46.Неофрейдизм.

Неофрейдизм – філософська течія, яку репрезентували учні З. Фрейда й послідовники, що критично переосмислили психоаналіз і доповнили його новими соціокультурними інтерпретаціями. На основі фрейдизму виникла філософська течія – неофрейдизм як його соціологічна реформація. Ця течія почала існувати в 1930-х рр. Одним із найвідоміших представників неофрейдизму був Гербер Маркузе (1898-1979) – німецько-американський філософ і соціолог. Головні праці, що репрезентують його філософські погляди, - «Онтологія Гегеля й основні теорії історичності» (1937), «Розум і революція. Гегель і становлення соціальної теорії» (1940), « Ерос і цивілізація. Філософське дослідження Зігмунда Фрейда» (1955), «Радянський марксизм. Критичне дослідження» (1958), «Одномірна людина: дослідження з ідеології розвинутого індустріального суспільства» (1964).Г. Маркузе вивчав роботи Карла Маркса, Зігмунда Фрейда та Мартіна Гайдеггера. Це дало йому можливість сформулювати предмет свого філософського інтересу. Ним став аналіз європейської цивілізації західного типу. Філософ підкреслював, що європейській цивілізації притаманне бажання підкорити природу й водночас людину людиною. Він зауважив, що європейська цивілізація має певні закономірності розвитку, які можна пояснити з позицій критичного переосмислення вчення З. Фрейда. Г. Маркузе вважав, що сучасна цивілізація спричиняє надмірний тиск на окрему особу, що призводить до появи феномена «одномірної людини» - об’єкта духовного маніпулювання, особи зі зниженою критичною оцінкою себе та цінностей соціуму. Бажання та інтереси «одномірної людини», способи їх реалізації лежать лише в одній площині – площині споживацьких цінностей.Отже, упродовж свого життя Г. Маркузе намагався розробити нові моделі й різновиди раціональності, які мали звільнити чуттєвість особи з-під гніту репресивної культури. Еріх Фромм (1890-1980рр.) – німецько-американський філософ, психолог, соціолог. Твори: «Втеча від свободи» (1941), «Людина для себе» (1947), «Здорове суспільство» (1955), «Концепція людини у К. Маркса» (1961), «Анатомія людської деструктивності» (1973).Предметом філософствування Е. Фромма була антропологія. Сучасна людина, уважав Фромм, утратила гармонію безконфліктного існування в природі внаслідок її об’єктивної соціалізації. Екзистенцій на дихотомія – суперечливі почуття людського існування, наприклад, зіткнення несвідомого бажання жити й усвідомлення неминучої смерті.Фромм зазначав, що головними характеристиками суперечливого людського існування є біофілія (любов до життя) та її протилежність – некрофілія (ненависть до життя). Кожна особа намагається самостійно вирішувати проблеми суперечливого людського існування (екзистенційної дихотомії), шукаючи все нових і нових форм єдності з природою, соціальним оточенням та із самою собою.Він вважав, що завдання сучасної філософії є сприяння пошуку кожною окремою особою індивідуального шляху для розкриття власного «Я» у кохання, вірі й роздумах про світ. Е. Фромм – засновник гуманістичної етики. Він вважав, що любов до інших є водночас любов’ю до самого себе (до «Я») як до представника людського роду).Отже, гуманістична етика Еріха Фромма, вчення про егоїзм, любов до себе відіграли важливу роль у ставленні комплексу ідей, ідеалів гуманізму в сучасному світі. Найвищою цінністю людського існування є домінування в житті гуманістичної етики (єдність цілісної людини та її інтересів). Людина, якій властива гуманістична совість, може досягти індивідуального щастя.Вільгельм Райх (1897-1957) – учень і колега Зігмунда Фрейда, один з основоположників фрейдо-марксизму. Він вважав, що засадами людської життєдіяльності є сексуальна практика й оргазм. Він пропонував розробити нову науку про «сексуальну економіку», що визначатиме всі суспільно-економічні та суспільно-політичні відносини сучасної цивілізації. Ці ідеї стали поштовхом до розвитку фрейдомарксизму. Твором, що висвітлює це питання є «Діалектичний матеріалазм і психоаналіз».Отже, Вільгельм Райх вважав, що в основі нормальної життєдіяльності людини лежить сексуальна енергія, однак суспільство пригнічує її за допомогою моралі, культури, етикету; особа змушена постійно адаптуватися до суперечливого оточуючого світу, у результаті чого людини втрачає власне «Я», намагаючись стати «Ми». Єдиний спосіб порятунку людини – ліквідація негативного впливу культури, розкріпачення її, здійснення сексуальної революції.Альфред Адлер (1870-1937) – психолог, засновник концепції індивідуальної психології. Учений вважав, що головною причиною особливостей людської діяльності та конкретних учинків людини є процес подолання (компенсації) нею почуття неповноцінності. Він висунув ідею про те, що почуття неповноцінності притаманне кожній людині на рівні несвідомого як віддзеркалення прагнення отримати перевагу над іншими людьми.Отже, Адлер вважав, що в основі всіх великих учинків і дій людини, гіперактивності, екстраординарності лежить витіснений комплекс неповноцінності, людина впродовж свого життя намагається його компенсувати шляхом отримання вагомих здобутків у науці, мистецтві, політиці, бізнесі, особистому житті.