6

Тема: Дошкільне дитинство

1. Проблема розвитку в дитячій психології

2. Загальна характеристика віку

3. Розвиваюча робота з дітьми перед дошкільного віку (2-3 роки)

4. Розвиваюча робота з дітьми молодшого і середнього дошкільного віку (3-5 років)

5. Розвиваюча робота з дітьми старшого шкільного віку

1. Загальна характеристика віку

У вітчизняній психології дошкільним дитинством прийнято вважати період від 3 до 7 років (Дубровіна І.В.), або ж вік від 2 до 6 років ( Крайг, А.Реан). Йому передують періоди немовляти та раннього дитинства.

Однією з найбільш актуальних та найбільш складних проблем в багатьох сферах наукового життя  філософії, соціології, біології, педагогіці є проблема розвитку. Для психологічної науки ця проблема є центральною. Накопичені наукою знання щодо характеристик різних рівнів розвитку, закономірностей його прояву на різних етапах дитинства не лише дозволяють краще зрозуміти проблеми розвитку людини, але й визначають нові вектори пошуку, визначаючи актуальні проблеми розвитку дитинства. В своїх дослідженнях сучасні вчені (А.Асмолов, Ш.Дубровіна, В.Ззінченко, А.Реан, Д.Фельдштейн, та ін. ) опираються на концептуальні положення та наукові матеріали наукової школи Виготського  Леонтьєва  Ельконіна.

На основі цих напрацювань В.Зінченко виокремив деякі найважливіші принципи, що характеризують процеси психічного розвитку дитини і які на сьогоднішній день є керівними при розробці основ і проектування системи навчання, виховання дітей, а також для організації досліджень дитинства.

Принципи психічного розвитку (В.Зінченко):

1. творчий характер розвитку, який проявляється у породженні дитиною знаків, смислів, коли дитина вже з у віці немовляти виступає як суб’єкт культури;

2. провідна роль соціокультурного контексту розвитку, яка по-різному проявляється в різні періоди (для прикладу: в шкільному віці найбільшою мірою впливає на процеси формування образу світу, стилю поведінки і діяльності);

3. особлива значущість сенситивних періодів розвитку (різних для різних вікових груп), тобто періодів, найбільш чутливих до усвідомлення, засвоєння та реалізації норм, форм, умов людської життєдіяльності (мови, способів спілкування та ін.);

4. спільна діяльність дорослих і дітей як рушійна сила розвитку дитини, передача дітям дорослими досягнень історичного розвитку дитини;

5. наявність провідної діяльності в кожному віковому періоді і закони її зміни як основа спадкоємності періодів психічного розвитку дитини;

6. визначення зони найближчого розвитку підростаючої особистості;

7. ампліфікація (розширення) дитячого розвитку як умова вільного пошуку і знаходження дитиною себе в матеріалі, тій чи іншій формі діяльності і спілкування;

8. непересічна цінність для формування повноцінної особистості всіх етапів дитячого розвитку;

9. принцип єдності афекту та інтелекту  становлення свідомості в результаті спільної діяльності афективної та особистісної складових;

10. опосередкована роль знаково-символічних структур в утворенні зв’язків між предметами та діями;

11. інтеріоризація та екстеріоризація як механізми розвитку;

12. нерівномірність (гетерохронність) розвитку, який необхідно враховувати поруч із аналізом компонентів розвитку та його загальних характеристик.

Наведені положення пропонують своєрідну «програмну сітку», виокремлюючи найважливіші досягнення у вивченні розвитку дитини і дозволяють намітити основні напрямки розробки освітніх програм.