Відповідно до цього можна відзначити, що поняття “соціальна ентропія” характеризує:

1. рівень збалансованості інтересів елементів (членів) метасоціальної системи (суспільства) в умовах обмежених внутрішніх ресурсів даної системи та рівень збалансованості взаємообміну ресурсами системи з зовнішнім середовищем;

2. здатність підсистем (інститутів, суспільних сфер) та елементів (індивідів, соціальних груп, спільностей та держави) до когерентної, кооперативної взаємодії з приводу розподілу, перерозподілу обмежених суспільних ресурсів для забезпечення збалансованих соціальних, економічних, екологічних та духовно-культурних потреб; забезпечення “позитивного” балансу взаємообміну ресурсів із зовнішнім середовищем, тобто ефективного “поглинання” та трансформації зовнішніх надходжень ресурсів у внутрішній продукт господарською системою;

3. здатність метасоціальної системи оперативно пристосовуватись до динаміки балансу взаємообміну з зовнішнім середовищем та трансформувати інституційну структуру у відповідності до нових умов взаємодії із зовнішнім середовищем.

Серед основних джерел зростання рівня ентропії обхідно виділити:

1. Невідповідність існуючої інституційної структури метасоціальної системи задоволенню потреб та інтересів його громадян (приклад, наявність структурних диспропорцій в економіці, дефіцит, відсутність механізмів впливу громадськості на прийняття державних рішень, наявність значних обсягів “тіньової” економіки та корупції тощо ).

2. Трансформування інституційної структури метасоціальної системи, ініційоване суспільними інноваціями (наприклад, роздержавлення та приватизація, реорганізація підсистеми державного управління з адміністративно-командної моделі до моделі соціально-орієнтованої ринкової економіки).

Незбалансований взаємообмін потоками ресурсів із зовнішнім середовищем та неадаптованість метасоціальної системи до “переробки” цих потоків, що надходять, у внутрішній продукт (наприклад, негативний баланс потоків капіталу (вивіз капіталу за кордон та слабка інвестиційна привабливість країни), відтік висококваліфікованих трудових ресурсів за кордон, низька конкурентноздатність вітчизняної продукції на внутрішніх та зовнішніх ринках тощо).

Термін негентропія (інформація) – протилежний ентропії. В контексті відкритості системи – це потік енергії (інформації, ресурсів) до системи, який її збагачаує.

Залежно від області знань інформація одержала безліч визначень:

інформація - це позначення змісту, отриманого від зовнішнього миру в процесі пристосування до нього (Вінер);

інформація - заперечення ентропії (Бриллюєн);

інформація - комунікації й зв'язок, у процесі яких усувається невизначеність (Шеннон);

інформація - передача розмаїтості (Эшби);

інформація - оригінальність, новизна;

інформація - міра складності структур (Моль);

інформація - імовірність вибору, і т.д.

Кожне із цих визначень розкриває різні грані одного поняття, але при всіх трактуваннях воно припускає існування двох об'єктів: джерела інформації й споживача інформації.

Академік Н.Н. Моисеев відносить поняття інформація до фундаментальних понять, поряд з матерією й енергією.

У цей час інформація вже мислиться як середовище, що харчує керуючі органи, що ними ж і створюється для майбутнього розвитку у вигляді всіляких баз і банків даних. У міру ускладнення структури організації зростає роль інформації й інформаційної взаємодії.

Варто розрізняти два види інформації: структурну й оперативну (сигнальну). Обидва види інформації грають свою роль у процесі самоорганізації систем.

Оперативна, або сигнальна, інформація завжди пов'язана з відношенням двох процесів, з «відправленням» і одержанням сигналу, з передавачем і приймачем.

Структурна інформація характеризує досягнутий рівень організації системи, або міру її організації. Інформація, накопичуючись, самоорганізується в структури, починає існувати як би в потенційній формі, і сховищем структурної інформації може бути структура самої системи, що розвивається (наприклад, кільця на деревах).

Саме кількість структурної інформації визначає перехід системи на новий рівень організації. Новий рівень організації означає факт реалізації нового варіанта, відібраного системою, перехід на новий рівень гомеостазу.

Число порцій інформації від циклу до циклу росте, здобуває певну структуру (гіпотези, теорії, програми, винаходу й т.п.), такі структури і є точками росту нової організації - феномена розвитку.

На базі накопиченої інформації, відповідно до головних цілей розвитку, система відбирає єдиний варіант і перебудовує свою структуру; згідно цьому новому варіанту: система переходить на новий рівень організації.

Невизначеність у системі - це ситуація, коли повністю або частково відсутня інформація про можливі стани системи й зовнішнього середовища, коли в системі можливі події, імовірнісні характеристики яких невідомі. Ніж складніше система, тим більшого значення набуває фактор невизначеності в її розвитку.

Інформація й ентропія характеризують складну систему з погляду впорядкованості й хаосу, причому якщо інформація - міра впорядкованості, то ентропія - міра безладдя. Ця міра простирається від максимальної ентропії, тобто хаосу, повної невизначеності до вищого рівня порядку.

Якщо система еволюціонує в напрямку впорядкованості, то її ентропія зменшується.

Отже, рівень організованості визначається рівнем інформації, на якому перебуває система. Отже, кількість інформації, необхідне для переходу з одного рівня організації в іншій (якісно більше високий), можна визначити як різниця ентропії.

Зменшення ентропії відбувається в результаті інформаційно-управлінського процесу за рахунок обміну із зовнішнім середовищем речовиною, енергією й інформацією.

Людина постійно бореться з ентропією інформацією: «Ми пливемо нагору за течією, борючись із величезним потоком дезорганизованности, що у відповідності із другим законом термодинаміки прагне все звести до теплової смерті — загальній рівновазі й однаковості, тобто ентропії. У світі, де ентропія в цілому прагне до зростання, існують місцеві тимчасові острівці зменшуваної ентропії — це області прогресу».Отже, рівень організованості визначається рівнем інформації, на якому перебуває система.

Зростання однорідності елементів системи, негативний баланс взаємообміну речовиною, енергією та інформацією із зовнішнім середовищем призводить до наростання внутрішньої ентропії системи до межі, подолання якої зумовлює лавиноподібні процеси руйнації її структури та взаємозв`язків між її елементами, і система виходить на точку біфуркації.

Точка біфуркації – це точка розгалуження шляхів системної еволюції. “Такі стани в житті системи виникають не лише при віддаленні від стану термодинамічної рівноваги, але й у ситуації порушення стійкості інших динамічних рівноважних станів”. Це своєрідне порогове значення ентропії, при досягненні якого відбувається цілковита руйнація попередньої якісної цілісності системи, й, разом з тим, відкриває перспективу появи нових упорядкованостей та кооперативних зв`язків в зруйнованій системі. Результатом наростання соціальної ентропії в соціально-економічних системах є її вихід на точку біфуркації.

Точка біфуркації – одне з визначальних понять теорії соціальної самоорганізації. Одним із найвідоміших дослідників цього явища - Е. Ласло, - розгортаючи свою концепцію, робить висновок про те, що соціальні, економічні і політичні системи сучасності складні та нестабільні і шляхи їхнього розвитку повинні рано чи пізно біфуркувати. До того ж, біфуркації більш чітко проявлені, відбувається частіше та розвиваються драматичніше, коли системи, що їх переживають, близькі до порогових значень своєї стабільності. Причин переходу до такого порогового, а потім і нестабільного, хаотичного стану може бути кілька:

• вплив недостатньо засвоєних або невдало застосовуваних нововведень, які Е. Ласло називає “Т – біфуркаціями”;

• їх можуть спровокувати внутрішні та зовнішні соціальні конфлікти (“С – біфуркації”);

• явища нестабільності можуть викликати різкий занепад соціально – економічного порядку в суспільстві під впливом зростаючої економічної кризи (“Е – біфуркації”).

Стосовно метасоціальних систем найважливішим чинником, що розсіює, є соціальні конфлікти, а утворювальним, стабілізаційним чинником розвитку соціуму, - соціальний діалог. Соціальна гармонія (партнерство) і конфлікт, виступаючи крайніми стадіями соціальних протиріч, відіграють роль двох своєрідних балансирів, сприятливих для динамічної рівноваги і розвитку суспільства та його суб´єктів.

Важливе місце в теорії самоорганізації складних динамічних систем посідає категорія “аттрактор”. Під аттрактором у літературі, присвяченій системам, що самоорганізуються, розуміється процес, що спрямовує розвиток системи певною траєкторією у фазовому просторі .

Системи, які мають здатність до самоорганізаційних перетворень спроможні до самозародження структурних утворень, які є наслідком внутрішніх якостей системного середовища. Це відбувається саме завдяки здатності системи до самостійного зниження свого ентропійного рівня шляхом спонтанного утворення атрактивних структур – локальних зон нового порядку. Аттрактори (атрактивні системи) у фазовому просторі системи домінують над усіма можливими іншими станами і “притягають” до себе еволюційні шляхи системного розвитку. Так реалізується властивість нелінійних систем, що визначається, як “вплив майбутніх атрактивних станів на поточні значення визначальних координат (параметрів) розвитку системи і на траєкторію їхньої зміни” .

Аттрактивні структури мають ряд важливих якостей:

• ці локальні упорядкованості утворюються в уже зруйнованій системі, яка перебуває на ентропійному максимумі;

• спонтанність виникнення й, в той же час, стійкість та здатність до самовідтворення у випадку спроби їх зруйнувати. Вони можуть змінити локалізацію в просторі, але залишаться тими ж по суті;

• атрактивні структури не можна утворювати штучно, згідно раціонального плану, проекту, оскільки при цьому вони позбавляються своєї здатності організовувати навколо себе системний простір за своєю подобою, привертати нових членів;

• вони мають низькі ентропійні показники за рахунок когерентності, упорядкованості, корельованості між складовими елементами;

• локальний характер - це упорядкованості, що виникають в деяких визначених локальних точках або множинах системи; вони не поширюються на всю систему, в якій зберігаються ділянки з більшим рівнем ентропії, ніж в області тяжіння атрактора тощо.

Отже, самоорганізація системного середовища відбувається через механізм спонтанного самоутворення нових атрактивних структур після виходу системи на точку ентропійної кризи.

"Для визначених класів відкритих середовищ (систем)... потенційно існує спектр структур (форм організації), що можуть виникнути в них ... Спектр структур-атракторів, інакше кажучи, поле шляхів розвитку або розгалуження напрямків розгортання ... подій, що визначається виключно внутрішніми властивостями середовища. Це свого роду потенційний план еволюції. Якщо відбувся ... вихід на атрактор, то у відкритому нелінійному середовищі має місце процес самодобудови, процес випадання на атрактор".

В соціальному середовищі структури такого роду можуть набувати багато зовні відмінних форм, будучи продуктом співіснування правової держави та громадянського суспільства. Л. Бевзенко відзначає, що це можуть бути "… партійні осередки, і релігійні товариства, кримінальні структури, різного роду корпоративні об´єднання, бізнес – асоціації, товариства, які виникають задля досягнення тієї чи іншої ідеї. Безумовною умовою їх аттрактивної сили є добровільність залучення членів в ці структури, значимість для членів цих об´єднань не тільки результатів їх діяльності, але й самого процесу”.