2800 (Дві тисячі вісімсот) грн

ПОЗОВНА ЗАЯВА

10 квітня 2004 р. на перехресті вул. Дніпровської і проспекту Гагаріна сталася дорожньо-транспортна пригода. При цьому я на автомобілі ВАЗ-2110, 2001 р. випуску, державний реєстраційний номер А 65-11 ЯА, рухався по вул. Дніпровській і проїжджав перехрестя на дозволений сигнал світлофора, а водій Ющен­ко С.С. на автомобілів ГАЗ, мікроавтобус, державний реєстрацій­ний номер 30-15 ЯАА, рухався по проспекту Гагаріна і проїжджав перехрестя на заборонений сигнал світлофора.

У результаті дорожньо-транспортної пригоди автомобілю ВАЗ-2110, 2001 р. випуску, державний реєстраційний номер

А 65-11 ЯА, що належить мені на праві приватної власності, зав­дані технічні пошкодження.

Дорожньо-транспортна пригода сталася з вини водія Ющен­ка С.С., який керував автомобілем ГАЗ, державний реєстрацій­ний номер 30-15 ЯАА, що належить відповідачу. Про це свідчать матеріали перевірки, проведеної Державтоінспекцією Кіровсько­го району м. Дніпропетровська.

Згідно зі складеною калькуляцією вартість ремонту мого ав­томобіля становить:

а) вартість робіт — п'ятсот грн;

б) вартість замінених деталей і використаних матеріалів — тисяча шістсот грн;

в) за послуги зі складання калькуляції — сто грн.

Всього — дві тисячі грн.

• Крім того, за висновком експерта у мого автомобіля погіршив­ся товарний вигляд на 10 %, що у грошовому еквіваленті стано­вить вісімсот грн від його вартості.

Загальна сума завданої матеріальної шкоди становить 2800 (дві тисячі вісімсот) грн.

Відповідно до ст. 1188 Цивільного кодексу України

ПРОШУ:

Стягнути з відповідача — закритого акціонерного товариства "Січ" — на мою користь як відшкодування завданої шкоди дві тисячі вісімсот грн і судові витрати.

Додаток:

1. Довідка ДАІ про відмову в порушенні кримінальної справи.

2. Калькуляція вартості ремонту автомобіля.

3. Висновок експерта про втрату товарного вигляду автомобіля.

4. Квитанція про сплату витрат за складання експертного висновку.

5. Квитанція про сплату державного мита.

6. Копія позовної заяви.

21 Травня 2004 р. Кирпа м.С.

Які особливості відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними діями правоохоронних органів і суду?

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шко­ди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяль­ністю органів державної влади, органів місцевого самовря­дування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відшкодування шкоди, завданої незаконними діями ор­ганів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду, визначається Цивільним кодексом України та спеціальним законом.

Відповідно до Закону України від 1 грудня 1994 р. "Про порядок відшкодування шкоди, заподіяної громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" шкода, заподіяна особі, відшкодову­ється в повному обсязі незалежно від вини осіб названих державних органів.

У ст. 1 Закону наводиться перелік незаконних дій:

• незаконне засудження, незаконне притягнення як об­винуваченого, незаконне взяття і тримання під вартою, незаконне проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконне накладення арешту на майно, незаконне відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежу­ють права громадян;

• незаконне застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконна конфіскація майна, незаконне накладення штрафу;

• незаконне проведення оперативно-розшукових заходів.

Право на відшкодування шкоди виникає у громадяни­на в таких випадках:

• постановлення виправдувального вироку суду;

• закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю у діянні складу злочину або недоведе­ністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину;

• відмова в порушенні кримінальної справи або закрит­тя кримінальної справи з цих підстав;

• закриття справи про адміністративне правопорушення.

Шкода, заподіяна оперативно-розшуковими заходами до порушення кримінальної справи (тобто гласними чи неглас­ними розшуковими заходами, які здійснювались із засто­суванням оперативних і оперативно-технічних способів), відшкодовується за умови, що протягом шести місяців після проведення таких заходів не було прийнято рішення про порушення за результатами цих заходів кримінальної спра­ви або таке рішення було скасовано.

Закриття справи за так званими нереабілітуючими обставинами — амністією, недосягненням віку, з якого на­стає кримінальна відповідальність, зміною обставин та ін. — не дають права на відшкодування шкоди згідно з цим законом.

Відповідно до ст. З Закону відшкодуванню підляга­ють:

• заробіток та інші грошові доходи, які особа втратила внаслідок незаконних дій;

• майно (в тому числі гроші, грошові вклади і процен-^ти за ними, цінні папери та проценти за ними, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в дохід держави судом, вилучене органами дізнан­ня чи попереднього слідства, органами, які здійснюють

оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт;

• штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином;

• суми, сплачені громадянином у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги;

• моральна шкода.

Відповідно до ст. 7 Закону час перебування під вартою, час відбування покарання, а також час, протягом якого осо­ба працювала у зв'язку з незаконним відстороненням від роботи (посади), зараховується в загальний трудовий стаж, як і стаж роботи за спеціальністю, стаж державної служби, неперервний стаж.

Відповідно до ст. 9 Закону місцеві органи влади і само­врядування протягом одного місяця від дня звернення по­винні повернути громадянинові, який втратив право кори­стування житловим приміщенням у зв'язку з незаконним засудженням, раніше займане ним житлове приміщення, а у разі неможливості повернення (наприклад, будинок зне­сено чи переобладнано в нежитловий, після капітального ремонту житлового приміщення, яке займав громадянин, більше не існує чи воно значно зменшилося в розмірі, жиле приміщення у встановленому порядку надано іншій особі та ін.) — надають йому поза чергою протягом шести місяців після звернення громадянина в цьому ж населеному пункті рівнозначне житлове приміщення з урахуванням складу сім'ї і діючих норм жилої площі (від 9 до 13,65 кв. м жилої площі на кожного члена сім'ї).

Вартість втраченого житла відшкодовується виходячи з ринкових цін, що діють на момент звернення громадянина про відшкодування шкоди.

Питання про відшкодування моральної шкоди та її роз­мір вирішує суд за заявою громадянина відповідно до чин­ного законодавства.

Заяву про оскарження постанови про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, до-

судового слідства чи прокуратури, на вибір громадянина може бути подано до суду за місцем його проживання або місцезнаходженням відповідача. Сторони в цих справах звільняються від судових витрат.

Більш детально питання, пов'язані з відшкодуванням шкоди, роз'яснюються в Положенні про порядок застосу­вання вказаного закону, затвердженому наказом Міністер­ства юстиції України, Генеральної прокуратури України і Міністерства фінансів України 4 квітня 1996 р.

Які особливості відповідальності за шкоду, /-заподіяну джерелом підвищеної небезпеки?

Шкода може бути завдана у зв'язку з такою діяльністю, яка сама по собі становить певну небезпеку для оточення. Наприклад, експлуатація транспортного засобу створює для громадян небезпеку зіткнення автомобілів, аварії, наїзду.

Під джерелом підвищеної небезпеки звичайно розумі­ють діяльність, пов'язану з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, ра­діоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речо­вин, утриманням диких звірів, службових собак та со­бак бійцівських порід тощо, що створює небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

У Цивільному кодексі України наведено приблизний пе­релік осіб і організацій, діяльність яких пов'язана з підви­щеною небезпекою для оточення: володільці транспортних засобів, транспортні організації, промислові підприємства, будови та ін. Виходячи з цього переліку, неважко скласти уявлення про джерела підвищеної небезпеки. Це — різні транспортні засоби (локомотиви, автобуси, трамваї, тро­лейбуси, автомашини тощо), устаткування промислових підприємств (верстати, механізми, конструкції), будівель-

на техніка (бульдозери, екскаватори, баштові крани). Су­дова практика як джерело підвищеної небезпеки розгля­дає також рухомий склад залізниці, річкові і морські суд­на, обладнання гарячих цехів, мотоцикли, вибухові, отруй­ні, займисті речовини. Слід зазначити, що практика не відносить до джерел підвищеної небезпеки: велосипеди, вогнепальну і холодну зброю, свійських тварин, гужовий транспорт.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшко­довується особою, яка на відповідній правовій підставі права власності, іншого речового права володіє транспортним засо­бом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберіган­ня або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Для захисту інтересів громадян і організацій законода­вець встановив особливі умови відповідальності володільців джерел підвищеної небезпеки. Ця відповідальність має сут­тєву особливість — вона настає незалежно від вини особи, яка завдала шкоду, тобто ця особа не звільняється від відпо­відальності також за умови, коли встановлено її невинність.

Особливість відповідальності за шкоду, завдану джере­лом підвищеної небезпеки, полягає і в тому, що зобов'язан­ня з відшкодування шкоди завжди покладається на воло­дільця цього джерела підвищеної небезпеки. Володільцем джерела підвищеної небезпеки, який несе перед потерпілим відповідальність за завдану шкоду, визнається юридична чи фізична особа, якій належить джерело підвищеної не­безпеки на певній правовій основі і яка здійснює його екс­плуатацію (володіння, користування, зберігання, транспор­тування тощо). Володільцем джерела підвищеної небезпе­ки є той, хто здійснює експлуатацію джерела підвищеної небезпеки на підставі належного йому права власності (пра­ва спільної власності), права володіння та користування джерелом підвищеної небезпеки на підставі договору підря­ду, оренди, доручення та інших договорів. Права володіння й користування таким джерелом ґрунтуються на адміні­стративному акті чи іншій правовій підставі. Особою, відпо­відальною за завдання шкоди джерелом підвищеної небез­

пеки, також визнається особа, яка самочинно (протиправне і винно) заволоділа джерелом підвищеної небезпеки.

Якщо особа, яка керувала джерелом підвищеної небезпе­ки, не є його володільцем, а виконувала ці функції в силу трудової угоди з володільцем (наприклад, водій тролейбуса, машиніст електропоїзду), то вона не відповідає безпосеред­ньо перед потерпілим за завдану шкоду. Так, у разі дорож­ньо-транспортної пригоди перед потерпілим пішоходом відпо­відальність буде нести не водій тролейбуса, який безпосеред­ньо заподіяв шкоду, а трамвайно-тролейбусне управління (ТТУ) як володілець тролейбуса. Безпосередній винуватець (водій) несе відповідальність перед володільцем джерела підвищеної небезпеки. Така вимога кредитора (ТТУ) до борж­ника (водія) про повернення грошової суми, яку кредитор сплатив потерпілому за вини боржника третій особі (пішохо­ду), називається в цивільному праві регресним позовом.

Підставами звільнення володільця джерела підвищеної небезпеки від відповідальності є непереборна сила або уми­сел потерпілого.

Володілець джерела підвищеної небезпеки звільняється від відповідальності, коли шкода виникла внаслідок непе­реборної сили, яка безпосередньо не давала змоги належ­ним чином експлуатувати джерело підвищеної небезпеки (наприклад, у результаті землетрусу сталася аварія поїзду, яка завдала шкоду пасажирам).

Умисел потерпілого визначає, що потерпілий передба­чає наслідки своїх дій і бажає цих наслідків (наприклад, громадянин кидається під колеса автомашини для отри­мання травм, щоб потім одержати страхове відшкодуван­ня). За таких обставин відшкодування шкоди потерпілому з боку володільця джерела підвищеної небезпеки було б не'-виправданим.

За наявності вини володільця у протиправному вилученні з його володіння джерела підвищеної небезпеки відпові­дальність може бути покладена як на володільця, так і на осіб, що заволоділи джерелом підвищеної небезпеки, у від­повідній частині, залежно від ступеня вини кожного з них.

Наприклад, Н. завів мотоцикл, що стояв уночі на вулиці, який належав П., виїхав на трасу і, не впоравшись з керу­ванням, допустив зіткнення з автомобілем Д., що стояв на узбіччі траси. Розглянувши позовну заяву Д. про відшко­дування збитків, суд поклав обов'язок з відшкодування шкоди на Н., який здійснив крадіжку мотоцикла і безпосе­редньо заподіяв шкоду, і на П., який не забезпечив належ­них умов зберігання мотоцикла.

Хто відповідає за шкоду, заподіяну малолітньою та неповнолітньою особою?

За шкоду, заподіяну неповнолітнім, який не досяг 14 років, відповідають його батьки (усиновлювачі) або опікуни чи інші фізичні особи, які на правових підставах здійснюють виховання неповнолітнього, — якщо не до­ведуть, що шкода виникла не з їхньої вини.

Відповідно до положень Цивільного кодексу України винною поведінка батьків, опікунів визнається тоді, коли шкода, завдана неповнолітнім, стала наслідком несумлін­ного здійснення або нездійснення нагляду за ним (відсут­ність необхідної уваги, потурання, заохочення пустощів, хуліганських дій тощо), результатом чого стала негативна поведінка дітей, яка і спричинила шкоду.

Батьки і опікуни не можуть посилатись на відсутність вини і в тих випадках, коли в момент завдання шкоди ди­тина перебувала на вулиці, у знайомих, з друзями. Оскіль­ки батько і мати дитини мають рівні права і обов'язки, то, відповідно, до відповідальності вони повинні притягуватись незалежно від того, проживають вони разом з дитиною чи роздільно. На батьків, позбавлених батьківських прав, суд може покласти відповідальність за шкоду, завдану їхніми неповнолітніми дітьми, протягом трьох років після позбав­лення батьків батьківських прав, якщо поведінка непов­

нолітнього стала наслідком неналежного здійснення ними обов'язку виховання неповнолітнього.

Якщо неповнолітній завдав шкоду тоді, коли перебував під наглядом навчального, виховного, лікувального чи іншо­го закладу (школи, інтернату, табору, санаторію, лікарні та ін.), а також під наглядом особи, яка здійснювала нагляд на підставі договору, ці заклади та особи відповідають за шкоду, якщо не доведуть, що шкода при здійсненні нагля­ду виникла не з їхньої вини. Коли малолітній завдав шкоду як з вини батьків (усиновлювачів) або опікуна, так і з вини дитячого закладу, згадані особи і заклад зобов'язані відшко­дувати шкоду в частці, яка визначена за домовленістю між ними або за рішенням суду. Обов'язок батьків, опікунів, навчальних, виховних, лікувальних та інших закладів з відшкодування шкоди не припиняється після досягнення неповнолітніми повноліття або одержання ними майна, до­статнього для відшкодування шкоди. Якщо батьки, опіку­ни померли або вони не мають достатніх коштів для відшко­дування шкоди, завданої життю і здоров'ю потерпілих, а сам заподіювач, який став повністю дієздатним, має такі кошти, суд, з урахуванням майнового становища заподію-вача, а також інших обставин, має право ухвалити рішення про відшкодування шкоди повністю або частково за раху­нок майна самого заподіювача.

Неповнолітні віком від чотирнадцяти до вісімнадця­ти років за наявності їх вини відповідають за завдану шкоду своїм майном і заробітком. У випадках, коли та­кий неповнолітній не має майна чи заробітку (доходу), до­статнього для відшкодування шкоди, шкода має бути від­шкодована повністю або в частині, якої не вистачає, його батьками (усиновлювачами) або піклувальником, якщо ті не доведуть, що шкода виникла не з їхньої вини. Обов'язок батьків, піклувальників і дитячого закладу відшкодувати шкоду припиняється після досягнення заподіювачем шко­ди повноліття або коли у нього до досягнення повноліття з'являються майно чи інші джерела доходу, достатні для відшкодування шкоди, або коли він до досягнення повно­ліття став дієздатним.

За шкоду, завдану спільними діями кількох неповно­літніх, які походять від різних батьків (усиновлювачів), батьки (усиновлювачі), а також опікун або піклувальник несуть часткову відповідальність перед потерпілим солідар-но. Якщо у спільному завданні шкоди брали участь непов­нолітні віком від 14 до 18 років, які перебували на ліку­ванні в дитячих закладах, ці заклади разом із батьками чи опікуном або піклувальником інших неповнолітніх, що спільно заподіяли шкоду, несуть часткову відповідальність перед потерпілими.

На кого покладається відповідальність за шкоду, завдану недієздатною особою і особою, яка не здатна розуміти значення своїх дій?

Згідно з положеннями Цивільного кодексу України за шкоду, завдану фізичною особою, що визнана в судовому порядку недієздатною, відповідають опікун або устано­ва, що зобов'язані здійснювати за нею нагляд, якщо не доведуть, що шкоду завдано не з їхньої вини. Звичайно такими установами є лікарні, в яких утримуються хворі, які страждають душевними хворобами. Обов'язок опікуна чи закладу відшкодувати шкоду, завдану фізичною особою, що визнана недієздатною, не припиняється у разі віднов­лення дієздатності такої особи.

Коли опікун недієздатної особи, яка завдала шкоди, помер або у нього відсутнє майно, достатнє для відшкоду­вання шкоди, а сама недієздатна особа має таке майно, суд може постановити рішення про відшкодування шкоди, зав­даної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю потерпілого, частково або в повному обсязі за рахунок май­на цієї недієздатної особи.

Іноді особи цілком дієздатні не можуть розуміти значен­ня своїх дій або керувати ними внаслідок, наприклад, рап­

тової втрати свідомості чи в стані афекту. За загальним правилом, оскільки в діях таких осіб відсутня вина, вони, не відповідають за завдану шкоду. Одним із доказів тако­го хворобливого стану заподіювача, а отже, і відсутності його вини, є висновок судово-психіатричної експертизи. В ухвалі про призначення експертизи перед експертом ставиться запитання: чи міг дієздатний заподіювач шкоди розуміти значення свої дій або керувати ними на момент заподіяння шкоди?

Ці правила не поширюються на випадки заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки, оскільки його во­лоділець відповідає незалежно від вини. Володілець не може бути звільнений від відповідальності на підставі того, що, наприклад, водій, який є володільцем джерела підвищеної небезпеки, втратив свідомість і як неосудний не міг запо­бігти наїзду на пішохода.

Коли фізична особа, яка завдала шкоди, сама довела себе до стану, в якому не усвідомлювала значення своїх дій або не могла керувати ними, — в результаті вживання спирт­них напоїв, наркотичних засобів, токсичних речовин тощо, шкода, завдана нею, відшкодовується на загальних підста­вах. Тобто такі особи не можуть бути звільнені від відпові­дальності за заподіяну ними шкоду.

Якщо шкода завдана особою, яка не могла розуміти зна­чення своїх дій або керувати ними внаслідок психічної хво­роби чи недоумства, обов'язок відшкодувати шкоду може бути покладений судом на тих, хто з нею проживає, праце­здатних і спроможних відшкодовувати шкоду іншого з по­дружжя, батьків, повнолітніх дітей, що знали про її стан, але не порушували питання про визнання заподіювача не­дієздатним і встановлення над ним опіки.

Які особливості відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товарів, робіт, послуг?

Продавець, виробник, той хто надає послуги, зобов'я­зані відшкодувати шкоду, завдану фізичній чи юридичній особі внаслідок конструктивних, технологічних, рецеп­турних та інших недоліків товарів, робіт, послуг, а також недостовірної або недостатньої інформації про них. Відшкодування шкоди не залежить від вини заподію-вачів, а також від того, чи перебував потерпілий з ними в договірних відносинах.

Шкода, завдана через недоліки товару, підлягає відшко­дуванню за вибором потерпілого — продавцем або виробни­ком товару. Коли шкода, завдана через недоліки робіт (по­слуг), то вона відшкодовується їх виконавцем. У разі завдан­ня шкоди внаслідок ненадання повної чи достовірної інфор­мації щодо властивостей і правил користування товаром, шкода відшкодовується за вибором потерпілого продавцем або виготовлювачем товару. Слід підкреслити, що шкода, завдана внаслідок недоліків товарів, робіт, послуг, підлягає відшкодуванню, коли її завдано протягом встановлених строків придатності цих товарів, робіт, послуг, а якщо вони не встановлені, — протягом 10 років від дня виготовлення товару, виконання робіт, надання послуги. За межами за­значених строків шкода підлягає відшкодуванню:

• якщо на порушення вимог законом строку не встанов­лено;

• якщо особу не було попереджено про необхідні дії після закінчення строку придатності та про можливі наслідки в разі невиконання зазначених дій.

Продавець або виробник товару, виконавець робіт (по­слуг) звільняється від відповідальності лише у випадках, якщо доведе, що шкода виникла внаслідок непереборної сили або порушення потерпілим правил користування або зберігання товару (результатів робіт, послуг).

Що розуміють під моральною шкодою?

В якому розмірі вона підлягає відшкодуванню?

.і

Порушення особистих і майнових прав може спричи­нити виникнення у потерпілої особи моральної (немайно-вої) шкоди.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайново-го характеру внаслідок моральних і фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати в моральних пережи­ваннях, пов'язаних з такими обставинами: втратою рідних, отриманням травм, захворювань; порушенням права влас­ності (у тому числі і інтелектуальної), прав споживачів;

неможливістю продовження активного ділового чи гро­мадського життя; розголошенням особистої чи сімейної таємниці; незаконним перебуванням під слідством чи су­дом та іншими обставинами, які негативно впливають на потерпілого.

Цивільний кодекс України визначає, що моральна шко­да, завдана фізичній чи юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, компенсується запо-діювачем за наявності його вини. Зокрема, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної вла­ди, органу влади Автономної Республіки Крим, органу міс­цевого самоврядування фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо:

• шкоду завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здо­ров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підви­щеної небезпеки;

• шкоду завдано фізичній особі внаслідок її незаконно­го засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжно­го заходу взяття під варту або підписки про невиїзд, неза-

конного затримання, незаконного накладення адміністра­тивного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Крім того, низка спеціальних нормативних актів прямо передбачає право громадянина на відшкодування мораль­ної шкоди: ст. 49 Закону України "Про інформацію", ст. 24 Закону України "Про захист прав споживачів", ст. 44 За­кону України "Про авторські і суміжні права", ст. 183¹ Кодексу законів про працю України, ст. 17 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", ст. 21 Закону України "Про туризм" та ін.

Зокрема, ст. 4 Закону України "Про порядок відшкоду­вання шкоди, заподіяної громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" передбачає, що моральна шкода відшкодовується у тих випадках, коли незаконними діями органів дізнання, досу­дового слідства, прокуратури і суду громадянину завдана моральна шкода, яка призвела до порушення його нормаль­них життєвих зв'язків, спонукала його до додаткових зу­силь для організації свого життя.

Частина третя ст. 13 цього закону встановлює, що від­шкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом здійснюється із розміру не менше ніж однієї мінімальної заробітної плати за кожний місяць пере­бування під слідством чи судом.

Відшкодування моральної шкоди працівнику можливе і без втрати ним працездатності, якщо причиною моральних страждань стали небезпечні чи шкідливі умови праці.

Намагаючись компенсувати моральну шкоду, законода­вець прагне деякою мірою загладити завдані особі моральні страждання. Але людські емоції важко оцінити в грошовій сумі, особливо самому потерпілому.

Розмір компенсації моральної шкоди визначається су­дом залежно від характеру правопорушення, глибини фізич­них і моральних страждань, погіршення або позбавлення можливості реалізації потерпілим своїх здібностей, а також ступеня вини заподіювача у випадках, коли вина є підста­вою відшкодування. При визначенні розміру шкоди мають

враховуватися вимоги розумності та справедливості. Харак­тер фізичних і душевних страждань оцінюється судом з урахуванням фактичних обставин, за яких було завдано моральну шкоду, та особистості потерпілого. Моральна шко­да компенсується незалежно від майнової шкоди, яка підля­гає відшкодуванню, і не пов'язується із сумою цієї компен­сації. Моральна шкода може, компенсуватись одноразово, а моральна шкода, завдана каліцтвом — шляхом здійснен­ня щомісячних платежів.

Зразок позовної заяви про відшкодування моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання та досудового слідства, прокуратури і суду

До Кіровського місцевого районного суду м. Дніпропетровська

Позивач:

Омельченко Іван Петрович, який мешкає за адресою:

м. Дніпропетровськ, вул. Чичеріна, 7/3

Відповідач:

Кіровське районне управління головного управління МВС України у М.Дніпропетровську, юридична адреса:

М.Дніпропетровськ, 17

Вартість позову: 60 000 грн

ПОЗОВНА ЗАЯВА

20 квітня 2004 р., приблизно о 5-й годині ранку я проходив по вул. Дніпровській. У дворі будинку № 5 побачив чоловіка, який лежав на асфальті.

Я підійшов до нього, щоб побачити, що з ним. Переконавшись, що у нього відсутні ознаки життя, я повідомив про це в міліцію, працівники якої записали мої дані.

В цей же день мене затримали, а 25 квітня 2004 р. мені було пред'явлено обвинувачення і постановою суду Кіровського район­ного суду м. Дніпропетровська застосовано запобіжний захід — взяття під варту.

21 вересня 2004 р. відносно мене кримінальна справа була закрита за відсутністю в моїх діях складу злочину. В цей же день мене звільнили зі слідчого ізолятора, тобто я більше п'яти місяців був незаконно позбавлений волі.

У зв'язку з незаконними діями працівників органів досудо-вого слідства я був позбавлений конституційного права на на­вчання (до арешту я навчався на другому курсі ПТУ № 1 м. Дніп­ропетровська). Перебування в місцях позбавлення волі призвело до порушення моїх нормальних життєвих зв'язків, погіршення відносин з оточуючими людьми. За місцем проживання зі мною перестали вітатися сусіди, а на вулиці говорять, що я "вбивця", — у мене немає іншого виходу, як змінити місце проживання.

Крім того, під час незаконного утримання в місцях позба­влення волі я захворів і після звільнення перебував на лікуванні, але так і не відновив здоров'я.

Моральну шкоду, завдану мені незаконними діями працівни- . ків слідства Кіровського РУГУ МВС України в м. Дніпропетров­ську — незаконне притягнення мене до кримінальної відповідаль­ності, арешт та позбавлення волі протягом п'яти місяців і одного дня, я оцінюю в суму 60 000 грн, яку повинно відшкодувати Кіровське РУГУ МВС України в м. Дніпропетровську.

На підставі ст. 1176 Цивільного кодексу України, ст. 13 Зако­ну України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої грома­дянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду", керуючись п. З, 9 Постанови № 4 Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в спра­вах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди",

ПРОШУ:

Стягнути з Кіровського районного управління ГУ МВС Украї­ни в м. Дніпропетровську моральну шкоду в сумі 60 000 (шістде­сят тисяч)гривень.

Додаток:

1. Постанова про закриття кримінальної справи (копія).

2. Постанова про звільнення з-під варти (копія).

3. Лікарняний лист.

4. Довідка з військкомату про стан здоров'я до арешту.

5. Копія позовної заяви.