
- •Комплексний аналіз життєдіяльності людини
- •Тема 3. Людина як елемент системи „людина – середовище – діяльність”
- •Аналізатори людини
- •Працездатність людини-оператора
- •Тема 4. Природна, техногенна, екологічна, біологічна та соціальна безпеки
- •Тема 5. Надзвичайні ситуації та їх наслідки
- •Надзвичайні ситуації екологічного характеру
- •Основні передумови виникнення надзвичайних ситуацій екологічного характеру
- •Тема 6. Ідентифікація небезпек в надзвичайних ситуаціях та їх оцінка
- •Тема 7. Надання першої долікарської допомоги
- •Тема 8. Природна, екологічна, біологічна та соціальна безпека.
Працездатність людини-оператора
Під працездатністю людини розуміють можливість її виконувати роботу з необхідною якістю та в установлений час. Працездатність людини залежить як від зовнішніх чинників, так і від внутрішнього стану (внутрішні чинники).
До зовнішніх чинників належать: кількість та форма отриманої інформації, зручність робочого місця, характер взаємостосунків в колективі, вплив чинників середовища існування.
До внутрішніх чинників належать: рівень підготовки, тренованість людини та її емоційна стійкість.
У процесі роботи людина переживає різні функціональні станицю зумовлюють різні рівні її працездатності.
На рис. 10 наведено зміни функціонального стану та якості роботи людини у процесі одного трудового циклу (зміни).
Виділяють 4 фази працездатності: пристосування до праці, стійкої працездатності, субкомпенсації, втоми. Тривалість усіх фаз та усього циклу роботи залежить від рівня підготовки людини до роботи.
Фаза пристосування до праці (0— t1) — це час, протягом якого людина адаптується до майбутніх умов праці. Основний показник поступово досягає свого встановленого значення. Тривалість періоду пристосування організму до умов праці залежить від багатьох чинників, серед яких основними є інтенсивність роботи (чим інтенсивніша робота, тим цей період коротший) та рівень готовності людини до майбутньої роботи.
Значного скорочення фази пристосування до праці можна досягти за рахунок попередньої підготовки людини до роботи (виконання фізичних вправ, адаптації зору, слуху та ін.) та шляхом посиленого навчального навантаження. Суть останнього полягає в тому, що оператор перед початком роботи проводить короткочасне тренування щодо розв'язання однієї чи кількох задач підвищеної складності.
Фаза стійкої працездатності (t1—t2) характеризується найвищою якістю праці при оптимальних рівнях функціонування фізіологічних систем організму. Тривалість цього періоду залежить від інтенсивності роботи. Чим інтенсивніша праця, тим коротший цей період. Найоптимальніша динамічна робота, коли цейперіодможе бути в десятки разів довшим, ніж при статичній діяльності.
На процес стійкої працездатності великий вплив справляють емоції. Негативні (страх, невпевненість, поганий настрій) знижують працездатність. Позитивні (впевненість, спокій, бадьорий настрій) значно продовжують період стійкої працездатності.
Продовження періоду стійкої працездатності можна забезпечити:
- оптимальним рівнем напруги психофізіологічних функцій;
- комфортними умовами праці;
- правильним поєднанням режимів праці та відпочинку;
- емоційним розвантаженням;
- використанням тонізуючих напоїв (кава, чай), фармакологічних засобів, зокрема препаратів рослинного походження (вітаміни , препарати, які впливають на енергетичні та метаболічні процеси);
- інформуванням людини про наслідки її діяльності,наглядом та контролем її роботи.
Практичний досвід свідчить, що вживання легких стимуляторів допомогає знизити сонливість, сприяє підвищенню працездатності на короткий період. Однак активні стимулятори на відповідальних видах робіт здатні викликати негативний ефект - погіршується самопочуття, знижується рухливість та швидкість реакцій. Поширене серед населення вживання транквілізаторів, викликаючи заспокоєння та запобігаючи розвитку неврозів, може знизити психічну активність, сповільнити реакції, спричинити апатію та сонливість.
Фаза субкомпенсації (t2—t3) розглядається як початок розвитку втоми. В цей період якість праці ще зберігається на високому рівні, але тільки за рахунок перенапруги відповідних функцій організму.
Фаза втоми (з моменту t3) характеризується чітко вираженим зниженням якості роботи при подальшому погіршенні функціонального стану людини. Об'єктивними показниками втоми є зміна частоти пульсу, дихання, зорової та слухової чутливості.
Наступною фазою життєдіяльності людини повинна бути фаза відновлення працездатності (відпочинку), яка може тривати від З до 5 хвилин; 60 - 90 хв і навіть декілька діб.
Пожежі, вибухи
Серед причин виникнення НС особливе місце займають пожежі та вибухи. Протягом року у світі реєструється понад 5 млн. пожеж. Безпосередньо при пожежах гине 60 тис. осіб.
НС, що виникають внаслідок пожеж, поділяють на:
- техногенного характеру (пожежі у будинках, на комунікаціях і технологічному обладнанні промислових об'єктів; пожежі на об'єктах видобування, переробки та зберігання легкозаймистих, спалимих та вибухових речовин; пожежі на транспорті, на шахтах, підземних та гірських виробках, метрополітенах, пожежі в будинках та спорудах житлового, соціально-побутового та культурного призначення);
- природного характеру (лісові пожежі, пожежі степових та хлібних масивів; торф’яні пожежі, підземні пожежі)
Пожежа - це неконтрольований процес горіння, який супроводжується знищенням матеріальних цінностей і може призвести до загибелі людей.
Горінням називається хімічна реакція окислення, котра супроводжується виділенням великої кількості тепла.
Загорання - виникнення горіння під впливом джерела запалювання.
Запалення - загорання, яке супроводжується полум'ям. Основні ознаки пожежі - вогонь, дим, полум'я, іскри. Усі матеріали поділяються на:
- неспалимі (вогнетривкі);
- важкоспалимі;
- спалимі.
Процес горіння можливий, якщо існує горюча речовина, джерело запалення та окиснювач. Горіння припиняється при зменшенні вмісту кисню до 12... 14%.
Деякі гази та речовини (водень, сурма, окремі метали) горять у хлорі. Деякі речовини (торф, вугілля, сажа, промащене дрантя) здатні самозайматися при контакті з повітрям. Горючі речовини у суміші з окиснювачем утворюють горючі суміші. Горючі суміші можуть бути твердими та газоподібними. Газоподібні суміші горять за певної концентрації та температурі повітря відповідно (1,4— 7,5% та 57-87°С). Для твердих та рідких горючих речовин визначальною є температура.
Речовини, які мають підвищену пожежоздатність, називаються пожежонебезпечними (вибухонебезпечними, вогненебезпечними).
За ступенем пожежонебезпечності приміщення поділяють на п'ять категорій: А, Б, В, Г, Д. Категорії встановлюються відповідними інстанціями залежно від властивостей використовуваних речовин та матеріалів і технологічних процесів.
До категорії А належать пожежо- та вибухонебезпечні виробництва, у технологічних процесах яких використовують: горючі гази і пари, які мають нижню межу вибуховості до 10% об'єму повітря; рідини, які мають температуру спалаху парів до 28°С; речовини, здатні вибухати та горіти при взаємодії з водою, киснем, повітрям чи одне з одним. До категорії А належать допоміжні приміщення, призначені для заряджання акумуляторів, майстерні з іх ремонту.
Категорія Б - пожежо- і вибухонебезпечні виробництва, в технологічних процесах яких використовують горючі гази, нижня межа вибухонебезпеки котрих перевищує 10% об'єму повітря; рідини, які мають температуру спалаху 28-6 ГС ; вогненебезпечні рідини, які нагріваються в умовах виробництва до температури спалаху і вище; горючі пил та волокна, нижня межа вибуховості яких — 65 г/м3 та менше до об'єму повітря. До цієї категорії належать приміщення спеціальних складів-холодильників (машинні відділення аміачних холодильних установок, приміщення для зберігання аміаку та ін.).
Категорія В - пожежонебезпечні виробництва, в технологічних процесах котрих використовуються рідини з температурою спалаху парів понад 6ГС; горючі пил чи волокна, нижня межа вибуховості яких понад 65 г/м3 до об'єму повітря речовини, які здатні горіти при взаємодії з водою, киснем повітря чи одне з одним, а також тверді речовини і матеріали, які згоряють.
Категорія Г - виробництва, на яких обробляються речовини, матеріали, які не горять, у гарячому, розпеченому чи розплавленому стані з виділеннями тепла, іскри та полум'я, а також із спалюванням твердого, рідкого чи газоподібного палива.
Категорія Д - виробництва, де обробляють та зберігають речовини і матеріали, що не згорають, у холодному стані. До цієї категорії належать приміщення, призначені для зберігання виробів із металу та скла.
За вогнестійкістю будівлі та споруди поділяють на 5 ступенів:
1 - ступінь - будинки із природних та штучних кам'яних матеріалів, бетону, залізобетону з використанням листових плитових негорючих матеріалів;
2 - ступінь - те саме, але у перекриттях використовуються незахищені сталеві конструкції;
3 - ступінь - те саме, але у перекриттях використовуються дерев'яні конструкції, захищені важкогорючими листовими чи плитовими матеріалами;
4 - ступінь - будинки з несучими та відгороджувальними конструкціями з деревини, захищені від впливу вогню та значних температур штукатуркою чи іншими матеріалами;
5 - ступінь - будинки без вимог щодо меж вогнестійкості та меж поширення вогню.
90% пожеж виникають з вини людини, 7-8% - від блискавок, 2-3% - з інших причин. Основні причини пожеж:
- несправності опалювальних систем та неправильне користування ними;
- несправності електрообладнання і порушення правил експлуатації;
- необережне поводження з вогнем і нагрівальними приладами;
- паління у недозволених місцях;
- самозаймання і самозапалювання горючих речовин;
- неправильне зберігання паливо-мастильних матеріалів;
- блискавки, розряди статичної електрики, вибухи парів, газів тощо;
- використання спеціальних запалювальних засобів. Основні способи гасіння пожеж базуються на трьох принципах:
- зниження температури горючої речовини до рівня нижче температури її запалювання;
- зниження концентрації кисню повітря у зоні горіння до
- припинення надходження парів і газів горючої речовини (більшість горючих речовин при нагріванні переходить у газо- чи пароподібний стан).
Для припинення горіння використовуються:
- вода у вигляді струменя чи у розпиленому вигляді;
- водяна пара при концентрації до 35% об'єму повітря в приміщенні;
- повітряно-механічна піна;
- інертні гази (вуглекислота, вуглекислий газ тощо); порошкоподібні суміші (сода, пісок, флюси та їх суміші);
- пожежні покриви із брезенту й азбесту.