поділу людства ще кейсонської раси, представники якої — готтентоти і бушмени Африки, так звані бури. Вони відомі біологічною

331

особливістю мовлення на вдихуванні, а не так, як у всіх інших людей, на видихуванні. Це, безумовно, дуже неординарна особливість.

Усі раси вирізняються значним поліморфізмом, тобто великими відмінностями внутрі раси за мор­фологією тіла, насамперед обличчя і голови, росту, пігментації тіла, волосся, очей та ін. Поліморфізм найпритаманніший негроїдній та австралоїдній ра­сам, внутрішні антропологічні підтипи яких різнять­ся за зростом (високі негри і негри-карлики), про­порціями частин тіла, пігментацією волосяного покриву, зволошеністю тіла, формами обличчя, голо­ви, носа та ін.

Багато відмінних рис так званого другого порядку властиві також для монголоїдної та європеоїдної рас. Наприклад, серед європеоїдів виділяють групи: південну — зі смуглою шкірою, темними очима і во­лоссям; північну — зі світлою шкірою, білявим і ру­сявим волоссям, значним виступанням голубих і сі­рих очей; проміжну смугу зі середньою пігментацією шкіри, волосся, очей та ін.

Зазначимо, що відмінні біологічні ознаки людей простежувалися в давніх писемних пам’ятках і за­рубіжного, і вітчизняного походження. У “Повісті временних літ” йшлося про те, що коли княгиня Ольга прибула до Константинополя, цесар Костянтин, син Леонтів, побачив “її гарну з лиця і вельми тя­мущу” [4, с. 35]. Візантійський письменник X ст. Лев Діакон залишив історії образ київського князя Свя­тослава Ігоревича, який став хрестоматійним: “...се­реднього росту, не занадто високий, але і не низький, брови мав густі, густе волосся, очі сині, ніс короткий, борода оголена, голова зовсім оголена, з одного боку висів чуб, що означало значний рід; шия здорова,

Розділ 15

плечі широкі, й взагалі був збудований дуже добре” [6, с. 26].

Зовнішній вигляд галицько-волинського князя Володимира Васильковича подавав Галицько-Волин­ський літопис: “Сей же благовірний князь Володимир на ріст був високий, у плечах великий, з лиця гар­ний, волосся мав жовте кучеряве, бороду стриг, і ру­ки мав гарні, і ноги. Голос же в нього був низький і нижня губа дебела” [4, с. 445].

Зовнішність Богдана Хмельницького описав посол венеціанської республіки Альберто Виміна: “Росту він скорше високого, ніж середнього, широкий в ко­стях і міцної будови” [6, с. 80].

Наприкінці XVIII ст. антропологічну характери­стику населення Чернігівського намісництва подавав Афанасій Шафонський, автор топографічного опису намісництва: у північно-західній смузі намісни­цтва — між Дніпром, Десною, Сожем і Іпуттю, народ взагалі невисокого росту і білявий; а населення, що проживало між Десною і Сеймом на півночі й Сулою на півдні, — середнього росту, трохи вище перших і з темнішим волоссям; народ же південного сходу намісництва між Сулою і Пслом — росту високого, худорлявий, лицем смаглявий і волоссям темнорусий [З, с. 9].