
- •Глава 3. Методи правового регулювання у міжнародному приватному праві: метод уніфікації ..........................................................................
- •Глава 4. Методи правовою регулювання в міжнародному приватному праві: колізіііпнЙ метод..........................................................................
- •Глава 5. Застосуванні! колізійних норм та іноземного права____.....
- •Глава 6. Взаємність і правові режими ....................................................
- •Глава 7. Фізичні особи............................................................................... 157
- •Глава 8. Юридичні особи.......................................................................... 172
- •Глава 9. Власність та інвестиції............................................................. 190
- •Глава 10. Авторське право і суміжні права ........................................... 209
- •Глава 12. Міжнародна купівля-іІродаж товарів................................... 256
- •Глава 13. Міжнародний підряд................................................................ 276
- •Глава 14. Деякі інші види контрактів.................................................... 284
- •Глава 15. Комерційне посередництво ..................................................... 307
- •Глава 16. Міжнародні перевезення......................................................... 319
- •Глава 17. Міжнародні розрахунки.......................................................... 345
- •Глава 18. Завдання шкоди......................................................................... 369
- •Глава 19. Трудові відносини ..................................................................... 384
- •Глава 20. Шлюбно-сімейні відносини..................................................... 399
- •Глава 21. Спадкові відносини.................................................................. 428
- •Глава 22. Поняття міжнародного цивільною процесу. Міжнародна
- •Глава 23. Положення іноземців у міжнародному цивільному процесі.
- •Глава 24. Взаємна цивільно-ироцесуальна допомога ..........................
- •Глава 25. Визнання та виконаний іноземних судових рішень у практиці держав........................................................................
- •Глава 26. Поняття міжнародного комерційного арбіїраж). Правові підстави здійснення ним розгляду справ .................
- •Глава 27. Здійснення провадження у справі та винесення арбітражного рішення...................................................................... 533
- •Глава 28. Виконання арбітражних рішень ............................................ 562
- •Глава 29. Законодавство України про міжнародним комерційний
- •Глава 1 Поняття та предмет міжнародного приватного права
- •1.1. Загальне уявлення про міжнародне приватне право
- •1.2. Історія розвитку міжнародного приватного права
- •1.3. Предмет міжнародного приватного права
- •1.4. Співвідношення міжнародного публічного Іа міжнародного приватного права
- •1.5. Система міжнародного приватного права
- •Глава 2 Джерела міжнародного приватного права
- •2.7. Поняття та види джерел міжнародного приватного права
- •2.2. Національне законодавство
- •2.3. Судова та арбітражна практика
- •2.4. Міжнародний звичай
- •2.5. Міжнародні договори
- •3.1. Прямий метод правового регулювання
- •3.2. Природа правової уніфікації, Види уніфікованих норм
- •3.5. Значення процесу уніфікації для сучасного мПрП
- •Глава 4
- •4.1. Колізійний метод регулювання
- •4.2. Необхідність застосування колізійних норм. Колізійне право
- •4.3. Колізійна норма га й побудова. Види колізійних норм
- •4.4. Типи колізійних прив'язок (формул прикріплення)
- •4.5. Закон, вбраний особами, які укладають угоду (lex voluntatis)
- •4,6. «Гнучке» колізійне регулювання (Proper law of the contract)
- •Глава 5 Застосування колізійних норм та іноземного права
- •5.1. Загальне уявлення пре процес застосування колізійної норми
- •5.2. Віднайдення та встановлення змісту норм застосовного
- •5.3, Зворотне відсилання та відсилання до права третьої країни
- •5.4. Застереження про публічний порядок
- •5,5. Обхід закону у міжнародному приватному праві
- •Глава 6 Взаємність і правові режими
- •6.1. Поняття та призначення взаємності
- •Глава 7 Фізичні особи
- •7.1. Правосуб'єктність фізичної особи
- •7.2. Іноземні громадяни, які постійно прошивають у державі перебування
- •7.3. Тимчасово прибулі іноземці
- •7.4. Біженці
- •Глава 8 Юридичні особи
- •8.1. Особистий статут юридичної особи
- •8.2. Специфічні вида юридичних осіб
- •Глава 9 Власність та інвестиції
- •8.1. Інститут права власності
- •8.3, Іноземні інвестиції
- •3.4. Правове регулювання іноземних інвестицій
- •Глава 10 Авторське право і суміжні права
- •10.2. Міжнародна-правова охорона авторського права
- •10.3. Міжнародно-правова охорона суміжних прав
- •1D.4. Захист авторських і суміжних прав за законодавством України
- •Глава 11 Право промислової власності
- •11.1. Визначення права промислової власності та його основні поняття
- •11.2. Паризька конвенція про охорону промислової власності
- •11,4. Використання права промислової власності
- •Глава 12 Міжнародна купівля-продаж товарів
- •12.1. Поняття зовнішньоторговельного контракту
- •12.2. Право, що підлягає застосуванню до контрактів
- •72.3. Колізійні питання стосовно форми контракту
- •12.4. Колізійні питання, що мають відношення до змісту контрактів
- •Глава 13 Міжнародний підряд
- •13.1. Цоговір підряду
- •13.2. Договір будівельного підряду
- •13.3. Договори стосовно надання технічних послуг та здійснення монтажниц робіт
- •Глава 14 Деякі інші види контрактів
- •14.1, Договір франчайзингу
- •14.2. Міжнародний лізинг
- •14.3. Міжнародний факторинг
- •Глава 15 Комерційне посередництво
- •15.1. Агентська угода
- •15.2. Види та правовий статус агентів
- •15.3. Правове регулювання агентських угод
- •Глава 16 Міжнародні перевезення
- •1В.1. Особливості та види міжнародних перевезень
- •16.2. Міжнародні залізничні перевезення
- •76.5. Міжнародні морські перевезення
- •Глава 17 Міжнародні розрахунки
- •17.1, Міжнародний переказ коштів
- •77.2. Міжнародний акредитив
- •17.3. Розрахунки за інкасовими дорученнями
- •17.4. Розрахунки із застосуванням векселів і розрахункових чеків
- •Глава 18 Завдання шкоди
- •18.1. Колізійні питання деліктних зобов'язань
- •18.3. Питання деліктної відповідальності у національному законодавстві України
- •Глава 19 Трудові відносини
- •19.1. Міжнародно-правове регулювання питань праці
- •19,2. Регулювання питань праці на рівні національних законодавств
- •18.3. Деякі зауваження щодо регулювання питань соціального
- •Глава 20 Шлюбно-сімейні відносини
- •20,1. Укладення шлюбу
- •20.2. Особисті немайнові та майнові відносини подружжя
- •20.3. Недійсність шлюбу та його припинення
- •20.4. Правовідносини між батьками та дітьми
- •Глава 21 Спадкові відносини
- •21.1. Основні колізійні питання, пов'язані зі спадкуванням
- •21.2. Правове регулювання спадкових відносин
- •21.3. Перехід спадщини цо держави
- •Глава 22
- •22.2. Загальне уявлення про міжнародну підсудність
- •22.3. Принципи (критерії) визначення міжнародної підсудності
- •Глава 23
- •23.1. Проблема правового захисту
- •23.2. Цивільно-процесуальна правоздатність та дієздатність іноземців
- •23.3. Привілейоване положення окремих суб'єктів міжнародного цивільного процесу
- •Глава 24 Взаємна цивільно-процесуальна допомога
- •24,1. Загальне уявлення про взаємну цивільно-пооцесуальиу допомогу
- •24.2. Вручення судових та позаеуцовт документів особам, що знаходяться за кордоном
- •24,3. Виконання доручень іноземних судів у цивільних
- •Глава 25
- •25.1. Визначення понять «визнання» та «виконання» іноземних судових рішень
- •25.2. Процедура визнання та надання дозволу на виконання іноземного судового рішення
- •25.3. Визнання та виконання рішень іноземних судів за Мінською конвенцією 1333 р.
- •25.4. Визнання та виконання іноземного судового рішення за законодавством України
- •Глава 26
- •26.1, Поняття міжнародного комерційного арбітражу
- •28.2. Сучасні тенденції у сфері арбітражного розгляду справ
- •26.3. Загальна характеристика арбітражного розгляду справ
- •28.5. Компетенція арбітражного суду. Арбітражна угода
- •Глава 27
- •27.1. Формування складу арбітражного суду
- •27,2. Підготовка та здійснення арбітражного провадження
- •27.3. Винесення арбітражного рішення
- •Глава 28 Виконання арбітражних рішень
- •28,1. Судовий контроль у місці винесення арбітражного
- •28.2. Визнання та приведення по виконання іноземного арбітражного рішення
- •Глава 29
- •23.1. Загальна характеристика та сфера дії Закону від 24.02.1934р.
- •23.2. Склад арбітражного суду
- •29,3. Здійснення арбітражного розгляду справи
- •28.4. Припинення арбітражного розгляду справи
- •2В. 6. Визнання та виконання арбітражних рішень
17.1, Міжнародний переказ коштів
і. Це найпростіша форма міжнародних розрахунків. Вона застосовується, переважно у випадках разових платежів за контрактом, платежів у зв'язку із задоволенням претензій щодо якості, | вимог стосовно неустойки, відсотків річних тощо'.
346
Міжнародний (або міжнародний банківський - remittance) переказ, який ще нерідко позначають як міжнародний кредитний переказ, являє собою таку форму розрахунків, за якою банк (банк пере-казника) виконує, згідно з договором та за обумовлену винагороду, від імені та за дорученням особи, рахунок якої є у даному банку, переказ грошових коштів в інший банк (банк бснефіціара) на користь особи, зазначеної у дорученні (бенефіціара).
З правової точки зору міжнародний переказ складається з трьох, певною мірою самостійних, етапів, а саме:
• доручення переказника своєму банку (договір доручення);
• доручення банку-переказника банку бенефіціара, яке супроводжується власне переказом коштів. За своєю суттю це доручення є наказом банку-переказника своєму контрагентові здійснити платіж;
• виконання доручення банком бенефіціара шляхом зарахування коштів на рахунок бенефіціара чи в Іншій обумовлений спосіб та повідомлення заінтересованих осіб про зазначене виконання.
До речі, якщо між банком переказника і банком бенефіціара відсутні прямі зв'язки, виконання здійснюється за допомогою бан-ку-посередника, з яким банк переказника укладає окрему угоду про надання відповідних послуг.
2. Як вже зазначалось, міжнародні розрахунки нерідко супроводжуються різними ризиками. У випадках застосування даної форми розрахунків цими ризиками можуть бути:
а) ризик неплатежу покупця, який обумовлюється, головним чином, його відмовою сплатити борг або неплатоспроможністю;
б) ризик держави покупця виникає як наслідок можливого введення в його державі обмежень валютного характеру.
Відомими засобами попередження цих двох видів ризиків, які зазвичай обумовлюються у тексті відповідного договору, є:
• отримання достовірної інформації про особу покупця та стан його комерційної діяльності;
• попередня оплата поставок (хоча вона, в свою чергу, може Інколи призвести до ризику непостачання цього товару);
• постачання товару партіями та
• страхування на випадок неплатежу;
в) транзитний ризик, тобто ризик втрати чи пошкодження товару в процесі його доставления покупцеві.
Засобами попередження цього ризику є:
• використання спеціалізованих експедиційних контор і
347
г) курсові ризики, шо виникають внаслідок падіння курсу валюти договору (валюти ціни).
Єдиним засобом для уникнення таких ризиків є обрання стійкої валюти платежу, коли ціна договору (контракту) вираховується і сплачується в цій стійкій валюті за її курсом у відношенні до валюти коніракту ча реально існуючим на момент здійснення платежу курсом (див. гл. 12.4.6).
3. Взагалі будь-які форми розрахунків, у тому числі розрахунки за допомогою міжнародного переказу коштів, здійснюються, перш за все, з урахуванням застосовуваних норм національного законодавства та згідно з розробленими банками правилами та звичаями. Проте, певні рекомендаційні акти в цій сфері все ж існують. Це, перш за все:
• Правове «Руководство» ЮНСІТРАЛ про електронний переказ коштів (1987);
• «Руководство» Міжнародної торгової палати стосовно міжнародного міжбанківського переказу коштів Іа компенсації (1990);
• Типовий закон ЮНСІТРАЛ про міжнародні кредитні перекази (1992).
Особливе значення серед цих документів має Типовий закон ЮНСІТРАЛ, прийнятий 14.05.1992 р. на XXV сесії Комісії як модель для розроблення державами відповідного національного законодавства. До речі, на його підставі було розроблено прийняту 27.01.1997 р. спеціальну Директиву ЄС з цього ж приводу.
Типовий закон регулює міжнародні перекази, що здійснюються за платіжними дорученнями тоді, коли банк-переказник та банк-отримувач знаходяться в різних державах. При цьому, під платіжним дорученням розуміється безумовний наказ переказника, незалежно від його форми, банку-отримувачу передати у розпорядження бенсфіціара встановлену чи ту, шо підлягає встановленню, грошову суму.
Кредитний переказ, згідно з Типовим законом, включає цілий ряд банківських операцій, що здійснюються з метою передачі коштів у розпорядження бенефіїїіара, починаючи з надання платіжного доручення «переказодавцем» і закінчуючи акцептом цього доручення банком бенефіціара в інтересах отримувача коштів.
Згідно з цим законом, банк бенефіціара виконує платіж за власний кошт. Після цього він отримує право здійснити відшкодування шляхом:
• списання коштів з рахунка банку-переказника (або, у відповідних випадках, банку-посередника) у своєму банку;
• зарахування коштів на свій рахунок в банку-переказнику (банку-посереднику);
• зарахування коштів на свій рахунок у третьому банку.
До речі, у подальшому ЮНСІТРАЛ запропонував до тексту Типового закону проект колізійної норми такого змісту: права та обов'язки, шо випливають з платіжного доручення, регулюються правом, яке обрали сторони договору, а за відсутності такої домовленості застосовується право держави банку-отримувача платежу.
4. Що стосується регулювання питань, пов'язаних зі здійсненням розрахунків із застосуванням платіжних доручень, то у новому ЦК України йому присвячено спеціальний параграф (§ 2) глави 74. Основні положення даного параграфа зводяться до наступного.
За платіжним дорученням (ст. 1089 ЦК) банк зобов'язується відповідно до доручення платника за рахунок грошових коштів, що розміщені на його рахунку у цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувача) у цьому чи в іншому банку у строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором або звичаями ділового обороту. Новелою у цьому відношенні є те, що зазначені положення можуть застосовуватися, за певних умов, навіть до осіб, які не мають рахунка в цьому банку. Встановлено також, що зміст і форма платіжного доручення та розрахункових документів, що надаються разом з ним, мають відповідати вимогам, встановленим законом і банківськими правилами.
Банк, що прийняв платіжне доручення платника, повинен перерахувати відповідну суму банку одержувача для її зарахування на рахунок особи, визначеної у платіжному дорученні, та повинен негайно інформувати платника на його вимогу про виконання платіжного доручення. Порядок оформлення та вимоги до змісту такого повідомлення встановлюється законом, банківськими правилами або договором між банком і платником.
У ст. 344 ГК України міститься спеціальна стаття про міжнародні розрахункові операції, де зазначено, що суб'єктами міжнародних розрахунків с експортери, імпортери і банки, які вступають У відносини, пов'язані з рухом товаророзпорядчих документів та операційним оформленням платежів. Міжнародні розрахунки ре-['У-тюються нормами міжнародного нрава, банківськими звичаями І правилами, умовами зовнішньоекономічних контрактів, валютним іаконодавством країн - учасниць розрахунків. Порядок розрахун-
348
349
ків і ведення банківських рахунків встановлюється договорами, що укладаються уповноваженими на це банками.
Встановлено також, що міжнародні розрахунки здійснюються через установи банків, між якими г кореспондентські відносини (банки, що мають домовленість про проведення платежів та розрахунків за взаємним дорученням)- Наскільки можна зрозуміти законодавця, це правило виключає можливість виконання платіжного доручення кліснта у випадках, коли його може здійснити лише банк, з яким той національний банк, в якому клієнт має рахунок і тому дає доручення, не має кореспондентських відносин з банком бенсфщіара. Але тоді залишається не зовсім зрозумілим співвідношення цього правила з вимогами ч. 2 ст. 1091 ЦК України, в якій зазначено, що банк має право залучити інший банк (виконуючий банк) для виконання переказу грошових коштів на рахунок, визначений у дорученні клієнта.