Тема 2. Структура і типологія комунікації

2.1. Комунікативний процес і його структура.

2.2. Базові компоненти соціальної комунікації.

2.3. Особливості комунікаційних каналів.

2.4. Засоби комунікації (коди).

2.5. Комунікативний шум.

2.6. Документ у системі соціальних комунікацій.

2.7. Типологія комунікативних процесів.

2.1. Комунікативний процес і його структура

Комунікативний процес – це складний динамічний процес взаємодії в межах та за допомогою комунікативної системи між різними суб’єктами комунікації, у ході якого відбувається обмін інформацією за допомогою певних комунікативних засобів різними каналами для досягнення визначеної мети (повідомлення, впливу, діалогу).

Механізми комунікативної діяльності надзвичайно багатоаспектні. Загалом існує три фази комунікативного процесу: підготовка і передавання інформації; її сприйняття і розуміння; зворотний зв’язок. Кожна фаза має кілька етапів. На думку Дж.В. Ньюстрома та К. Девіса, не залежно від форми комунікативного процесу, він завжди включає вісім кроків:

народження ідеї – виникнення ситуації, що спонукає до комунікації; мотивація як потреба спілкування, яка поступово усвідомлюється і перетворюється на конкретну мету (мотив, задум), що керує діями учасників;

кодування – втілення задуму (інтенції) ініціатора комунікації в засоби конкретної знакової системи за законами її функціонування; перехід від особистісних смислів до їх утілення в загальноприйняті значення;

передавання – спосіб транслювання інформації в залежності від мети комунікації, сформованості каналів, наявності спільної для учасників знакової системи;

отримання – процес надходження інформації до бажаного і/чи непрогнозованого отримувача;

декодування – переведення отримувачем змісту повідомлення у звичні особистісні смисли під дією певних уявлень, очікувань та попереднього досвіду;

сприйняття – розуміння прямих і прихованих смислів повідомлення; відновлення інформації в разі пропусків значущих елементів; інтерпретація початкових відомостей і передбачення подальших; усвідомлення задуму повідомлення; оцінка

відгук – реакція отримувача після ознайомлення з повідомленням; 

зворотний зв’язок – та частина відгуку (реакції) отримувача, що надходить до відправника (ініціатора комунікації) і слугує показником ефективності (успішності) комунікативної взаємодії.

При проходженні інформації в комунікативній системі проявляються такі закономірності комунікаційних процесів:

• тільки надійшовши до отримувача, повідомлення «виділяє інформацію»;

• кількість інформації, що її несе повідомлення, залежить від рівня інформаційної культури отримувача;

• час є складовою частиною інформації, відтак інформація може бути своєчасною, передчасною чи запізнілою;

• кількість даних, потрібних для усунення інформаційної невизначеності, залежить від числа можливих виборів;

• цінність інформації залежить від зміни ймовірності досягнення мети до і після її отримання;

• у процесі передавання інформації втрачається її якість (виникає ефект «зіпсутого телефону»);

• імовірність інформаційних втрат зростає прямо пропорційно до довжини комунікативного ланцюжка (закономірність пропорційних втрат);

• якщо створюється бар’єр для перешкоджання витоку інформації, то цей бар’єр перешкоджає і надходженню інформації (закономірність двостороннього бар’єру).

Комунікативний процес – це своєрідна система, що має певні складові. Доктор історичних наук, професор Галина Швецова-Водка виділяє такі головні структурні елементи комунікативного процесу:

Таблиця 2.1.1 Структурні елементи комунікативного процесу

джерело інформації	виробляє «сиру» інформацію або повідомлення, що має бути переданим
передавач	кодує чи модулює цю інформацію (змінює певні параметри) у форму, що підходить до каналу передачі
канал	«місток», яким закодована інформація, або сигнал, передається до пункту одержання інформації
одержувач	та інстанція, котра декодує або перемодульовує отриманий сигнал для того, щоб відкрити початкове повідомлення
призначення	кінцева мета інформації

Загальна структура комунікаційної системи показана на рис. 2.1.1:  

Рис. 2.1.1. Загальна структура комунікаційної системи

Ця структура комунікації є основою досліджень інформаційних процесів у будь-якій сфері: соціальній, біологічній чи технічній.

Для аналізу власне соціальної комунікації використовують  також трикомпонентну структуру, де головними складовими є: комунікант (передавач інформації), реципієнт (отримувач інформації) і канал (забезпечує зв’язок між комунікаторами і передавання повідомлення):  

Рис. 2.1.2. Структура соціального комунікаційного процесу

У процесі соціальної комунікації комунікатори обмінюються (діляться) соціальною інформацією, або знаннями – уявленнями, поняттями, судженнями, осмисленими фактам, що їх адресант намагається передати адресату, а в адресата, відповідно, вони формуються під впливом фонових знань, рівня розвитку, вміння та змоги декодувати інформацію і зрозуміти її смисл.

 

Рис. 2.1.3. Процесуальні зміни соціальної інформації в комунікації

Природу соціального комунікативного процесу вивчають у різних аспектах:

• онтологічний: сутнісні риси комунікації;

• історичний: походження, становлення, трансформації соціальних комунікацій;

• типологічний: типи, форми, рівні комунікації;

• формальний: форми комунікативних процесів;

• системний: структура та елементи комунікативного процесу;

• структурний: зв’язки та відношення між компонентами комунікативного процесу;

• функціональний: ефективність та дієвість соціально-інформаційної взаємодії;

• рольовий: характеристики учасників комунікативного процесу;

• культурологічний: комунікативні аспекти культури;

• квалілогічний: якість комунікативних процесів;

• інструментальний: характер і способи використання комунікативних засобів;

• інформайний: інформаційний обмін та забезпечення інформаційних потреб;

• технологічний: організація комунікативного процесу;

• стильовий: стилі організації процесу комунікативних процесів;

• лінгвістичний: мовно-мовленнєва організація процесів спілкування.