10

МIНIСТЕРСТВО ОСВIТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ

ДОНЕЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УПРАВЛІННЯ

Кафедра соціології управління

До захисту допустити

Керівник роботи_____

___________________

^підпис

___________________

^дата

^{КУРСОВА РОБОТА}

^{на тему:}

«ПРОГРАМА СОЦІОЛОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ РІВЕНЬ СОЦІОКУЛЬТУРНОГО ЖИТТЯ В УКРАЇНІ»

Керівник: к. соц. н., доц.

Єрєскова Т. В.

Донецьк – 2011

ЗМІСТ

1. МЕТОДОЛОГІЧНИЙ РОЗДІЛ 2

1.1. ОБҐРУНТУВАННЯ ПРОБЛЕМИ ДОСЛІДЖЕННЯ 2

1.3. МЕТА І ЗАВДАННЯ ДОСЛІДЖЕННЯ 8

8

1.4. ЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ ОСНОВНИХ ПОНЯТЬ 9

1.5. ГІПОТЕЗА ДОСЛІДЖЕННЯ 12

2. ПРОЦЕДУРНИЙ РОЗДІЛ 13

2.1. ВИБІР ТА ОБҐРУНТУВАННЯ МЕТОДІВ ЗБОРУ ІНФОРМАЦІЇ 13

2.2. ОБҐРУНТУВАННЯ ТА ВИЗНАЧЕННЯ ВИБІРКОВОЇ СУКУПНОСТІ 14

2.3. ЛОГІЧНА СТРУКТУРА АНКЕТИ 16

2.4. РОБОЧИЙ ПЛАН ДОСЛІДЖЕННЯ 17

1. Методологічний розділ

1.1. Обґрунтування проблеми дослідження

Актуальність проблеми.

Соціокультура - складне багатопланове поняття. Її можна розглядати в широкому і у вузькому значенні. У широкому значенні - це проникнення культури в економіку, в політику та соціальну сферу. У вузькому значенні - це синтез соціальних стосунків і культури, прояв соціальної суті культури. Соціокультура виступає як системна якість, що включає духовні цінності, стійкі традиції, соціальний досвід, правила і норми поведінки. У соціокультурі відбита міра володіння культурним багатством суспільства і застосування його в соціальній діяльності окремого індивіда, конкретної соціально-професійної групи і суспільства в цілому. Отже, соціокультура - це не лише стан культури, але і процес діяльності, через який реалізуються соціальні сили суб'єктів. Завдяки культурі і через культуру відбувається зняття соціального в економічному, політичному, ідеологічному і т. д. [http://maa13.livejournal.com/38926.htm].

Оригінальну теорію людської історії як послідовної зміни соціокультур, або цивілізацій, запропонував П.А. Сорокін.

Соціокультурою Сорокін називає той суперорганічний світ, той новий всесвіт, створений людиною. Соціокультура включає наступні складові частини:

- нескінченно багату ідеологічну сукупність сенсів, об'єднаних в системи мови, науки, релігії, філософії, права, етики, літератури, живопису, скульптури, архітектури, музики, економічних, політичних, соціальних теорій і так далі;

- матеріальну культуру, що представляє предметне втілення цих сенсів і охоплює все, починаючи з простих засобів праці і кінчаючи складним устаткуванням;

- усі дії, церемонії, ритуали, вчинки, в яких індивідами і їх групами використовується той або інший набір сенсів.

Соціокультура має свою ментальність, власну філософію і світогляд, власну релігію і зразок "святості", власні представлення правового і неналежного, власні форми витонченої словесності і мистецтва, свої устої, закони, кодекс поведінки, свої домінуючі форми соціальних стосунків, власну економічну і політичну організацію і, нарешті, власний тип особи з властивим тільки йому менталітетом і поведінкою.

Основою і фундаментом всякої соціокультури є, по Сорокіну, цінності, що визначають її центральний принцип. Поняття цінності Сорокін роз'яснює на прикладі культури Заходу середніх віків. Головним принципом або головною цінністю цієї культури був Бог. Усі важливі її розділи виражали цю фундаментальну цінність. Архітектура і скульптура були біблією в камені, живопис, музика, література були наскрізь пронизані релігією. Наука була лише її прислужником. Навіть сім'я була тільки священним релігійним союзом. Організація економіки контролювалася релігією. Пануючі устої і звичаї, спосіб життя і мислення виходили зі своєї єдності з Богом, а чуттєвий світ розглядався тільки як тимчасовий притулок людини на шляху до вічної обителі Бога.

Будь-яке суспільство характеризується властивою йому системою цінностей. Вона є основним регулятором людської діяльності, від неї залежать думка, творчість і вірування індивідів кожного суспільства. Сорокін вважає, що, досліджуючи культурні якості (значення, норми, цінності), що приховані у свідомості індивідів і виявляються в їх діяльності (у культурних зразках), можна виявити тривалі періоди людської історії, що спираються на одні і ті ж цінності, тобто різні культури. Кожна з цих культур неповторювана, вона народжується, досягає розквіту і потім помирає. На зміну їй приходить інша культура, що спирається на нову систему цінностей і створює свій, особливий світ людського існування. Культура, як специфічний тип історичної цілісності, має в основі декілька головних посилок: уявлення про природу реальності, про природу основних потреб людини, про міру і методи їх задоволення. Послідовність унікальних культур і є історичним процессом [http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/History/Ivin/_03.php].

Розвиток української культури постійно відбувається в умовах несамостійності її соціального і державного положення, яке стримує її просування і призводить не лише до неповноти її структури, але і до накопичення не реалізованої культурної напруженості.

В той же час, з кінця XIX - початку XX ст., українська культура потрапляє в поле світових могутніх течій модернізаційних процесів, які тривають і досі і які істотно трансформують її зміст, а в 20-х роках зумовили її сплеск світового значення, особливо у сфері мистецтва, який називають "зоряним часом української культури".

Виходячи з цього, сучасний стан української культури може бути зрозумілим з урахуванням специфіки модернізаційного процесу в Україні в цілому на тлі світових культурно-трансформаційних змін.

Основою теорії і практики трансформаційно культурних перетворень є теорія модернізації. Практика ж модернізаційних змін зв'язується з просвітницьким відходом від традиційного суспільства, індустріалізацією. Подальший соціальний розвиток пов'язаний з переоцінкою цінностей модернізму на початку XX ст. і формуванням постмодернистичних тенденцій, які одні автори вважають спадковими модернізму, а інші їх запереченням.

Ці процеси відображаються в новій соціокультурній реальності, яка складається сьогодні в Україні.

Відповідно до українських умов такими особливостями трансформації є в першу чергу незавершеність одних модернізаційних процесів і накладення на них інших, різних за своєю природою, що породжує ефект їх суперечливого існування, а іноді і симбіозу. Так, процеси незавершеної дореволюційної модернізації змінюються радянською соціалістичною модернізацією, інший за змістом, характером і соціальною спрямованістю, яка теж не досягла своєї мети і була перервана особливим періодом перебудови як проміжної експериментальної форми, в якій деякі елементи культури капіталістичного суспільства використовувалися для оновлення соціалістичних цінностей.

Сучасний перехідний період трансформації українського суспільства і його культури характеризується "різноголоссям" досить стійких утворень соціалістичної культури, відтворенням коренів етнічної культури, кристалізацією нового рівня національно-культурної самосвідомості, сучасними явищами модернізаційної культури західного стилю, освоєнням глобалізаційного культурного простору, стрімким нарощуванням русифікації, яке оперативно відповідає новим модернізаційним потребам, тому що часто задовольняє їх творами більшого накладу, а іноді і якості, чим українські. Як вважає И. Дзюба, "маємо концентрований зовнішній тиск заради забезпечення наслідків русифікації і їх поглиблення". Нові глобалізаційні виклики значною мірою спотворюють, не на користь українській національній культурі, світовий культурний простір, співвідносивши з постмодерністськими тенденціями, які проявляються в інформатизації, нових напрямах розвитку мистецтва, принципах культурної творчості, нової наукової методології, поліфонії культур, в межах тривалого історичного часу [http://www.jenessi.net/kultura/578-formirovanie-novojj-sociokulturnojj.html].