14. Економічні постулати теорії фізіократів у Франції

Фізіократія (з грец. – «влада природи») – напрям кла­сичної політичної економії у Франції, що центральну роль в економіці відводив сільськогосподарському виробництву.

Фізіократи піддавали критиці меркантилізм, вважаючи, що увага виробництва має бути спрямована не на розвиток торгівлі та нагромадження грошей, а на створення достат­ку «творів землі», в чому, на їхню думку, полягає справжній достаток нації.

 Фізіократизм виражав інтереси великого капіталістич­ного фермерства.

Нейтральні ідеї теорії фізіократії такі.

Економічні закони мають природний характер (тобто зрозумілі кожному), і відхилення від них призводить до порушення процесу виробництва.

Джерелом багатства є сфера виробництва матеріальних благ – насамперед землеробство. Тільки землеробство є про­дуктивним, оскільки при цьому працюють природа і земля.

Промисловість фізіократи вважали безплідною, невироб­ничою сферою.

Під чистим продуктом вони розуміли різницю між сумою всіх благ і витратами на їх виробництво. Цей надлишок (чи­стий продукт) – унікальний дар природи. Промислова пра­ця лише змінює його форму, не збільшуючи розміру чистого продукту.

Безплідною фізіократами вважалася і торгова діяльність.

Фізіократи проаналізували речовинні складові капіта­лу, розрізняючи «щорічні аванси», річні витрати і «первинні аванси», які становлять фонд організації землеробського господарства і витрачаються відразу на багато років упе­ред. «Первісні аванси» (витрати на землеробське облашту­вання) відповідають основному капіталу, а «щорічні аван­си» (щорічні витрати на сільськогосподарське виробниц­тво) – оборотному капіталу.

Гроші не зараховувалися до жодного з видів авансів. Для фізіократів не було поняття грошового капіталу, вони ствер­джували, що гроші самі по собі безплідні, і визнавали лише одну функцію грошей – «як засіб обігу». Нагромадження грошей вважали шкідливим, оскільки воно вилучає гроші з обороту і позбавляє їх єдиної корисної функції – слугува­ти обміну товарів.

Оподаткування фізіократи зводили до трьох принципів:

оподаткування є джерелом прибутку;

наявність співвідношення між податками і прибутками;

витрати на стягнення податків не повинні обтяжувати.

Основоположник школи фізіократів Франсуа Кене.

15. Ф.Кене та його «економічна таблиця»

Франсуа Кене (1694 — 1774 р.) — французький економіст, засновник школи фізіократів. Фізіократи, і насамперед Кене, уперше дали аналіз капіталу. Саме вони стояли в джерел сучасної політичної економії. Кене і його школа відкинули основну тезу меркантелізму про походження прибутку від обігу і намагалися вивести приріст багатства з процесу виробництва. Перші статті Кене, присвячені питанням цін на хліб і податкам, були поміщені в енциклопедії Д. Дідро. По своїх філософських поглядах він був супротивником матеріалізму, по політичним — прихильником абсолютної монархії. У своїх роботах Ф. Кене використовував метод природних наук. Тому він розглядав суспільство як живий організм і розрізняв у ньому два стани: здорове (нормальне) і хворобливе (ненормальне). Коли суспільство здорове, воно, по помилковій думці Кене, знаходиться в рівновазі. На відміну від класичної буржуазної політекономії, яка сконцентрувалася переважно на проблемах розподілу праці, вартості, прибутку, в першу чергу аналізуючи промислове виробництво, а вже потім сільське господарство, Кене об’єктом свого дослідження зробив землеробство. Він аналізував сільське господарство, проголосивши його єдиною виробничою силою. Лише у землеробстві, стверджував Кене, створюється нове багатство, тому економічна політика повинна заохочувати лише виробничі витрати (у сільському господарстві), а невиробничі (у промисловості) залишити сам на сам. Таку хибну думку підтримували усі фізіократи. 1. “Економічна таблиця” Ф. Кене – перший досвід аналізу суспільного відтворення Особливою відзнакою Кене-економіста можна назвати те, що саме він навчив економічну думку розрізняти дві категорії витрат: разові та поточні. Але серед усього творчого доробку лідера фізіократів Кене чільне місце по праву належить його “Економічній таблиці” (1758 р.). Ця таблиця показує процес суспільного відтворення – а саме те, як сукупний суспільний продукт розподіляється між класами; із чого складається доходи трьох класів суспільства; як між цими класами доходи обмінюються на продукти. Суспільство розглядається як єдиний організм, що об’єднує три основних класи. “Нація, — пише Кене, — складається з трьох класів: виробничого класу, класу власників та класу безплідного.” До виробничого класу включені усі, хто обробляє землю – селяни, фермери, наймані працівники. Власниками Кене називає тих, хто отримує щорічний чистий продукт, створений у землеробстві (король, землевласники, церква тощо). Безплідним же класом він оголосив усіх зайнятих в промисловості (наймані робітники, ремісники, капіталісти, купці, торговці), а розподіл суспільства на фермерів, власників та промисловців відповідав розподілу суспільства у середні віки на селян, дворян та міських жителів. Таким чином, у “Економічній таблиці” Кене вперше в історії політичної економії намагався показати основні пропорцій та основні лінії реалізації суспільного продукту, поєднавши численні акти обміну та рух грошей і товарів. Саме Кене належить відкриття того, що процес відтворення та реалізації відбувається безперервно лише за умови дотримання певних пропорцій розвитку господарства. “Економічна Таблиця” – це схема, яка спрощує реальну економічну ситуацію заради виявлення закономірностей. Він представляв звертання річного продукту в такий спосіб. Кене приймає такі вихідні дані: 1. Первинні аванси виробничого класу (в потоках участі не приймають ) 10 млрд ліврів. 2.Річні аванси виробничого класу 2 млрд ліврів. 3.Річний продукт виробничого класу 5 млрд ліврів, у тому числі: промислова сировина 1 млрд ліврів; продовольство 4 млрд ліврів. До початку процесу обігу клас фермерів сплачує класу землевласників ренту, яку Кене вважав єдиною формою "чистого продукту", у сумі 2 млрд. ліврів. Сам обіг складається з п'яти актів: 1) Клас землевласників купує в класу фермерів засобу харчування на 1 млрд. ліврів. Отже, до класу фермерів повертається 1 млрд. ліврів і 1/5 частина річного продукту виходить з обігу. 2) Клас землевласників на другий млрд. ліврів отриманої ренти купує у безплідного класу промислові вироби. 3) Клас безплідних на отримані за свої товари 1 млрд. ліврів купує у класу фермерів продукти харчування. Таким чином, класу фермерів повертається другий млрд. ліврів і 2/5 частини продукту виходять з обігу. 4) Клас фермерів купує безплідного класу на 1 млрд. ліврів промислових виробів, що йдуть на відновлення інструментів і матеріалів, вартість яких ввійшла у вартість зробленого річного продукту. 5) Клас безплідних на 1 млрд. ліврів купує сировина в класу фермерів. Зокрема Кене припускає, що 1) ціни незмінні протягом року; 2) всі доходи витрачаються на вживання (це означає, що інвестиції не ростуть по роках); 3) покупки й продажі всередині кожного класу не враховуються; 4) зовнішня торгівля не враховується; 5) вся земля обробляється фермерами, які орендують її у власників.