42. Прагматизм.

Прагматизм – філософська течія, яка виникла в США на початку 70-х років 19 ст., а згодом поширилася в Англії, Італії. Китаї. Центром її уваги стала окрема людина і її діяльність. Презентували цю течію: Чарльз Пірс, Вільям Джеймс, Джон Дьюі. Головні ідеї:

• мислення людини – спосіб адаптації до оточуючої дійсності.

• істина – момент самореалізації людини з відчуттям життєвого успіху.

• аналіз філософії – пояснення конкретного мислення та вірувань людини, спрямованих на вирішення її проблем.

Головною доктриною прагматизму став «принцип Пірса»: усі ідеї, поняття, теорії є лише інструментами, які повинні привести до позитивних результатів. В прагматизмі успішність, корисність – це критерії істини, які збігаються із змістом поняття «істина».В. Джеймс для доведення існування релігії використовував прагматичну теорію істини. На його думку релігійність – реалізація волі окремої людини бути успішною через Бога та його присутністю у людині.Сьогодні ідеї прагматизм розвивається в межах неопрагматизму( представник – Річард Рорті 1931-2007).

43.“Філософія життя” (а. Шопенгауер, ф. Ніцше).

Філософія життя (А. Шопенгауер, Ф. Ніцше).

Філософія життя — підкреслено антираціональний напрям у філософії, в центрі уваги якого перебуває інстинктивно пізнавана цілісна реальність, не тотожна ні духу, ні матерії, яку було названо “життям”.Етичні погляди А. Шопенгауера. Світ, на думку філософа, існує лише настільки, наскільки людина його уявляє. Уявлення розпадається на суб'єкт і об'єкт: споглядання того, хто споглядає. Без суб'єкта уявлення немає його об'єкта, який набуває просторової і часової визначеності (йдеться не про предмети об'єктивного, матеріального світу, а про уявлення). Проте цього для пізнання, що керується принципом каузальності (причинності), недостатньо, оскільки постає питання, чи не є світ чимось більшим та іншим, ніж уявлення. Зрештою, суб'єкт пізнання на основі досвіду може виявити в собі дві принципово різні сутності: своє тіло, яке постає для нього як уявлення, об'єкт серед об'єктів, а також те, безпосередньо знайоме кожному, що називають волею. Тіло — це об'єктивація волі, а воля — це в-собі-буття тіла.Етичні погляди Ф.-В. Ніцше. Етичним поглядам Ніцше властиві презирливе ставлення до простих людей, засудження демократичних засад у житті суспільства, заперечення всезагального характеру моралі тощо. Вони мають як прихильників, так і опонентів. їх виважена оцінка наводить на думку, що проголошувана мислителем “воля до влади” означає насамперед владу над собою, панування над собою. Однак, досягнувши панування над собою, надлюдина повинна панувати над обставинами, над природою і всіма нестійкими креатурами (лат. creatura — створення) з ослабленою волею. Ця надлюдина нічого власне надлюдського в собі не містить. Вона — суверенний, автономний індивід, сильна особистість. Тезу філософа “по той бік добра і зла” не варто вважати закликом до аморальності, бо вона принаймні не означає “по той бік гарного і поганого”. У ній, очевидно, йдеться про те, що оцінювання спостережуваних явищ залежить від того, суб'єктом якого відношення є людина: за прагматичного відношення вона оцінює явища як корисні чи шкідливі, за естетичного — як прекрасні чи потворні, за морального — як добрі чи злі. Надлюдина Ф.-В. Ніцше не вступає в таке відношення до світу, за якого явища оцінюють як добрі чи злі, проте вона розрізняє позитивне і негативне, гарне і погане.Ф.-В. Ніцше здійснив у філософії поворот від раціоналістичної метафізики до ціннісних проблем, зробив особливим предметом своєї уваги дорефлексивну свідомість, вказав на ті тенденції в суспільстві і сформулював ті проблеми (свободи, творчості, відповідальності тощо), які стануть активно досліджуватися філософією XX ст.