10.3. Планування чисельності працівників

Планування чисельності працівників усіх категорій має важливе значення для раціонального використання ресурсів праці, підвищення продуктивності праці та ефективності виробництва. Найважливішим завданням планування чисельності працівників є визначення обґрунтованої потреби в кадрах для забезпечення ритмічного виробничого процесу та виконання виробничих завдань.

До основних принципів планування чисельності працівників належать: відповідність чисельності та кваліфікації працівників обсягу запланованих робіт та їх складності, обумовленість структури персоналу об’єктивними факторами виробництва, максимальна ефективність використання робочого часу, створення умов для підвищення кваліфікації та розширення виробничого профілю працівників.

Потреба в персоналі, його чисельність на різних підприємствах визначається величиною попиту на продукцію, роботи чи послуги. Процес планування чисельності персоналу включає в себе три етапи: оцінка наявної робочої сили, оцінка майбутніх потреб, розробка програми задоволення потреб у відповідних працівниках.

За участю у виробничій діяльності персонал поділяють на:

Промислово-виробничий – працівники основних, допоміжних та обслуговуючих виробництв, науково-дослідних підрозділів та заводських лабораторій, заводоуправління, складів, охорони, тобто усі зайняті у виробництві або його безпосередньому обслуговуванні.

Невиробничий персонал – працівники, зайняті у невиробничій сфері, які не пов’язані безпосередньо з процесом промислового виробництва, а саме: житлово-комунального господарства, дитячих садків, медичного та побутового обслуговування тощо.

За характером виконуваних функцій, виділяють такі категорії персоналу:

Робітники – це персонал, безпосередньо зайнятий у процесі створення матеріальних цінностей, або забезпечує умови для нормального ходу виробничого процесу. Крім того, до складу робітників належать оператори зв’язку, прибиральники, охоронці, кур’єри та ін.

Технічні службовці – працівники, що здійснюють підготовку та оформлення документів, зокрема, діловоди, секретарі, обліковці та ін.

Фахівці – працівники, які володіють знаннями в одній або кількох галузях наук, займаються інженерно-технічними, економічними та іншими видами діяльності (інженери, економісти, бухгалтери, нормувальники, адміністратори, юрисконсульти, соціологи та ін.).

Професіонали – працівники, які мають високий рівень знань в галузі фізичних, математичних, технічних, біологічних, агрономічних, медичних або гуманітарних наук, підкріплений наявністю диплома найвищої кваліфікації, скажімо, рівня кандидата або доктора наук.

Керівники – це працівники, які організовують виробництво і здійснюють управління діяльністю підприємства та його структурних підрозділів.

У практиці обліку персоналу підприємства розрізняють: явочну чисельність, облікову чисельність, середньооблікову чисельність персоналу.

Явочна чисельність включає всіх працівників, які з’явились на роботу.

Облікова чисельність охоплює всіх постійних, тимчасових працівників, прийнятих на роботу терміном на один і більше днів незалежно від того, перебувають вони на роботі, у відпустках, відрядженнях, хворіють тощо.

Середньооблікову чисельність працівників за певний період визначають як суму середньомісячної чисельності, поділену на кількість місяців у розрахунковому періоді.

Середньооблікова чисельність за місяць визначається як сума чисельного складу працівників за кожний календарний день місяця, поділена на кількість днів місяця.

Чисельність працівників планується за різними категоріями персоналу.

Потреба в персоналі визначається на основі: обсягу виробництва продукції, норм праці, балансу робочого часу. Баланс робочого часу встановлює середню кількість годин, які повинен відпрацювати в плановому періоді один середньообліковий робітник. Головні частини балансу робочого часу: календарний, номінальний і корисний фонд робочого часу.

Календарний фонд – це число календарних днів у плановому періоді.

Номінальний фонд – це кількість робочих днів, які максимально можна використати впродовж планового періоду. Він визначається як різниця між календарним фондом і кількістю святкових і вихідних днів.

Корисний фонд робочого часу – це середня кількість робочих днів, яка корисно використовується протягом планового періоду, і визначається як різниця між номінальним фондом і кількістю неявок на роботу з різних причин: втрати робочого часу та неявки, дозволені законом (чергові і додаткові відпустки, відпустки у зв’язку з вагітністю і пологами, через навчання, неявки у зв’язку з хворобою, у зв’язку з виконанням державних обов’язків). Наприклад, баланс робочого часу одного середньооблікового робітника має вигляд:

№ п/п	Показник	Звітний рік
1	Календарний фонд робочого часу, дні	365
2	Вихідні і святкові, дні	112
3	Номінальний фонд, дні (п.1–п.2)	253
4	Цілоденні невиходи, всього, дні в тому числі: чергова і позачергова відпустка неявки через хворобу відпустка на навчання виконання державних обов’язків відпустки для догляду за дитиною	25 14,8 3,3 3,2 1,9 1,8
5	Корисний (явочний) фонд робочого часу, дні (п.3–п.4)	228
6	Встановлена тривалість робочого дня, год.	8,0
7	Скорочення робочого дня, всього, год. в тому числі: скорочення робочого дня підліткам скорочення робочого дня в нічний час внутрішньозмінні простої	1,0 0,3 0,4 0,3
9	Реальна тривалість робочого дня, год. (п.6–п.7)	7,0
10	Дійсний (ефективний) фонд робочого часу одного працівника, год. (п.5×п.9)	1596

Існують такі методи визначення чисельності персоналу:

1. Метод коригування базової чисельності:

,

де – загальна чисельність персоналу в плановому періоді; Ч_б – чисельність персоналу базового періоду; К_Q – коефіцієнт зміни обсягів виробництва планового періоду відносно базового; ∆Ч – зміна чисельності в плановому періоді за пофакторним розрахунком зміни продуктивності праці.

2. Метод розрахунку на основі повної трудомісткості:

,

де N_i – обсяг випуску і-го найменування продукції; t_i – трудомісткість виготовлення одиниці продукції і-го найменування; Ф_д(е) – дійсний (ефективний) фонд часу роботи одного середньооблікового працівника; К_вн – коефіцієнт виконання норм в плановому періоді.

3. Метод розрахунку на основі норм виробітку:

,

де Н_вир – норма виробітку одного середньооблікового робітника.

4. Метод визначення чисельності за кількістю робочих місць:

,

де С – кількість робочих місць визначеного виду; k_зм – коефіцієнт змінності роботи; k_об – коефіцієнт облікового складу працівників;

де Ч_я – явочна чисельність робітників; Ч_об – середньооблікова чисельність робітників.

5. Метод розрахунку на основі норм обслуговування робочих місць:

,

де ΣС·k_зм – сумарне число робочих місць визначеного виду; Н_о – норма обслуговування робочих місць одним робітником.

Чисельність керівників, фахівців, професіоналів встановлюється на основі норм чисельності і відображаються у затвердженому на підприємстві штатному розписі.