П

Прим. № 6

СЛУЖБА БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ПІДГОТОВКИ ЮРИДИЧНИХ КАДРІВ ДЛЯ СБ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЮРИДИЧНОЇ АКАДЕМІЇ УКРАЇНИ

ІМЕНІ ЯРОСЛАВА МУДРОГО

Спеціальна кафедра № 4

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

по підготовці та проведенню табірного збору на тему:

“Організація і ведення спеціальних операцій органами, підрозділами Служби безпеки України”

Харків

2011

Методичні рекомендації по підготовці та проведенню табірного збору на тему “Організація і ведення спеціальних операцій органами, підрозділами Служби безпеки України” (Уклад. І.І. Мусієнко, С.Є. Кучерина, О.Б. Крамаренко, О.А. Гарбузов, А.В. Коростиленко. − Харків: ІПЮК для СБ України НЮАУ ім. Ярослава Мудрого, 2011. − 76 с.)

Укладачі: І. І. Мусієнко

С.Є. Кучерина

О.Б. Крамаренко

О.А. Гарбузов

А.В. Коростиленко

Розглянуто і затверджено на засіданні

спеціальної кафедри № 4

(протокол № 21 від 29 квітня 2011 року)

СЛУЖБА БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ПІДГОТОВКИ ЮРИДИЧНИХ КАДРІВ ДЛЯ СЛУЖБИ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЮРИДИЧНОЇ АКАДЕМІЇ УКРАЇНИ

ІМЕНІ ЯРОСЛАВА МУДРОГО

Спеціальна кафедра № 4

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

по підготовці та проведенню табірного збору на тему:

“Організація і ведення спеціальних операцій органами, підрозділами Служби безпеки України”

Харків

2011

Спеціальні курси “Тактико-спеціальна підготовка” й “Організація та ведення спеціальних операцій в СБ України” вивчається курсантами Інституту підготовки юридичних кадрів для СБ України Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого під керівництвом науково-викладацького складу спеціальної кафедри № 4 протягом п’ятого − шостого семестрів. До проведення табірного збору курсанти оволодівають основами загальної тактики, тактико-спеціальної підготовки, військової топографії, здобувають необхідні знання, уміння та навички з вогневої підготовки, виконують вимоги загальновійськових статутів. Табірний збір є заключним етапом вивчення цих спеціальних курсів. Зміст навчання курсантів під час табірного збору пов’язаний з окремими темами, які вивчаються на спеціальних кафедрах Інституту № 1, № 2 та № 3, що в значній мірі розширює уявлення курсантів відносно мети, задач наступної оперативної та слідчої роботи, сприяє більш якісному засвоєнню викладаємого матеріалу. Крім того, у план табірного збору включені окремі питання спеціальних дисциплін “Основи військової підготовки” та “Спеціальна фізична підготовка”. Після закінчення табірного збору курсанти повинні:

ЗНАТИ:

• роль та місце підрозділів СБ України в системі територіальної оборони України;

• основи організації боротьби з розвідувально-диверсійною діяльністю сил спеціальних операцій іноземних держав та незаконними збройними формуваннями, способи та тактику дій під час виконання задач у ході спеціальної операції;

• основи організації антитерористичної операції;

• повноваження підрозділів СБ України, які залучаються для припинення (самостійно або у взаємодії з іншими правоохоронними органами) діяльності розвідувально-диверсійних формувань сил спеціальних операцій та протиправних дій незаконних збройних формувань, а також для проведення антитерористичних операцій;

• порядок та зміст роботи керівника спеціальної операції у ході організації заходів по припиненню діяльності розвідувально-диверсійних формувань сил спеціальних операцій, незаконних збройних формувань, чи терористичної діяльності;

• порядок забезпечення спеціальних операцій по затриманню (знешкодженню) озброєних злочинців;

• порядок застосування спеціальних засобів індивідуального захисту ;

• способи дій військових та спеціальних нарядів, які задіяні у спеціальній операції по затриманню (знешкодженню) озброєних злочинців.

УМІТИ:

• всебічно оцінювати оперативну та бойову обстановку, приймати обґрунтовані рішення;

• керувати оперативно-бойовими групами, підрозділами, які беруть участь у спеціальних операціях;

• здійснювати оперативне керівництво приданими (взаємодіючими) підрозділами при проведенні заходів по припиненню й документуванню діяльності диверсійно-розвідувальних формувань сил спеціальних операцій, незаконних збройних формувань, чи терористичної діяльності;

• організовувати всебічне забезпечення дій сил та засобів, які беруть участь у спеціальних операціях;

• діяти в умовах застосування засобів масового ураження (ЗМУ), високоточної зброї та організовувати захист особового складу в умовах дії вражаючих факторів ЗМУ і наслідків техногенних катастроф;

• користуватися індивідуальними і колективними засобами захисту, приладами радіаційної та хімічної розвідки.

ОЗНАЙОМИТИСЯ:

• із основними заходами, що проводяться органами і підрозділами СБ України по сприянню ліквідації наслідків стихійного лиха, значних аварій, катастроф, епідемій, епізоотій та інших надзвичайних ситуацій.

Табірний збір направлений на досягнення наступних навчальних та виховних цілей:

• закріплення теоретичних знань і набуття необхідних практичних навичок в організації та проведенні спеціальної операції;

• відпрацювання способів дій підрозділів СБ України та інших військових формувань держави в ході підготовки і проведення спеціальної операції, процесуального оформлення результатів її проведення;

• формування у курсантів навичок оцінки оперативної обстановки, спроможності приймати обґрунтовані рішення у нештатних та екстремальних ситуаціях;

• виховання почуття відповідальності за своєчасне і якісне виконання поставлених задач;

• виховання у особового складу високих морально-психологічних і фізичних якостей, необхідних для успішного виконання оперативних і службових завдань в умовах наближених до бойових.

Табірний збір складається з трьох етапів, які розраховані на тринадцять навчальних днів (Д.1 − Д.13). Кінцеві підсумки табірного збору загалом та тактико-спеціального навчання, зокрема, визначаються складанням курсантами теоретичної частини екзамену зі спеціальних курсів “Тактико-спеціальна підготовка” й “Організація та ведення спеціальних операцій в СБ України”(Д6) і захистом ними відпрацьованих документів з організації спеціальної операції (практична частина іспиту, Д13).

І етап: (Д.1 – Д.6), ІІ етап: (Д.7 – Д.11) Проведення теоретичних і практичних занять з метою придбання знань, умінь та навичок у підготовці і веденні протидиверсійних та антитерористичних операцій. У ході занять відпрацьовуються наступні теми:

Тема 1. Основні завдання та зміст роботи органів сб України по організації спеціальних операцій.

Заняття 1 (лекція). Мета та завдання спеціальних операцій.

Навчальні питання:

1. Мета спеціальних операцій.

2. Основні завдання спеціальних операцій.

Згідно з задумом табірних зборів кожний курсант виступає в ролі керівника спеціальної військової (СВО) чи антитерористичної (АТО) операції. У зв’язку з цим з курсантами обговорюються теоретичні питання організації та ведення боротьби з розвідувальною й диверсійною діяльністю сил спеціальних операцій (ССО) іноземних держав чи АТО. В результаті проведення заняття курсанти повинні чітко усвідомлювати та знати наступні теоретичні положення.

Спеціальні дії − це організоване комплексне застосування сил і засобів органів та підрозділів силових структур із метою успішної боротьби з терористичними, бандитськими й незаконними збройними формуваннями (НЗФ), диверсійними, розвідувально-диверсійними формуваннями, групами (РДФ, РДГ) ССО противника, а також виконання миротворчих та інших специфічних завдань.

Спеціальна операція є вищою формою спеціальних дій сил і засобів органів та підрозділів силових структур. Спеціальна операція − це сукупність узгоджених і взаємопов’язаних за метою, завданнями, місцем і часом дій органів і підрозділів силових структур.

Вона включає спеціальні акції (гласні та негласні пошукові, розвідувальні та контррозвідувальні, процесуальні, профілактичні), військові (інші форми загальних бойових дій військових підрозділів), прикордоннопредставницькі й режимні заходи та дії, сили і засоби, які залучаються до неї.

Залежно від типу спеціальних дій і складу залучених сил спеціальна операція може бути антитерористичною або спеціальною військовою.

Антитерористична операція − комплекс скоординованих спеціальних заходів, спрямованих на попередження, запобігання та припинення злочинних діянь, здійснюваних із терористичною метою, звільнення заручників, знешкодження терористів, мінімізацію наслідків терористичного акту чи іншого злочину, здійснюваного з терористичною метою.

Спеціальна військова операція − різновид оперативно-розшукової операції, що проводиться органами й підрозділами силових структур. Полягає у здійсненні під єдиним керівництвом об’єднаних спільним задумом і погоджених за часом та місцем оперативно-розшукових, слідчих, режимних (адміністративних) заходів і військових дій. Застосовується з метою виявлення, захоплення, знищення диверсійно-розвідувальних підрозділів сил спеціальних операцій, інших підрозділів спецслужб іноземних держав і бандитських угруповань.

За метою й масштабом спеціальні військові операції можуть бути загальними й окремими. Загальна спеціальна військова операція проводиться з метою ліквідації кількох РДГ противника на великій території із залученням значної кількості сил і засобів. Окрема спеціальна військова операція здійснюється з метою ліквідації будь-якого одного формування противника (РДГ, загону, банди) на невеликій території в обмежений час із залученням незначної кількості сил і засобів.

До проведення спеціальної військової операції залучають сили та засоби Збройних Сил України, органи й внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України, Державної прикордонної служби та підрозділи Служби безпеки України.

Вирішення питань, пов’язаних з організацією операції, її плануванням, безпосереднім керівництвом усіма заходами, які передбачені планом, і підрозділами, які залучаються до її проведення, покладаються на штаб спеціальної військової операції, який створюється на період операції. До складу штабу, як правило, входять:

• від Служби безпеки України − оперативний начальник, досвідчений фахівець;

• від Міністерства оборони України − командири й офіцери штабів підрозділів, що залучається до її проведення;

• від Міністерства внутрішніх справ − представники відповідних органів і підрозділів внутрішніх військ;

• представники інших відомств, органів, служб, які діють в інтересах проведення спеціальної військової операції, а також органів місцевого самоуправління та ін.

Загальною спеціальною військовою операцією у великому районі (зоні) відповідальності або на території кількох районів (зон) керує, переважно, старший військовий командир, а старший оперативний начальник є його заступником з оперативних питань.

Керівником проведення окремої спеціальної військової операції може бути оперативний начальник − начальник територіальних органів Служби безпеки України, котрий забезпечує державну безпеку в районі (зоні) відповідальності.

Таким чином військова боротьба з розвідувальною і диверсійною діяльністю ССО іноземних держав − це система заходів, що ґрунтується на взаємозв’язку й взаємозалежності різних за характером, але однорідних за призначенням дій силових відомств держави.

Основним завданням СБ України під час військової боротьби є припинення діяльності диверсійно-розвідувальних сил, інших збройних формувань агресора та незаконно утворених антидержавних формувань на території України як у військовому й оперативному тилу, так і на всій території країни. Тобто йдеться про проведення протидиверсійних (антитерористичних) спеціальних дій (СД), а саме − пошуку, блокування, захоплення або знищення диверсійних формувань із складу ССО іноземних армій, іррегулярних (диверсійних, терористичних, контрабандистських та інших) формувань, що ведуть збройну боротьбу проти України або її союзників.

Заняття 2 (практичне). Підготовка, прийняття та оформлення рішення на проведення спеціальної операції по пошуку, затриманню або ліквідації розвідувально-диверсійних груп сил спеціальних операцій іноземних держав і незаконних збройних формувань, розрахунок залучених сил та засобів.

Навчальні питання:

1. Підготовка і прийняття рішення на проведення спеціальної операції.

2.  Складання плану основних заходів при проведенні спеціальної операції.

3. Розрахунок залучених сил та засобів.

На занятті з курсантами обговорюється зміст роботи керівника спеціальної військової операції, який включає:

• з’ясування задачі;

• віддання попередніх вказівок виконавцям;

• оцінку обстановки;

• прийняття рішення і відпрацювання плану операції;

• постановку задач виконавцям;

• організацію взаємодії;

• підготовку сил і засобів, які приймають участь в операції;

• керівництво операцією.

До курсантів доводиться загальна і часткова оперативна обстановка, яка складається в районі виконання бойової задачі на день початку тактико-спеціального навчання (Д-12):

а) загальна обстановка:

у зв’язку з різким загостренням міжнародної обстановки, проведенням часткового відмобілізування у Російській Федерації, Республіці Білорусь, Туреччині, Румунії, Польщі, приведенням збройних сил цих держав у підвищені ступені бойової готовності, Указом Президента України оголошена часткова мобілізація з введенням в дію планів територіальної оборони держави.

Згідно з наявними оперативними даними спеціальні служби деяких іноземних держав намагаються здобути інформацію економічного, воєнного і політичного характеру про Україну, використовуючи з цією метою увесь арсенал сил та засобів, у тому числі і засилку до стратегічно-важливих районів нашої держави диверсійно-розвідувальних груп. Разом з тим, останнім часом значно активізувалась діяльність різноманітних терористичних та інших екстремістських угрупувань, які з метою реалізації своїх злочинних намірів використовують сучасні методи і засоби, які є у них на озброєнні. В умовах економічної та політичної нестабільності наростає тривожна тенденція збільшення організованих злочинних угрупувань, розв׳язавших кримінальний терор як засіб досягнення своїх злочинних цілей.

З метою своєчасного виявлення, попередження та припинення розвідувально-підривної діяльності іноземних спецслужб, терористичних і екстремістських елементів, організованих злочинних груп керівництвом Служби безпеки України прийнято рішення перевести на посилений режим роботи деякі регіональні органи СБ України, у тому числі УСБУ в Кіровоградській області.

Управлінням СБ України в Кіровоградській області, за погодженням з керівництвом СБУ, наряду з іншими плановими заходами, прийнято рішення створити оперативний резерв із курсантів третього курсу Інституту підготовки юридичних кадрів для СБ України, що тимчасово дислокуються на полігоні 5-го Управління ЦСО “А” СБ України;

б) часткова обстановка:

згідно з отриманими оперативними даними активізувалась діяльність спецслужб іноземних держав на території України, у тому числі і в Кіровоградській області.

Зокрема, в оточенні деяких промислових об’єктів, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, відмічена поява підозрілих осіб, в поведінці яких були ознаки збору відомостей візуальним шляхом та за допомогою спеціальної техніки (дамба Кременчуцького водосховища – район Кременчуцької ГЕС, ВАТ “ЧМ”, ВАТ “Олімп” - район населеного пункту Ревівка Світловодського району Кіровоградської області). Керівництвом вказаних об’єктів і Служби безпеки України вжиті заходи по посиленню охорони та оборони.

Близько 5.00 Д-12 службою радіоконтррозвідки Управління СБ України в Кіровоградській області запеленгована робота невідомої радіостанції, за ознаками − агентурної, у лісовому масиві “Табірний” у двох кілометрах на південь від ВАТ “Олімп” (селище Ревівка).

За даними негласного джерела “П”, лісника за спеціальністю, о 6.15 Д-12 у цьому ж районі були помічені дві невідомі особи, одягнені у маскхалати військовослужбовців Збройних Сил України, озброєні автоматами АКС, які з дотриманням заходів обережності пересувались убік затоки Дніпра “Зелена”.

Аналіз отриманих матеріалів дозволяє зробити висновок про можливе знаходження у районі лісового масиву “Табірний” бази РДГ противника, диверсійною ціллю якої є дамба Кременчуцького водосховища.

Керівництвом Управління СБ України в Кіровоградській області прийнято рішення силами оперативного резерву (курсанти третього курсу ІПЮК) провести в указаному районі спеціальну військову операцію по пошуку, затриманню або ліквідації розвідувально-диверсійної групи.

Після з’ясування і оцінки оперативної обстановки керівник операції приймає рішення і складає план основних заходів.

В рішенні на проведення СВО повинні бути зазначені:

1. Короткі висновки із оцінки обстановки.

2. Задум проведення операції:

• мета, район і час проведення;

• спосіб проведення, залучені сили та засоби;

• напрямки зосередження основних зусиль і побудова бойового порядку.

3. Бойові задачі підрозділам, які діють у складі спеціальних та військових нарядів, оперативно-слідчій групі, оперативному резерву, фільтраційному пункту.

4. Основні адміністративні (режимні) заходи, які необхідно провести при підготовці до операції та в ході її проведення.

5. Порядок взаємодії сил і засобів, приймаючих участь в операції.

6. Порядок організації зв’язку, термін подання донесень

7. Заходи по матеріально-технічному та медичному забезпеченню.

8. Склад і місце дислокації штабу спеціальної військової операції, свого заступника.

9. Термін готовності сил і засобів до виконання поставленої задачі.

План СВО відпрацьовується графічно на топографічній карті у вигляді “Робочої карти керівника СВО” одночасно із прийняттям рішення. Текстуально також відпрацьовується “Пояснювальна записка до рішення керівника СВО”.

Після закінчення заняття у кожного курсанта, як у керівника спеціальної військової операції повинно, бути відпрацьовані “Робоча карта керівника СВО” та “Пояснювальна записка до рішення керівника СВО”.

Заняття 3 (самостійна робота). Оформлення рішення на проведення спеціальної операції відповідно до замислу навчань:

Навчальні питання:

1. Доведення замислу навчань, загальної та часткової обстановки.

2. Оформлення проекту рішення керівника спеціальної операції.

Заняття 4 (лекція). Організація взаємодії оперативних підрозділів регіональних органів та органів військової контррозвідки СБ України з іншими правоохоронними органами та з місцевими органами виконавчої влади.

Навчальні питання:

1. Поняття, сутність та принципи координації і взаємодії в оперативно-службовій діяльності.

2. Основні напрямки і форми координації і взаємодії в діяльності оперативних підрозділів СБ України з іншими правоохоронними органами та з місцевими органами виконавчої влади.

Заняття 5 (лекція). Завдання та порядок дій органів і підрозділів СБ України у територіальній обороні держави по контррозвідувальному забезпеченню охорони і оборони особливо важливих об’єктів.

Навчальні питання:

1. Поняття особливо важливих об’єктів. Сутність та основні принципи охорони і оборони особливо важливих об’єктів.

2. Системи охорони і оборони особливо важливих об`єктів.

3. Особливості організації роботи оперативних підрозділів СБУ у територіальній обороні по контррозвідувальному забезпеченню охорони і оборони особливо важливих об`єктів.

Заняття 6 (практичне). Відпрацювання основних способів дій військових та спеціальних нарядів, які задіяні у спеціальній операції.

Навчальні питання:

1. Дії спеціальних і військових нарядів.

2. Дії оперативно-бойових груп.

Кожний курсант як керівник СВО повинен прийняти рішення на застосування спеціальних і військових нарядів для виконання поставлених задач, визначити основні способи їх бойових дій.

Після заслуховування керівників СВО, згідно із задумом тактико-спеціального навчання і оперативною обстановкою, яка на цей час складається, слухачам рекомендується залучити наступні наряди:

а) військові: розвідувально-пошукову групу (РПГ); засідку; заслін;

б) спеціальні: дозор; секрет; конвой; патруль; спостережний пост.

Кожний курсант практично відпрацьовує у якості старшого одного з нарядів бойове завдання підрозділу, яке призначене у спеціальний військовий наряди. При цьому він указує:

• відомості про противника;

• завдання наряду;

• час виходу з розташування частини (підрозділу);

• маршрут руху;

• район і строки дій;

• де і які діють сусідні наряди, порядок взаємодії з ними;

• порядок дій на випадок зустрічі з противником;

• порядок затримання невідомих осіб, які викликали підозру, та місце конвоювання затриманих (захоплених);

• пропуск, відгук та сигнали розпізнання на весь час дій наряду;

• способи зв’язку з підрозділом.

Далі з курсантами на місцевості відпрацьовуються способи бойових дій у складі рекомендованих військових і спеціальних нарядів.

Основи дій підрозділу в спеціальних та військових нарядах наведені в Додатку 1.

Заняття 7 (практичне). Організація і тактика проведення спеціальної операції по затриманню (ліквідації) озброєних злочинців.

Навчальні питання:

1. Організація спостереження і зв`язку.

2. Вибір маршрутів висунення до місця знаходження злочинців.

3. Заходи безпеки при проведенні спеціальної операції.

4. Підстави та порядок застосування вогнепальної зброї і спеціальних засобів, спеціальної техніки і службових собак.

Заняття 8 (практичне). Проведення спеціальної операції по затриманню (ліквідації) озброєних злочинців.

Навчальні питання:

1. Структура бойових порядків при проведенні спеціальної операції по затриманню злочинців.

2. Тактика зближення із озброєним злочинцем, оточення (блокування) сховища злочинців.

3. Способи проникнення до сховища.

4. Тактика затримання осіб, які підозрюються у скоєнні злочину, неозброєного та озброєного злочинця.

5. Тактика особистого огляду та речей, що знаходяться при особі, яка затримується.

6. Конвоювання затриманих осіб.

7. Заходи безпеки при затриманні, огляді та конвоюванні затриманих осіб.

Заняття 9 (практичне). Тактика дій в типових та екстремальних ситуаціях під час проведення спеціальної операції.

Навчальні питання:

1. Тактика затримання автотранспорту і осіб, які знаходяться в ньому.

2. Огляд затриманого автотранспорту. Заходи особистої безпеки.

3. Заходи безпеки при виявленні вибухонебезпечних об’єктів. Особливості знешкодження злочинців при наявності у них вибухових пристроїв.

4. Комплексне використання спеціальних засобів в умовах затримання злочинців, що чинять активний опір.

Заняття 10 (практичне). Пошук розвідувально-диверсійних груп сил спеціальних операцій іноземних держав та незаконних збройних формувань.

Навчальні питання:

1. Визначення та завдання пошуку.

2. Організація пошуку.

3. Тактика дій спеціальних військових нарядів під час проведення пошуку.

Кожний курсант як керівник СВО приймає рішення на проведення спеціальної військової операції, відповідно до оперативної обстановки визначає доцільний спосіб дій, робить розрахунок залучених сил та засобів, призначає спеціальні та військові наряди, ставить їм бойові задачі.

Поставлені задачі рекомендується вирішити за допомогою наступних способів дій:

• пошук у неблокованому районі із прикриттям напрямків імовірного руху РДГ противника;

• переслідування;

• оточення.

Далі з курсантами на місцевості відпрацьовуються способи бойових дій під час пошуку розвідувально-диверсійних груп сил спеціальних операцій іноземних держав та незаконних збройних формувань.

Способи ведення бойових дій під час пошуку диверсійно-розвідувальних груп сил спеціальних операцій іноземних держав та незаконних збройних формувань наведені в Додатку 2.

Заняття 11 (практичне). Забезпечення життєдіяльності особового складу в “польових” умовах та способи виживання в екстремальних ситуаціях.

Навчальні питання:

1. Обладнання укриття, маскування.

2. Харчування та забезпечення водою, розведення багать.

З курсантами повторюють види всебічного забезпечення бойових дій: бойове, технічне і тилове.

В свою чергу бойове забезпечення включає в себе: розвідку, захист від зброї масового ураження, маскування, інженерне та хімічне забезпечення, вартування і радіоелектронну боротьбу.

Методом показу курсантам демонструють або обговорюють питання пов’язані з бойовим забезпеченням дій у СВО:

а) способи маскування:

• обладнання хибних пунктів, позицій і районів;

• маскуючі властивості місцевості;

• застосування масок із табельних та місцевих матеріалів;

• фарбування техніки;

• проведення хибних дій;

б) інженерне забезпечення:

• інженерна розвідка оборони супротивника і місцевості в районі бойових дій військ;

• фортифікаційне обладнання вихідних районів, районів розташування і зосередження опорних пунктів і пунктів управління підрозділами;

• підготовка і утримання шляхів розгортання і маневру підрозділів;

• пророблення проходів в загородженнях і улаштування переходів через перешкоди;

• улаштування інженерних загороджень при відбитті нападу супротивника;

• закріплення захоплених рубежів;

• ліквідація наслідків ядерних ударів супротивника;

в) хімічне забезпечення:

• радіаційна розвідка;

• хімічна розвідка;

• бактеріологічна (біологічна) розвідка;

• дозиметричний контроль (груповий і індивідуальний);

• спеціальна обробка (повна і часткова);

г) вартування:

• бойове;

• похідне;

• сторожове;

д) тилове забезпечення:

• харчування особового складу;

• медичне забезпечення;

• банно-пральне обслуговування.

Заняття 12 (практичне). Організація і побудова системи охорони та оборони при розташуванні підрозділу в “польових” умовах.

Навчальні питання:

1. Прийняття рішення на вибір місця і обладнання польового пункту тимчасової дислокації сил і засобів, які приймають участь у спеціальній операції.

2. Розробка схеми охорони та оборони польового пункту тимчасової дислокації із розрахунком задіяних сил і засобів.

Згідно із задумом навчання керівник СВО повинен прийняти рішення на вибір і обладнання польового пункту тимчасової дислокації сил і засобів, які приймають участь в операції. У зв’язку з цим курсантам ставиться задача організувати і побудувати систему охорони і оборони пункту. Відпрацювання проводиться на окремій ділянці місцевості, яка умовно обрана для обладнання польового пункту тимчасової дислокації. Звертається увага на охорону і оборону штабу операції, місць розміщення особового складу, зброї і набоїв, засобів зв’язку, автомобільної та іншої техніки, харчоблоку, тимчасово затриманих.

Після закінчення заняття у кожного курсанта повинна бути розроблена “Схема охорони та оборони польового пункту тимчасової дислокації” та відпрацьований “Розрахунок сил та засобів охорони та оборони польового пункту тимчасової дислокації”.

Заняття 13 (Лекція). Особливості роботи слідчого (дізнавача) за фактами виявлення членів розвідувально-диверсійних груп (РДГ) та тайників, що ними використовубться.

Навчальні питання:

1.  Процесуальне затримання членів РДГ та допит підозрюваного.

2. Огляд тайників, що використовуються членами РДГ.

3. Заходи безпеки під час проведення слідчих дій.

Заняття 14 (практичне). Процесуальне затримання членів розвідувально-диверсійних груп сил спеціальних операцій іноземних держав і незаконних збройних формувань.

Навчальні питання:

1. Фізичне затримання членів РДГ.

2. Процесуальне оформлення затримання членів РДГ.

Заняття 15 (практичне). Проведення оглядів у ході затримання членів РДГ та виявлення тайників, що ними використовуються.

Навчальні питання:

1. Огляд місця події.

2. Огляд предметів та документів.

Курсанти умовно включаються у склад оперативно-слідчої групи, яка в ході СО залучається у наступних випадках:

• виявлення слідів або предметів, залишених РДГ;

• виявлення сигнальних або вибухових пристроїв, виставлених РДГ;

• затримання диверсантів або інших невідомих осіб.

Під керівництвом викладача слухачі відпрацьовують практичні навички в проведенні огляду місця події, обшуку особи та виїмки у неї предметів і документів, затриманні і допиті підозрюваного, конвоюванні його на базу, оформленні процесуальних документів.

В результаті курсанти повинні вміти оформити протоколи огляду місця події, обшуку особи та виїмки у неї предметів і документів, затримання і допиту підозрюваного.

Тема 2. Основні напрямки психологічної підготовки співробітників сб України для дій у спеціальних операціях.

Заняття 1 (групове). Основні напрямки психологічної підготовки учасників спеціальної операції.

Навчальні питання:

1. Формування якостей, необхідних для роботи в особливих умовах.

2.  Основи психологічної підготовки співробітників під час екстремальних ситуацій.

Заняття 2 (групове). Основи психологічної адаптації співробітників під час екстремальних ситуацій.

Навчальні питання:

1. Методи психологічного впливу на особистість .

2. Особливості психологічного контакту з озброєними злочинцями.

Тема 3. Організація зв'язку під час проведення спеціальної операції.

Групове заняття.

Навчальні питання:

1.  Призначення, будова і основні тактико-технічні дані радіостанції переносного типу Р-148.

2.  Порядок роботи з радіостанцією Р-148.

3.  Основні вимоги по дотриманню безпеки зв’язку.

В ході заняття з курсантами методом розповіді, показу і тренування розглядаються наступні питання:

• призначення, будова і основні тактико-технічні дані радіостанції переносного типу Р-148;

• порядок розгортання і входження у зв’язок радіостанції Р-148;

• порядок роботи з радіостанцією Р-148;

• основне призначення і порядок використання позивних в ході радіозв’язку;

• основні вимоги по дотриманню безпеки зв’язку.

В результаті курсанти повинні отримати необхідний обсяг знань і придбати достатні навички по організації і підтриманню радіозв’язку в ході спеціальної військової операції.

Тема 4. Заходи інженерного забезпечення у ході проведення спеціальної операції.

Заняття 1 (практичне). Вибухові речовини та їх властивості.

Навчальні питання:

1. Застосування мін у збройних (локальних) конфліктах, їх технічні характеристики.

2. Саморобні вибухові пристрої.

3. Огляд місця події при виявленні вибухових пристроїв та наслідків їх застосування.

Заняття 2 (практичне). Прийоми та способи спорядження, встановлення і знешкоджування мін та саморобних вибухових пристроїв.

Навчальні питання:

1. Основні прийоми та способи спорядження і встановлення мін та саморобних вибухових пристроїв.

2. Способи знешкоджування мін та саморобних вибухових пристроїв.

В ході занять з курсантами методом розповіді, показу і тренування розглядаються наступні питання:

• застосування мін у збройних (локальних) конфліктах, їх технічні характеристики;

• відомості про саморобні вибухові пристрої;

• огляд місця події при виявленні вибухових пристроїв та наслідків їх застосування;

• основні прийоми та способи спорядження і встановлення мін та саморобних вибухових пристроїв;

• способи знешкодження мін та саморобних вибухових пристроїв.

В результаті курсанти повинні отримати необхідний обсяг знань і придбати достатні навички по прийомам та способам спорядження, встановлення і знешкодження мін та саморобних вибухових пристроїв

Відомості про основні вибухові речовини та загальні заходи безпеки під час проведення підривних робіт наведені у Додатку 3.

Тема 5. Прийоми та способи надання першої та невідкладної медичної допомоги особовому складу під час виконання завдань спеціальної операції.

Практичне заняття

Навчальні питання:

1. Перша медична допомога при вогнепальних пораненнях.

2. Перша медична допомога при ушкодженнях верхніх тканин та переломах кінцівок.

На занятті з курсантами практично відпрацьовуються прийоми надання першої медичної допомоги:

• при вогнепальних пораненнях;

• при переломах кінцівок;

• при тепловому ударі;

• при порушеннях верхніх тканин.

При цьому використовується індивідуальний перев’язочний пакет, індивідуальна аптечка, а також підручні засоби.

В результаті курсанти повинні отримати необхідний обсяг і придбати достатні навички по захисту від зброї масового ураження і по наданню першої медичної допомоги.

Тема 6. Вогнева підготовка.

Заняття 1 (практичне). Тренування та підготовка до виконання вправ стрільб із автомата Калашникова АК -74 та з пістолета Макарова ПМ

Заняття 2 (практичне). Виконання вправ стрільб із автомата Калашникова АК-74.

Заняття 3 (практичне). Виконання вправ стрільб із пістолета Макарова ПМ.

Під час проведення занять особлива увага звертається на знання та чітке виконання наступних заходів безпеки при поводженні зі зброєю та при стрільбі з неї:

Заходи безпеки при поводженні зі зброєю:

• отримавши зброю необхідно переконатися в його розрядженості. Зброя вважається зарядженою до тих пір, поки особисто не перевірив її на розрядженність;

• категорично забороняється наводити зброю на людей і в сторону житлових будівель, незалежно від того заряджена вона чи ні, учбова вона чи бойова;

• забороняється залишати зброю без нагляду, брати чужу або передавати свою кому-небудь без команди командира (начальника) підрозділу або керівника стрільби;

• забороняється досилати або приєднувати споряджений магазин ударом руки.

Заходи безпеки при стрільбі зі зброї.

При стрільбі зі зброї забороняється:

• заряджати зброю до команди керівника стрільби “ЗАРЯДЖАЙ”;

• відкривати вогонь зі зброї до команди “ВОГОНЬ”, яку подав керівник стрільби;

• відкривати і вести вогонь із несправної зброї та несправними боєприпасами;

• вести вогонь зі зброї за межі небезпечних напрямків стрільби;

• продовжувати вести стрільбу зі зброї після команд “СТІЙ” або “ПРИПИНИТИ СТРІЛЬБУ”, які подав керівник стрільби;

• направляти зброю на людей, у фланг або тил стрільбища (тиру);

• залишати де б то не було заряджену зброю передавати її іншим особам.

Випадки, в яких стрільба припиняється негайно тим, хто стріляє:

• почувши команди “СТІЙ” або “ПРИПИНИТИ СТРІЛЬБУ”, які подав керівник стрільби;

• при появі у полі зору стрільця на мішеному полі людей, тварин, транспортних засобів або низько летючих літаків та вертольотів;

• при втраті орієнтування тим, хто стріляє;

• при піднятому білому прапорі на командному пункті управління стрільбищем;

• при пожежі на мішеному полі.

Умови виконання вправ:

а) Перша вправа навчальних стрільб з пістолета Макарова ПМ.

Навчання точному прицілюванню та влучній стрільбі з пістолета

Макарова ПМ по нерухомій цілі вдень.

Ціль: грудна фігура з колами (мішень № 4) на щиті 0,75 х 0,75 м, що встановлена на висоті очей того, хто стріляє, нерухома.

Відстань до цілі: 25 м.

Кількість патронів: 5.

Час на стрільбу: необмежений.

Положення для стрільби: стоячи.

Оцінка:

• “відмінно” – вибити 35 очок;

• “добре” − вибити 30 очок;

• “задовільно” − вибити 25 очок.

Кількість вибитих очок визначається по кулям, що влучили у фігуру.

б) Перша вправа навчальних стрільб з автомата АК-74.

Стрільба з місця по нерухомих цілях.

Цілі:

стрілець, що обороняється, - грудна фігура (мішень №6), що зявляється на 50 с., відстань до цілі – 100-50 м.;

кулеметна обслуга (мішень № 10а), що з'являється на 40 с., відстань до цілі – 300-250 м.;

атакувальний стрілець – ростова фігура (мішень №8), що з'являється на 30 с., відстань до цілі – 200-150 м.

Кількість боєприпасів: - 20, з них 10 трасувальних куль.

Положення для стрільби:

лежачи з-за укриття (пеньок, камінь, вирва тощо), з коліна, стоячи.

Час на стрільбу: 2 хв. 10 с.

Оцінка:

• “відмінно” – уразити три цілі;

• “добре” − уразити дві цілі;

• “задовільно“ − уразити одну ціль.

Під час виконання вправи стрільба ведеться з однієї вогневої позиції.

Зміна положення для стрільби здійснюється за командою керівника стрільби на ділянці.

Тема 7. Спеціальна фізична підготовка. Взаємодія співробітників при затриманні, обшуку, зв’язуванні, конвоюванні.

Заняття 1 (практичне). Взаємодія співробітників під час затримання, обшуку злочинця.

Навчальні питання:

1. Взаємодія співробітників під час проведення обшуку.

2. Взаємодія співробітників при конвоюванні.

Заняття 2 (практичне). Взаємодія працівників при зв’язуванні, конвоюванні злочинця.

Навчальні питання:

1.  Зв’язування у різних положеннях.

2.  Техніка конвоювання під впливом больових прийомів.

На заняттях курсанти практично відпрацьовують наступні питання:

• обшук у різних положеннях;

• взаємострахування при затриманні та обшуку;

• зв’язування у різних положеннях;

• техніка конвоювання під впливом больових прийомів.

Зв'язування здійснюється для обмеження опору зазначених осіб, для їх конвоювання і транспортування. Зв'язують, як правило, після проведення болючих прийомів і кидків. Найпростіше зв'язати затриманого після проведення загину руки за спину. Тримаючи порушника у такому положенні, необхідно болючим впливом на захоплену руку і широким кроком лівої ноги вперед збити його на землю обличчям униз. Продовжуючи утримувати руку в загині, стати на коліна і, щільно блокуючи правим стегном захоплену руку, сісти верхи на затриманого. Заподіюючи біль натисненням на передпліччя захопленої руки, змусити його завести іншу руку за спину. Блокуючи її стегном лівої ноги, зв'язати руки одним із способів, пропонованих далі.

Навчання цим способом проводиться двостороннім груповим методом. Спочатку прийом вивчає одна шеренга, потім друга, послідовно по розділах і в цілому, спершу в повільному, потім у бойовому темпі. Для вдосконалювання навичок у виконанні зв'язування рекомендується тренування кидків і болючих прийомів закінчувати реальним зв'язуванням за допомогою брючного ременя.

Для зв'язування затриманого брючним ременем застосовується петля, що не розтягується. Для її виготовлення необхідно скласти ремінь навпіл і просунути його перегнутий кінець у пряжку (рис. 1, а) так, щоб утворилася петля. Потім просмикнути у цю петлю руки затриманого і затягти її ривком за кінець ременя (рис. 1, б).

а

б

Рисунок 1

Існують такі варіанти зв'язування:

– руки за спиною, кисті притиснуті одна до другої (рис. 2, а);

– руки за спиною, передпліччя одне на другому (рис. 2, б);

– руки за головою, кисті схрещені, вільний кінець петлі прив'язаний до поясного ременя (рис. 2, в).

а

б

в

Рисунок 2

а	в
б	г

Рисунок 3

Для зв'язування мотузкою застосовують петлі, що затягуються. Для їх виготовлення необхідно мотузку довжиною не менш одного метра покласти на зап'ястя (рис. 3, а). Потім круговим рухом рук уверх назовні обмотати кінці мотузки навколо кистей (рис. 3, б). Далі взятися за мотузку так, щоб її кінці залишалися вільними (рис. 3, в), і рухом кистей на себе пропустити ці кінці усередину, петлею на зап'ястях, після чого зняти із зап'ястя петлі, що утворилися (рис. 3, г). У разі необхідності просмикнути у них руки затриманого і затягти ривком за кінці мотузки.

Під час зв'язування для створення нерухомого положення необхідно покласти (кинути) злочинця на землю обличчям униз, ноги підігнути, схрестити, руки закласти за спину і зв'язати праву руку з лівою ногою і ліву руку з правою ногою.

Наручники надівають на руки затриманого у двох його положеннях: стоячи та лежачи.

1. Стоячи. Провести загин правої руки за спину. Після цього своєю правою рукою захопити загнуту руку за кисть на болючий прийом і дати затриманому команду “ЛІВУ РУКУ ЗА ГОЛОВУ”.

Узяти наручники і заклацнути одне кільце на зап'ястя правої руки; дати команду “ЛІВУ РУКУ ЗА СПИНУ”, з'єднати обидві руки і заклацнути друге кільце на зап'ястя лівої руки.

2. Лежачи (рис. 4). Важелем руки усередину чи назовні покласти затриманого на спину, потім перевернути його на груди і надіти одне кільці наручників на захоплену руку. Провести загин руки з наручниками за спину за клацнути на ній друге кільце наручників. Підняти правопорушника конвоювати його і діяти за обстановкою.

Рисунок 4

Конвоювання здійснюється зі зброєю чи з допомогою захоплення на болючий прийом складі групи, попарно чи поодинці. Основ вимога для конвоювання – виключити опір затриманих і забезпечити повну безпеку особам, що здійснюють конвоювання.

Під час конвоювання застосовуються болючі прийоми. Варіанти болючих прийомів на кисть злочинця зображене рис. 5:

– відхилення кисті вправо, вліво у горизонтальній площині (рис. 5, а, б);

– згинання і розгинання кисті вниз у вертикальній площині (рис. 5,в);

– скручування кисті разом із передпліччям по ходу стрілки годинника (рис. 5, г).

Доставка в місце призначення особи, що підозрюється у вчиненні злочину, здійснюється, як правило, двома або більшою кількістю військовослужбовців пішим порядком або транспортом.

а б

в г

Рисунок 5

Доставка пішим порядком:

– один військовослужбовець повинен іти поруч із затриманим і вести його, а інші військовослужбовці (або громадяни, які надають допомогу) мають постійно перебувати за два-три кроки позаду, спостерігаючи за діями затриманого, всіх, хто намагається до нього наблизитись;

– військовослужбовці не повинні допускати, щоб той, кого доставляють, викинув або передав іншим особам речі, документи, що можуть бути речовими доказами, або прийняв від співучасників зброю, інші предмети, які можуть бути використані як знаряддя нападу;

– у разі, якщо підозрюваного доставляє пішим порядком один військовослужбовець, йому необхідно йти позаду підозрюваного або поруч із ним;

– забороняється заходити наперед або нахилятися поруч із затриманим;

– у випадку наближення перехожих ззаду необхідно зупинитися разом із підозрюваним, пропустити їх уперед.

Під час доставки транспортом підозрюваного у вчиненні злочину необхідно:

– при посадці у транспорт вжити застережних заходів, що виключають можливість заподіяння йому травм;

– стежити, щоб підозрюваний не міг упасти або умисно вистрибнути з автомашини під час руху;

– після виведення затриманого з автомашини уважно оглянути салон з метою виявлення предметів, які були ним залишені;

– для доставки підозрюваних у вчиненні злочину не використовувати громадський транспорт, автомашини спеціального призначення.

Тема 8. Спеціальна фізична підготовка. Основи підготовки до дій в екстремальних умовах природного середовища.

Заняття 1 (практичне). Особливості життєдіяльності в умовах спекотливого і холодного клімату.

Навчальні питання:

1. Добування води і їжі.

2. Вибір місця для стоянки, спорудження укриття.

3. Небезпечні та отруйні види рослин, тварин, плазунів та комах.

4. Надання невідкладної медичної допомоги.

Заняття 2 (практичне). Особливості пересування в екстремальних умовах природного середовища.

Навчальні питання:

1. Орієнтування на місцевості, вибір маршруту пересування.

2. Подолання природних перешкод.

3. Особливості пересування у лісі, степу, пустелі та тундрі.

В результаті проведення занять за темами 7-8 курсанти повинні:

а) знати:

• значення фізичної підготовки для підвищення бойової готовності та бойової здатності співробітників Служби безпеки України;

• нормативні вимоги щодо оцінки рівня фізичної підготовленості курсантів;

• заходи безпеки під час занять зі спеціальної фізичної підготовки;

• зміст, організацію та методику проведення індивідуальних самостійних тренувань, прийоми самоконтролю за станом здоров’я, функціональним станом організму, підтримання загальнофізичної та професійної працездатності;

• основи тактики дій працівника в типових та екстремальних ситуаціях затримання порушника та ведення двобою;

• правомірність застосування заходів фізичного впливу, відповідальність за незаконне застосування прийомів рукопашного бою;

б) уміти:

впевнено і кваліфіковано володіти прийомами рукопашного бою, виконувати спеціальні дії фізичного впливу, самозахист та фізичні вправи з різних розділів програми зі спеціальної фізичної підготовки, а саме:

• пересуватися у стійках, виконувати самострахування в рукопашному бою;

• наносити удари руками і ногами по уразливим точкам противника в рукопашному бою;

• володіти спеціальними діями фізичного впливу на противника, больовими та задушливими прийомами, кидками;

• кваліфіковано проводити обшук, зв'язування, конвоювання, а також захисні та контратакуючи дії від ударів руками і ногами, від загрози холодною зброєю та підручними засобами, від загрози вогнепальною зброєю;

• якісно проводити навчально-тренувальні бої;

• впевнено і технічно правильно долати природні та штучні перешкоди.

В ході проведення занять другого етапу кожен курсант отримує завдання умовно діяти на посаді керівника спеціальної операції. Кінцева мета цього етапу – підготовка проекту рішення керівника на проведення спеціальної операції з наданням пропозицій щодо розрахунку задіяних сил та засобів, а також постановкою задач керівникам підрозділів, груп, що беруть у ній участь.

ІІІ етап: (Д.12 – Д.13) Добові тактико-спеціальні навчання на тему “Організація і ведення спеціальних операцій органами, підрозділами Служби безпеки України”

Д.12 Особовий склад курсу по сигналу “Збір” отримує зброю, учбові набої, засоби зв’язку, імітації, індивідуального захисту, екіпіровку і спорядження. Після перевірки наявності особового складу та його екіпіровки оголошується оперативна пауза протягом 40 хвилин для прийому їжі (сніданку).

По закінченні оперативної паузи курсанти здійснюють марш-кидок в призначений район зосередження. В районі зосередження особовому складу доводиться загальна та часткова оперативна обстановка. Керівник навчання призначає з числа курсантів керівника спеціальної операції, який, в свою чергу, ставить особовому складу курсу задачі у відповідності з проведеним розрахунком сил та засобів і оголошує своє рішення про проведення спеціальної операції. За кожним з підрозділів, які по задуму керівника спеціальної операції беруть у ній участь, керівник навчання закріплює офіцера-посередника з числа науково-педагогічного складу кафедри та інструкторів Центру спеціальної підготовки ЦСО СБ України з метою надання курсантам у ході виконання ними завдань методичної та практичної допомоги, контролю за суворим дотриманням заходів безпеки. Для створення умов проведення спеціальної операції, наближених до реально можливих, керівник навчання призначає з числа найбільш підготовлених курсантів спеціальну групу (до 10 чол.), яка у відповідності з тактичною обстановкою діє за “противника”. Керує діями цієї групи викладач кафедри або інструктор ЦСП ЦСО СБ України.

Задіяні в спеціальній операції сили і засоби, згідно з наказом керівника операції, висуваються в район виявлення умовного противника з перешикуванням в передбойові та бойові порядки. По прибутті у вихідний район керівник навчання у присутності офіцерів-посередників проводить заслуховування рішень командирів учбових оперативних груп і спеціальних військових нарядів та віддає наказ на ведення розвідувально-пошукових дій. Особовий склад займає вихідний рубіж пошуку і у складі розвідувально-пошукових груп (РПГ) починає пошук у неблокованому районі, де, згідно з отриманими даними, можливе місце знаходження диверсантів та їх посібників. Одночасно, на вказаних керівником операції ділянках місцевості, виставляються дозори, заслони і спостережні пости.

В ході організації та проведення пошуку у неблокованому районі відпрацьовуються наступні ввідні:

Ввідна № 1: знаходження тайників, а також предметів і слідів, які залишені диверсантами

Особовий склад розвідувально-пошукової групи у лісовому масиві знаходить елементи екіпіровки або спорядження, які свідчать про ймовірне перебування у цьому районі розвідувально-диверсійних груп. Керівник групи доповідає по засобах радіозв’язку керівнику операції, просить вислати оперативно-слідчу групу, виставляє у цьому місці охорону і продовжує пошук. Особовий склад оперативно-слідчої групи, яка прибула на місце, здійснює первинні слідчі дії з оформленням необхідних процесуальних документів. Ії керівник доповідає результати керівнику операції і діє згідно з його вказівками.

Ввідна № 2: знаходження “мінно-вибухових” та сигнальних пристроїв, виставлених на підходах до місця укриття диверсійно-розвідувальних груп

У ході пошуку особовим складом РПГ був виявлений “мінно-вибуховий” пристрій або спрацювала замаскована сигнальна міна. Командир групи оцінює обстановку, робить висновки про виявлення можливого місця укриття диверсантів і доповідає керівнику операції. Особовий склад РПГ проводить огляд ділянки місцевості навколо знайденого “мінно-вибухового” або сигнального пристрою з метою знаходження мін-пасток, можливих слідів перебування РДГ. Після цього пошук продовжується. Керівник операції надсилає до указаного місця оперативно-слідчу групу, яка здійснює первинні слідчі дії з оформленням необхідних процесуальних документів.

Ввідна № 3: виявлення “диверсантів”, їх захоплення або умовне знищення

У ході пошуку особовий склад РПГ виявляє засідку “диверсантів” або місце їх укриття. Рішучими діями “диверсанти” захоплюються. Командир РПГ доповідає про захоплення керівнику операції, організовує конвоювання затриманих на фільтраційний пункт і продовжує пошук. Особовий склад оперативно-слідчої групи, яка прибула на місце засідки (укриття) “диверсантів”, здійснює первинні слідчі дії з оформленням необхідних процесуальних документів. Ії керівник доповідає результати керівнику операції і діє згідно з його вказівками.

На фільтраційному пункті оперативно-слідча група здійснює необхідні слідчі дії з оформленням процесуальних документів. Отримана в ході допиту затриманих інформація доповідається керівнику операції для коригування (при необхідності) ходу проведення спеціальної операції.

Ввідна №4 : дії особового складу в умовах застосування противником зброї масового ураження

У ході проведення спеціальної операції особовий склад долає умовно заражені отруйними речовинами ділянки місцевості. Інформацію про це отримує керівник операції від офіцера-посередника і оголошує з використанням засобів радіозв’язку або сигнальними ракетами сигнал “Хімічна тривога”. Особовий склад використовує індивідуальні засоби захисту і продовжує виконувати завдання до команди “Відбій хімічної тривоги”.

У ході проведення пошуку особовий склад груп послідовно проходить зрівнювальні рубежі, кількість яких обумовлена умовами місцевості і задумом навчання. На кожному із зрівнювальних рубежів керівник операції приймає доповіді про наявність особового складу, зброї, учбових набоїв, засобів зв’язку, імітації, екіпіровки, індивідуального захисту і спорядження, надає керівникам підрозділів необхідні вказівки щодо організації пошуку і діям особового складу та доповідає керівнику навчання про отримані результати. Керівник операції на підставі отриманої інформації приймає рішення про продовження руху в напрямку наступного зрівнювального рубежу або на повторний пошук у пройденому районі. На кожній ділянці місцевості між зрівнювальними рубежами ввідні повинні відпрацьовуватися не менш як один раз кожна.

Перша частина операції, яка полягає в організації пошуку у неблокованому районі, повинна бути закінчена на останньому зрівнювальному рубежі не пізніше, як о 14.00. У цей час проводиться попередній розбір здійснених заходів, проводиться перевірка наявності особового складу, зброї, учбових набоїв, засобів зв’язку, імітації, екіпіровки, індивідуального захисту, спорядження.

Наступна оперативна пауза протягом однієї години оголошується о 14.30 для прийому їжі (обіду).

Після закінчення оперативної паузи керівник навчання доводить нову умовну часткову оперативну обстановку і ставить особовому складу завдання на обладнання польового пункту тимчасової дислокації, організацію вартування із розрахунком сил і засобів, побудову системи охорони і оборони. Під керівництвом офіцера-посередника проводиться тренування по відбиттю можливого нападу РДГ на пункт тимчасової дислокації. Підготовка до ночівлі, з виконанням вказаних завдань, повинна бути завершена до 19.00.

Особовий склад вечеряє з 19.00 до 20.00, у ході третьої оперативної паузи.

Після закінчення оперативної паузи керівник навчання в присутності офіцерів-посередників заслуховує керівників підрозділів про готовність до ночівлі і вжитих заходах щодо організації охорони та оборони. Керівники підрозділів після затвердження планів охорони та оборони польового пункту дислокації виставляють варту, проводять вечірню перевірку особового складу та забезпечують виконання команди “Відбій” (21. 00). Особовий склад відпочиває та виконує завдання по охороні та обороні польового пункту тимчасової дислокації у відповідності з бойовим розрахунком.

В ході проведення даної частини спеціальної операції відпрацьовуються наступні ввідні:

Ввідна № 5: дії особового складу по відбиттю нападу РДГ “противника” у світлий час доби

Згідно з проведеним бойовим розрахунком особовий склад займає оборону польового пункту тимчасової дислокації і проводить заходи по відбиттю нападу РДГ. Офіцери-посередники контролюють дії курсантів та дають необхідні вказівки. Після відпрацьовування ввідної оголошується команда “Відбій ввідної”, перевіряється особовий склад та наявність зброї. Далі – за розпорядком денним. До наступу темряви ввідна № 5 відпрацьовується не менше двох разів.

Ввідна № 6: дії особового складу по відбиттю нападу РДГ “противника” у темний час доби

Згідно з проведеним бойовим розрахунком особовий склад займає оборону польового пункту тимчасової дислокації і проводить заходи по відбиттю нападу РДГ. Офіцери-посередники контролюють дії курсантів та дають необхідні вказівки. Після відпрацьовування ввідної оголошується команда “Відбій ввідної”, перевіряється особовий склад та наявність зброї. Далі – за розпорядком денним. Протягом ночі ввідна № 6 відпрацьовується не менше двох разів.

Д.13

Згідно з розпорядком денним оголошується команда “Підйом”. Після заходів ранкового туалету особовому складу доводиться нова умовна часткова обстановка і оголошується оперативна пауза на сніданок (07.00 – 08.00). Після сніданку проводиться комплексний розбір результатів навчання, особовий склад проводить заходи по згортанню польового пункту тимчасової дислокації. Здійснюється марш у місце постійного розташування.

10.35-11.55 − обслуговування та здача зброї, спорядження та військового майна.

12.10-13.30– підготовка до захисту відпрацьованих раніше і відкоригованих у ході навчання рішень на проведення спеціальної операції, переліків основних заходів операції та схем охорони і оборони польового пункту тимчасової дислокації.

16.00-17.20 – захист курсантами відпрацьованих документів (практична частина іспиту), оголошення результатів іспиту.

Додаток 1

Дії підрозділу в спеціальних та військових нарядах

Під час ведення дій проти ССО противника відділення та взвод можуть становити такі наряди: заслон, розвідувально-пошукову групу, засаду, контрольно-пропускний пункт (КПП). До того ж, відділення може діяти як дозор, конвой, секрет, патруль, група охорони чи спостережний пост. Ці види нарядів меншого складу, ніж відділення (за винятком дозору та конвою). За рішенням штабу спеціальної військової операції керівниками зазначених спеціальних військових нарядів можуть бути призначені оперативні співробітники СБ України.

Заслон − це наряд, призначений для прикриття ймовірного шляху руху РДФ і недопущення його прориву через займаний рубіж. Для виконання поставлених завдань підрозділи, які виділені в заслон, будують свої бойові порядки (відпрацювання основних способів дій розглянуті на 6 заняття 1 теми).

Розвідувально-пошукова група є одним з основних видів нарядів, який призначається для:

• виявлення, захоплення або ліквідації дрібних груп противника;

• виявлення й затримання ворожих елементів;

• пошуку та вилучення зброї, боєприпасів і військового майна, що незаконно зберігаються в місцевого населення;

• перевірки районів відселення місцевих жителів.

Основне завдання наряду в протидії виявлення ворожому РДФ − виявлення, захоплення або знищення противника. Склад наряду − до взводу.

На час виконання поставлених завдань відділенню чи взводу, які призначені у РПГ, у разі потреби, придають саперів, хіміків-розвідників та інструктора з пошуковим собакою. Взвод може підсилюватися і вогневими засобами.

Розвідувально-пошукова група веде пошук у визначеному їй районі (напрямку), маючи побудову (шикування) бойового порядку, залежно від отриманого завдання, умов обстановки й особливо − від характеру місцевості.

Відділення веде пошук на фронті до 100 м, а взвод − до 300 м. Ці нормативи можуть змінюватися залежно від обстановки.

Темп пошуку в лісі на рівнинній і середньопересіченій місцевості може бути до 1,5-2 км/год., у гірничо-лісистій − до 600 м/год. Під час пошуку противника у підземних схованках, темп знижується в два-три рази.

В умовах украй обмеженого часу на виконання бойового завдання командир взводу (відділення) може бути змушений відразу ж після його отримання почати висування взводу (відділення) до району виявлення противника. За таких обставин усвідомлювати завдання й оцінювати обстановку командиру взводу (відділення) доведеться під час висування підрозділу до району бойових дій.

З виходом на рубіж прикриття (вихідний рубіж для пошуку) командир взводу (відділення) розташовує підрозділ в укритті, організує спостереження і безпосередню охорону, вивчає місцевість із метою уточнення прийнятого рішення. При цьому він визначає, крім порядку дій, встановленого ще в районі розташування підрозділу, бойові завдання відділенням (солдатам, старшим нарядів, груп), вогневим засобам і порядок взаємодії між ними.

Після уточнення обстановки й ухвалення рішення командир взводу (відділення) віддає бойовий наказ, у якому вказує:

• орієнтири;

• відомості про РДФ ССО противника;

• завдання взводу (відділення);

• завдання сусідів;

• бойові завдання відділенням;

• бойові завдання вогневим засобам;

• бойове завдання резерву (якщо він створюється).

Командир відділення ставить завдання солдатам, старшим нарядів або груп, указує сигнали оповіщення, управління, взаємодії та порядок дій за ними.

Наприкінці бойового наказу командир взводу (відділення) визначає час готовності до виконання завдання, своє місце і заступника.

У бойовому завданні відділенням вказується:

• під час дій у заслоні − рубіж прикриття і завдання, смугу вогню й спостереження, додаткові сектори обстрілу та спостереження, завдання із забезпечення стиків і флангів, порядок інженерного обладнання займаного рубежу;

• під час дій у пошуковій групі − вихідний рубіж для пошуку, напрямок дій, вирівнювальні та кінцеві рубежі (при зустрічному пошуку − рубіж зустрічі) і час виходу до нього, від якого відділення виділяють дозорців уперед (а за необхідності − й на фланги).

Командир відділення під час постановки бойових завдань старшим нарядів (груп) і солдатам указує:

• під час дій у заслоні − склад і старшого наряду (групи), місце його розташування, основний і додатковий сектори обстрілу та спостереження, порядок ведення вогню;

• під час дій у пошуковій групі − місце кожного солдата в цепу відділення, порядок його дій під час руху та на рубежах (вихідному, зрівняльному, кінцевому і рубежі зустрічі).

Сигнали оповіщення, управління та взаємодії доводяться командиром взводу до підлеглих під час організації взаємодії відразу ж після віддання бойового наказу або повідомляються в бойових розпорядженнях. Потім командир взводу організує бойове забезпечення й управління.

Завершивши роботу з організації бойових дій взводу (відділення), командир дає команду на зайняття особовим складом рубежу прикриття (вихідного рубежу для пошуку).

Під час дій взводу в заслоні в умовах обмеженого часу можливий і такий варіант, коли на рубіж блокування (прикриття) групи солдатів (наряд) будуть із ходу висаджуватися з бронетранспортерів (бойових машин) через інтервали між ними 75-150 м. Завершивши виставляння груп (нарядів), командир взводу (відділення) ставить бойове завдання кожному відділенню (групі, наряду).

Після зайняття рубежу прикриття (вихідного рубежу для пошуку) командир взводу (відділення) установлює зв’язок із сусідами й доповідає старшому командирові про готовність до дій. Начальник заслону, крім того, організує спостереження, систему вогню, розчищення місцевості, риття окопів, установку сигнальних приладів, переносних загороджень й інших інженерно–технічних засобів, підготовку до роботи приладів нічного бачення, обладнання місць для відпочинку особового складу.

Пошук починається з вихідного рубежу за сигналом старшого начальника (старшого наряду) або в призначений час. Старший наряду (командир взводу, відділення) забезпечує рівномірний рух особового складу, погоджуючи його з напрямним відділенням.

Зустрівши одиночного диверсанта, особовий склад РПГ вживає всіх заходів до його затримання й знешкодження. Особи, які виявили противника, владним окриком “Стій, руки вгору” примушують його кинути зброю і підняти руки. Після цього здійснюють ретельний особистий обшук диверсанта, відбирають у нього зброю, документи та спорядження, оглядають прилеглу місцевість й організовують конвоювання затриманого. Якщо противник чинить опір, РПГ залягає і готується до бою. Солдати, які знайшли противника, відкривають по ньому вогонь, сковують його дії, не дають відірватися від розвідувально-пошукової групи. Командир взводу (відділення), користуючись резервом або іншими силами, охоплює противника з флангів та тилу й одночасно атакує його всіма силами взводу (відділення). В результаті цих дій противник знищується або захоплюється в полон.

У випадку відходу противника його невідступно переслідує весь взвод (відділення) або виділена для цього група військовослужбовців. При цьому менша частина взводу (відділення) переслідує противника з фронту та не дає йому можливості відірватися, а більша − діє по шляхах, паралельних маршруту відходу противника, випереджає його в діях, виходить йому в тил і відрізає шляхи подальшого відходу.

Якщо диверсантам після зіткнення вдається відірватися від підрозділу, який вів пошук, то організується переслідування противника по слідах.

Мета переслідування полягає в оточенні, захопленні або знищенні диверсантів.

Оточення застосовується при виявленні противника в окремих будівлях, укриттях, притулках. Відділення найчастіше застосовує цей спосіб проти одиничних диверсантів, а взвод − при ліквідації РДГ.

Бойовий порядок відділення, яке оточує ворога складається з групи оточення і групи захоплення.

Група оточення призначається для безпосередньої ізоляції противника і недопущення його прориву. Група захоплення вирішує найбільш активне завдання щодо захоплення або знищення диверсантів.

Рішуча атака групи захоплення повинна бути надійно забезпечена вогнем групи оточення з дотриманням заходів безпеки, які б виключали ураження свого особового складу. Особовий склад групи захоплення призначається з розрахунку − два-три військовослужбовці на кожного диверсанта. Решта особового складу відділення входить до групи оточення.

Бойовий порядок взводу включає, крім груп оточення і захоплення, один-два спеціальних наряди та придані вогневі засоби (за їх наявності).

Групи оточення й захоплення взводу вирішують ті ж завдання, що й аналогічні групи у відділенні, тільки склад цих елементів бойового порядку у взводі буде більшим.

Особовий склад заслону після виявлення противника підрозділом, який здійснює пошук, посилює пильність і готує вогневі засоби для знищення ворога на випадок його виходу до рубежу, котрий прикривається.

З підходом диверсантів заслон у взаємодії з підрозділом, який здійснює пошук, або самостійно затримує їх чи знищує.

Засада − це нерухомий наряд, розташований приховано на визначеній ділянці, на підступах до найважливіших об’єктів для затримання (захоплення) окремих диверсантів і РДГ, про час і маршрут просування яких наявні точні дані, а також для знищення противника у визначеному й точно встановленому місці його появи (десантування).

Засаду очолює оперативний співробітник чи військовий офіцер. За необхідності до складу засади може бути включений кінолог з пошуковим собакою, інші фахівці.

До місця засади особовий склад висувається приховано. Про місце засади, час, маршрут її виходу повинні знати лише особи, що вислали цей наряд. З виходом у район засади старший уточнює на місцевості розташування особового складу і ставить завдання із затримання (ліквідації) противника.

Дії особового складу засади планують за кількома варіантами, зважаючи на аналіз даних про можливі шляхи його виходу чи підходу до місця призначення засади.

Бойовий порядок засади залежить від чисельності особового складу, обстановки та рішення. Зазвичай, проти дрібних РДГ бойова побудова засади складається з груп нападу, захоплення, забезпечення (прикриття), спостерігачів, резерву, а в окремих випадках можуть виділятися й інші спеціальні наряди.

Організація служби засади з ліквідації диверсійно-розвідувальних груп, які вирвалися з блокованого району чи знаходяться у рейді, характерна тим, що здійснюється, як правило, в умовах обмеженого часу. Тому робота з організації служби (ухвалення рішення і постановка завдань особовому складу) може проходити під час висування до місця засади з подальшим уточненням прийнятого рішення на місці розташування.

Старший засади, після отримання завдання, уточнює його, оцінює обстановку і приймає рішення, у якому визначає:

• характер дій противника;

• завдання особовому складу (місце і час організації засади, її мета та способи дій, час виступу і маршрут руху);

• завдання сусідів (за їх наявності);

• завдання групі нападу (захоплення) і групі забезпечення (прикриття), їх склад, місця розташування і час їх зайняття, порядок дій під час захоплення (знищення) противника, і смугу вогню;

• завдання спостерігачам, резерву та вогневій групі (якщо вона створюється);

• сигнали відкриття вогню, початку дій групи нападу (захоплення), відходу тощо;

• пропуск і відгук;

• своє місцеперебування і хто заступник.

Після постановки завдань особовому складу старший засади організує взаємодію, де вказує сигнали управління, оповіщення та взаємного впізнання, встановлені старшим начальником, порядок дій особового складу засади під час виявлення і знищення противника.

Одержавши сигнал від спостерігачів про наближення противника, весь особовий склад засади приводиться в повну бойову готовність. З підходом противника до місця засади особовий склад, по команді старшого, діє швидко й рішуче.

Окремі диверсанти та дрібні групи противника захоплюються в полон, по можливості, без відкриття вогню. Велику РДГ слід підпустити на близьку відстань і знищити вогнем кулеметів та автоматів. Вогонь відкривається раптово, за командою (сигналом) старшого. Диверсантів-розвідників, які залишилися живими, захоплюють у полон. Виявлені в убитих та полонених документи, зброю та диверсійну техніку вилучають.

У тому випадку, коли частина диверсантів-розвідників, які вийшли на засаду, захоплена, а інша частина намагається сховатися, старший засади організує переслідування противника, який відходить, і охорону полонених.

Засада може залишити місце служби після виконання завдання, закінчення терміну служби чи за розпорядженням командира (начальника), який вислав наряд.

Контрольно-пропускний пункт − це нерухомий наряд у складі від 4 осіб до взводу, який виставляється для перевірки документів у осіб і огляду транспортних засобів. Термін несення служби КПП установлює начальник, котрий вислав наряд.

КПП, як правило, виставляють на дорогах, у населених пунктах або на окремих напрямках у місцях, де необхідно контролювати рух людей і транспорту в районі проведення СВО. Підрозділу, призначеному на КПП, можуть бути надані сигнальні прилади, лінійна частина яких встановлюється на ділянках, які не проглядаються, по обидва боки КПП. На цих же ділянках можуть бути виставлені спостережні пости, дозори і секрети. Для зупинки транспорту й осіб на КПП обладнуються шлагбаум і засоби примусової зупинки транспорту. Їх рекомендується встановлювати також у пунктах, де дорога проходить через ущелини гір, міжозерні та міжболотні дефіле, біля мостів, водних перешкод, тобто там, де невідомим особам важко обійти наряд.

Прибувши до місця служби, командир відділення (взводу) оцінює обстановку, приймає рішення, визначає обов’язки особового складу, налагоджує зв’язок та сигнальні прилади й доповідає про готовність до дій командиру, який вислав наряд.

У всіх осіб (як військових, так і цивільних), котрі проходять через КПП в індивідуальному порядку, ретельно перевіряють документи, а транспортні засоби оглядають із метою виявлення осіб, які переховуються від перевірки. Особовий склад КПП повинен добре знати режимні заходи, встановлені в районі проведення СВО, зразки документів місцевих жителів і військовослужбовців. Для перешкоджання обходу КПП особами, які не мають відповідних документів, місцевість навколо перекривається дозорами, секретами й іншими нарядами. Всіх осіб, котрі намагаються обійти КПП, не мають документів або викликають підозру, затримують. Про затримання доповідають командиру, який вислав наряд.

Перевірку документів і огляд транспортних засобів старший наряду здійснює особисто. Під час перевірки документів особлива увага повинна звертатися:

• на правильність їх оформлення;

• відповідність фотокартки на документі особі, що перевіряється;

• на терміни видачі та дії документа.

Якщо рух транспорту та осіб інтенсивний, до цього залучаються й інші військовослужбовці зі складу наряду. Особи, які перевіряють документи, тримають автомати в положенні “за спину”, решта особового складу − “на груди” або “на ремінь”.

Під час несення служби біля шлагбаума особовий склад наряду повинен дотримуватись таких правил:

• не підходити до автомобіля до повної його зупинки;

• не зупиняти транспорт, стоячи на проїжджій частині дороги;

• не залишати шлагбаум відкритим;

• не ставати на підніжку автомобіля для перевірки документів у пасажирів, які їдуть у кабіні;

• не оглядати кузов автомобіля, коли шлагбаум відкритий;

• під час огляду автотранспорту та перевірки документів вимагати від водія вимикання мотора.

Військові колони пропускають через КПП без перевірки документів і поза всякою чергою.

Спостерігаючи за місцевістю, наряд одночасно стежить за засобами сигналізації. Якщо вона спрацювала − частина наряду негайно відправляється для з’ясування причин подачі сигналу.

Дозор − це рухомий наряд, який висилають для: перевірки документів і затримання підозрілих осіб, які пересуваються по дорогах; огляду окремих ділянок місцевості з метою недопущення проникнення через них диверсантів; зв’язку з іншими нарядами, а також із сусідніми підрозділами, які виконують спеціальні завдання. У дозор призначають від двох-трьох осіб до відділення. До складу дозору може бути виділений кінолог із пошуковим собакою.

Особовий склад дозору повинен бути екіпірованим так, щоб одяг сприяв найкращому маскуванню під час дій у певній місцевості. Крім зброї, особовий склад забезпечується приладами нічного бачення і ретельно інструктується командиром або оперативним співробітником СБ України.

Старший дозору, отримавши завдання, вибирає прихований напрямок руху, планує порядок дій, ставить завдання дозорцям, установлює порядок спостереження і доповіді, а також сигнали.

Дозор, висланий зазначеним маршрутом, пересувається приховано, перебігаючи або переповзаючи від одного, зручного для спостереження, місця до іншого. На кожному місці, обраному для спостереження, дозор робить зупинку з метою уважного огляду навколишньої місцевості. Лише переконавшись у відсутності противника, він продовжує рух далі. Під час пересування дозорці рухаються на такій відстані один від одного, яка забезпечує візуальний зв’язок між ними і старшим дозору, передачу сигналів і узгодженість дій всього наряду.

Зустрівши невідомих, дозор перевіряє в них документи і за відсутності таких − затримує. При виявленні диверсантів дозор вживає заходів із їх затримання або знищення.

Конвой − це спеціальний військовий наряд, призначений для супроводження затриманих осіб і захоплених диверсантів (агентів) та їх охорони під час супроводження. Ці особи після їх обшуку й огляду місця затримання (захоплення) за наказом старшого начальника конвоюються в зазначене місце.

Старшим конвою призначається офіцер або прапорщик. Він приймає рішення на конвоювання та визначає:

• маршрут руху і місця можливих зупинок;

• побудову (шикування) затриманих (захоплених);

• порядок розташування особового складу конвою під час руху і на зупинках;

• обов’язки конвою із спостереження за особами, які конвоюються, і навколишньою місцевістю;

• дії конвою на випадок спроби втечі або нападу на нього затриманих (захоплених).

Маршрут руху конвою намічається по відкритій місцевості. Конвоювати затриманих доцільніше вдень. Уночі конвоювання здійснюється у виняткових випадках і за особистим розпорядженням старшого оперативного начальника, при цьому чисельність конвою повинна бути більшою, ніж удень. Лісові ділянки, щоб уникнути втечі затриманих, варто обходити, а якщо це неможливо − вибирають дорогу через рідколісся. За цієї ж причини не рекомендується заходити в населені пункти. Під час конвоювання зупинки робляться лише у випадках нагальної потреби (для упорядкування конвойованих, відправлення природних потреб, зміни місця розташування конвоїрів тощо). При цьому вибирають відкриті місця, де легше забезпечити надійну охорону затриманих. Щоб не послабляти пильність, конвоїри повинні вживати їжу, курити і т.ін. тільки на зупинках і по черзі.

Перед конвоюванням старший наряду інструктує затриманих про порядок руху, поведінку під час руху, попереджує, щоб вони не розмовляли між собою і зі сторонніми особами, а також про те, що у випадку спроби втечі чи невиконання вимог конвою буде застосована зброя. Затриманим (захопленим) зв’язують руки або надягають на них наручники. При конвоюванні пішим порядком затриманих шикують у колону по одному (двоє, троє) з таким розрахунком, щоб колона була якомога коротшою. Найбільш небезпечних конвойованих розташовують в останньому ряду.

Порядок побудови (шикування) конвою залежить від кількості конвойованих, складу конвою, маршруту руху та інших умов. Коли особовий склад наряду − одна-дві особи, конвоїри йдуть у 7–10 м позаду і в 1–2 м убік від осіб, які конвоюються.

Якщо чисельність наряду − три особи, старший наряду й один із конвоїрів ідуть у 7-10 м позаду і в 1-2 м убік, а інший конвоїр − у 15-20 м попереду конвойованих осіб, щоб не допустити втечі убік руху.

Якщо особовий склад наряду нараховує чотири особи й більше, один–два конвоїри йдуть попереду, не менш двох конвоїрів рухаються за колоною, інші − залежно від обстановки. Щоб уникнути нападу, конвоїри по боках колони йдуть у 3-5 м від крайнього ряду затриманих. Старший конвою визначає своє місце, враховуючи обстановку, але, як правило, йде позаду, звідки легше керувати нарядом і спостерігати за поведінкою конвойованих осіб.

Якщо до складу наряду входить інструктор із пошуковим собакою, то він повинен йти позаду і з того ж боку, куди найбільш імовірна втеча конвойованих.

При спробі конвойованого втекти старший наряду подає іншим затриманим команду “Лягай”, залишає для охорони затриманих конвойного (конвойних), а сам з основним складом наряду вживає всіх заходів до затримання особи, яка намагається втекти, аж до застосування зброї.

Якщо на кого-небудь з наряду напав конвойований, то конвоїр, котрий зазнав нападу, залежно від обстановки вирішує сам, як бути в цій ситуації: обмежитися застосуванням фізичної сили чи діяти багнетом, прикладом або вогнем. Зброя може застосовуватися лише в тому випадку, коли життю особового складу наряду загрожує реальна небезпека. Коли частина конвойованих намагається напасти на наряд, старший конвою наказує іншим конвойованим лягти, організує їх охорону, а сам із вільним від охорони особовим складом наряду ліквідує спробу нападу на конвой.

При нападі на конвой зовні старший наряду наказує затриманим лягти, залишає їх під охороною одного-двох конвоїрів, а рештою особового складу наряду організує відбиття нападу, перешкоджає втечі затриманих або їх звільненню нападниками.

Секрет − це нерухомий наряд у складі двох-трьох осіб, який приховано розташовується на певний час у зазначеному йому місці на найбільш імовірному напрямку руху диверсантів (агентів) противника з метою їх виявлення та затримання. Секрет за необхідності забезпечується засобами зв’язку і сигналізації. Протягом усього часу дій особовий склад наряду перебуває в повній бойовій готовності, нічим себе не виявляючи.

Успіх виконання поставленого завдання секретом багато в чому залежить від прихованості висування по вказаному маршруту та зайняття ним місця розташування з дотриманням заходів маскування. Розміщення секрету повинне забезпечувати маскування, гарний огляд місцевості та миттєвість дій із затримання противника.

Прибувши до місця виконання бойового завдання, старший наряду організує ретельний огляд навколишньої місцевості. Переконавшись у тому, що наряд ніким не помічений, старший секрету оцінює обстановку і приймає рішення. У бойовому завданні особовому складу секрету він вказує:

• місце розташування кожного військовослужбовця;

• сектор (об’єкт) спостереження;

• сигнали зв’язку;

• порядок дій у разі виявлення противника і підходу його до місця розташування секрету.

Залежно від поставленого завдання і характеру місцевості особовий склад секрету може розміщуватись разом або розчленовано, щоб забезпечувався взаємний візуальний зв’язок і можливість приймати сигнали. Після виконання завдання особовий склад секрету самостійно або за командою (сигналом) повертається в підрозділ.

Патруль − це рухомий наряд у складі 2-3 осіб, який висилається для підтримання встановленого режиму (порядку) та перевірки документів у населеному пункті, на визначеній ділянці чи в районі, а також для затримання осіб, які незаконно перебувають у важливих районах. Наряд діє відповідно до положень Статуту гарнізонної і вартової служб Збройних Сил України.

Як правило, районами несення служби патруля є місця дислокації підрозділів (частин), залізничні станції, важливі дороги, вузли доріг, переправи, населені пункти в оточенні району проведення СВО й інші важливі ділянки (місця тимчасового скупчення людей).

Патрулювання проводиться нарядами від підрозділів, які беруть участь в СВО, чи від гарнізону, ДНД, інших суспільних формувань, або змішаними (МО+МВС+ДНД) нарядами. Патруль може бути пішим чи на автотранспорті. Завдання патруля − підтримання суспільного порядку, перевірка документів у підозрілих осіб, їх затримання і доставка на фільтраційний пункт.

Група охорони − це спеціальний військовий наряд, призначений для охорони командних пунктів, штабів, місць розташування особового складу при виконанні ними завдань, пов’язаних із боротьбою із РДФ ССО противника під час проведення СВО. Чисельність особового складу групи охорони − до взводу.

Спостережний пост (СП) − це нерухомий спеціальний військовий наряд у складі двох–трьох осіб, один із яких призначається старшим. СП виставляється для спостереження за районами ймовірної викидки, висадки та переховування РДФ і агентури противника, за ймовірними напрямками їх руху в нашому тилу. На спостережному посту повинні бути прилади спостереження (в тому числі − прилади нічного бачення), великомасштабна карта чи схема місцевості, журнал спостереження, компас, годинник, ліхтар, засоби зв’язку і подачі сигналів оповіщення.

Старший спостережного поста зобов’язаний:

• встановити порядок безперервного спостереження;

• організувати обладнання місця для спостережного поста і його маскування;

• перевірити справність приладів спостереження, засобів зв’язку й оповіщення;

• своєчасно доповідати командиру, який виставив пост, про результати спостереження.

Одержавши й усвідомивши завдання, старший спостережного поста ставить завдання спостерігачам та вказує:

• орієнтири;

• відомості про противника і свої підрозділи;

• місце для спостережного поста, сектор спостереження, на що звернути особливу увагу;

• напрямки ймовірного підльоту літаків (вертольотів) противника;

• порядок доповіді про результати спостереження та сигнали оповіщення.

Отримавши завдання, спостерігачі розпочинають приховане обладнання місця спостереження, яке повинно забезпечувати найкраще для таких умов спостереження в зазначеному секторі, зручність роботи спостерігачів і розміщення приладів спостереження, засобів зв’язку та сигналізації, прихованість від спостереження з боку противника. Зовні місце спостережного поста нічим не повинно відрізнятися від навколишньої місцевості.

Залежно від обстановки спостереження організують позмінно або особовим складом СП одночасно.

Виявивши десантування чи укриття РДФ (агентури противника), напрямок їх руху, спостерігач визначає їх положення на місцевості відносно орієнтирів (характерних місцевих предметів) і доповідає про них старшому спостережного поста. Останній установленим порядком доповідає про виявлене командиру, який виставив пост, і наносить положення противника на карту або схему місцевості. Про результати спостереження робиться запис у журналі спостереження.

Всі розглянуті спеціальні та військові наряди призначаються, переважно, на термін не більше доби. Однак за умовами обстановки цей термін може бути і більшим для таких нарядів, як РПГ, засада, КПП і група охорони.

Командири частин і підрозділів, які вислали наряди, повинні завжди знати потреби особового складу нарядів, де вони перебувають, що роблять та впливати на виконання ними завдань наявними в їх розпорядженні силами і засобами.

Додаток 2

Способи ведення бойових дій під час пошуку розвідувально-диверсійних груп сил спеціальних операцій іноземних держав та незаконних збройних формувань

При веденні бойових дій із знищення РДФ ССО противника силові структури України застосовують різні способи залежно від складу й характеру дій противника, наявності відомостей про його місцеперебування, наявних сил, засобів і часу, а також від умов місцевості. Основними способами ведення бойових дій є:

• пошук;

• блокування;

• прикриття напрямків імовірного руху противника;

• оточення;

• засада;

• переслідування.

Для ліквідації бандитських формувань застосовують наліт і рейдові дії. Деякі із згаданих способів (пошук, блокування, прикриття напрямків імовірного руху противника) застосовують комплексно.

Пошук − це спосіб бойових дій, який застосовується під час проведення СВО в тих випадках, коли відомий лише район перебування РДФ ССО противника, але точне його місцеперебування невідоме.

Сутність пошуку полягає в ретельному огляді (прочісуванні) місцевості з метою виявлення, знищення або захоплення РДФ ССО противника. Пошук може проводитися з блокуванням району ймовірного перебування РДФ або без нього.

Залежно від умов місцевості, розміру району дій, наявних сил, засобів і часу пошук може бути суцільним або вибірковим.

Під час суцільного пошуку оглядається весь район переховування РДФ ССО противника. Він проводиться одночасно у всьому районі (рис. 6) або послідовно за ділянками (рис. 7). У першому випадку пошук ведуть з одного напрямку (односторонній пошук), із двох напрямків (двосторонній, зустрічний пошук) або з кількох напрямків до центра району.

Пошук з одного напрямку (односторонній) застосовується за наявності достатньої кількості сил, засобів і часу, що забезпечує ретельний огляд місцевості у всьому районі перебування противника.

Зустрічний пошук доцільно проводити тоді, коли розміри району, де переховується РДФ, значні, час обмежений, або коли достатньо сил і засобів для здійснення такого пошуку. Його також застосовують у випадках, коли пошук з одного напрямку неможливий або ускладнений через необхідність подолання природних перешкод.

Пошук із кількох напрямків до центру району проводиться в тому випадку, коли відомо, що противник перебуває в центральній частині району здійснення пошуку, та якщо конфігурація цього району сприяє таким діям, а сили й засоби можуть забезпечити необхідну щільність пошуку.

У населених пунктах суцільний пошук проводять лише за вказівкою керівника операції, коли відомо про перебування в них противника. Дії підрозділів, які залучаються до пошуку, узгоджуються з оперативними заходами.

Суцільний пошук послідовно за ділянками застосовується тоді, коли мало сил і засобів для одночасного пошуку у всьому районі або місцевість у районі, що підлягає огляду, пересічена непереборними перешкодами (ріки, канали, болота тощо). Спочатку оглядається місцевість на ділянці ймовірного перебування противника, а потім на інших ділянках. На час пошуку ділянка, що оглядається, ізолюється від інших шляхом блокування або виставляння заслонів та інших нарядів.

Вибірковий пошук (рис. 8) проводиться на місцевості, яка не дозволяє або ускладнює суцільний огляд (гірничо–пустельна, гірничо–лісиста, лісисто–болотиста місцевість, населені пункти тощо), за браком сил і засобів, а також після суцільного пошуку, коли відомості про перебування противника в цьому районі підтверджуються. За цих умов оглядають лише окремі напрямки, ділянки й об’єкти.

Рисунок 8 − Вибірковий пошук (за напрямками) (варіант)

Вибірковий пошук за напрямками може проводитися так само, як і суцільний (односторонній і зустрічний), з кількох напрямків до центру району. У горах можливі дії від центру району в різні боки. В цьому випадку підрозділи розходяться долинами, маючи на меті притиснути РДФ до природної непереборної перешкоди або завадити відходу противника, виставляючи заслони.

У населеному пункті оглядаються окремі будинки (будівлі) за заздалегідь відомими адресами з метою ліквідації підпільних сил.

Група пошуку має завдання знайти й знищити (захопити) РДФ противника. Вона включає більшу частину (до двох третин) сил і засобів батальйону (роти).

Побудова бойового порядку групи пошуку й завдання підрозділів залежать, насамперед, від виду пошуку.

При проведенні суцільного пошуку бойовий порядок групи пошуку складається з підрозділів, розгорнутих у цеп, і резерву. Склад резерву залежить від кількості сил та засобів, виділених у групу пошуку. У низці випадків із метою економії сил і засобів завдання резерву групи пошуку можуть покладатися на резерв батальйону (роти).

Побудова бойового порядку групи пошуку при проведенні вибіркового пошуку (за напрямками) включає пошукові групи, які діють за окремими напрямками, і резерв. Залежно від характеру місцевості на кожному напрямку пошукові групи розгортаються в цеп або пересуваються в колоні, маючи попереду і на флангах дозорців. Резерв групи пошуку в цьому випадку рухається на найбільш небезпечному напрямку, а коли маневр між напрямками виключений, то розділяється на частини за кількістю напрямків.

Під час дій у населених пунктах бойовий порядок групи пошуку може включати військові (оперативно-військові) групи з урахуванням кількості будівель (адрес), які необхідно перевірити.

Можливості підрозділів, які ведуть пошук, визначаються умовами місцевості, складом і характером укриття противника, а також ступенем укомплектованості підрозділів особовим складом. Залежно від цього, коли інтервал між солдатами 10-15 м, відділення може прочісувати місцевість на фронті до 100 м, взвод − до 300 м, рота − 800-1000 м. У складних умовах ці нормативи можуть зменшуватися.

У бойовому завданні кожному підрозділу (роті, взводу) вказуються:

• при суцільному пошуку − засоби посилення, вихідний рубіж, напрямок (а для роти − і смуга) дій, вирівнювальні й кінцеві рубежі (при зустрічному пошуку − рубіж зустрічі), час виходу на них і час готовності до пошуку (час початку пошуку);

• при вибірковому пошуку за напрямками − засоби посилення, вихідний пункт, напрямок пошуку, вирівнювальні й кінцеві пункти (при зустрічному пошуку − й пункт зустрічі), час виходу на них і час готовності до пошуку (час початку пошуку).

Командири підрозділів групи пошуку з виходом на вихідний рубіж організують розвідку противника й місцевості та позначення замінованих (заражених) ділянок, уточнюють завдання і порядок взаємодії, розгортають підрозділи в бойовий порядок, установлюють зв’язок із командиром групи пошуку й сусідами.

Резерв батальйону (роти) призначається для надання допомоги, передусім, групі пошуку, а за необхідності й групі блокування, щоб підсилити деякі підрозділи цих груп або перекрити нові напрямки. Склад резерву: в батальйоні − взвод, у роті − відділення.

Резерву вказуються:

• його склад;

• місце розташування;

• час зайняття цього місця;

• завдання.

Інженерний резерв батальйону використовується для руйнування фортифікаційних споруджень, а також печер, ущелин і різних підземних виробків, пристосованих диверсантами (бандитами) для оборони або розміщення в них складів, баз, майстерень. Склад резерву − від інженерно–саперного відділення до взводу з необхідною кількістю підривних зарядів, димових і запальних засобів. Інженерний резерв розташовується і переміщується разом із резервом батальйону.

Загін забезпечення руху розміновує дорожнє полотно, розчищає кам’яні завали, відновлює зруйновані ділянки доріг і постів, обладнує їх об’їзди. Його склад − танковий та інженерно–саперний взводи з інженерними машинами. ЗЗР рухається перед колоною головних сил батальйону під прикриттям розвідки.

Батальйонний тил забезпечує всі підрозділи в технічному, матеріальному і медичному відношеннях для виконання завдань із боротьби з РДФ ССО противника в будь-яких умовах обстановки. У нього входять спеціально призначені для цього штатні підрозділи батальйону.

Ведення пошуку.

Пошук починається за сигналом командира батальйону (роти), а в спеціальній військовій операції − за сигналом її керівника або у встановлений наказом час.

Підрозділи групи пошуку, рухаючись у цепу в зазначених їм напрямках (смугах), уважно оглядають усі місця можливого укриття противника. Командири підрозділів забезпечують рівномірний рух особового складу, погоджуючи його за напрямним підрозділом.

Досягнувши вирівнювального рубежу, підрозділи вирівнюються. Їм уточнюють напрямки подальшого руху й порядок взаємодії.

Під час проведення вибіркового пошуку за напрямками розвідувально–пошукові групи погоджують темп руху з розрахунком, щоб підійти до вирівнювальних пунктів у встановлений час.

Якщо проводять пошук противника, який ховається в підземних схованках, місця його ймовірного перебування оглядають, використовуючи металеві щупи та інші засоби.

У горах пошук звичайно ведуть згори вниз, уздовж хребтів, схилів висот, долин рік, струмків, доріг, стежок і ущелин. Військові наряди, які рухаються по дну ущелини, розташовуються уступом назад стосовно нарядів, які ведуть пошук на її схилах.

Проходження підрозділами тіснин забезпечується нерухомою охороною, яка виставляється на прилеглих висотах і схилах.

У процесі огляду місцевості особлива увага звертається на печери, ущелини в скелях, високі береги рік, густі зарості лісу, нагромадження каміння тощо. Для огляд цих місць та залишених слідів використовують пошукових собак. Важливе значення в горах має швидке і приховане переміщення особового складу від укриття до укриття, уміле сполучення вогню й руху, безперервне спостереження за місцевістю й противником, активний вплив на флангах і тилу ворожого РДФ.

У населених пунктах під час проведення пошуку ретельно оглядають усі приміщення, городи, сади і колодязі, а також яри, чагарники й гаї, розташовані поблизу населеного пункту. Особлива увага звертається на забезпечення безпеки громадян, збереження державної й приватної власності, суворе дотримання вимог чинного законодавства. Під час проведення вибіркового пошуку групи, оглядаючи будинки за вказаними адресами, затримують або знищують керівників й учасників РДФ та бандитського підпілля, вилучають зброю, боєприпаси, захоплюють таємні склади, підпільні друкарні. Перед оглядом кожного будинку його слід надійно блокувати військовими силами.

Під час виходу підрозділів (РПГ) на кінцевий рубіж або рубіж зустрічі (кінцеві пункти або пункти зустрічі) проводиться взаємне упізнавання підрозділів групи блокування (заслонів) і підрозділів групи пошуку, які рухаються назустріч. Ведення вогню припиняється після досягнення встановленого рубежу безпеки. Якщо до досягнення кінцевого рубежу (рубежу зустрічі) противник не був виявлений, а дані про його перебування в цьому районі підтверджуються, пошук ведеться у зворотному напрямку.

При виявленні противника підрозділ групи пошуку вогнем сковує його з фронту, а командир організує обхід своїм резервом противника з флангів, вихід йому в тил і оточення. Сусідні підрозділи не зміщаються до місця бойового зіткнення, оскільки це призведе до порушення побудови бойового порядку групи пошуку, ускладнить управління та може сприяти виходу противника з району, що оглядається. Вони припиняють рух, готуються до бою та залежно від характеру зіткнення надають підрозділові, який знайшов РДФ, допомогу своїми резервами для оточення противника. Завершивши оточення, підрозділи зупиняються на досягнутому рубежі до знищення (захоплення) оточеного противника.

В процесі оточення РДФ готується до дій група захоплення. Вона зосереджується в такому пункті, з якого можна приховано підійти до місця безпосереднього перебування диверсантів. Група захоплення починає дії відразу після з завершення оточення. Успіх досягається швидкістю, рішучістю і раптовістю цих дій.

Під час пошуку великого РДФ посилена РПГ, що встановила зіткнення з противником, розгортається в бойовий порядок і атакує його з фронту, а сусідні РПГ, охоплюючи ворога з флангів і тилу, завершують оточення. За підтримки вогневих засобів, що залишилися в безпосередньому підпорядкуванні командира, противник атакується з кількох напрямків та знищується.

Якщо противника не вдалося оточити й він відходить, то організують його невідступне переслідування. Переслідування ведеться силами резерву підрозділу, який виявив противника, а основні сили підрозділу в цепу продовжують рух, підтримуючи зв’язок із групою, яка переслідує вороже РДФ. В окремих випадках, коли, наприклад, РДФ почало стрімко відходити вглиб району, не виключена можливість того, що частина сил, яка діє в цепу, перейде до переслідування. Для переслідування противника, котрий намагається сховатися у різних напрямках, висилаються пошукові групи на кожен із цих напрямків. Підрозділи групи блокування (заслони), які розташовані на шляхах імовірного відходу противника, інформуються про це. По можливості, виставляються додаткові заслони. Коли мало сил для переслідування на всіх напрямках, організується переслідування великої (важливої) групи противника. Інші підрозділи продовжують пошук у визначених їм напрямках (смугах).

Резерви, інші сили й засоби, використані для переслідування противника, відновлюються за рахунок резервів старших начальників. Особливо важливо якнайшвидше закрити оголену ділянку в цепу, із якої частина сил підрозділу перейшла в переслідування.

При виявленні противника у схованці підземного типу командир групи пошуку вживає заходів щодо оточення схованки, організує ретельний огляд місцевості поблизу неї з метою встановлення запасних виходів й інших схованок. Якщо знайдені виходи із схованки за межами рубежу оточення, організується блокування на відстані, яка виключає використання противником запасних виходів. Для знищення (захоплення) РДФ у схованці застосовуються спеціальні засоби і ручні гранати. За необхідності схованку підривають. Після знищення (захоплення) противника схованку і місцевість, що прилягає до неї, ретельно оглядають.

Підрозділи групи блокування після виявлення противника групою пошуку посилюють пильність і готують вогневі засоби для знищення диверсантів у випадку їх виходу до рубежу, що прикривається. Після виявлення найбільш імовірного напрямку руху противника резерв групи блокування приводиться у готовність до швидкого висування на цей напрямок.

В процесі виходу противника до рубежу блокування підрозділ (заслон), розташований на цьому напрямку, знищує (захоплює) його самостійно або у взаємодії з підрозділом, який веде переслідування.

При прориві противника через рубіж блокування (заслону) його переслідує резерв командира підрозділу (заслону), на ділянці якого відбувся прорив, а також частина сил підрозділу групи пошуку, яка діє на цьому напрямку.

Якщо пошук до настання темряви не завершений, то командир батальйону (роти) зупиняє підрозділи групи пошуку й організує блокування досягнутого рубежу, посилює групу блокування частиною сил групи пошуку, активізує розвідку противника з метою виявлення його намірів, забезпечує підрозділи освітлювальними й сигнальними засобами та організує їх використання (поряд із приладами нічного бачення), встановлює порядок відпочинку особового складу, посилює контроль за діями підрозділів.

Вказівки про підготовку до дій уночі віддаються за 1,5-2 години до настання темряви. Протягом ночі командир батальйону (роти) уточнює рішення на продовження пошуку з настанням світанку і доводить уточнені завдання до підрозділів. Відпочинок особового складу організується по черзі безпосередньо на займаних рубежах.

Пошук припиняється за наказом (сигналом) командира батальйону (роти), а під час проведення оперативно–військової операції − за наказом (сигналом) керівника операції, якщо отримані перевірені дані про знищення (затримання) противника. Після закінчення пошуку організується:

• огляд місць − збройного зіткнення, затримання противника, розташування підрозділів;

• виведення підрозділів у район збору;

• перевірка наявності особового складу, озброєння, майна, бойової техніки й транспорту;

• розбір дій командирів підрозділів (нарядів) і особового складу під час бойових дій (операції);

• повернення підрозділів до пункту постійної дислокації (району розташування).

Командир батальйону (роти) доповідає своєму безпосередньому начальникові, а в спеціальній військовій операції − керівникові операції про результати виконання завдання підрозділом.

Блокування − це ізоляція району ймовірного перебування (укриття) РДФ ССО противника з метою недопущення виходу з нього, обмеження району, який підлягає огляду, та забезпечення виявлення, знищення або захоплення РДФ. Блокування, здебільшого, самостійно не застосовується, а використовується лише в сполученні з пошуком.

В умовах важкодоступної місцевості, а також коли мало сил і засобів та у випадку дій проти великого РДФ район пошуку не блокується, а здійснюється прикриття напрямків імовірного руху противника. Воно полягає у виставленні спеціальних військових нарядів (заслонів, секретів, дозорів, засад, спостережних постів) на вигідних рубежах місцевості, котрі забезпечують недопущення виходу противника до об’єктів його можливих дій або просочування диверсантів із району пошуку на цих напрямках. Такими напрямками в гірничо-пустельній, гірничо-лісистій місцевості будуть ущелини, долини, тіснини, русла рік, плаї, перевали тощо, а у лісисто–болотистій місцевості − дороги й просіки.

Кількість напрямків, які необхідно прикрити, залежить від наявності об’єктів можливих дій противника, характеру місцевості, наявних сил і засобів.

Бойовий порядок батальйону (роти) при проведенні пошуку з блокуванням району складається з групи блокування, групи пошуку й резерву, а при пошуку без блокування − із групи пошуку, заслонів та інших видів нарядів, резерву. Якщо пошук ведеться проти великого РДФ, то створюється вогнева група. За наявності даних про те, що противник переховується в підземних схованках (бункерах, схронах), прикритих мінновибуховими загородженнями, створюються групи розгородження, оточення й захоплення. У горах, в умовах широкого застосування противником мінновибухових загороджень, руйнування доріг, використання фортифікаційних споруджень і підземних укриттів, пристосованих до оборони, батальйон посилюється інженерними підрозділами для створення інженерного резерву й загону забезпечення руху (ЗЗР). У роті доцільно готувати по одному відділенню для розмінування місцевості.

Група блокування (заслони й інші наряди) має завдання не допускати виходу противника з району пошуку та займання ним вигідних рубежів (прикриття окремих напрямків) за його периметром. Рубіж блокування вибирається з таким розрахунком, щоб він проходив тактично вигідною місцевістю, мав зручні шляхи для швидкого зайняття його підрозділами, забезпечував хороший огляд і обстріл місцевості попереду й прихованість розташування сил і засобів, дозволяв швидко маневрувати ними при зміні обстановки, сприяв управлінню.

Склад групи блокування залежить від розмірів району пошуку, можливостей підрозділів і характеру місцевості. Здебільшого, до неї включають меншу частину сил, виділених для пошуку.

Розміри району пошуку визначаються з урахуванням часу, що пройшов із моменту виявлення РДФ, імовірних напрямків і швидкості його руху, часу, необхідного для організації дій, виходу підрозділів на рубіж блокування й організації дій на ньому.

Можливості підрозділів визначаються необхідною щільністю блокування та умовами місцевості. При щільності блокування, прийнятій у військовій практиці, підрозділи здатні прикривати рубежі блокування, зазначені в таблиці 1.

Таблиця 1.

Можливості підрозділів щодо блокування

Умови місцевості	Ширина рубежів блокування підрозділів (у метрах)
	відділення	взвод	рота
Відкрита	до 600	до 1800	5000−6000
Закрита	до 300	до 900	2500−3000

Примітка. Уночі (в умовах обмеженої видимості) ці норми зменшуються в кілька разів.

Наведені нормативи свідчать, що рота і батальйон самостійно не в змозі блокувати значний район місцевості, тим більше, що до виконання цього завдання залучається звичайно від однієї третини до половини сил і засобів підрозділу. Тому з метою підвищення можливостей батальйону (роти) щодо ізоляції району перебування противника необхідно максимально використовувати важкопереборні ділянки місцевості та залучати до блокування особовий склад штатних підрозділів вогневих засобів (мінометних, протитанкових тощо), а на відкритій місцевості призначати самостійні ділянки блокування бронетранспортерам (БМП) деяких підрозділів із групи блокування. При цьому інтервали між машинами можуть бути 200-300 м. Пошуковій групі варто займати вихідний рубіж для пошуку одночасно з підрозділами блокування й до початку прочісування місцевості не допускати прориву противника на своїй ділянці. Для надійності прикриття цієї ділянки БТР (БМП), особливо якщо умови місцевості не дозволяють їм рухатися за своїми підрозділами, доцільно залишити на вихідному рубежі для пошуку.

У випадку дій проти великого РДФ заслони прикривають окремі напрямки, займаючи оборону.

Бойовий порядок групи блокування складається з бойових порядків підрозділів, розгорнутих на рубежі блокування, окремих нарядів і резерву.

У бойовому завданні кожному підрозділу групи блокування вказується:

• мета дій;

• рубіж блокування;

• засоби посилення;

• смуга вогню й спостереження;

• ділянка зосередження основних зусиль;

• склад і місце розташування резерву;

• порядок забезпечення стиків та флангів;

• час готовності.

Бойові порядки підрозділів під час блокування району, де переховується РДФ противника, показані на рис. 9. Бойовий порядок роти складається із бойових порядків взводів, вогневої групи та резерву, а батальйону − із бойових порядків рот, вогневої групи, резерву та батальйонного тилу. Ширина фронту підрозділів позначена: у чисельнику − для ділянок місцевості з нездоланними перешкодами (закритої місцевості), у знаменнику − для відкритої місцевості.

За необхідності особовий склад вогневих підрозділів роти (батальйону) може залучатися до блокування, у цьому випадку ширина рубежу блокування: для роти − 3 (6) км, для батальйону − 8 (16) км.

Район пошуку блокується, як правило, з ходу. Коли такі дії недоцільні або неможливі, підрозділи групи блокування спішуються з БТР (БМП) у вихідних районах поблизу від рубежу блокування (залежно від місцевості) та висуваються на нього в пішому порядку.

З виходом на рубіж блокування командири підрозділів організують огляд місцевості, розвідку й позначення замінованих (заражених) ділянок, уточнюють завдання підрозділам, розгортають їх у бойовий порядок, організують спостереження і систему вогню, встановлюють зв’язок із командиром групи блокування та сусідніми підрозділами. За наявності часу вони організують розчищення місцевості, риття одиночних окопів, встановлення сигнальних приладів, переносних загороджень й інших інженерно–технічних засобів, підготовку до дій приладів нічного бачення, обладнують місця для відпочинку (а за необхідності й обігріву) особового складу.

Приховані підходи до рубежу блокування прикриваються сигнальними засобами й загородженнями з метою запобігання спробам противника, застосувавши хімічні боєприпаси із високотоксичними отруйними речовинами, вийти з району пошуку.

Перебуваючи на рубежі блокування більше доби, командир підрозділу складає схему рубежу блокування, де вказується:

• довжина рубежу;

• характерні орієнтири й відстань до них;

• положення підрозділів;

• смуги (сектори) спостереження і ведення вогню;

• місця установки сигнальних приладів, загороджень та інших інженерно–технічних засобів;

• місця відпочинку особового складу і стоянки транспорту;

• місцеперебування командира;

• порядок зв’язку з підлеглими підрозділами й сусідами.

Рисунок 9 − Бойові порядки підрозділів при

блокуванні (прикриття напрямків) (варіант)

Місцеві збройні формування і добровільні народні дружини у випадку їх залучення до дій разом із батальйоном (ротою) використовуються в групі блокування (заслонах) під керівництвом військового офіцера, а при проведенні оперативно–військової операції ці формування може очолювати й оперативний співробітник Служби безпеки України. Для упізнання місцевих жителів і оперативних співробітників на цивільний одяг прикріплюються єдині, чітко видимі умовні знаки (пов’язки, значки тощо), які повинні бути відомі всьому особовому складу батальйону (роти).

Оточення (рис. 10) полягає в безпосередній ізоляції нашими підрозділами РДФ ССО противника на обмеженій території з подальшою рішучою атакою його з кількох напрямків із метою знищення або захоплення. Цей спосіб застосовується батальйоном (ротою), здебільшого, у випадку виявлення великого ворожого РДФ у нашому тилу, коли місце його розташування точно встановлено, а умови обстановки дозволяють перекрити шляхи відходу противника з району, у якому його слід оточити. Оточення може бути здійснено й під час переслідування.

Бойовий порядок батальйону (роти) під час оточення складається із групи оточення, заслонів та інших нарядів, резерву, вогневої групи та батальйонного тилу.

Призначення групи оточення − оточити противника і знищити його сили й засоби. Побудова її бойового порядку включає бойові порядки підрозділів, розгорнутих у цеп або бойову лінію. Підрозділи, які діють на найважливіших напрямках, можуть бути посилені вогневими засобами.

Рисунок 10 − Оточення диверсійно-розвідувального

формування противника (варіант)

Під час постановки бойових завдань підрозділам групи оточення вказуються:

• вихідний рубіж;

• рубіж оточення та час його заняття;

• напрямок (об’єкт) атаки.

Заслони (наряди) виставляються на напрямках можливого виходу противника з оточення та мають завдання − не допустити його прориву.

Резерв (у батальйоні − взвод, у роті − відділення) призначається для вирішення завдань, котрі виникають раптово. Він розташовується, а в ході бою може й переміщуватися, за бойовими порядками батальйону (роти) на ймовірному напрямку дій основних сил противника. На цьому ж напрямку розміщуються засоби вогневої групи − гранатометні, мінометні й протитанкові підрозділи. Вони призначаються для вогневої підтримки групи оточення та для відбиття спроб противника прорватися через її бойові порядки.

Оточений противник знищується вогнем підрозділів із рубежу оточення і їх атакою. Переходу підрозділів в атаку звичайно передує короткий вогневий наліт мінометів, гранатометів і ПТКР батальйону та зосереджений вогонь стрілецької зброї.

З метою досягнення раптовості атаку можна розпочати і без вогневої підтримки. Атакують оточеного противника всі підрозділи, які вийшли на рубіж оточення, або більша їх частина. У першому випадку рішучою атакою противник витісняється в центр оточеного району та знищується зосередженим вогнем усіх засобів і в рукопашній сутичці. В другому випадку − частина сил групи оточення залишається на вигідному рубежі оточення із завданням не допустити прориву противника, скувати його сили перед своїм фронтом і сприяти підрозділам, котрі атакують, у знищенні відтісненого противника. У ході бойових дій бронетранспортери (БМП) переміщуються за бойовими порядками своїх підрозділів або залишаються на рубежі оточення, підтримуючи їх вогнем і знищуючи окремі групи противника, які прорвалися.

Слід мати на увазі, що противник буде прагнути будь–що вийти з оточення. Тому командир батальйону (роти) повинен вчасно виявити напрямок, на якому будуть зосереджуватись основні сили противника. Це дозволить вчасно здійснити маневрування резервом і вогневими засобами на напрямок, який становить загрозу, і тим самим зірвати спробу противника вирватися з оточення.

Після ліквідації оточеного противника обов’язково проводиться ретельний огляд місцевості в районі бою.

Засада (рис. 11, 12) застосовується у випадках, коли заздалегідь відомий район висадки (викидки) РДФ або РДГ противника, а також коли противник пересувається в нашому тилу і є можливість знищити його у вигідному для нас місці. Залежно від цих умов організація засади проти РДФ має певні особливості.

Бойовий порядок батальйону (роти) в районі очікуваної висадки (викидки) загону (групи) противника складається з групи нападу (групи захоплення), групи блокування, резерву, вогневої групи та батальйонного тилу.

Під час організації засади з метою знищення великих сил противника група нападу розташовується в районі очікуваної висадки (викидки) противника так, щоб місцевість добре проглядалась й прострілювалась перехресним вогнем підрозділів. Приховані шляхи виходу з цього району перекриваються заслонами. Вогнева групу розміщується з урахуванням бойових можливостей її засобів і характеру місцевості.

Резерв батальйону (роти) доцільно тримати там, звідки можна здійснити швидкий маневр на напрямку, який становить загрозу.

Якщо за умовами місцевості або через інші обставини неможливо приховано розташувати підрозділи у районі десантування противника, їх розміщують у вихідних районах, віддалених від місця засади на відстань, котру можна подолати до того, як противника встигне відійти. За сигналом командира батальйону (роти) або після одержання даних про початок десантування ворожого РДФ підрозділи стрімко висуваються на призначені рубежі й знищують противника.

Рисунок 11 − Засади в районі висадки РДФ

(висадка очікується в одному районі) (варіант)

Рисунок 12 − Засада в районі висадки РДГ

(висадка очікується в кількох районах) (варіант)

За одним із них доцільно щільно блокувати найбільш вигідне місце для висадки противника й виділити сюди групу захоплення, а інші місця ймовірної висадки прикрити спостережними постами і невеликими групами. На випадок висадки ворожої групи в інших місцях передбачається маневр до них основних сил і засобів батальйону (роти).

Цілком прийнятний також і такий варіант, коли буде блокований або прикритий заслонами за рахунок основних сил батальйону (роти) весь район імовірної висадки (викидки) групи противника, а в кожне місце ймовірного приземлення призначена група захоплення з розрахунку дві-три людини на кожного ворожого диверсанта. Резерв повинен бути готовим до надання допомоги будь-якій групі захоплення, посилення окремих напрямків на рубежі блокування або до переслідування противника.

Після появи вертольотів (літаків) противника над районом висадки (викидки) вогневі засоби підрозділу, який знаходиться в засаді, за сигналом командира відкривають прицільний вогонь, намагаючись вивести вертольоти з ладу або завдати якнайбільше втрат парашутистам противника ще в повітрі, в момент їх приземлення. Іноді, щоб досягти раптовості, варто пропустити приземлення ворожих вертольотів і коли противник розпочне висадку та поки він ще не зібрався, не зорієнтувався на місцевості і не підготувався до ведення бою, завдати йому поразки зосередженим вогнем усіх засобів і завершити ліквідацію РДФ атакою групи нападу (захоплення). Після ліквідації противника проводиться ретельний огляд району висадки (викидки).

Переслідування (рис. 13, 14) − це невідступний рух у напрямку противника, який відходить, із метою його оточення, знищення або захоплення. Воно застосовується в таких випадках: по–перше, коли частина сил противника вирвалась з оточення або з блокованого району; по–друге, коли РДФ намагається сховатися відразу ж після раптового зіткнення з нашим підрозділом; по–третє, коли РДФ здійснює пересування в нашому тилу (наприклад, рейд).

Переслідування противника, який вирвався з оточення, починає резерв батальйону (роти), якщо він розташовується неподалік від напрямку відходу противника, або підрозділ, на ділянці якого відбувся прорив із блокованого району (з обов’язковим закриттям ділянки прориву).

Залежно від сил противника, характеру місцевості, розташування підрозділів батальйону (роти) та інших умов обстановки переслідування здійснюють по-різному.

Переслідування з фронту ведеться шляхами відходу противника. Цей спосіб застосовується для знищення невеликих за чисельністю ворожих груп, а також за відсутності можливості для переслідування противника паралельними напрямками.

Переслідувати противника можна і паралельними напрямками (маршрутами). Цей спосіб використовується, як правило, для знищення РДФ противника значної сили, особливо тих, котрі проводять рейди в нашому тилу. В усіх випадках слід прагнути до поєднання переслідування напрямками паралельними шляху відходу противника, з переслідуванням його з фронту.

Організовуючи переслідування, командир батальйону (роти) висилає розвідку, визначає напрямок переслідування, виділяє сили для переслідування з фронту і паралельними шляхами та ставить завдання підрозділам.

Рисунок 13 − Переслідування ДРФ противника з фронту

(варіант)

Рисунок 14 − Переслідування ДРФ противника з фронту

і за напрямками (маршрутами), паралельними шляху

відходу (варіант)

Сили, які переслідують противника з фронту, діють у бойовому або передбойовому порядку. Вони прагнуть збити (скинути) противника із займаного рубежу і прорватися до його головних сил. Більша частина сил батальйону (роти) переслідує противника паралельними шляхами (маршрутами) і діє, зазвичай, у похідному порядку. Ці сили виходять на шлях його відходу і рішучими ударами з флангів та тилу знищують вороже РДФ. Переслідування ведеться швидко, із максимальним напруженням сил особового складу, до повного знищення або захоплення в полон РДФ противника.

Наліт здійснюється з метою захоплення баз, опорних та допоміжних пунктів, штабів, складів й інших об’єктів, що забезпечують діяльність РДФ і створених ними бандитсько-повстанських формувань. Залежно від умов місцевості, розмірів об’єкта дій, системи його охорони й оборони у нальоті беруть участь підрозділи від роти до батальйону, а іноді й більші сили.

Бойовий порядок батальйону (роти) включає групи: нападу, знищення, вогневу й забезпечення.

У групу нападу входить більша частина сил підрозділу. Вона призначається для ліквідації противника, що охороняє й обороняє об’єкт. Група знищення ліквідує об’єкт шляхом підриву. Основу групи становлять сапери з необхідною кількістю вибухових пристроїв. Вогнева група й група забезпечення виконують свої звичайні завдання.

Дії починаються, як правило, вогневим нальотом мінометів (автоматичних гранатометів) по противнику, після цього група нападу стрімко атакує об’єкт в обраних напрямках і захоплює його. Група знищення завершує дії.

Після виконання завдання група забезпечення прикриває вихід підрозділів у пункт збору.

Рейдові дії − це організовані дії підрозділу під час просування в зазначеному напрямку, які ведуться з метою послідовного знищення великих бандитсько–повстанських сил противника у вузлах опору та оволодіння ними.

Ці дії застосовуються в умовах широко розгорнутого диверсійно–розвідувальними формуваннями або іншим противником бандитсько–повстанського руху і ведуться батальйоном, а іноді й більшими силами в гірських районах (уздовж вузьких полонин, ущелин, дефіле) при обмежених можливостях маневру, що виключають завдання одночасних ударів по флангах і тилу угруповань противника.

Батальйону для виконання завдання вказують напрямок дій і кінцевий пункт рейду. Наступаючи в цьому напрямку, підрозділи знищують противника, виходять у кінцевий пункт і повертаються назад. Знищення бандитсько–повстанських сил у вузлах опору здійснюється за підтримки артилерії і авіації, як і в наступальному бою.

Іноді рейдові дії проводяться в зустрічному напрямку з метою заборони відходу противника.

Додаток 3

Відомості про основні вибухові речовини та загальні заходи безпеки під час проведення підривних робіт

Для здійснення вибухів і руйнуваня об'єктів використовують підривні заряди та вибухові речовини (ВР), головним чином у вигляді тротилових шашок і брикетів пластичної ВР (табл. 2).

Таблиця 2

Характеристика тротилових шашок і брикетів ВР

Найменування		Розміри, мм	Вага, кг	Характеристика тари
Велика тротилова шашка Мала тротилова шашка Циліндрична (бурова) тротилова шашка		а = 100, в = 50, h = 50 а = 100, в = 50, h = 25 d = 30, h = 72	0,4 0,2 0,075	Вага із ВР 32 кг (ВР–25 кг, 30 шашок по 0,4 кг, та 65 по 0,2 кг) Вага із ВР 32 кг (ВР–25 кг, 123 шашки по 0,2 кг та 1–0,4 кг) Вага із ВР 26 кг (ВР– 18,75 кг, 250 шашок по 0,075 кг)
Брикет із пластичної ВР		а= 145, b= 70, h = 70	1,0	Вага із ВР 40 кг (ВР–32 кг, 32 брикети по 1,0 кг )

Заряди вибухових речовин підриваються вогневим та електричним способами. Частіше використовують вогневий спосіб підривання як найпростіший і достатньо надійний.

Для підривання вогневим способом застосовують капсулі-детонатори та вогнепровідний шнур, із яких виготовляють запалювальні трубки.

Капсуль-детонатор призначений для підривання підривних шашок, зарядів ВР та детонуючого шнура (рис. 15).

Капсуль-детонатор являє собою відкриту з одного боку циліндричну алюмінієву гільзу, у нижній частині якої запресовано вибухову речовину підвищеної потужності, а зверху шар ініціюючої вибухової речовини, дуже чуттєвої до зовнішніх факторів.

Із капсулем-детонатором слід звертатися обережно, берегти його від удару, тертя, сплющування, вогню.

До місць проведення вибухів капсулі-детонатори повинні доставлятися у заводській тарі чи у спеціальних пеналах.

Капсулі-детонатори із тріщинами, вм'ятинами, із напилком у вигляді пудри на гільзі чи забруднені у застосуванні небезпечні – використовувати їх забороняється.

Вогнепровідний шнур призначений для підривання капсулів-детонаторів і підпалювання порохових зарядів (рис. 16).

Вогнепровідний шнур (ВШП) складається із порохової серцевини з однією направляючою ниткою всередині і обгорток, покритих водонепроникною пластиковою оболонкою.

Рисунок. 15 − Капсуль-детонатор № 8-А (розміри у мм):

1 – гільза алюмінієва; 2 – чашечка; 3 – сітка; 4 – вибухова речовина ТНРС; 5 – азид свинцю; 6 – тетрил

Рисунок. 16 − Вогнепровідний шнур у пластиковій оболонці (ВШП) (розміри у мм): 1 – зовнішня оболонка; 2 – порохова серцевина

Швидкість горіння вогнепровідного шнура на повітрі приблизно 1 см/с.

Під водою шнур горить на глибині до 5 м і його горіння проходить дещо швидше, ніж на повітрі.

Вогнепровідний шнур відрізками по 10 м скручують у бухти й у такому вигляді зберігають на складах і доставляють у війська. Перед використанням від кінця бухти відрізають по 10–15 см шнура.

Вогнепровідний шнур зберігають у сухих прохолодних місцях; його слід берегти від вологи, спеки, сполучення із маслами, жирами, бензином, керосином, а також запобігати механічним пошкодженням.

Перед використанням вогнепровідного шнура перевіряють швидкість його горіння. Для цього підпалюють відрізок шнура довжиною 60 см. Нормальний час горіння такого відрізку повинен складати 60-70 секунд.

Рисунок. 17 − Порядок виготовлення запалювальної трубки (розміри у мм):

а – відрізання вогнепровідного шнура; б – кінці шнура, відрізані для виготовлення трубки; в – кінець шнура, обгорнутий ізоляційною стрічкою; г – виштовхування КД № 8-А із коробки; д – введення шнура в КД № 8-А; е – обтиснення капсуля-детонатора; ж – правильно введений шнур; з – обтискувальний капсуль; и – ізоляція місця з'єднання капсуля із шнуром; к – готова запалювальна трубка

Запалювальна трубка у військах готується таким чином (рис. 17):

• відрізають чистим гострим ножем на дерев'яній підкладці під прямим кутом кусок вогнепровідного шнура необхідної довжини (не менше 50 см), який забезпечує за час горіння шнура відхід підривника в укриття чи на безпечну віддаль;

• витягують із коробки (пеналу) капсуль-детонатор і перевіряють його придатність; при наявності усередині гільзи капсуля-детонатора пилинок їх прибирають легким постукуванням відкритим кінцем гільзи об ніготь (крутити всередині капсуля-детонатора забороняється);

• обрізаний кінець вогнепровідного шнура обережно вставляють у гільзу капсуля-детонатора до його упирання у чашечку; шнур повинен входити в гільзу легко, без натиснення та кручення, інакше може відбутися вибух капсуля-детонатора; якщо шнур входить у гільзу досить вільно, кінець його обгортають одним шаром ізоляційної стрічки чи паперу;

• закріплюють капсуль-детонатор на вогнепровідному шнурі за допомогою обтискувача, для чого шнур беруть у ліву руку і, притримуючи капсуль-детонатор вказівним пальцем, правою рукою накладають обтискувач так, щоб його бокова поверхня була на рівні зрізу гільзи; поступово збільшуючи зусилля на обтискувач і повертаючи його, роблять біля краю гільзи кільцеву шийку, чим і досягається міцність з'єднання капсуля-детонатора із шнуром.

Обтискувати капсуль-детонатор необхідно тільки обтискувачем. Якщо обтискувача немає, то кінець вогнепровідного шнура, вставлений у капсуль-детонатор, слід обгорнути ізоляційною стрічкою чи папером так, щоб шнур не випадав із гільзи під дією сили ваги.

При використанні запалювальної трубки у вологих місцях і для підводних вибухів місце з'єднання вогнепровідного шнура із капсулем-детонатором обгортають ізоляційною стрічкою.

Якщо запалювальну трубку не використовують одразу, то вільний кінець вогнепровідного шнура обгортають ізоляційною стрічкою.

Звертатися із запалювальними трубками необхідно так само обережно, як і з капсулями-детонаторами.

Для виконання вибуху запалювальну трубку вставляють чи вкручують у запалювальне гніздо заряду, закріпленого на об'єкті, який підривають; капсуль-детонатор повинен входити у запалювальне гніздо до дна.

Кріпити запалювальні трубки шляхом заклинення капсулів-детонаторів у запалювальних гніздах суворо забороняється.

Для зручності підпалювання запалювальної трубки звичайним сірником кінець вогнепровідного шнура надрізають навскіс, головку сірника прикладають щільно до порохової серцевини вогнепровідного шнура і підпалюють коробкою сірників (рис. 18).

Рисунок 18 − Підпалювання вогнепровідного шнура звичайним сірником

Вага будь-якого заряду залежить від розмірів об'єктів, які підривають, якості матеріалу й у кожному випадку визначається розрахунками (табл. 3).

Таблиця 3

Дані про заряди та місця їх розташування при підриванні найбільш

характерних об'єктів

Найменування об'єкта	Вага заряду, кг	Місце розташування заряду
1. Руйнування залізничних шляхів та споруд
Рейка	тротил – 0,2 амоніт – 0,4 пластит – 0,15	Щільно до шийки рейки і до нижньої грані її головки над шпалою. Присипається ґрунтом, снігом
Стрілка	два заряди по 0,2 – 0,4	На брусах між вістряками та рамними рейками
Електровоз	10,0 – 15,0	На двигуно-осьових підшипниках тягового двигуна
Тепловоз	10,0 – 15,0	На з'єднувальній муфті між дизелем та головним генератором
Вагони	0,4	На рельсах поблизу кожного бандажу
Цистерни	1,2 – 2,0	На зовнішній стінці (у нижній частині)
Двигуни внутрішнього згорання	0,4 – 1,2	На кожному циліндрі
Генератори та електромотори	0,8 – 1,2	На підшипнику біля колектора
Підземні кабельні лінії	5,0 0,2	В оглядових колодязях. На кабелях
Опори	5,0 – 6,0 0,4 – 0,5 4,0 – 5,0	Усередині металевих решіток. Упритул до опор. До основи залізобетонної опори
2. Знищення невибухових загороджень
Дротяні сітки	Видовжений заряд із одного ряду великих шашок	Горизонтально по ширині загородження – прохід 4–5 м. На високих кілках – вертикально по висоті загородження; на металевій смузі товщиною не менше 3 см у бік загородження – прохід шириною 2 м
Проходи у лісових завалах	Розрахунок на підривання дерева	Вибух усіх зарядів одночасно на всій смузі проходу
3. Знищення та псування бойової техніки і військового майна
Танк	0,4 – 0,8 1,6 – 2,0 2,0	На двигуні біля циліндрів. Біля башти (у місцях з'єднання з корпусом). На одній чи двох гусеницях, біля ведучих коліс, а також у стволі гармати
Бронетранспортери	0,4	На блоках циліндрів двигуна
Базові машини	0,8 – 1,0	Біля карданного валу (у цапфах)
Автомобілі, трактори	0,8 – 1,0	Біля заднього моста (біля коробки диференціалів)
Кулемет	0,2 – 0,4	Біля замка
Літаки, вертольоти	0,8 – 1,0	Біля двигуна та баку з пальним
Річкові судна	0,4 – 1,2 3,0 – 5,0 2,0 – 4,0	Машини, котли Гребні вали Шпангоути та їх з'єднання

Загальні заходи безпеки під час проведення підривних робіт

• Увесь особовий склад, що залучається до вибухів, повинен знати властивості вибухових речовин і засобів підриву, правила поводження з ними, свої обов’язки, послідовність у роботі, додержуватися суворого порядку, виконувати точно вказівки керівника підривних робіт.

• На час проведення вибухів виставляється оточення.

• При підриванні поверхневих зарядів без оболонок вагою до 10 кг безпечною відстанню для особового складу вважається 50 м, при підриванні дерева – 150 м, бетону та залізобетону – 350 м, каміння – 450 м, металу – 500 м; при підриванні ґрунтів та скельних порід на викид – за розрахунком.

• При здійсненні вибухів окремими зарядами ведеться обов’язковий підрахунок зарядів, що розірвалися; при одночасовому підриві декількох зарядів організується посилене спостереження за вибухами та їх підрахунок.

• Капсулі-детонатори у заряди вставляє мінімальна кількість виконавців (1–2 військовослужбовці) за встановленою командою та під особистим наглядом керівника підривних робіт. Решта особового складу підрозділу повинна знаходитися на безпечній відстані.

• Вести суворий облік вибухових речовин і засобів підриву, видавати їх згідно з розрахунком та наказами керівника підривних робіт.

• Переносити засоби підриву дозволяється тільки у коробках-пеналах, спеціальних дерев'яних ящиках. Категорично забороняється переносити капсулі-детонатори у кишенях.

• Вогнепровідний шнур у запалювальній трубці повинен мати довжину 0,5 м

• Одному військовослужбовцю дозволяється підпалювати не більше 5 трубок, віддалених одна від одної не більше ніж на 10 м. Підпалювання здійснюється суворо за командою керівника (“ВОГОНЬ!”) після попередньої команди (“ПРИГОТУВАТИСЯ!”) для підготовки до підпалювання; підривники, що підпалили свої запалювальні трубки, мають право відходу на безпечну віддаль або в укриття.

• Після подання команди (“ВІДХОДЬ!”) усі, у тому числі й ті, що не встигли підпалити свої запалювальні трубки, відбігають у визначене завчасно укриття чи на безпечну відстань.

• До зарядів, які не спрацювали, дозволяється підходити тільки одному підривникові, що виконував установку даного заряду і не раніше 15 хвилин після того як за розрахунком повинен був пролунати вибух. При підході спостерігати, чи немає ознак горіння вогнепровідного шнура і заряду.

Додаток 4

Позивні та сигнали управління під час проведення тсн

Позивні та сигнали радіомережі

Позивний	Об’єкт
“РУБІН”	Керівник ТСН
“КРЕМІНЬ”	Керівник, штаб СВО
“СЛІД”	Слідча група
“ФІЛЬТР”	Фільтраційна група
“ЛИС − 1,2,3”	Пошукова група − 1, 2, 3
“ТРОТИЛ”	Група розмінування
“РЕКС-1, 2, 3”	Група захоплення − 1, 2, 3
“ФІЛІН”	Засадна група
“ПУСТИР”	Патруль
“КАРАВАН”	Конвой
“ЗГРАЯ”	РДГ
“КОЙОТ”	Диверсант
“ХАТА”	Схрон
“ХОЛМ − 1, 2, 3”	Вирівнювальний рубіж

Позивний	Команда або донесення
“ВОЛНА”	Почати рух
“ШТИЛЬ”	Зупинитися
“ВУЗЕЛ”	Диверсант затриманий
“ХРЕСТ”	Диверсант знищений
“ЗОРЯ”	Веду бій

Додаткові сигнали управління підрозділами (бойовими групами) в бою

(варіант)

Сигнали	Умовні знаки
“УВАГА”	Кисть правої руки підняти вгору
“РУШ”	Підняти кисть лівої рухи вгору в напрямку руху та зробити відмашку вниз
“СТІЙ”	Підняти кулак лівої руки вгору
“ДО БОЮ”	Підняти зброю стволом догори
“СПРАВА (ЗЛІВА) ПО ОДНОМУ (ДВОЄ, ТРОЄ), НА РУБІЖ 50 М ПОПЕРЕДУ, КОРОТКИМИ ПЕРЕБІЖКАМИ-РУШ”	Вказівним пальцем у бік правого (лівого) флангу цепу, потім один (двоє, троє) пальці вертикально вгору, зробити відмашку кистю руки у напрямку руху (рубежу)
“НАПРЯМОК РУХУ”	Витягнути праву руку перед собою, вказуючи напрямок
“ПРОТИВНИК ПРАВОРУЧ (ЛІВОРУЧ, 3 ТИЛУ)”	Пальці кисті правої руки розвести в сторони підняти вгору, зробити відмашку у бік противника
“ЗБІЛЬШИТИ ШВИДКІСТЬ РУХУ”	Тримати у правій руці магазин вигином до противника
“ЗМЕНШИТИ ШВИДКІСТЬ РУХУ”	Тримати у правій руці магазин вигином від противника
“ВСІ ДО МЕНЕ”	Підняти кисть правої руки вгору і крутити нею над головою

Додаток 5

Умовні знаки

“Пункти управління та засоби зв’язку”

	Керівник (штаб) СВО
	Командно-спостережний пункт підрозділу: 1 – на місці, 2 – в русі
	Командно-спостережний пункт роти: 1 – в обороні і в пішому порядку; 2 – в русі на БМП (на іншій техніці з відповідним знаком). КСП взводу з відповідною рисочкою
	Спостережний пункт (пост) із зазначенням належності.
	Пост регулювання руху або регулювальник (К – комендантський пост, КТП – контрольно-технічний пункт).
	Радіостанції: 1 – рухома; 2 – переносна; 3 – у танку (БМП, БТР, на автомобілі з відповідними знаками).
	Радіолокаційна станція розвідки

“Озброєння і техніка”

	Кулемети: 1 – ручний; 2 – ротний або станковий; 3 – великокаліберний
	Гранатомети: 1 – ручний протитанковий; 2 – станковий протитанковий; 3 – автоматичний протитанковий
	Бойова машина піхоти (загальне позначення)
	Танк (загальне позначення)
	Автомобіль (загальне позначення)
	Мотоцикл
	Гармати: 1 – загальне позначення 2 – калібру до 122 мм; 3 – калібру до 155 мм; 4 – калібру більш 155 мм; 5 – що застосовують ядерні боєприпаси
	Міномети: 1 – загальне позначення; 2 – малого калібру (до 82-мм); 3 – середнього калібру (до 120 мм)
	Зенітна кулеметна установка
	Вертольоти: 1 – загальне позначення; 2 – бойовий; 3 – транспортний

Бойові дії та завдання військ”

	Рубіж (позиція) оборони, що не зайнятий підрозділами
	Розташування підрозділу в обороні з відповідними надписами: 1 – загальне позначення; 2 – район оборони (опорний пункт) танкового підрозділу (механізованого підрозділу – із познаками, що відповідають його техніці)

	Автомобіль в укритті (інші види техніки – з відповідними знаками і відповідного кольору)
	Відкрита щілина
	Перекрита щілина
	Бліндаж
	Сховище
	Вогневий рубіж бронегрупи із зазначенням номеру (на іншій техніці з відповідними знаками)
	Рубіж переходу в атаку, зрівнювальні рубежі підрозділів: 1 – загальне позначення; 2 – механізованого підрозділу на БМП (на іншій техніці і танкового підрозділу – з відповідними знаками)
	Кочуючий танк (інший вогневий засіб – з відповідним знаком)
	Підрозділ в засаді (із зазначенням його належності: 1 – у вогневій засаді; 2 – 2 розвідувальній засаді)

Межа смуги вогню: 1 – основного сектора обстрілу; 2 – додаткового сектора обстрілу

	Рубежі відкриття вогню: 1 – ПТРК; 2 – з танкових гармат; 3 – з гармат БМП; 4 – із стрілецької зброї
	Рубіж спішування механізованого підрозділу
	Рубіж розгортання у батальйонні колони. В ротні (взводні) колони – з двома (однією) рисочками
	Вихідний рубіж (пункт), рубіж (пункт) регулювання, вихідний рубіж для форсування

	Розмежувальні лінії між підрозділами
	Розвідувальний загін (інші загони, які складаються з підрозділів спеціальних військ, - з відповідними надписами біля знаку.
	Бойовий розвідувальний дозор із зазначенням його належності, часу і дати (РД – розвідувальний дозор, ОфРД – офіцерський розвідувальний дозор, РГ – розвідувальна група, ІРД- інженерний)
	Місце захоплення полоненого із зазначенням його належності, часу і дати захоплення
	Місце вилучення документів убитого із зазначенням його належності, часу і дати вилучення документів
	Піші дозорні
	Піші патрульні (пунктиром – маршрут патрулювання)
	Сторожовий пост
	Секрет із зазначенням належності
	Ядерний удар із зазначенням потужності вибуху (40 кт) і виду вибуху (П – повітряний, Н – наземний або надводний, Під – підземний або підводний)
	Точки замірювання рівня радіації, часу і дати замірювання
	Ділянка місцевості (район), яка заражена противником отруйними речовинами із зазначенням засобу застосування (ав. – авіація, Р – ракети, А – артилерія, Ф - фугаси), типу ОР, часу і дати застосування (виявлення), напрямку розповсюдження зараженого повітря (хмари)

Дротяні загородження (кількість штрихів – число рядів)

Протитанкове мінне поле (розміри в масштабі карти)

	Протипіхотне мінне поле (розміри в масштабі карти)
	Стрілець-санітар
	Пункт боєпостачання

Додаток 6

Призначення, основні тактико-технічні дані радіостанції

переносного типу Р-148 і правила встановлення і ведення

радіотелефонного зв'язку та ведення переговорів.

Рисунок 19 − Комплект радіостанції Р-148

Малогабаритна, переносна, ультра- короткохвильова телефонна радіостанція з частотною модуляцією призначена для безпошукового і безпідстроювального радіотелефонного зв'язку з однотипними радіостанціями (рис.19).

Радіостанція працездатна в інтервалі температур від –50 до +50 °С при відносній вологості повітря до 98 %, при напрузі джерела живлення не нижче 12,6 В.

Радіостанція забезпечує роботу на каналах зв'язку у діапазоні 37,000-51,950 мГц через кожні 50 кГц, крім частот 39,000, 42,000 мГц, на яких зв'язок може бути відсутній.

При роботі на штирьову антену і при розташуванні радіостанції на спині оператора забезпечується надійний двосторонній зв'язок з однотипною радіостанцією у будь-яку пору року і час доби на відстанях не менше 6 км в умовах пересіченої місцевості і середньої лісистості на кожній робочій частоті. Взаємні перешкоди двох радіостанцій, розташованих на відстані не ближче 150 м одна від одної і працюючих у телефонному режимі на сусідніх частотах, не заважають прийому радіограм своїх кореспондентів, що знаходяться на відстані до 6 км.

Маса діючого комплекта радіостанції не перевищує 3 кг. Розміри радіостанції з виступаючими частинами: довжина – 60 мм, ширина – 145 мм, висота – 240 мм.

Порядок роботи з радіостанцією.

Радіостанцію, підготовлену до роботи, потрібно закріпити за допомогою ременів на спині оператора. Кріплення ременів радіостанції здійснюється на поясному ремені оператора. Мікротелефонна гарнітура одягається на голову таким чином, щоб телефон прилягав до вуха, а мікрофон − до щоки.

Зв'язок із кореспондентом. Зв'язок здійснюється на зовнішню штирьову антену, що повинна мати нахил у протилежний від кореспондента бік. В умовах, що утруднюють застосування штирьової антени, допускається використовувати як антену гнучкий мідний у ПХВ ізоляції провід перетином 1-1,5 мм ², довжиною 1,2-1,3 м. Провід заправляється по правому плечовому ремені кріплення радіостанції і пропускається під поясний ремінь. Дальність зв'язку при цьому складає 0,5-1 км. При роботі на граничних відстанях оператор повинен орієнтувати антену за найкращою чутністю і шумоглушник бажано виключати.

При встановленні перемикача роду робіт на маніпуляторі у положення ВКЛ. приймач-передавач включається на прийом і в телефоні прослуховуються шуми приймача. При переведенні перемикача роду робіт у положення ШГ (ШП) шуми значно заглушені.

Для виклику кореспондента необхідно натиснути важелі ПЕРЕДАЧА і ТОН, приймач-передавач переводиться у режим передачі тонального виклику. У телефоні кореспондента буде прослуховуватися однотонний сигнал.

Для ведення передачі голосом необхідно натиснути важіль ПЕРЕДАЧА і працювати від мікрофона гарнітури. Під час роботи необхідно постійно контролювати стан батареї живлення.

Робота радіостанції при низьких температурах. Ємність акумуляторної батареї 10НКГЦ-1Д при низьких температурах знижується, таким чином, скорочується тривалість роботи.

Для збільшення тривалості роботи радіостанції при температурах, нижче мінус 10°С, рекомендується розміщувати блок живлення під верхнім одягом, при цьому приймач-передавач з'єднується з акумуляторною батареєю через перехідний кабель, що входить в одиночний комплект ЗІП.

Правила встановлення і ведення радіотелефонного зв'язку та ведення переговорів.

Радіозв'язок між військовими радіостанціями здійснюється за єдиними для всіх ланок управління Збройних Сил України правилами радіозв'язку, які визначають порядок установлення радіозв'язку, передачі радіограм i ведення переговорів по радіо, загальні вимоги до ведення документації на радіостанціях.

Для забезпечення радіозв'язку повинні бути оформлені на спеціальному бланку радiоданi, які включають частоти, позивні, час їх зміни, вид зв'язку, а за необхідності – азимути на кореспондентів. Радiоданi видаються радисту під розпис або записуються в апаратний журнал радіостанції (блокнот радiотелефонiста). Вони мають певний термін дії, після закінчення якого радіодані вилучаються з радіостанції i знищуються в установленому порядку.

В окремих випадках, наприклад при виїзді одиночної радіостанції на завдання, радiоданi можуть видаватися на весь період перебування її у відриві від своєї частини.

Режим роботи радіостанції визначається штабом або командиром, який організовує радіозв'язок. У режимі чергового прийому включення радіостанції на передачу категорично забороняється. За відсутності обмежень у використанні радіозв'язку час на передачу повинен бути мінімальним i регулюватися радистом залежно від навантаження, стану зв'язку i даних йому вказівок.

Установлення зв'язку – це процес виявлення, розпізнавання радіостанцій і отримання зв'язку даного виду i якості за рахунок настройки радіостанції, вибору частоти та антени.

Передача інформації i ведення переговорів по радіоканалах становить радіообмін.

За змістом інформація поділяється на радіограми i сигнали (команди), а радіообмін – на службовий i оперативний.

Службовий радіообмін ведеться з питань установлення зв'язку, заміни частот, проходження інформації та з інших питань забезпечення зв'язку.

При веденні службових переговорів передача відкритим текстом будь-якої інформації, а також ведення особистих переговорів між радистами категорично забороняється. Службовий радіообмін повинен бути коротким і вестися з додержанням безпеки зв'язку.

Оперативний радіообмін полягає у передачі (прийомі) повідомлень, розпоряджень, команд, сигналів, які за необхідності можуть оформлюватися документально в журналах прийнятих і переданих розпоряджень.

Телефонні переговори ведуться по каналах радіозв'язку, як правило, особисто командирами (начальниками) за допомогою носимих радіостанцій, з пересувних об'єктів та виносних пристроїв.

До роботи на радіостанціях, ведення переговорів по радіоканалах залучаються особи, що пройшли відповідну підготовку. Список цих посадових осіб затверджується начальником штабу.

Правила ведення радіотелефонних переговорів

Установлення телефонного радіозв'язку і передача радіограм (сигналів) проводиться із застосуванням радіотелефонних позивних. Установлення радіозв'язку і ведення радіообміну здійснюється відповідно до правил, наведених у зазначених нижче прикладах.

Установлення зв'язку у радіонапрямку

Приклад. Виклик: ЛАДОГА 33, Я ЗЕБРА 63, ПРИЙОМ.

Відповідь: ЗЕБРА 63, Я ЛАДОГА 33, ПРИЙОМ.

Підтвердження: Я ЗЕБРА 63, ПРИЙНЯТО, ПРИЙОМ.

У радіонапрямку при хорошій чутності повторний виклик і відповідь на нього може проводитися скорочено позивним своєї радіостанції.

Приклад. Виклик: Я ЗЕБРА 63, ПРИЙОМ.

Відповідь: Я ЛАДОГА 33, ПРИЙОМ.

Підтвердження: ПРИЙНЯТО, ПРИЙОМ.

Установлення зв'язку у радіомережі

При одночасному виклику всіх радіостанцій мережі, як правило, застосовується циркулярний позивний. Якщо його не призначено, то при одночасному виклику кількох радіостанцій мережі позивні кореспондентів, які викликаються, передаються по одному разу кожний у тій послідовності, в якій вони записані у радіоданих.

Відповідь на виклик дає кожна радіостанція в порядку черговості виклику.

Приклад переговорів для встановлення зв'язку в радіомережі з використанням циркулярного позивного.

Виклик: МАРС 20, ПРИЙОМ.

Відповідь: Я ГАЗЕТА 32, ПРИЙОМ.

Відповідь: Я НЕПТУН 30, ПРИЙОМ.

Підтвердження: МАРС 20, ПРИЙНЯТО, ПРИЙОМ.

Приклад переговорів для встановлення зв'язку в радіомережі з використанням індивідуальних позивних.

Виклик: ГАЗЕТА 32, НЕПТУН 30, Я БРОНЯ 40, ПРИЙОМ.

Відповідь: Я ГАЗЕТА 32, ПРИЙОМ.

Підтвердження: Я БРОНЯ 40, ПРИЙНЯТО, ПРИЙОМ.

Відповідь: Я НЕПТУН 30, ПРИЙОМ.

Підтвердження: Я БРОНЯ 40, ПРИЙНЯТО, ПРИЙОМ.

Передача сигналів

Сигнали передаються без попереднього виклику кореспондента й отримання згоди на прийом.

Передача сигналу у радіонапрямку здійснюється у такій послідовності:

1) позивний кореспондента – один раз;

2) слово “Я” і позивний своєї радіостанції – один раз;

3) сигнал – двічі;

4) через 10 секунд передача повністю повторюється і наприкінці передається знак закінчення передачі (слово “ПРИЙОМ”).

Квитанція на прийнятий сигнал передається негайно в такому порядку:

1) позивний кореспондента – один раз;

2) слово “Я” і позивний своєї радіостанції – один раз;

3) сигнал – один раз;

4) кінець передачі (слово “ПРИЙОМ”) – один раз.

На квитанцію радіостанція, що передає сигнал, повинна дати підтвердження. У цьому разі сигнал вважається переданим і прийнятим.

Приклад передачі сигналу в радіонапрямку.

Передача: ЛАДОГА 33, ЗЕБРА 63, 3536 ДУКАТ 2135, 3536 ДУКАТ 2135 (пауза 10 секунд), ЛАДОГА 33, Я ЗЕБРА 63, 3536 ДУКАТ 2135, 3536 ДУКАТ 2135, ПРИЙОМ.

Квитанція: ЗЕБРА 63, Я ЛАДОГА 33, 3536 ДУКАТ 2135, ПРИЙОМ.

Підтвердження: Я ЗЕБРА 63, ПРИЙНЯТО, ПРИЙОМ.

Передача команд

Команди по телефонному радіоканалу передаються без попереднього виклику й отримання згоди на прийом. На прийняту команду негайно дається квитанція з точним повторенням команди або словом “ЗРОЗУМІВ”.

Про прийом квитанції радіостанція, яка передавала команду, дає підтвердження словом “ПРИЙНЯТО”.

Приклад переговорів при передачі команди у радіонапрямку.

Передача: ЛАДОГА 33, Я ЗЕБРА 63, ОРІЄНТИР ОДИН, ДИВЕРСАНТ, ЗНИЩИТИ, ПРИЙОМ.

Квитанція: ЗЕБРА 63, Я ЛАДОГА 33, ЗРОЗУМІВ, ОРІЄНТИР ОДИН, ДИВЕРСАНТ, ЗНИЩИТИ, ПРИЙОМ; АБО ЗЕБРА 63, Я ЛАДОГА 33, ЗРОЗУМІВ, ПРИЙОМ.

Підтвердження: Я ЗЕБРА 63, ПРИЙНЯТО, ПРИЙОМ.

При циркулярній передачі команд у радіомережі вони повторюються двічі, дозволяється також двічі повторювати команду у разі слабкої чутності та сильних перешкод. Перед передачею команд усім радіостанціям мережі радист головної радіостанції повинен шляхом прослуховування переконатися в тому, що радіостанції мережі не працюють між собою.

Для циркулярної передачі загальних команд у радіомережі використовуються циркулярні позивні.

На вимогу головної радіостанції мережі команди в радіомережі, передані циркулярно, можуть повторюватися всіма або окремими радіостанціями мережі.

Приклад переговорів при передачі команди в радіомережі із застосуванням циркулярного позивного.

Передача: МАРС 20, ПРИГОТУВАТИСЯ ДО ПІДХОДУ РДГ, ПРИГОТУВАТИСЯ ДО ПІДХОДУ РДГ, ПРИЙОМ.

Квитанція: Я ГАЗЕТА 32, ЗРОЗУМІВ, ПРИЙОМ.

Квитанція: Я НЕПТУН 30, ЗРОЗУМІВ, ПРИЙОМ.

Підтвердження: МАРС 20, ПРИЙНЯТО, ПРИЙОМ.

Приклад переговорів при передачі команди в радіомережі з використанням індивідуальних позивних.

Передача: ГАЗЕТА 32, НЕПТУН 30, Я БРОНЯ 40, ПРИГОТУВАТИСЯ ДО ПІДХОДУ РДГ, ПРИГОТУВАТИСЯ ДО ПІДХОДУ РДГ, ПРИЙОМ.

Квитанція: БРОНЯ 40, Я ГАЗЕТА 32, ЗРОЗУМІВ, ПРИЙОМ.

Підтвердження: Я БРОНЯ 40, ПРИЙНЯТО, ПРИЙОМ.

Квитанція: БРОНЯ 40, Я НЕПТУН 30, ЗРОЗУМІВ, ПРИЙОМ.

Підтвердження: Я БРОНЯ 40, ПРИЙНЯТО, ПРИЙОМ.

Переговори по телефонному радіоканалу із винесеного телефонного апарата або через комутатор ведуться за викладеними вище правилами. Надаючи відкритий канал для переговорів, черговий радист (телефоніст) повідомляє абоненту позивні радіостанції і попереджує його фразою: “РОЗМОВЛЯЙТЕ ПО РАДІО”.

С П И С О К Л І Т Е Р А Т У Р И

1. Закон України “Про основи національної безпеки України”. − К: Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003. − № 39. − ст.351. (Із змінами, внесеними згідно із Законом № 3200-IV (3200-15) від 15.12.2005).

2. Закон України “Про боротьбу з тероризмом”. − К: Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003. − № 25. − ст.180. ( Із змінами, внесеними згідно із Законами № 2600-IV (2600-15) від 31.05.2005, ВВР, 2005, № 25, ст.335; № 3200-IV (3200-15) від 15.12.2005).

3. Кримінальний кодекс України. − Х: Одісей, 2001. − 255 с.

4. Кримінально-процесуальний кодекс України. − Х: Одісей, 2002. − 287 с.

5. Закон України “Про Службу безпеки України” від 25 березня 1992 р.

6. Закон України “Про оперативно-розшукову діяльність” від 18 лютого 1992 р.

7. Закон України “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” від 30 червня 1993 р.

8. Закон України “Про оборону України” від 2001 р.

9. Положення про територіальну оборону України, затверджене Указом Президента України від 27 березня 1998 р. № 225 (зі змінами, внесеними Указами Президента України від 14.07.2000 р. № 894 і від 02.10.2001 р. № 918).

10. “Інструкція з організації фізичної та вогневої підготовки в Службі безпеки України”, затверджена наказом Голови Служби безпеки України від 06.07.2010 р. № 369.

11. Богдан б. Подготовка и ведение разведки подразделениями сухопутных войск сша // Зарубежное военное обозрение. − м: зво, 1998, − № 11. − с. 27-30.

11. Бугаев И. Без единого выстрела. // Спецслужбы и мир. − К: Спецслужбы и мир, 2001. − № 5. − С. 20-21.

12. Бухтояров В.И. Подготовка подразделений к защите от ядерного, химического, бактериологического (биологического) и зажигательного оружия противника. − М: Военное издательство, 1989. − 239 с.

13. Гарбузов О.А., Іваницький Р.С., Кириченко І.О. Тактичні способи та прийоми спеціальних бойових дій підрозділу спецпризначення при пошуку та знищенні незаконних збройних формувань // Честь і закон. − Х: ВІ ВВ МВС України, 2003. − №3. – С. 9-13.

14. Пегахін І.А., Іваницький Р.С., Калінін І.О., Форми та способи бойового застосування сил спеціального призначення // Труди Академії. К: Національна академія оборони України, 2002. − Вип. 38. − С. 175-179. − Таємно. − Інв. № 38756.

15. Кучерина С.Є., Іваницький Р.С., Калінін І.О. Деякі форми та способи антитерористичної та протидиверсійної боротьби // Труди Академії. К: Національна академія оборони України, 2002. − Вип. 39. − С. 73-76. − Таємно. − Інв. № 38805.

16. Кириченко І.О., Кучерина С.Є., Мусієнко І.І., Пегахін І.А. Актуальні проблеми тактики сил спеціального призначення”. Звіт про НДР “Пошук”. − Х: ХВУ, 2000.

17. Колибернов Е.С., Корнев В.И., Сосков А.А. Инженерное обеспечение боя. − М, Военное издательство, 1988.

18. Колосов С. Силы специальных операций США // Спецназ. − М: Спецназ, 2001. − № 1-2. − C. 31-34.

19. Лавніченко О.В. Показники ефективності спеціальних операцій підрозділів спеціального призначення // Труди Академії. К: Національна академія оборони України, 1999. − Вип. 13. − С. 25-30.

20. Лысенков Д. Афганистан: карта мира // Спецназ России. − М: Спецназ, 2001. − № 12 (63). − C. 14-15.

21. Марычев В.Е. Территориальная оборона как составная часть национальной безопасности Украины // Научный вестник. − К: НА СБ України, 1997. − № 5. − С. 17-22.

22. Маричев В.Є. Участь контррозвідки СБУ в територіальній обороні України. Навчально-практичний посібник. − К: НА СБ України,1999.

23. Нечипоренко Н.В., Ткаченко В.И. Основы организации и тактика действий подразделений СБ Украины в специальных операциях по задержанию вооруженных преступников. Учебное пособие. − К: ИПК СБУ, 1995. − вх. № 327.

24. Черновол С.В., Гарбузов О.А. Форми та способи проведення антитерористичних спеціальних операцій // Честь і закон. − Х: ВІ ВВ МВС України, 2004. − №3. – С. 18-20.

навчальне видання

Методичні рекомендації

по підготовці та проведенню табірного збору на тему:

“Організація і ведення спеціальних операцій органами, підрозділами Служби безпеки України”

Укладачі: І. І. Мусієнко

С.Є. Кучерина

О.Б. Крамаренко

О.А. Гарбузов

А.В. Коростиленко

Відповідальний за випуск: А.В. Коростиленко

Комп’ютерна верстка: А.В. Коростиленко

НОТАТКИ

1

76

75

2

3

74

4

73

5

72

71

6

7

70

69

8

9

68

67

10

11

66

65

12

13

64

63

14

15

62

61

16

17

60

59

18

19

58

57

20

21

56

55

22

23

54

53

24

25

52

51

26

27

50

49

28

29

48

47

30

31

46

45

32

33

44

43

34

35

42

41

36

37

40

Рисунок 6 − Суцільний пошук ДРФ одночасно у всьому районі

(зустрічний пошук із блокуванням району)

Рисунок 7 − Суцільний пошук ДРФ послідовно за ділянками

38

39