Тема 2. Міжнародна торгівля і міжнародний поділ праці План

1. Суть, передумови та фактори розвитку міжнародного поділу праці (МПП).

2. Форми міжнародного поділу праці.

3. Передумови та фактори розвитку міжнародної торгівлі.

4. Поняття, значення та особливості міжнародної торгівлі в сучасних умовах.

5. Товарна та географічна структура міжнародної торгівлі.

6. Визначальні риси та структура світового ринку.

 Основні теоретичні положення

МПП - це найвищий ступінь розвитку суспільно-територіаль­ного поділу праці між країнами, основою якого є економічно вигід­на спеціалізація окремих країн і обмін випущеною продукцією виз­наченої кількості та якості.

Серед чинників розвитку МПП треба відзначити:

• природно-географічні умови;

• технічний прогрес;

• соціально-економічні умови.

МПП набув певних тенденцій та особ­ливостей:

• змінилася участь в МПП колишніх країн соціалістичного табору;

• у світовому господарстві поглиблюється розрив між промислово розвинутими країнами і країнами, що розвиваються;

• основним в МПП став внутрішньогалузевий поділ праці на основі предметної, а особливо подетальної та технологічної спеціалізації;

• необхідність перебудови в системі МПП внаслідок нерівномірності соціально-економічного розвитку та змін в розстановці політичних і економічних сил в групі промислово розвинутих країн;

• постійно зростає роль ТНК у міжнародному економічному обміні та МПП;

• посилюються інтеграційні процеси, інтернаціоналізація господарської діяльності. Зростає роль міжнародних організацій — МВФ, МБРР тощо;

• на МПП періодично впливають структурні кризи, дисбаланси в міжнародній торгівлі.

МПП нерозривно пов'язаний з міжнародною спеціалізацією і кооперуванням виробництва, які є формами його прояву і його елементами.

Під міжнародною спеціалізацією виробництва (МСВ) розумі­ють таку форму поділу праці між країнами, за якої концентрація однорідного виробництва збільшується на базі диференціації національних виробництв, виділення в самостійні технологічні процеси, в окремі галузі виготовлення продукції понад внутрішні потреби. МСВ розвивається в двох напрямках — виробничому і територіальному. 

Другим елементом у МПП є міжнародне виробниче кооперу­вання, тобто об'єднання зусиль виробників декількох країн у випуску певних видів товарів для світового ринку. Коопераційні зв'язки проявляються на всесвітньому, міжгалузевому або внутрішньогалу­зевому рівнях, у міжнародній практиці виділяють три основні форми кооперу­вання:

• здійснення спільних програм;

• договірна спеціалізація;

• створення спільних підприємств.

Міжнародне кооперування виробництва охоплює різні сфери співробітництва, головними серед яких є:

а) виробничо-технічне співробітництво;

б) співробітництво у сфері реалізації кооперованої продукції;

в) співробітництво у післяпродажному обслуговуванні кооперованої продукції.

У світовому господарстві міжнародне кооперування класифіку­ють за його основними характеристиками:

• за видами — економічне, виробниче, науково-технічне, у сфері збуту;

• за стадіями – передвиробниче, виробниче, комерційне;

• за методами, що використовуються, — виконання спільних програм, договірна спеціалізація, створення спільних підприємств;

• за структурою зв'язків — внутрішньо- і міжфірмове, внутрішньо- і міжгалузеве, горизонтальне, вертикальне, змішане;

• за територіальним охопленням — між двома і більше країнами, в межах регіону, міжрегіональне, всесвітнє;

• за кількістю суб'єктів — дво- і багатостороннє;

• за кількістю об'єктів — дво- і багатопредметне.

Відкрита економіка – це економіка, яка є антиподом автаркії (економіки, зорієнтованої у своєму розвитку лише на власні можливості), тобто економікою, що має зовнішній сектор.

Найважливішими умовами відкритості економіки є: 1) сприятливий інвестиційний клімат, який заохочує іноземних інвесторів до роботи на внутрішньому ринку країни; 2) сприятливе тарифне і нетарифне державне регулювання зовнішньоторговельної діяльності; 3) доступність внутрішнього ринку для іноземної робочої сили, систем технологій, інформації та управлінського досвіду.

До якісних параметрів відкритої економіки належать:

• відсутність державної монополії зовнішньої торгівлі при збереженні інструментів державного регулювання;

• активна участь у міжнародному поділі праці на основі принципів порівняльних переваг;

• використання форм підприємництва із залученням іноземного капіталу;

• організація зон вільного підприємництва.

Існує два рівня відкритості:

• рівень залученості країн у міжнародний обіг товарів та факторів їх виробництва, у міжнародну виробничо-інвестиційну діяльність;

• рівень взаємодії національних економік та світового господарства в цілому в умовах глобалізації фінансових ринків.

Показники відкритості на першому рівні: експортна квота та імпортна квота у валовому внутрішньому продукті (ВВП):

Експортна квота – відношення обсягу експорту за певний час до обсягу ВВП того ж періоду:

(2.1)

де Ех – обсяг експорту;

Y – обсяг ВВП країни.

Імпортна квота – відношення обсягу імпорту за певний час до обсягу ВВП того ж періоду:

(2.2)

де Im – обсяг імпорту.

Величина експортної квоти вказує на місце країни на світовому ринку як продавця. Якщо Ех_q > 10%, то економіка країни є відкритою. Імпортна квота характеризує залежність країни від світових ринків. Якщо Im_q > 10%, то економіка країни є імпортозалежною.

Показником відкритості на першому рівні слугує також інтенсивність міграції, яка визначається зіставленням кількості мігрантів із чисельністю населення країни. В цьому разі розраховуються коефіцієнта еміграції (К_е), імміграції (К_і) та міграційного обороту (K_m):

(2.3)

(2.4)

(2.5)

де Р – середня чисельність населення країни;

М_е – кількість емігрантів;

М_і – кількість іммігрантів.

Як додаткові кількісні параметри відкритості економіки використовують показники частки іноземних інвестицій у ВВП:

а) квоту портфельних іноземних інвестицій, яка розраховується:

(2.6)

де Ірі – обсяг іноземних портфельних інвестицій;

Y – обсяг ВВП країни;

б) квоту прямих іноземних інвестицій:

(2.7)

де Іі – обсяг прямих іноземних інвестицій.

На другому рівні "відкритість" економіки визначається головним чином ступенем самостійності міжнародної валютно-фінансової системи, що здійснюється через функціонування міжнародних фінансових ринків.

Міжнародна торгівля – сфера міжнародних товарних відносин, специфічна форма обміну продуктами праці (товарами і послугами) різних країн. Міжнародна торгівля є сукупністю зовнішньої торгівлі всіх країн світу. При цьому зовнішня торгівля окремих країн виступає складовою міжнародної торгівлі. Розрізняють торгівлю товарами і послугами.

Зовнішню і міжнародну торгівлю характеризують:

• експорт;

• імпорт;

• торговельний баланс;

• загальний обсяг зовнішньої торгівлі (зовнішньоторговельний оборот);

• загальний обсяг міжнародної торгівлі (світовий товарообіг);

• товарна структура;

• географічна структура.

Експорт – це закупівля вироблених у країні товарів і послуг та вивіз їх за кордон з метою передачі у власність нерезидентам даної країни.

Поняття «експорт» об’єднує:

• вивіз з країни товарів, вироблених, вирощених чи видобутих у країні, а також товарів, що раніше були ввезені до країни і перероблені;

• вивіз товарів, попередньо ввезених до країни, переробка яких відбувалась під митним контролем;

• вивіз за кордон попередньо ввезених товарів, що не зазнали будь-якої переробки.

Імпорт – це витрати окремих осіб, фірм та уряду даної країни на придбання товарів та послуг, що вироблені в інших країнах.

Під імпортом розуміють та статистично обраховують:

• ввіз до країни товарів іноземного походження безпосередньо з країни-виробника чи країни-посередника для особистого споживання, промислових, сільськогосподарських та ін. підприємств чи для переробки з метою наступного споживання або вивозу з країни;

• ввіз товарів з вільних економічних зон та приписних складів;

• ввіз з-за кордону вітчизняних товарів, що були раніше вивезені з країни і не зазнали там переробки (реімпорт). До реімпорту відносяться товари, які не продались на аукціоні або забраковані споживачем;

• ввіз товарів з метою переробки під митним контролем.

Торговельний баланс визначається як різниця між обсягом товарного експорту країни та товарного імпорту (показник зовнішньої торгівлі окремої країни, який для міжнародної торгівлі в цілому не використовується). Може бути додатнім чи від’ємним. 

Зовнішньоторговельний оборот – це сума вартості експорту та імпорту тієї чи іншої країни. Розрізняють вартісний та фізичний обсяги зовнішньої торгівлі. На відміну від обсягу зовнішньої торгівлі окремих країн, світовий товарообіг складається з суми тільки обсягів експорту всіх країн, виражених у доларах США.

Географічна структура міжнародної торгівлі — це розподіл торговельних потоків між окремими країнами та їх групами, виділеними за територіальною або організаційною ознаками. Географічна структура світової торгівлі відображає як загальний стан світової економіки, так і її структуру, що ґрунтується на класифікації країн, котра використовується в дослідженнях і розрахунках установ та організацій ООН. За цією класифікацією країни поділяються на три основні групи (з підгрупами):

• промислово розвинуті країни (ПРК) з ринковою економікою та високим рівнем доходів населення;

• країни з перехідною економікою;

• країни, що розвиваються, включаючи нові індустріальні країни (НІК).

Товарна структура міжнародної торгівлі характеризує товарне наповнення експорту та імпорту (сільськогосподарські продукти, продукти еквівалентності обміну.

Для сучасного етапу розвитку міжнародної торгівлі характерним є:

• високий рівень динаміки міжнародної торгівлі, що випереджає зростання промислового та сільськогосподарського виробництва; 

• значне розширення номенклатури та зміна характеру продукції, що надходить до каналів міжнародної торгівлі, оновлення та часті зміни виробів, розширення асортименту;

• НТР дала поштовх подальшому розвитку МПП, спеціалізації виробництва;

• зниження енерго- та матеріалоємності виробництва;

• зміна форм зв’язку між продавцем і покупцем;

• зміна характеру та масштабів зовнішньоторговельних угод;

• зростання питомої ваги «невидимої торгівлі» – обміну послугами;

• зростання в міжнародному товарообігу питомої ваги зустрічної торгівлі.

У міжнародній торговій практиці розрізняють два основних методи:

1) прямий метод (direct), що передбачає встановлення прямих зв’язків між виробником (постачальником) та споживачем;

2) непрямий метод (indirect), що передбачає купівлю-продаж товарів через торгово-посередницьку ланку на основі укладання спеціальної угоди з торговим посередником, яка передбачає виконання останнім певних зобов’язань у зв’язку з реалізацією товару виробника.

 Основні терміни і поняття

Міжнародна торгівля, глобалізація, регіоналізація, експорт, імпорт, реекспорт, відкрита економіка, індекс економічної свободи, загальний, частковий та одиничний поділ праці, міжнародний поділ праці, міжнародна спеціалізація, міжнародна кооперація, інтернаціоналізація, експортна квота, імпортна квота, коефіцієнт покриття, торговельний баланс, зовнішньоторговельний оборот, чистий експорт, експортний товар, імпортний товар, індустріальна країна, розвинута країна, країна з перехідною економікою, міжнародна товарна біржа, зустрічна торгівля.

?