- •1.Формування та розвиток філософської думки Стародавньої Індії.
- •2. Ортодоксальні філософські системи Стародавньої Індії
- •3.Неортодоксальні філософські системи Стародавньої Індії
- •4. Філософія конфуціанства у Стародавньому Китаї
- •5. Філософія даосизму у Стародавньому Китаї
- •6. Основні риси й етапи розвитку античної філософії
- •Особливості античної філософії
- •7. Мілетська школа філософії та її основні представники.
- •8Філософія Геракліта Ефеського
- •9.Елейська школа в античній філософії.
- •10 Філософія Демокріта
- •11 Філософія Сократа
- •12. Вчення про ідеї та теорія пізнання Платона.
- •14. Філософія Аристотеля.
- •16.Стоїцизм в античній філософії
- •18. Неоплатонізм в античній філософії.
- •19. Апатія, атараксія, евдемонія в елліністичній філософії.
- •20 Основні риси й етапи розвитку філософії Середніх віків.
- •21 Апологетика: примат віри у пізнанні істини.
- •22. Патристика: віра для розуміння.
- •23. Схоластика та проблема універсалій (номіналізм і реалізм).
- •24. Томізм і проблема гармонії віри з розумом.
- •25. Основні риси філософії Відродження.
- •26. Діалектика доби Відродження (Нікола Кузанський).
- •27 Натурфілософія доби Відродження (м. Копернік, д. Бруно).
- •28. Соціально-політичні погляди мислителів доби Відродження.
- •29. Філософія Реформації (м. Лютер, ж. Кальвін).
- •30. Передумови та основні риси філософії Нового часу.
- •31. Емпірична філософія ф. Бекона.
- •32 Раціоналізм і дуалізм філософських поглядів р. Декарта.
- •33. Натуралістичній пантеїзм б. Спінози.
- •34. Філософія Просвітництва.
- •35. Теорія пізнання і. Канта.
- •36. Етичні погляди і. Канта (“категоричний імператив”).
- •37. Метод і система філософії г. Гегеля.
- •38.Філософія історії г. Гегеля.
- •39.Антропологічна філософія л. Фейєрбаха.
- •40. Філософія марксизму (діалектичний та історичний матеріалізм).
- •41. Позитивізм.
- •Теологічний етап (релігійний)
- •Метафізичний етап (філософський)
- •42. Прагматизм.
- •43.“Філософія життя” (а. Шопенгауер, ф. Ніцше).
- •44.Екзистенційна філософія.
- •45.Фрейдизм.
- •46.Неофрейдизм.
- •47.Філософська герменевтика.
- •48.Неотомізм.
- •49.Філософська антропологія.
- •50.Філософія постмодернізму.
- •51.Філософська думка Київської Русі.
- •52.Філософія у Києво-Могилянській академії.
- •53.Українська філософська думка доби Відродження (хіv-хvi ст.).
- •55.Університетська філософія в Україні хviii-хiх ст. (м. Костомаров, п. Куліш).
- •56.“Філософія серця” п. Юркевича.
- •57.Філософські ідеї у творчості Лесі Українки.
- •58.Філософські ідеї у творчості і.Я. Франка.
- •59.Філософські погляди в.І. Вернадського.
- •60.Українська філософія хх ст.
- •1.Формування та розвиток філософської думки Стародавньої Індії.
25. Основні риси філософії Відродження.
Розвиток філософії Ренесансу, або відродження припадає на значний історичний проміжок часу – 14-17ст. Спостерігається відродження інтересу до античної філософії та культури.Передумови: криза феодалізму, криза офіційної філософії ідеологій Середньовічча – католицької релігії, схоластичної філософії, які зумовили певні соціально-культурні трансформації, пов’язані з капіталізацією суспільства.
Головними рисами, які відрізняли філософію В. були:
Антропоцентризм – домінування філософського принципу, згідно з яким людина є центром і метою Всесвіту.
Гуманізм – дом. ф. п., згідно з яким утверджується повага до гідності і розуму людини.
Пантеїзм – філософський світогляд, згідно з якими Бог і світ перебувають у нерозривній єдності.
Також спостерігається інтерес до держави, розвиток натурфілософії, індивідуалізм, формування ідей соціальної рівності та опозиційністю до церкви.
Отже, людина стала центром філософських досліджень, її аналізували з погляду земного існування, незалежно від взаємодії з Богом. Нове матеріалістичне розуміння оточуючого світу разом із ідеєю людини, як природної істоти сприяло виникненню нової системи духовних цінностей, яка відсунула на другий план цінності релігійної культури. Відбулося відділення науки, від впливу церкви.
26. Діалектика доби Відродження (Нікола Кузанський).
У своїй філософії Кузанський використовував традиції схоластики, але намагався поєднати їх з науковими знаннями, математикою, античною філософською мудрістю.Микола Кузанський, як і більшість філософів його часу, орієнтувався на традицію неоплатонізму. Однак при цьому він переосмислював вчення неоплатоників, починаючи з ценрального для них поняття «єдиного».
У Платона і у неоплатоників, як ми знаємо, єдине характеризується через протилежність «іншому», неєдиному. Цю точку зору поділяли піфагорійці та елеати, які протиставляли єдине множинності, границю – безмежності.
Кузанець, який поділяв принципи християнського монізму, заперечує античний дуалізм і заявляє, що «єдиному ніщо не протилежне». А звідси він робить характерний висновок: «все є все» – формула, яка звучить пантеїстично і безпосередньо передує пантеїзму Жордано Бруно.Ця формула неприйнятна для християнського теїзму, який принципово відрізняє творіння («все» від творця («єдиного»), але, що не менш важливо, вона відрізняється і від концепції неоплатоників, які ніколи не ототожнювали «єдине» з «усім». Ось тут і проявляється новий підхід до проблем онтології.
З твердження, що єдине не має протилежності, Кузанець робить висновок, що єдине тотожне з безмежністю, нескінченністю. Нескінченність – це те, більшим від чого ніщо не може бути. Тому Кузанець називає її «максимумом», єдине ж – «мінімумом». Микола Кузанський відкрив принцип збігу протилежностей максимуму і мінімуму.Отже, єдність протилежностей є найважливішим методологічним принципом філософії Миколи Кузанського, що робить його одним з родональників новоєвропейської діалектики.