Глава 21 Спадкові відносини

У межах будь-якого правопорядку природним явищем е смерть фізичних осіб, яка припиняє правоздатність людини і відкриває спадщину. Проте, хоча у такому випадку людина перестає існува­ти фізично, значна кількість цивільних відносин, в яких вона була носієм прав і обов'язків, переживає людину, І вони мов би відкри­ваються, готові перейти під вольовий диктат іншої особи ,

Але на иьому однаковість ситуації закінчується, оскільки далі в дію вступають притаманні кожному окремому правопорядку наці­ональні особливості, пов'язані з традиціями, які, в свою чергу, обумовлені дією історичних, етнічних, релігійних та інших факто­рів, внаслідок чого правове регулювання зазначених відносин над­то ускладнене. До того ж, ці особливості стосуються всіх основних етапів процесу успадкування, починаючи з визначення складу спадщини І закінчуючи процедурою вступу у володіння майном.

21.1. Основні колізійні питання, пов'язані зі спадкуванням

Із великої кількості питань, що виникають у процесі спадкуван­ня, в подальшому будуть розглянуті лише деякі, а саме ті, що по­стають у МПрП найчастіше.

І. Склад спадщини. Зміст спадкування, яким би чином воно не визначалось, зводиться до правонаступництва у зв'язку зі смертю фізичної особи. Однак, що конкретно має бути об'єктом правона­ступництва, тобто з чого саме складається спадщина, у різних за­конодавствах вирішується по-різному.

У багатьох законодавствах цей об'єкт позначається як все май­но, що залишилось після померлого. Дещо інакше склад спадщини визначається у чинному ЦК України (ст. І218), за якою до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодав­цеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. В наступній статті міститься перелік прав та обов'язків, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, внаслідок чогс вони не входять до складу спадщини. Це, зокрема:

• особисті немайнові права;

Див.: Кодифікація приватного (цивільного) прана України,- С. 282.

428

• право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами;

• право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або Ін­шим ушкодженням здоров'я;

• права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, вста­новлені законом;

• права та обов'язки особи як кредитора або боржника (якщо вони є нерозривно пов'язаними з особою спадкодавця і у зв'язку з цим не можуть бути виконані іншою особою).

Особлива ситуація з визначенням складу спадщини має місце в англо-американському праві, якому відомий інститут так званих пер­ших грошей. Наприклад, у США це право на перші долари, за яким один з подружжя, що пережив іншого, успадковує все майно помер­лого, якщо воно не перебільшує фіксованої вартості, розмір якої, як зазначає О. С. Скарідов, коливається від 2 тис. дол. у штаті Нью-Йорк до 100 тис. дол. в Південній ДакотІ¹. Зрозуміло, інші спадкоємці за­лучаються до успадкування тільки у випадках, коли спадщина за вар­тістю перебільшує встановлені відповідним правом суми.

2. Правовий режим майна у складі спадщини. У більшості держав світу у складі спадщини виокремлюють рухоме та нерухоме майно з різним режимом успадкування: нерухомість підкоряється закону місця її знаходження, тим часом як успадкування рухомого майна підпорядковується особистому закону спадкодавця (Франція, Бельгія, Англія, США, КНР та ін.). В інших державах (Австрія, Гре­ція, Італія, Португалія, Японія та ін.) регулювання спадкових відно­син засновується на підставі єдності всіх компонентів, що склада­ють спадщину, і до неї в цілому застосовується або закон громадян­ства спадкодавця, або закон місця його останнього проживання.

3. Форма спадкового розпорядження. Існує два головних різно­види спадкового розпорядження - успадкування за законом або за за­повітом. У різних правових системах ці різновиди використовуються:

• одночасно;

• поодинці (або тільки успадкування за законом, або тільки за заповітом);

• альтернативно (на вибір спадкодавця).

Однак, деяким законодавствам відома така форма спадкового розпорядження, як договір про успадкування. Причому, подібні

Див.; Скарг/doe А. С. Цит. праця.-С.

429

договори відрізняються один від одного залежно від того, хто цей договір виконує, чи самі спадкоємці, чи тільки один з них, чи для цього призначається спеціальна особа («лушеприказник», «адміні­стратор» тощо).

4. Форма заповіту. Взагалі під заповітом (will) у МПрП розумі­ється волевиявлення спадкодавця, спрямоване на визначення юри­дичної долі його майна після смерті, то складене у формі, яка приписана законом . Таким чином, особливість заповіту полягає в тому, що він є хоча і односторонньою, проте цивільно-правовою угодою, внаслідок чого до форми такої угоди у різних державах висуваються різні вимоги. В одних для чинності заповіту вимага­ється нотаріально посвідчена письмова форма спадкового розпо­рядження, тим часом як в інших перевага віддається так званій олографічній формі, коли власноручно складений заповіт вважа­ється справжнім волевиявленням спадкодавця, яке не потребує ніякого посвідчення. Наприклад, згідно зі ст. 922 Цивільного коде­ксу Нідерландів, заповіт, укладений підданим Королевства Нідер­ландів, повинен маги олографічну форму, навіть якщо заповіт укла­дено закордоном. Тобто, форма заповіту за цією статтею визнача­ється виключно правом Нідерландів². З іншого боку, у Франції, наприклад, заповіт може бути укладений у формі публічного акта.

5. Визначення спадкоємців. Це питання є одним із самих складних в успадкуванні, тому що в різних правових системах по-різному вирішуються питання про коло родичів, які мають право брати участь в успадкуванні (класи, або так звані парантсли роди­чів). Не Існує єдності й у питанні про те, чи входить до цього кола той із подружжя, що пережив покійного, чи він виокремлюється з нього кола, отримуючи спеціальний статус. До того ж, як правило, зазначених класів родичів існує декілька, внаслідок чого встанов­люється спеціальний порядок і процедура призову їх до успадку­вання. Нарешті, в різних правових системах не завжди співпада­ють системи розподілу спадщини між спадкоємцями в цих класах.

Існують І деякі інші, менш значимі, розбіжності у правовому регулюванні спадкових відносин. Необхідність знайомства з усіма такими питаннями в сучасній Україні обумовлюється зокрема тим,

Див.; Свиридов А. С. Цит. праця.- С. 535.

Див/ МюллерсоІІ Р. А. Международное публичное и международное част­ное право: соотношение и віаимодсйствие / Советский ежегодник международ­ного права. 1985.-М.: Наука, 1986.-С. 71.

430

що. як стверджується', за кордоном зараз мешкає біля ЗО млн на­ших співвітчизників, внаслідок чого відповідні питання неоднора­зово виникали і постійно будуть виникати на практиці.