2.3. Особливості комунікаційних каналів

Наявність зв’язку – необхідна умова комунікативної діяльності незалежно від її форми та типу. Шляхи і засоби створення,  поширення та сприйняття інформації від адресанта до адресата надають канали комунікації.

Розвиток людства від первісних общин до інформаційного суспільства – це поява і розвиток природніх комунікативних каналів, а також невпинне збільшення штучних соціальних «мостів».

Природні комунікативні канали – це канали, що використовують вроджені, притаманні людині від природи засоби передачі смислових повідомлень у фізичному просторі. Таких каналів два: невербальний і вербальний.

• невербальний (несловесний) канал − найдавніший із комунікативних каналів, що виник у ході біологічної еволюції задовго до появи людини. Він є спадщиною біокомунікації, властивої вищим тваринам. Зміст зоокомунікації − демонстрація емоційних станів (гнів, біль, страх тощо). Тварини використовують звукові сигнали, пози, рухи, що нагадують жести. Невербальний канал активно використовується в процесі комунікації між людьми дотепер.

• вербальний (словесний) канал доступний тільки людині, котра має мовленнєві здібності,  здатна користуватися природною мовою. Формування мовних здібностей  (відповідно −  вербального комунікативного каналу) відбувалося в процесі антропогенезу.

За класифікацією Ф. Бацевича, у соціальних комунікативних процесах використовують низку природних каналів: вокальний, візуальний, тактильний, нюховий і смаковий.

Таблиця 2.3.1 Канали комунікації та їхні головні характеристики

Канал	Переваги каналу	Обмеження каналу
Вокальний (слуховий, звуковий) − провідний канал комунікації; домінуючий у процесах міжособистісного спілкування	усе, що потрібно для комунікації, завжди з людиною; немає потреби у додаткових засобах; при говорінні не витрачається жоден фізичний матеріал, тобто це економний засіб спілкування; усна комунікація дає змогу транслювати великі масиви інформації від покоління до покоління (міфи, вірування, легенди тощо); природний характер спілкування;	інформацію неможливо передати на великі відстані без спеціальних технічних засобів; усне передавання є нечітким: інформація може бути перекручена посередником передавання (ефект «зіпсутого телефону»); неможливе селективне (вибіркове) передавання інформації до однієї людини: звернення мовця до когось персонально в аудиторії почують усі присутні в ній; шепотіння є дієвим лише на невеликій відстані між учасниками спілкування; усна комунікація доступна лише одному мовцеві (одночасне говоріння кількох мовців неефективне); нетривалість у часі (в окремих випадках це можна розцінювати як позитивне явище);
Візуальний (зоровий) − цим каналом людина отримує переважну більшість інформації від оточення; у комунікативних структурах, які використовують його (наприклад, телебачення, прапорцева сигналізація, сигналізація за допомогою диму тощо), велике значення має писемність	Писемність не прив’язана до однієї координати часу і простору; текст може транслюватися в просторі й часі без обмежень; писемність забезпечує точність передавання інформації.	необхідність спеціального навчання; потреба у спеціальних засобах письма;
Тактильний	засоби цього каналу (людська ласка, відчуття від фізичного контакту) важливі в повсякденному житті; основний для людей з вадами зору та мовлення (сліпих і сліпоглухих); застосування: шрифт Брайля, спеціальні знаки на грошових купюрах тощо;	обмежений канал передавання інформації для повносправних людей;
Нюховий	має важливе значення в деяких культурах та субкультурах (наприклад, використання парфумів у спілкуванні людей протилежної статі в європейській культурі,  використання рослин із сильним запахом для дезорієнтації ворогів у деяких племенах південноамериканських індіанців тощо); вагоме значення мав у минулому для виживання людей в агресивному природному оточенні; залишається суттєвим у зоокомунікації;	оскільки запахи є нестійкими, недеталізованими, за їх допомогою неможливо створювати тривкі повідомлення;
Смаковий	засоби цього каналу мають: а) семантику (національні страви відіграють певну роль у міжкультурних контактах), б) прагматику (значною є роль різного типу церемоній, пов’язаних із вживанням страв, у культурах Південно-Східної Азії) в) синтактику (наприклад, компот не споживають раніше від борщу).	розгорнута комунікація на основі смакового каналу в принципі неможлива.

На базі природніх комунікативних каналів (невербального й вербального) сформувався канал усної комунікації.

Штучні комунікативні канали – це канали, що виникли через обмеженість природних можливостей людини (коли комуніканти позбавлені безпосереднього контакту, не можуть ні бачити, ні чути один одного, а проте існує суспільно важлива інформація, що потребує поширення в соціальному часі і просторі).

Найдавнішими штучними каналами комунікації вважають:

• канал іконічних повідомлень (графічні зображення на кістці, камені, дереві та живописні зображення (одноколірні або багатоколірні на стінах печер));

• канал символьних повідомлень (амулети, прикраси, талісмани, статуетки, наділені таємним магічним значенням, тощо).

На базі штучних комунікативних каналів (іконічного й вербального) сформувався канал документної комунікації.

Первісні канали дали поштовх для появи нових:

• художніх комунікативних каналів (музика і танець (похідні невербального каналу); поезія і риторика (похідні вербального каналу); театр (синтетичний вид мистецтва, об’єднує вербальні і невербальні засоби); графіка і живопис (похідні іконічного каналу); скульптура і архітектура (похідні каналу символьних повідомлень);

• технічних комунікативних каналів (поліграфія, звукозапис, телеграф, фотографія, телефон, радіо, кіно, телебачення, фототелеграф, електронна пошта, інтернет, електронні системи зв’язку). 

Схематично еволюцію комунікативних каналів подано на рис. 2.3.1:

 

 

Рис. 2.3.1. Еволюція комунікаційних каналів 

Комунікативні канали розвивалися внаслідок дії двох глобальних факторів – соціально-культурного і техніко-економічного. Залежно від використання тих чи інших каналів соціально-інформаційної взаємодії розрізняють три різновиди соціальних комунікацій:

усна комунікація – використовує природні вербальні і невербальні канали; її соціальні ефекти можуть бути збільшені завдяки використанню художніх каналів (музика, танець, поезія, риторика); до цього ж комунікативного різновиду відносять мандрівки з пізнавальною метою (експедиції, туризм);

документна комунікація – використовує штучно створені документи, первісно іконічні та символьні, згодом – писемність, друк і різноманітні технічні засоби для передавання інформації в соціальному часі і просторі;

електронна комунікація – базується на космічному радіозв’язку, мікроелектронній та комп’ютерній техніці, оптичних приладах запису.

Усі комунікативні канали взаємодіють один з одним, утворюючи змішані, гібридні комунікативні канали, що з’являються, зокрема,  внаслідок використання різноманітних технічних засобів в усній та документній комунікації.

Закони розвитку соціальних комунікативних каналів:

закон кумуляції комунікативних каналів – у ході цивілізаційного процесу комунікативні канали збільшуються з арифметичною прогресією;

закон симетрії комунікативних каналів − виникнення нових каналів відбувається майже синхронно та симетрично в сферах усної та документної взаємодії;

закон прискорення диференціації комунікативних каналів (точніше, біфуркації, тобто поділу на дві частини кожного) − міжбіфуркаційні періоди скорочуються, історичний час пришвидшується.