35. Теорія пізнання і. Канта.

Зробивши відповідне припущення («не думка узгоджується з предметом, а предмет з думкою») Кант доходить висновку, що пізнання є не спогляданням, а конструюванням предмета, тобто предмет виявляється вихідним, а кінцевим продуктом пізнання. Таким чином, як стали пізніше говорити філософи, Кант здійснив своєрідний «коперниканський переворот» у філософії, з якого й починається класична німецька філософія. Проте зробивши вихідним пунктом саме пізнання, а не предмет, суб’єкт, а не об’єкт, кант обирає альтернативу щодо своєї дотеперішньої (матеріалістичної) орієнтації думки орієнтацію – ідеалістичну. Він так і називає відтепер свою позицію у філософії – «критичний ідеалізм».

36. Етичні погляди і. Канта (“категоричний імператив”).

Завдання своєї практичної філософії Кант вбачав у дослідженні ідей та принципів можливості чистої волі, його предметом є «верховний принцип моральності». Кант запитує про можливість чистого принципу, за яким треба здійснювати воління благої волі. Формулюванням того, як зобов’язана вчиняти людина, щоби прив’язатися до дійсно моральнісного, є категоричний імператив. Імператив як такий повинен для керівництва людської волі, для волі же божественної не потрібні імперативи, бо тут воління автоматично співпадає із законом. Кант розділяє категоричний та гіпотетичні імперативи. Вчинки, які мають мету не самі в собі, а в чомусь іншому, є засобом для досягнення чогось, керуються гіпотетичними імперативами. Гіпотетичний імператив говорить, що той чи інший вчинок потрібен для тієї чи іншої мети; але якщо вчинок представляється як хороший сам по собі, або як необхідний для волі, а воля узгоджується із розумом, то імператив буде категоричним. Для категоричного імперативу вчинок необхідний об’єктивно, незалежно від якої б то не було мети. Через таке бачення категоричного імперативу Кант відмовляється від побудови етики як вчення про засоби досягнення чогось, зокрема щастя, як це було у Аристотеля та інших мислителів античності. Вчинок для Канта має дійсно моральнісну цінність тоді, коли він проходить не із-за схильності людини, а в силу того, що вона керується категоричним імперативом. Подібна позиція визначає таку рису етики Канта, як формалізм. Категоричний імператив має бути загальнозначимим для всіх розумних істот.Категори́чний імперати́в — фундаментальний моральний принцип Канта. За Кантом, існує один і тільки один фундаментальний моральний принцип: діяти так, щоб завжди розглядати інших людей як цілі, і ніколи тільки як засіб. Цей принцип є імперативом (командою), і він є категоричним (застосовується без винятків, у всіх випадках, місцях і обставинах). Він є класичним прикладом етичних теорій, систем моралі, що зосереджуються радше на істинному характері поведінки (і намірах особи), аніж на наслідках цих дій.Категоричний імператив Іммануїла Канта: «Дій лише за тією нормою, яку хочеш бачити універсальним імперативом — нормою для всіх людей і також для тебе… Дій так, щоби завжди ставитися до людей і до себе також — як до мети і ніколи — лише як до засобу». Кант також говорив, аналізуючи людську діяльність, що небезпечно ставити насолоду на перше місце — це загрожує самій сутності моралі.