1.3. Адміністративно-процесуальні норми і правовідносини (2год.)

1. Поняття, ознаки й особливості адміністративно-процесуальних норм.

2. Структура адміністративно-процесуальних норм.

3. Класифікація та видова характеристика адміністративно-процесуальних норм.

4. Реалізація адміністративно-процесуальних норм.

5. Поняття та види адміністративно-процесуальних правовідносин. Елементи адміністративно-процесуальних правовідносин.

1. Нормами адміністративного процесуального права є встановлені чи санкціоновані державою загальнообов'язкові правила, що врегульовують порядок розгляду адміністративних індивідуально-конкретних справ і визначаються системою процесуальних дій, виконуваних суб'єктами адміністративних процесуальних правовідносин та системою їх процесуальних прав й обов’язків, реалізація яких забезпечується визначеними законодавством адміністративними процесуальними засобами (гарантіями).

Ознаки адміністративно-процесуальних норм:

1) загальнообов'язкове правило, дія якого поширюється на всіх учасників регульованих нею суспільних відносин; 2) втілює веління державно-владного характеру;

3) юридична сила надається їй державою;

4) способом її творення є безпосереднє установлення або санкціонування;

5) завжди має формально-визначений характер (закріплюєтеся в офіційних джерелах);

6) належне її функціонування забезпечується державним примусом;

7) спрямування на забезпечення ефективної реалізації норм матеріальних юридичних галузей (адміністративного права, екологічного права, земельного права тощо);

8) відрізняються від норм інших галузей права тим, що предметом їх регулювання є суспільні відносини щодо реалізації та захисту прав і законних інтересів фізичних чи юридичних осіб, а також держави в публічній сфері тощо.

Особливості адміністративно-процесуальних норм:

1. Полігалузевий характер організуючого впливу адміністративно-процесуальних норм. Адміністративно-процесуальні норми встановлюють порядок реалізації норм цілої низки матеріальних галузей - адміністративного права, екологічного права, земельного права тощо.

2. Похідний характер норм адміністративно-процесуального права.

3. Обслуговуючий характер норм адміністративно-процесуального права, забезпечують чітку регламентацію порядку реалізації кореспондуючих матеріальних норм.

4. Наявність особливого предмета регулювання. Адміністративно-процесуальні норми регламентують чітко визначену сферу соціальних відносин - публічно-управлінських, організуючий суспільних відносин з приводу реалізації встановленого адміністративно-процесуальним законодавством порядку вирішення адміністративних справ.

5. Розгалужена система джерел адміністративно-процесуального права, в яких містяться норми цієї галузі.

6. Спрямованість на реалізацію «позитивних» (не юрисдикційних) матеріальних правовідносин, що складаються у ході виконавчо-розпорядчої діяльності органів публічної влади.

7. Широке коло суб'єктів застосування адміністративно-процесуальних норм (застосовуються практично всіма органами, наділеними публічно-владними повноваженнями у тому числі адміністративними судами). Така особливість пояснюється багатоаспектністю діяльності публічної адміністрації та надзвичайною різноманітністю її процесуальних форм.

8. Неможливість повного втілення в життя матеріальної норми окремою процесуальною нормою. Процесуальна норма реалізує лише якусь частину матеріальної норми (аспект), а повністю реалізація матеріальної норми здійснюється сукупністю процесуальних норм, задіяних одночасно або в певний послідовності.

2. Адміністративно-процесуальна норма як юридичне правило поведінки завжди передбачає, що існують умови для її застосування, ті суспільні відносини, на які вона покликана впливати і які, у свою чергу, породжують конкретні правові правовідносини між суб'єктами адміністративного процесу. Адміністративно-процесуальна норма визначає також права і обов'язки учасників адміністративно-процесуальної діяльності, передбачає наслідки, які настають у результаті невиконання або неналежного виконання приписів норми. Такою складністю і багатофункціональністю пояснюється наявність у норм адміністративного процесуального права певної структури.

Структура адміністративно-процесуальної норми - це її внутрішня будова, визначений порядок взаємозв'язку, взаємообумовленості і взаємозалежності складових частин норми.

Структура адміністративно-процесуальної норми, як правило, традиційна і складається з трьох компонентів: гіпотези, диспозиції і санкції. Разом з тим, норми адміністративного процесуального права можуть містити разом із санкцією і заохочення.

Гіпотеза вказує на фактичні умови, за наявності або відсутності яких адміністративно-процесуальна норма вступає в дію. Вона може бути відносно визначеною, тобто містити елементи адміністративного розсуду (містити вказівки на можливість її застосування за розсудом правозастосовника). Такі гіпотези, як правило, містять формулювання: може бути, у разі необхідності, за доцільністю, у певних випадках тощо (військовозобов'язаний, який без поважних причин не з'явився за викликом військкомату, може бути притягнутий до адміністративної відповідальності, у необхідних випадках працівник міліції може перевірити документи, організувати медичний огляд водіїв транспортних засобів; батьки неповнолітніх правопорушників, які без поважних причин не з'явилися за викликом у міліцію, можуть бути піддані примусовому приводу). Гіпотези бувають також абсолютно визначені, які чітко окреслюють сферу застосування адміністративно-процесуальної норми. Адміністративно-процесуальна норма вступає в дію в єдино можливому випадку, прямо зазначеному в гіпотезі (напр. ст.7 Закону України «Про звернення громадян» проголошує: якщо питання, порушені в зверненні, не належать до повноважень суб'єкта, воно пересилається ним за належністю відповідному органу чи посадовій особі.

За кількістю відображених умов дії адміністративно-процесуальної норми гіпотези поділяються на прості та складні.

У простій гіпотезі зазначено тільки одну умову реалізації норми адміністративного процесуального права, напр. ч.І Ст.23 Закону України «Про виконавче провадження» містить положення про те, що державний виконавець відмовляє у прийнятті до провадження виконавчого документа строк пред'явлення для примусового виконання якого минув.

Складні гіпотези містять одразу кілька обставин, які передбачають заподіяння адміністративно-процесуальної норми. Серед них виділяють альтернативні та комплексні гіпотези.

В альтернативній гіпотезі кожна окрема обставина з кількох наявних є достатньою для вступу норми в дію.

Комплексна гіпотеза передбачає кілька умов, одночасне настання яких призводить до виникнення відповідних адміністративно-процесуальних правовідносин. Кожна з цих умов, взята окремо, є недостатньою для активізації адміністративно-процесуальної норми.

Диспозиція адміністративно-процесуальної норми - це саме правило поведінки, яке сформульовано у вигляді приписів, заборон, дозволів (16-річному громадянину необхідно здійснити низку дій, щоб одержати паспорт; призовник зобов'язаний особисто з'явитися до військкомату).

В залежності від ступеня конкретизації закріплюваного правила поведінки, диспозиції норм адміністративно-процесуального права класифікують як: визначені (прямі), альтернативні та бланкетні.

Визначена диспозиція містить вказівку на єдино можливий у даному випадку варіант поведінки.

Альтернативна (відносно-визначена) диспозиція - закріплює кілька варіантів і можливої поведінки (учасник правовідносин має можливість вибору одного, кількох або, навіть; усіх цих варіантів одразу, за умови не виходу за рамки, окреслені адміністративно-процесуальною нормою).

Бланкетна (відсилочна або відкрита) диспозиція містить найзагальнішу характеристику неконкретизованого правила поведінки. Роз’яснення щодо необхідного порядку дій слід шукати в інших нормах цього акту або інших нормативних актах, до яких вона відсилає. Завдання відшукання необхідної норми покладається безпосередньо на суб'єкта правозастосовної діяльності.

Санкція адміністративно-процесуальної норми вказує на несприятливі наслідки, що виникають у разі порушення її диспозиції. Слід зазначити, що лише незначна кількість - адміністративно-процесуальних норм характеризуються наявністю «власної» санкції. У цьому немає об'єктивної потреби, адже їх реалізація - гарантована загальноприйнятими заходами примусу, такими як: відміна акта правозастосування, дисциплінарна відповідальність посадової особи, тощо. Окрему санкцію норма адміністративного-процесуального права має лише тоді, коли нормотворець вважає за необхідне підкреслити особливу важливість закріпленого в ній правила поведінки для всебічного, неупередженого, об'єктивного, оперативного розгляду адміністративної справи, напр., санкція ст.260 КупАП містить такий перелік заходів адміністративного примусу: адміністративне затримання, особистий огляд, огляд речей, вилучення речей і документів.

За І ступенем визначеності заходів процесуального примусу санкції адміністративно-процесуальних норм поділяються на абсолютно визначені, відносно визначені та альтернативні.

Абсолютно визначена санкція чітко та однозначно фіксує захід негативного впливу на недобросовісного учасника адміністративно-процесуальних правовідносин.

Відносно визначена санкція, закріплюючи конкретний захід процесуального примусу, одночасно встановлює межі його застосування.

Альтернативна санкція містить перелік заходів реагування за порушення правил адміністративного процесу. Конкретний захід (заходи) обирає суб'єкт правозастосовної діяльності. Деякі санкції адміністративно-процесуальних норм можуть поєднувати ознаки відносної визначеності та альтернативності.

3. У зв'язку з тим, що адміністративно-процесуальні норми різняться за своєю регулюючою спрямованістю, своїм юридичним змістом, їх класифікують за видами.

Види адміністративно-процесуальних норм: