2.5. Комунікативний шум

Поняття «комунікативного шуму» вперше використали для опису процесів в інформаційних системах К.Е. Шеннон і В. Вівер.

Комунікативний шум – це порушення і/або деформації повідомлення, які утруднюють процес передавання або сприйняття інформації.

Внаслідок впливу шуму на перебіг комунікації отримана інформація може суттєво відрізнятися від тієї, котру надіслав адресант, або її отримання взагалі унеможливиться. Шум може виникати на всіх етапах (у межах усіх складових) процесу комунікації. З урахуванням критеріїв фізичного, психічного й інтелектуального сприйняття дослідники виділяють три типи шуму:

Таблиця 2.4.1 Різновиди комунікативного шуму

Різновид шуму	Джерело шуму
фізичний шум (зовнішній, механічний)	шум мотора автомобіля, вентилятора, кулера; невиразна або занадто тиха вимова адресанта; головний біль; заповнене цигарковим димом приміщення; невиразний почерк адресанта; погана дикція; переповнене людьми приміщення; нечіткість друкованого тексту та плями на ньому тощо;
психічний шум	різні форми психічних порушень та деформацій, зумовлених ставленням до адресанта або адресата: негативні (упередження, стурбованість, неприхильність, ворожість), позитивні (приязнь, закоханість), цілковито позитивні (відсутність критичного сприйняття, схиляння перед авторитетом, навіть обожнення); гіперкритична оцінка іншої особи, почуття зверхності або, навпаки, комплекс меншовартості; неуважність слухача, заглибленого у власні думки, його інтелектуальна обмеженість, брак спостережливості, невміння відбору важливої інформації тощо;
семантичний шум	виникає внаслідок спілкування різними мовами, використання учасниками відомої лише обмеженому колу фахівців спеціальної термінології; з’являється у випадку наявності довгого комунікативного ланцюжка, коли «по дорозі» до кінцевого адресата з’являються неточності в передаванні інформації, трансформації, додавання тощо.

Особливим випадком впливу комунікативного шуму на спілкування є ентропія (грец. «зміна, перетворення») − спрощення частини інформації на шляху від мовця до слухача, яке може бути незначним, стосуватись другорядних деталей або зачіпає саму сутність повідомлення, унеможливлюючи процес комунікації загалом.

Негентропія – це ситуація, коли приймач отримав неповне чи спотворене повідомлення завдяки здатності розпізнати деформовану інформацію.

Один із способів подолання комунікативного шуму – використання надлишкової інформації шляхом багаторазового повторення одного й того самого сигналу (повідомлення) або ж дублювання  інформації з використанням інших каналів зв’язку.   

2.6. Документ у системі соціальних комунікацій

Будь-яка сфера людської діяльності так чи інакше, пов’язана з інформацією, що міститься в документі.

Документ – це єдність інформації (повідомлення) та речовинного (субстанціонального) носія.  З погляду теорії комунікації, документ є особливою формою каналу передавання соціальної інформації, а також розглядається як повідомлення, джерело інформації, її передавач чи сховище. 

Головною складовою частиною документа є інформація, тобто різноманітні дані, відомості, повідомлення, знання про навколишній світ, призначені для передавання в процесі комунікації. Сьогодні в Україні і світі накопичені величезні масиви інформації, зосередженої в різноманітних базах і банках даних, на дискетах і дисках, жорстких і переносних носіях тощо. Ця інформація застосовується скрізь – у бібліотеках, інформаційних центрах, музеях, архівах, освітніх установах й інших організаціях.

 База даних – це набір даних, достатній для досягнення визначеної мети й представлений на машинозчитувальному носієві у вигляді, що дозволяє здійснювати автоматизовану переробку вміщеної інформації.

Банк даних – це автоматизована інформаційна система, що складається з однієї або кількох баз даних і системи зберігання, обробки й пошуку інформації.

Інформація, зафіксована за допомогою документа, має певні особливості.

Найважливіші ознаки документної інформації: 

• документ є носієм соціальної інформації, створеної людиною для використання в суспільстві;

• документ передбачає наявність смислової інформації, що є результатом інтелектуальної діяльності людини. Наявність змісту (сенсу) – одна з головних диференційних ознак документа. Інформація, позбавлена смислу, документом бути не може;

• інформація передається дискретно, тобто у вигляді окремих повідомлень. Повідомлення, зафіксоване на якому-небудь матеріальному носієві (папірусі, папері, фотоплівці), стає документом. Для документа характерна завершеність повідомлення. Незавершене, фрагментарне повідомлення не може бути повноцінним документом. Виняток хіба що становлять  незавершені літературні твори, ескізи, начерки, чернетки, що репрезентують творчий процес їхнього автора (письменника, науковця, художника);

• як будь-який об’єкт, що має знакову природу, повідомлення є закодованою інформацією. Значення або зміст закодованого тексту можна зрозуміти, лише знаючи знакову систему кодування й декодування інформації. Фіксоване повідомлення має знакову форму тому, що тільки в такому вигляді можна передати в повідомленні знання, емоції, волевиявлення автора (адресанта), надаючи адресату (реципієнтові) можливість декодувати й опановувати відповідні знання. Знаковість – обов’язкова властивість будь-якого документного повідомлення;

• документ – це інформація, зафіксована на матеріальному носієві способом, створеним людиною, – за допомогою письма, графіки, фотографії, звукозапису тощо;

• документ має субстанційність (речовинність). Для документа важлива стабільна матеріальна форма.

Сама по собі інформація не виступає достатньою ознакою документа. Ще одна необхідна й обов’язкова умова існування документа є його матеріальна складова.

Матеріальна складова документа – це речовинна (фізична) сутність, форма документа, що забезпечує його здатність зберігати й передавати інформацію в просторі й часі.

Матеріальну складову документа визначає носій інформації (матеріальний носій) – матеріальний об’єкт, спеціально створений людиною й призначений для запису, зберігання й передавання інформації. Існування документа поза матеріальним носієм неможливе.

Функція матеріальних носіїв зумовила їхню особливу матеріальну конструкцію (форму), представлену переважно у вигляді книг, журналів, буклетів, магнітних дискет, оптичних дисків тощо. Існували також історичні форми документів у вигляді глиняних табличок, папірусних і пергаментних згортків і под. Та чи інша конструкція дає можливість документам бути зручними для їх переміщення, зберігання й використання (читання, перегляд, слухання) в соціальних комунікаціях. Однак спеціальна форма об’єкта також не може служити єдиним критерієм для того, щоб уважати його документом (чистий аркуш паперу, дискета чи фотоплівка). Сприйняття предмета як документа можливе лише при наявності зафіксованого на ньому повідомлення, тексту.

Отже, матеріальний об’єкт стає документом тільки у випадку єдності матеріального носія і зафіксованої на ньому інформації. Двоєдина природа документа (бути і повідомленням, і каналом) – головна особливість його як елемента інформаційно-комунікаційної системи.

Класифікацію документів здійснюють відповідно до їхньої комунікативної природи: за інформаційною складовою, за матеріальним носієм, за обставинами їх функціонування у зовнішньому середовищі.

Функції документів – це роль документів у суспільстві. Усі документи виконують сутнісні й прикладні функції. Сутнісні функції – це ті характеристики, що органічно притаманні документам, зумовлені їхньою природою. Прикладні функції – це результат пристосування документа до практичних потреб людини і суспільства.

Таблиця 2.6.1 Комунікативні властивості документів

Сфера реалізації функцій	Типи і види функцій
	сутнісні	прикладні
Суспільне життя (соціальний простір)	Соціальне  призначення Соціально-тимчасова, або мнемічна − фіксування й збереження в часі духовних творчих досягнень членів суспільства;  Соціально-просторова − поширення в соціальному просторі актуальних смислів (знань, емоцій, стимулів); Ціннісно-орієнтаційна − документ виникає  тоді, коли є потреба вплинути на ціннісні орієнтації адресатів та їхню поведінку.	Соціальний  прагматизм Освітня (педагогічна, просвітницька, виховна) − поширення знань, етичних норм, ідеалів, переконань, що забезпечують соціалізацію особистості; Ідеологічна (агітаційно-пропагандистська) − сугестивна популяризація певних  політичних, релігійних, субкультурних доктрин (учень); Допоміжна − сприяння розвитку спеціальних комунікацій, що обслуговують професійні потреби соціальних інститутів;   Адміністративна − управління ґрунтується на документних потоках як інструментах та способах впливу Художньо-естетична − формування, втілення й розвиток мистецьких практик Товарна − документи є продуктом праці, мають ринкову вартість і можуть функціонувати як товар. Рідкісні книги, стародавні рукописи, твори живопису, графіки, скульптури тощо можуть стати предметом вкладення капіталу й перетворитися на скарби; Меморіальна − окремі документи набувають особливої соціальної цінності, аж до музейних експонатів, якщо вони безпосередньо пов’язані з тією або іншою історичною особою, тією або іншою подією (мають автографи, позначки на полях, екслібриси, легенди, що стосуються їх і т.д.). Такі документи стають культурними пам’ятниками;
Особистий світ (індивідуально-психічний простір)	Споживчі вимоги Змістовність − документ повинен бути осмисленим, тобто слугувати джерелом знань, емоцій, стимулів; безглуздий набір знаків не може вважатися документом;  Зрозумілість − зміст документа повинен бути зрозумілим у результаті декодування;  Речовинність – документ не повідомлення повинне мати стабільну, відчутну форму.	Реальне використання Пізнавальна функція − документ є засобом передачі знань,   результатом пізнання; функція відіграє ключову роль в освіті й самоосвіті; Гедоністична функція (культурно-дозвільна) − властива художнім документам як джерелу естетичної насолоди, позитивних емоцій;. Представницька функція −  документні ресурси  свідчать про освіченість, культуру суб’єкта; Функція особистих реліквій (особисто-архівна) −  виконують документи, які можуть досвідчувати біографію комуніканта (комунікантів); Функція самовираження автора − створення документа стає актом творчого вираження особистих талантів, здібностей, переконань, знань, емоцій; Інструментальна функція − створення документів за професійним обов’язком, заради слави, заробітку або з інших прагматичних розрахунків.

Усі функції і властивості документів зумовлені їхньою соціально-комунікаційно-інформаційною природою.