8Філософія Геракліта Ефеського

Геракліт Ефеський — грецький філософ-досократик. Єдиний відомий твір — «Про природу». Автор відомої фрази «Усе плине, усе змінюється».Геракліт — один із перших філософів, хто помітив, що одне й те саме є водночас відмінне і навіть протилежне. Він вказував, що суттєва зміна — це зміна в свою протилежність, що одна протилежність вияв­ляє цінність іншої, а суперечливість зближує протилежності. Гераклітівський вогнелогос притаманний не тільки всій світобудові, а й людині, її душі. Душа має при цьому два аспекти: речово-натуральний і психічно-розумовий. Завдяки тому, що душа вогняна, вона має самозростаючий логос. У соціальній філософії Геракліта закладаються основи демократії. Він підкреслює, що народ у державі вище за все і має ставити закон, він має боротися за нього, як за свій власний дім. Це необхідно робити тому, що всі людські закони живляться від єдиного божественного закону — логосу.

У вченні Геракліта основою наук вважається логос. Саме Геракліт вперше вводить у філософську термінологію це поняття, яке у нього означає загальний закон буття, основу світу. Геракліт стверджує: все здійснюється за логосом, який є вічним, загальним і необхідним; вища мета пізнання — пізнання логоса, а разом з тим пізнання вищої єдності світобудови і досягнення вищої мудрості, бо ознака муд­рості — здатність погодитися з твердженням логосу, що все єдине. При цьому Геракліт вказує, що пізнання логосу та мудрості дається не всім, хоча всі люди від природи розумні.

9.Елейська школа в античній філософії.

Представників цієї школи називали елеатами. Це Ксенофан /565-473 рр. до н.е./, Парменід /кін. УІ-У ст. до н.е./, Зенон Блейський /490-430 рр. до н.е./.Ксенофан поставив питання про початок буття як про "єдине" І єдине він назвав богом. У вирішенні цієї проблеми він виступив як рішучий і безкомпромісний критик традиційних поглядів, що існували на той час у Греції, і насамперед проти найавторитетнішого і прославленого Гомера. Він не погоджується з Гомером в тому, що боги подібні людям. Богів не може бути багато. Якщо богів, було б два або більше, то один з них повинен був би підкоритись іншому, а сутність бога полягає в тому, що він наймогутніший і найкращий з усіх істот, а тому він є один.Про ідеалістичну орієнтацію елейської філософії свідчать. Конкретні міркування Парменіда про суще.Якщо Ксенсфан під сущим розуміє єдиного Бога, то на відміну від нього, Парменід, розглядаючи проблему буття, не пов'язує його ні з чим конкретним.У Парменіда буття наділене своїми конкретними якостями. Воно неподільне, несуперечливе, нерухоме, вічне має форму кулі. Слід зауважити, що кулеподібна форма буття обирається Парменідом невипадково. В античній філософії кулеподібність вказує не на форму, а вважається символом досконалості. Кулеподібність буття у Парменіда означає і те, що все суще. в світі, притаманне такс.: буттю, становить собою буття і ніщо інше, крім буття. Базисом, на якому будується все суще, у Парменіда виступає положення про те, що "буття є, а небуття немає.Пізнати цей єдиний світ можна тільки завдяки мисленню. В міркуваннях Парменіда чітко виявлено тенденцію до ототожнення буття з мисленням: "думки - і те, про що думка існує, тотожні," також тотожні мислимо і суще". Розглядаючи проблему пізнання Парменід не заперечує існування "відчутного світу ", який базується на сприйманні світу за допомогою чуття. Але мислення настільки переважає чуття, що єдиносущним слід визнати лише мислиме буття на противагу чуттєво сприйманому буттю. З цих міркувань логічно випливає "неістинність" руху, який існує як ілюзія чуттєвого світу і тому не може визнаватись справжнім буттям.В цілому ж вчення Парменіда про завершеність і нерухомість буття слід розглядати як початок і основу для розвитку метафізичного світогляду.Послідовник і учень Парменіда - Зенон Елейський /бл.490-430р. до н.е./ намагається довести справедливість поглядів свого вчителя на проблему буття. Для цього він доводить неймовірність руху, множити і інших якостей чуттєвого світу. Зенон розробив систему доказів "від супротивного". Схема доказів така: спочатку приймається припущення, що твердження, котре необхідно спростувати, відповідає дійсності. Потім з цього твердження виводяться наслідки, котрі суперечать дійсності, тобто призводять до абсурду. Своїми апоріями Зенон зафіксував об'єктивну суперечливість руху. Заперечення руху базується на прийнятті головної тези елейської філософії про єдність, сталість і несуперечливість сущого. Оскільки рух виявляється суперечливим, він оголошується як такий, що не існує. Такий тип міркування, що обґрунтовує докази шляхом спростування і побудований на використанні сили заперечення, має назву негативної діалектики.