
- •Глава 3. Методи правового регулювання у міжнародному приватному праві: метод уніфікації ..........................................................................
- •Глава 4. Методи правовою регулювання в міжнародному приватному праві: колізіііпнЙ метод..........................................................................
- •Глава 5. Застосуванні! колізійних норм та іноземного права____.....
- •Глава 6. Взаємність і правові режими ....................................................
- •Глава 7. Фізичні особи............................................................................... 157
- •Глава 8. Юридичні особи.......................................................................... 172
- •Глава 9. Власність та інвестиції............................................................. 190
- •Глава 10. Авторське право і суміжні права ........................................... 209
- •Глава 12. Міжнародна купівля-іІродаж товарів................................... 256
- •Глава 13. Міжнародний підряд................................................................ 276
- •Глава 14. Деякі інші види контрактів.................................................... 284
- •Глава 15. Комерційне посередництво ..................................................... 307
- •Глава 16. Міжнародні перевезення......................................................... 319
- •Глава 17. Міжнародні розрахунки.......................................................... 345
- •Глава 18. Завдання шкоди......................................................................... 369
- •Глава 19. Трудові відносини ..................................................................... 384
- •Глава 20. Шлюбно-сімейні відносини..................................................... 399
- •Глава 21. Спадкові відносини.................................................................. 428
- •Глава 22. Поняття міжнародного цивільною процесу. Міжнародна
- •Глава 23. Положення іноземців у міжнародному цивільному процесі.
- •Глава 24. Взаємна цивільно-ироцесуальна допомога ..........................
- •Глава 25. Визнання та виконаний іноземних судових рішень у практиці держав........................................................................
- •Глава 26. Поняття міжнародного комерційного арбіїраж). Правові підстави здійснення ним розгляду справ .................
- •Глава 27. Здійснення провадження у справі та винесення арбітражного рішення...................................................................... 533
- •Глава 28. Виконання арбітражних рішень ............................................ 562
- •Глава 29. Законодавство України про міжнародним комерційний
- •Глава 1 Поняття та предмет міжнародного приватного права
- •1.1. Загальне уявлення про міжнародне приватне право
- •1.2. Історія розвитку міжнародного приватного права
- •1.3. Предмет міжнародного приватного права
- •1.4. Співвідношення міжнародного публічного Іа міжнародного приватного права
- •1.5. Система міжнародного приватного права
- •Глава 2 Джерела міжнародного приватного права
- •2.7. Поняття та види джерел міжнародного приватного права
- •2.2. Національне законодавство
- •2.3. Судова та арбітражна практика
- •2.4. Міжнародний звичай
- •2.5. Міжнародні договори
- •3.1. Прямий метод правового регулювання
- •3.2. Природа правової уніфікації, Види уніфікованих норм
- •3.5. Значення процесу уніфікації для сучасного мПрП
- •Глава 4
- •4.1. Колізійний метод регулювання
- •4.2. Необхідність застосування колізійних норм. Колізійне право
- •4.3. Колізійна норма га й побудова. Види колізійних норм
- •4.4. Типи колізійних прив'язок (формул прикріплення)
- •4.5. Закон, вбраний особами, які укладають угоду (lex voluntatis)
- •4,6. «Гнучке» колізійне регулювання (Proper law of the contract)
- •Глава 5 Застосування колізійних норм та іноземного права
- •5.1. Загальне уявлення пре процес застосування колізійної норми
- •5.2. Віднайдення та встановлення змісту норм застосовного
- •5.3, Зворотне відсилання та відсилання до права третьої країни
- •5.4. Застереження про публічний порядок
- •5,5. Обхід закону у міжнародному приватному праві
- •Глава 6 Взаємність і правові режими
- •6.1. Поняття та призначення взаємності
- •Глава 7 Фізичні особи
- •7.1. Правосуб'єктність фізичної особи
- •7.2. Іноземні громадяни, які постійно прошивають у державі перебування
- •7.3. Тимчасово прибулі іноземці
- •7.4. Біженці
- •Глава 8 Юридичні особи
- •8.1. Особистий статут юридичної особи
- •8.2. Специфічні вида юридичних осіб
- •Глава 9 Власність та інвестиції
- •8.1. Інститут права власності
- •8.3, Іноземні інвестиції
- •3.4. Правове регулювання іноземних інвестицій
- •Глава 10 Авторське право і суміжні права
- •10.2. Міжнародна-правова охорона авторського права
- •10.3. Міжнародно-правова охорона суміжних прав
- •1D.4. Захист авторських і суміжних прав за законодавством України
- •Глава 11 Право промислової власності
- •11.1. Визначення права промислової власності та його основні поняття
- •11.2. Паризька конвенція про охорону промислової власності
- •11,4. Використання права промислової власності
- •Глава 12 Міжнародна купівля-продаж товарів
- •12.1. Поняття зовнішньоторговельного контракту
- •12.2. Право, що підлягає застосуванню до контрактів
- •72.3. Колізійні питання стосовно форми контракту
- •12.4. Колізійні питання, що мають відношення до змісту контрактів
- •Глава 13 Міжнародний підряд
- •13.1. Цоговір підряду
- •13.2. Договір будівельного підряду
- •13.3. Договори стосовно надання технічних послуг та здійснення монтажниц робіт
- •Глава 14 Деякі інші види контрактів
- •14.1, Договір франчайзингу
- •14.2. Міжнародний лізинг
- •14.3. Міжнародний факторинг
- •Глава 15 Комерційне посередництво
- •15.1. Агентська угода
- •15.2. Види та правовий статус агентів
- •15.3. Правове регулювання агентських угод
- •Глава 16 Міжнародні перевезення
- •1В.1. Особливості та види міжнародних перевезень
- •16.2. Міжнародні залізничні перевезення
- •76.5. Міжнародні морські перевезення
- •Глава 17 Міжнародні розрахунки
- •17.1, Міжнародний переказ коштів
- •77.2. Міжнародний акредитив
- •17.3. Розрахунки за інкасовими дорученнями
- •17.4. Розрахунки із застосуванням векселів і розрахункових чеків
- •Глава 18 Завдання шкоди
- •18.1. Колізійні питання деліктних зобов'язань
- •18.3. Питання деліктної відповідальності у національному законодавстві України
- •Глава 19 Трудові відносини
- •19.1. Міжнародно-правове регулювання питань праці
- •19,2. Регулювання питань праці на рівні національних законодавств
- •18.3. Деякі зауваження щодо регулювання питань соціального
- •Глава 20 Шлюбно-сімейні відносини
- •20,1. Укладення шлюбу
- •20.2. Особисті немайнові та майнові відносини подружжя
- •20.3. Недійсність шлюбу та його припинення
- •20.4. Правовідносини між батьками та дітьми
- •Глава 21 Спадкові відносини
- •21.1. Основні колізійні питання, пов'язані зі спадкуванням
- •21.2. Правове регулювання спадкових відносин
- •21.3. Перехід спадщини цо держави
- •Глава 22
- •22.2. Загальне уявлення про міжнародну підсудність
- •22.3. Принципи (критерії) визначення міжнародної підсудності
- •Глава 23
- •23.1. Проблема правового захисту
- •23.2. Цивільно-процесуальна правоздатність та дієздатність іноземців
- •23.3. Привілейоване положення окремих суб'єктів міжнародного цивільного процесу
- •Глава 24 Взаємна цивільно-процесуальна допомога
- •24,1. Загальне уявлення про взаємну цивільно-пооцесуальиу допомогу
- •24.2. Вручення судових та позаеуцовт документів особам, що знаходяться за кордоном
- •24,3. Виконання доручень іноземних судів у цивільних
- •Глава 25
- •25.1. Визначення понять «визнання» та «виконання» іноземних судових рішень
- •25.2. Процедура визнання та надання дозволу на виконання іноземного судового рішення
- •25.3. Визнання та виконання рішень іноземних судів за Мінською конвенцією 1333 р.
- •25.4. Визнання та виконання іноземного судового рішення за законодавством України
- •Глава 26
- •26.1, Поняття міжнародного комерційного арбітражу
- •28.2. Сучасні тенденції у сфері арбітражного розгляду справ
- •26.3. Загальна характеристика арбітражного розгляду справ
- •28.5. Компетенція арбітражного суду. Арбітражна угода
- •Глава 27
- •27.1. Формування складу арбітражного суду
- •27,2. Підготовка та здійснення арбітражного провадження
- •27.3. Винесення арбітражного рішення
- •Глава 28 Виконання арбітражних рішень
- •28,1. Судовий контроль у місці винесення арбітражного
- •28.2. Визнання та приведення по виконання іноземного арбітражного рішення
- •Глава 29
- •23.1. Загальна характеристика та сфера дії Закону від 24.02.1934р.
- •23.2. Склад арбітражного суду
- •29,3. Здійснення арбітражного розгляду справи
- •28.4. Припинення арбітражного розгляду справи
- •2В. 6. Визнання та виконання арбітражних рішень
23.2. Склад арбітражного суду
1. Хоча в преамбулі Закону відсутнє посилання на використання у процесі його підготовки Арбітражного регламенту ЮНСІТРАЛ, знайомство з Законом свідчить, що цей Регламент справив значний вплив на остаточну редакцію законодавчого тексту. Особливо цс стосується тієї частини Закону, яка регламентує питання, пов'язані з формуванням складу арбітражного суду.
Згідно з Законом сторони можуть на власний розсуд визначити кількість арбітрів, що будуть брати участь у розгляді спору. Проте, якщо сторони не визначили цієї кількості, призначається три арбітри. При цьому в Законі підкреслюється, що жодна особа не може бути позбавлена права виступати арбітром у справі через її громадянство, якщо тільки сторони не домовились про інше.
За загальним правилом, сформульованим у цьому Законі, сторони можуть за власним розсудом узгодити процедуру призначення арбітра чи арбітрів. Тільки в разі відсутності зазначеної згоди в дію вступає, така процедура: при арбітражі з трьома арбітрами кожна сторона призначає одного арбітра, і двоє призначених таким чином арбітри призначають третього арбітра. На жаль, у цьому випадку наш законодавець не до кінця сприйняв положення Арбітражного регламенту. Справа в тому, що у п. 1 ст. 7 цього Регламенту міститься чітка вказівка стосовно того, що цей третій арбітр
585
буде виступати у якості арбітра-головуючого арбітражного суду1. За відсутністю такої вказівки у нашому законі на практиці можуть виникати ^аиві спори.
Закон не використовує термінів «орган, що здійснює призначення арбітрів», «компетентний орган» або який-нсбудь інший. Проте він виходить з положення, за яким у нашій державі функції такого органу буде здійснювати лише одна посадова особа, а саме - Президент Торгово-промислової палати України. У зв'язку з цим він містить далі такі положення:
• якщо сторона не призначить арбітра протягом тридцяти днів після отримання прохання про це від другої сторони або якщо двоє арбітрів протягом тридцяти днів з моменту їх призначення не домовляться про призначення третього арбітра, а також
• при арбітражі з одноособовим арбітром сторони не домовляться про вибір арбітра,-
тоді, на прохання будь-якої сторони в спорі, відповідні призначення здійснюються Президентом Торгово-промислової палати
України.
Компетенція Президента зазначеної Палати, за Законом, розповсюджується також на випадки, коли під час призначення арбітра чи арбігрів;
• одна із сторін спору не дотримується узгодженої раніше процедури;
• сторони або два арбітри не можуть досягти згоди в межах такої процедури;
• третя особа, виключаючи установу, не виконує яку-небудь функцію, покладену на неї згідно з зазначеною процедурою.
У всіх цих випадках будь-яка сторона може просити Президента Торгово-промислової палати України вжити необхідних заходів, якщо тільки угода про процедуру призначення арбітрів не передбачає застосування інших засобів забезпечення вирішення відповідних питань.
Законом чітко окреслені межі повноважень Президента Торгово-промислової палати України в цій частині: при призначені арбітра Президент повинен зважати на будь-які вимоги, що ставляться до кваліфікації арбітра угодою сторін, і такі міркування, які можуть забезпечити призначення незалежного і неупередженого арбітра, а в разі призначення одноособового або третього арбітра
Див.: Международное частное право. (Действующие нормативные акты).- С. 542.
586
бере також до уваги бажаність призначення арбітром особи іншого громадянства, ніж громадянство, до якого належать сторони.
За Законом рішення Президента Торгово-промислової палати України з зазначених питань не підлягає оскарженню.
2. Наступна група питань, пов'язаних з формуванням складу арбітражного суду, стосується підстав та процедури відводу суддів.
Із зазначеного вище випливає, що повноваження арбітра (його мандат) виникає, згідно з Законом, з угоди сторін у спорі або з рішення Президента Торгово-промислової' палати України про призначення, у відповідних випадках, арбітром у справі. Що стосується втрати чинності мандата арбітра, то Законом передбачені такі правила.
У разі, коли арбітр юридичне або фактично виявляється неспроможним виконувати свої функції або невиправдано довго не виконує їх з Інших причин, його мандат втрачає чинність, якщо:
• арбітр бере самовідвід;
• сторони домовляються про припинення мандата;
• за рішенням, у випадку будь-яких розбіжностей між сторонами та/або арбітрами. Президента Торгово-промислової палати України (яке, знов-таки, не підлягає ніякому оскарженню).
Фактична неспроможність арбітра виконувати свої функції може бути наслідком різноманітних причин, таких, як: тривале відрядження, хвороба, відсутність необхідної у такому випадку кваліфікації тощо. Всі подібні причини, головним чином, оцінюються самим арбітром і слугують підставою для його самовідводу. Наскільки можна зрозуміти законодавця, самовідвід арбітра є безумовною підставою втрати чинності мандату арбітра, бо, і це природно, неможливо примусити будь-яку особу виконувати функції арбітражного судді проти її волі. Причому, арбітр, за загальним правилом, не зобов'язаний пояснювати мотиви свого рішення.
Усі інші підстави втрати мандатом судді чинності можна віднести до випадків юридичної неспроможності виконувати функцію арбітра у справі. Найбільш поширеною підставою для цього є за-янлення відводу. Закон розрізняє два види відводу: відвід судді (ст. 12) та відвід арбітражного суду (ст. 16).
Скоріш за все Закон виходить з презумпції, за якою арбітром у справі може бути призначеною лише повнолітня І повністю дієздатна фізична особа, оскільки спеціально відповідні вимоги до суддів У ньому не висунуті. Якщо вважати зазначені вимоги хоча і неявними, проте все ж існуючими, тоді, окрім них. арбітру, за Законом, може бути заявлено відвід ще з таких трьох причин:
587
• якщо існують обставини, що викликають обгрунтовані сумніви щодо неупередженості арбітра;
• у випадках обґрунтованих сумнівів щодо незалежності арбітра;
• якщо арбітр не маг кваліфікації, обумовленої угодою сторін.
У Законі немає роз'яснення понять «неупередженість», «незалежність» або «некааліфікованість» арбітра, тому можна припустити, що їх слід тлумачити так, як це робиться у міжнародному арбітражному процесі (див. гл. 27.1.6). З метою належного забезпечення права сторін на відвід Законом передбачається, що у разі звернення до будь-якої особи у зв'язку з її можливим призначенням як арбітра, пя особа повинна повідомити про будь-які обставини, які можуть викликати обгрунтовані сумніви щодо її неупередженості або незалежності. Більше того, з моменту призначення і протягом всього арбітражного розгляду арбітр повинен без уволікання повідомити сторони про такі обставини, якщо він не повідомив їх про ці обставини раніше.
Загальні правила Закону щодо підстав для відводу суддів розраховані на випадки відводу арбітра, призначеного іншою стороною, або третього арбітра, оскільки у ньому чітко зазначене наступне обмеження: сторона може заявити відвід арбітру, якого вона призначила або у призначенні якого вона брала участь, лише з причин, що опали їй відомі після його призначення.
3. У Законі міститься загальне правило, за яким сторони можуть на свій розсуд домовитися про процедуру відводу арбітра. За відсутності зазначеної домовленості встановлено таку процедуру заявления відводу.
Сторона, що має намір заявити відвід арбітру, протягом п'ятнадцяти днів після того, як їй стало відомо про сформування складу суду або про будь-які з підстав для відводу, повинна в письмовій формі повідомити арбітражний суд про мотиви відводу. Якщо арбітр, якому заявлено відвід, сам не відмовляється від посади або інша сторона не погоджується з відводом, питання про відвід вирішується самим арбітражним судом. На жаль, в Законі не зазначено, розглядає цей суд заявлений відвід у відсутності арбітра, 1 якому відвід заявлено, чи повним складом арбітрів.
Коли суд задовольнив заявлений відвід, процедура призначення складу суду починається спочатку. Якщо ж заяву про відвід не за-1 доволено, зацікавлена сторона може протягом тридцяти днів після отримання повідомлення про відповідне рішення просити Прези- ; дента Торгово-промислової палати України прийняти рішення проЯ
588
відвід, яке не підлягає оскарженню. 1 в цьому випадку Законом передбачено, що поки це прохання чекає на своє вирішення, арбітражний суд, включаючи арбітра, якому заявлено відвід, може продовжувати арбітражний розгляд та винести арбітражне рішення.
4. Відвід складу арбітражного суду як такого суттєво відрізняється від всіх попередніх випадків. Згідно зі ст. 16 Закону такий відвід можливо заявити лише на підставі відсутності у арбітражного суду компетенції на розгляд справи. В Законі цс позначено як відвід арбітражного суду «за некомпетентністю». Я особисто не вважаю подібне позначення вдалим. Справа в тому, що термін «некомпетентність» в українській мові може позначати як відсутність компетенції, так і відсутність належної кваліфікації. Проте аналіз відповідної частини тексту Закону свідчить, на мою думку, про те, що заявити відвід всьому складу суду за недостатньою кваліфікацією сторони права не мають, бо вони у той чи інший спосіб брали участь у його формуванні.
З цього випливає, що терміном «некомпетентність», за Законом, охоплюється дві самостійні підстави для заявления відводу всього складу арбітражного суду:
• відсутність або недійсність арбітражної угоди щодо предмета спору (відсутність компетенції);
• вихід суду в процесі розгляду справи за межі наданої компетенції (перевищення повноважень).
За буквальним текстом Закону, заява про відсутність у третейського суду повноважень на розгляд справи повинна бути зроблена не пізніше подання заперечень проти позову. При цьому, арбітражний суд сам розглядає таку заяву, бо він, згідно з Законом, може прийняти постанову про свою компетенцію, в тому числі стосовно будь-яких заперечень щодо наявності або дійсності арбітражної угоди. Законом роз'яснено далі, що з цією метою арбітражне застереження, що є частиною договору, повинно трактуватися як угода, що не залежить від інших умов договору (тобто, розглядатись як автономна угода). Винесення третейським судом рішення про недійсність договору не тягне за собою в силу закону недійсність арбітражного застереження.
Щодо другої з зазначених підстав відводу складу арбітражного суду в цілому Законом передбачається, що заява про те, що третейський суд перевищує межі своєї компетенції, повинна бути фоблена, як тільки питання, яке на думку сторони виходить за ці Межі, буде поставлено в ході арбітражного розгляду.
589
Певною особливістю цього різновиду відводу є й те, що Законом не передбачається можливість звернення зі скаргою до Президента Торгово-промислової палати України стосовно рішення, прийнятого судом за заявленим у такому випадку відводом.