ІСТОРИЧНІ ВИПРОБУВАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ У МІЖВОЄННІ РОКИ

1. Населення українських земель

за матеріалами радянського перепису населення 1926 p., польського —1931 p., румунського і чехословацького —1930 р.

За підсумками радянського перепису населення 1926 p., чехословацького та румунського переписів

1930. р. і польського перепису 1931 p., а також з ура­хуванням чисельності української діаспори на межі 20—30-х років XX ст., у світі проживало близько 39 млн українців. З них у Радянському Союзі, за переписом 1926 р., було 31 195 тис., у Польщі, за підрахунками В. Огоновського на основі перепису

1931. p., — 5587 тис., у Румунії та Чехословаччині, за матеріалами переписів 1930 р., разом близько 860 тис. осіб. В американських країнах українців- емігрантів наприкінці 20-х років налічувалось близь-

277

ко 1 млн 100 тис. Приблизно 100 тис. їх проживало у Франції, Югославії й інших країнах Європи.

У Радянському Союзі 23 218 тис. українців (80 % їх загальної кількості) проживало в межах Україн­ської РСР. За винятком Одещини, в усіх інших ре­гіонах республіки українці становили більшість. У багатьох районах Полісся (Конотоп, Чернігів), на Лівобережжі (Полтава, Кременчук, Суми) питома вага українців дорівнювала 90 %, у районі Лубен, Прилук, Ніжина, Ромен — 95 %, на Волині ж лише

8. % (тут значним був відсоток євреїв, поляків, німців, а деінде — чехів), на Правобережжі — близь­ко 80 %, зокрема на Київщині — 77,94 %, Дніпро­петровщині — понад 80%, Херсонщині — 77%, у районах Маріуполя, Мелітополя, Миколаєва — 50—60 %.

Водночас великі маси українців — 7873 тис. осіб — проживали за межами своєї республіки. Основна їх частина припадала на Північно-Кавказький район (3107 тис.) [4, с. 21]. Тут на Кубані частка українців дорівнювала 61,48%, на Дону — 44%, в Арма­вірській області — 32,9 %. Значний відсоток припа­дав на українців у Ставропольському, Сальському іТерському округах. У Воронезькій і Курській гу­берніях проживало 1635 тис. українців. У Воронезь­кій губернії їх частка становила 32,6 %, у Курській —

19. %. Понад 800 тис. українського населення жило в Казахстані (13,24%) і Сибіру (9,53%), понад 400 тис. — у Нижнє-Волзькому регіоні (8 %), понад 300 тис. — на Далекому Сході (16,75 %). Чималі їх групи були на Середній Волзі та західних губерніях РРФСР, зокрема у Брянській, Криму, Башкирії, Кир­гизії, на Уралі, Центрально-Промисловому та Пет­роградсько-Карельському районах. У двох останніх,

Розділ 12

головно у містах, 35 тис. українців налічувалось у Закавказзі й приблизно стільки ж — у Середній Азії.

У складі Польської держави, за даними перепи­су 1931 p., найбільше українців проживало на тери­торії історичної (української частини) Галичини — З 226 546 осіб (59,09 % усього населення краю). На поляків (римських католиків) тут припадало 29,86 %. При загальному прирості населення від 1921 р. на

36. % і прирості польського населення на 27,06 % кількість українців збільшилась у колишній Східній Галичині всього на 9,83 %, а їх відносна частка зменшилася на 2,33 %. У західній Волині (Волинське воєводство, Сарненський і Камінь-Каширський пові­ти Поліського воєводства) числилось 1 524 088 укра­їнців (69,89 %). Поляки становили 15,46 %, євреї — 9,71, німці — 2,16, чехи — 1,42, росіяни — 1,09.

Сотням тисяч українців Поліського воєводства було записано “тутейшу” мову, що не дає змоги їх диференціації від таких самих православних біло­русів.

У Краківському воєводстві налічувалось 63 755 гре- ко-католиків і православних, Люблінському — 213 755. Частина українців проживала у Біло- стоцькому й інших воєводствах. Переважна кількість буковинських українців припадала на Північну Бу­ковину, закарпатських — на українську територію Закарпаття, частина проживала в Пряшівщині, не­велика кількість — у південних повітах Буковини.

Румунський перепис 1930 р. засвідчив велике зменшення українців на Буковині. Якщо за даними перепису 1910 р. частка українців у цьому краю становила 38 %, а румунів — 34, то за переписом

1930. р. відповідно 30,1 і 44,5%. Багато українців