13.6. Державне регулювання у сфері страхування

Держава як учасник страхового ринку створює правові основи регламентування страхової діяльності, а в особі уповноваженого органу здійснює нагляд за дотриманням вимог чинного законодавства та ефективного розвитку страхових послуг з метою запобігання неплатоспроможності страховиків захисту інтересів страхувальників.

Спеціальним уповноваженим державним органом виконавчої влади у страхування є Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України, яка виконує такі функції.

1. Нормативно-правове регулювання у сфері страхування:

• розроблення нормативних та методичних документів з питань діяльності, які належать до компетенції уповноваженого органу;

• узагальнення практики страхової діяльності на страховому розроблення і подання в установленому порядку пропозицій щодо розвитку удосконалення законодавства України про страхову і посередницьку діяльність у страху ванні та перестрахуванні;

• прийняття у межах своєї компетенції нормативно-правових актів з питань страхової і посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні;

• встановлення правил формування, обліку і розміщення резервів та показників звітності.

2. Нагляд за учасниками страхового ринку:

1) реєстрація:

• ведення єдиного державного реєстру страховиків (пере страховиків) та страхових і перестрахових брокерів;

• видача страховикам ліцензій на здійснення страхової діяльності т» ведення перевірок їх відповідності виданій ліцензії;

• реєстрація правил (умов) добровільного страхування, на які вили ліцензія;

• реєстрація змін та (або) доповнень до правил добровільного с у разі запровадження страховиком нових правил страхування чи змін та (або) доповнень;

2) ліцензування страхової діяльності;

) контрольно-наглядова функція:

• проведення перевірок щодо правильності застосування страховиками (перестраховиками) та страховими посередниками законодавства про страхо­ву діяльність і достовірності їх звітності;

• проведення аналізу додержання законодавства об'єднаннями страхови­ків і страхових посередників;

• здійснення контролю за платоспроможністю страховиків відповідно до взятих ними страхових зобов'язань перед страхувальниками.

3. Організаційне та методичне забезпечення діяльності у сфері страхування:

• забезпечення проведення дослідницько-методологічної роботи з питань страхової і посередницької діяльності у страхуванні і перестрахуванні, підви­щення ефективності державного нагляду за страховою діяльністю;

• проведення і координація у визначеному законодавством порядку навчання, підготовки і перепідготовки кадрів, організація нарад, семінарів, конференцій з питань страхової діяльності;

• участь у міжнародному співробітництві у сфері страхування і посередни­цькій діяльності у страхуванні та перестрахуванні, вивчення, узагальнення, поширення світового досвіду;

• здійснення організаційно-методичного забезпечення проведення актуарних розрахунків.

Основними напрямами вдосконалення державної політики в галузі страху­вання є:

• подальший розвиток законодавчої і нормативної баз;

• залучення страхового ринку до вирішення найважливіших питань со­ціального страхування;

• створення оптимального співвідношення між обов'язковим і добровіль­ним страхуванням;

• формування комплексної системи висококваліфікованого кадрового за­безпечення;

• створення конкурентного середовища між страховиками і страховими посередниками;

• підвищення рівня інформаційного забезпечення;

• посилення впливу держави на проведення інвестиційної політики з боку страховиків.

Рекомендована література:

1. Александрова М.М. Страхування: Навч.-метод, посіб. — К.: ЦУЛ, 2002.

2. 280 с.

3. Залетов ОМ. Страхування: Навч. посіб. / За ред. д-ра екон. наук ©.О. Слюсаренко. — К.: Міжнар. агенція "Бізон", 2003. — 320 с.

4. Залетов О.М. Убезпечення життя: Монографія. — К.: Міжнар. агенція “Бізон", 2006. — 688 с.

5. Історія страхування: Підручник / С.К. Реверчук, Т.В. Сива, С.І. Кубів, Э.Д. Вовчак; За ред. С.К. Реверчука. — К.: Знання, 2005. — 213

6. Мних М.В. Страхування в Україні: сучасна теорія і практика: Підруч­ник. — К.: Знання України, 2006. — 284 с.

7. Ротова Т.А., Руденко Л.С. Страхування: Навч. посіб. — К.: КДТЕУ, 2001.

8. 400 с.

9. Страхування: Підручник / Кер. авт. колективу і наук. ред. С.С. Осадець. —2-ге вид., перероб. і доп. — К.: КНЕУ, 2002. — 599 с.

10. Хавтур О.В. Моніторинг фінансового потенціалу вітчизняних страхови­ків // Вісник ТАНГ. — 2004. — № 6.

11. Хавтур О.В. Оптимізаційні моделі управління інвестиційними ризика­ми страхових компаній // Світ фінансів. — 2005. — № 2.

12. Шумелда Я. Страхування: Навч. посіб. для студ. екон. спец. — Т.: Джура, 2004. — 280 с.