3. Відповідальність сторін

3.1. У разі невиконання чи неналежного виконання зобов'я­зань за договором винна сторона відшкодовує другій стороні усі завдані цим збитки.

3.2. За порушення термінів виконання зобов'язань за догово­ром винна сторона сплачує пеню у розмірі 0,05 % вартості про­строченого зобов'язання за кожний день прострочення.

У разі прострочення виконання грошових зобов'язань винна сторона сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченого платежу за кожний день прострочення.

4. Дія договору

4.1. Договір набирає чинності з дня його укладення і є без­строковим.

4.2. Дія договору може бути припинена письмовою угодою сторін або з ініціативи однієї сторони з обов'язковим попереджен­ням про це за три місяці. Зміни до договору вносяться письмовою угодою сторін.

Юридичні адреси та банківські реквізити сторін:

Договір підписали:

Директор Директор ____ (Яценко В.В.) ____ (Кривда С.С.)

Які зобов'язання належать до недоговірних?

У більшості випадків цивільно-правові зобов'язання виникають із договорів. Назва "недоговірні зобов'язання" підкреслює те, що вони виникли не з договорів чи іншої будь-якої угоди, а саме з односторонньої дії якої-небудь особи. Підставою для виникнення їх може бути односто­ронній правочин або інше майнове надання однієї сторони іншій. Разом з тим зобов'язально-правові відносини, що виникають із такого роду односторонніх дій осіб, за харак­тером і змістом практично не відрізняються від подібних відносин, які виникли з договору. Саме тому такі відноси­

ни у римському приватному праві називали ніби договір­ними, подібними до договірних, що виникають ніби з дого­вору, хоча самого договору або якогось іншого правочину між сторонами зобов'язання немає.

Одностороння дія, з якої виникло подібне зобов'язання, за характером повинна бути правомірною. Із недозволеної дії виникає зовсім інший тип недоговірних зобов'язань — заподіяння шкоди (деліктні зобов'язання).

До недоговірних правомірних зобов'язань Цивільний кодекс України відносить такі категорії зобов'язань:

1) публічне обіцяння винагороди без оголошення кон­курсу;

2) публічне обіцяння винагороди за результатами

конкурсу;

3) вчинення дій у майнових інтересах іншої особи без

її доручення;

4) рятування здоров'я та життя іншої особи, майна

фізичної або юридичної особи.

До недоговірних зобов'язань належить також група зобо­в'язань, що виникають з цивільних правопорушень. На відміну від зазначених вище недоговірних зобов'язань, в основу яких покладено дозволені дії, в основу деліктних зобов'язань покладено, навпаки, тільки неправомірні дії.

Такими недоговірними зобов'язаннями є:

1) створення загрози життю, здоров'ю, майну фізич­ної особи або майну юридичної особи;

і 2) заподіяння шкоди;

3) набуття, збереження майна без достатньої право­вої підстави.

Який зміст зобов'язань, що виникають

із публічного обіцяння винагороди

без оголошення конкурсу і публічного обіцяння

винагороди за результатами конкурсу?

Цивільний кодекс України встановлює, що особа, яка виступила з публічним обіцянням нагороди за передан-ня їй відповідного результату (передання інформації про знайдення речі, фізичної особи, що пропала, повідомлен­ня необхідних відомостей тощо), зобов'язана передати обіцяну нагороду особі, що надала цей результат.

Обіцяння нагороди вважається публічним, якщо воно сповіщене будь-яким чином у засобах масової інформації чи в інший спосіб невизначеному колу осіб. У сповіщенні публічної обіцянки винагороди мають бути визначені зав­дання, строк та місце його виконання, форма та розмір винагороди. Ця нагорода може бути виражена у грошовій або іншій формі. Передання нагороди повинно відбутися одночасно з переданням результату, якщо інше не випли­ває з характеру нагороди чи публічного сповіщення.

Особа, яка виступила з публічним обіцянням нагороди, має право змінити завдання та умови надання винагороди. Коли зміна умов про надання винагороди щодо виконання завдання призвела до втрати інтересу в особи, яка присту­пила до його виконання, до зміни цих умов, то особа має право на відшкодування понесених нею витрат. Якщо у публічному обіцянні нагороди не встановлено строк його чинності, воно є чинним протягом розумного часу. При виконанні завдання і передання його результату особа, яка публічно обіцяла винагороду, повинна виплатити її. У разі виконання завдання кількома особами одночасно винагоро­да розподіляється між ними порівну.

Публічне обіцяння нагороди за результатами конкур­су (змагання) має місце тоді, коли фізична або юридич­

на особа (засновник конкурсу) публічно оголосила про це через засоби масової інформації або іншим чином і при­значила для переможця спеціальну нагороду (премію).

Організація конкурсів (від лат. Сопсига — змагання) — одна з форм змагання у створенні високоякісних творів літе­ратури, науки, мистецтва і техніки. Так, проводяться тема­тичні конкурси винахідників, конкурс на створення кращого оповідання, картини, повісті, музичного твору, архітектурно­го проекту тощо. Ці обставини й зумовили необхідність пра­вового регулювання конкурсів у новому цивільному кодексі.

Предметом конкурсу є як дії (виконання музичного, ху­дожнього твору), так і результат дії (створення картини, машини, роману). Предмет конкурсу, нагорода (премія), яка має бути виплачена переможцеві, є істотними умовами ого­лошення конкурсу.

Оголошення про конкурс повинно широко повідомлятись у газетах, журналах, на радіо, телебаченні, у наказах відпо­відного відомства і має містити виклад завдання, строк його виконання, розмір та форму нагороди, місце представлення результатів, порядок і строк порівняльної оцінки їх. Умови конкурсу повинні бути сформульовані чітко, ясно і, звичай­но, мають бути незмінними, в іншому разі немає можли­вості їх виконати. Зміна умов конкурсу припустима лише до початку конкурсу. Про зміну умов конкурсу має бути сповіщено учасникам конкурсу в такому самому порядку, в якому конкурс було оголошено.

За наслідками оцінювання результатів інтелектуальної, творчої діяльності, які подані на конкурс, засновник кон­курсу (конкурсна комісія, журі) може прийняти рішення:

• про присудження усіх призових місць та нагород (премій), які були визначені умовами конкурсу;

• присудження окремих призових місць, якщо їх було встановлено декілька, та нагород (премій);

• відмову у присудженні призових місць, якщо жодна з робіт, поданих на конкурс, не відповідає його умовам;

• присудження заохочувального призу та (або) нагоро­ди (премії).

Рішення про виплату нагороди (премії) має бути винесе­не та сповіщене здобувачам у строк, встановлений оголошен­ням, і в порядку, зазначеним цим оголошенням. Переможець конкурсу має право вимагати від його засновника виконан­ня свого обов'язку в строки, встановлені умовами конкурсу.

Використовувати премійовані твори творчості, що при­були на конкурс, засновник конкурсу має право тільки на підставі договору зі здобувачем.

Засновник конкурсу може залишити у себе річ, подану на конкурс, лише за згодою учасника конкурсу. Коли учас­ник конкурсу протягом місяця від дня оголошення його результатів не пред'явив вимоги про повернення йому речі, поданої на конкурс, вважається, що засновник конкурсу має право володіння нею. Але учасник конкурсу має право у будь-який час пред'явити вимогу про повернення йому речі, поданої на конкурс.

Що означає вчинення дій у майнових інтересах іншої особи без її доручення?

Вчинення дій у майнових інтересах іншої особи без їі доручення — це недоговірне зобов'язання, тобто випа­док, коли одна особа за певних обставин діє в майнових інтересах іншої особи без їі доручення. Цими обставина­ми, наприклад, може стати небезпека настання невигідних майнових наслідків, а тому особа має право без доручення вчиняти дії, спрямовані на їх попередження, усунення або зменшення. Такі дії можуть бути виявлені в найрізноманіт­ніших формах: надання якої-небудь юридичної чи фактич­ної послуги; управління майном; годування тварин, охоро­на майна та ін. Наприклад, раптово виїхав господар і зали­шив без догляду свою худобу. Його сусід з власної ініціати­ви вживає заходів щодо охорони, годівлі, догляду цієї ху­

доби тощо. Неодмінною умовою такого недоговірного зобо­в'язання є виявлення турботи про чуже майно без доручен­ня, за власною ініціативою і волевиявленням, а не на під­ставі договору чи закону. Особа, яка взялася за ведення чужої справи, повинна виконувати її з усією старанністю і ретельністю, як власну, та при першій нагоді сповістити цю іншу (заінтересовану) особу про свої дії. Якщо заінтере­сована особа схвалить ці дії, надалі до відносин сторін за­стосовують правила відповідного договору.

У разі неможливості сповіщення заінтересованої особи, той, хто почав дії без доручення, зобов'язаний довести їх до кінця, вживаючи всіх залежних від нього заходів щодо по­передження негативних майнових наслідків для такої осо­би. При цьому особа, яка діє без доручення, зобов'язана взяти на себе все, що пов'язане з веденням справи, у тому числі обов'язки щодо вчинених правочинів.

Якщо особа, яка діє в інтересах іншої особи без доручення, при першій нагоді не сповістить про це заінтересовану особу, вона не має права вимагати відшкодування понесених витрат. Вкладена у ведення чужої справи праця підлягає оплаті в межах фактично понесених витрат, якщо вони були ви­правдані обставинами ведення справи. Після закінчення ве­дення справи особа повинна негайно надати заінтересованій особі звіт про свої дії і передати їй усе, що при цьому було одержано.

Який зміст зобов'язань, що виникають внаслідок рятування здоров'я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи?

Шкода, що їі зазнала особа, яка без відповідних повно­важень запобігала реальній загрозі здоров'ю та життю фізичної особи, підлягає відшкодуванню у повному обсязі

державою.

Суб'єктами цього зобов'язання є громадянин, який має право на відшкодування понесеної шкоди і виступає в особі кредитора (потерпілого), та інша фізична особа, за яку дер­жава зобов'язана цю шкоду відшкодувати.

Право вимагати відшкодування шкоди, якої зазнано при рятуванні здоров'я та життя іншої особи, належить будь-якому громадянинові, котрий, виконуючи свій громадян­ський обов'язок, зазнав цієї шкоди. До того ж важливо, щоб дії становили здійснення громадянського обов'язку, а не здійснювалися під час виконання трудових обов'язків. Пра­ва на відшкодування за цим правилом не мають так звані професійні рятувальники, оскільки такі працівники зобо­в'язані ризикувати своїм життям і здоров'ям у силу трудо­вих (службових) обов'язків і ризик шкідливих наслідків по­винен падати на них.

Зміст зобов'язання, що виникає внаслідок рятування здоров'я та життя іншої фізичної особи, становить право потерпілого одержати відшкодування шкоди, якої він за­знав, і обов'язок держави відшкодувати цю шкоду.

Об'єктом зобов'язання є відшкодування шкоди потерпі­лому, якої він зазнав при рятуванні здоров'я та життя іншої фізичної особи.

Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здо­ров'я або смертю фізичної особи, яка без відповідних по­вноважень рятувала від реальної загрози майно іншої особи, яке має істотну цінність, відшкодовується дер­жавою в повному обсязі.

Інша шкода, якої зазнав громадянин при рятуванні май­на, що має істотну цінність, від реальної загрози повинна бути відшкодована власником (володільцем) цього майна з урахуванням матеріального становища і самого власника (володільця), і такого громадянина.

Небезпека, що загрожує майну, повинна бути реальною та наявною, об'єктивно існувати і фактично бути на момент вчинення дії із запобігання шкоді.

Для виникнення обов'язку відшкодувати шкоду необхід­но, щоб між діями потерпілого із запобігання загрози шкоди майна і шкодою, якої він зазнав, був причинний зв'язок.

Відшкодування шкоди можливе, якщо особа має змогу його надати, а також якщо майно, від якого було відверну­то реальну загрозу шкоди, мало істотну цінність. При цьо­му відшкодування шкоди не повинне перевищувати вартості цього майна.

Що означає зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави?

Безпідставне збагачення — це недоговірне зобов'язання, в основі вчинення якого лежать врешті-решт дозволені дії, проте мотиви їх здіснення неправомірні або через помилку, або через інші фактори. Між зобов'язаннями з договорів і зобов'язаннями з безпідставного збагачення є суттєві від­мінності. Вони полягають у тому, що в договорах передача майна здійснюється на законній підставі (угода сторін), і тому одержане за договором майно не може визнаватися безпідставним збагаченням.

Зобов'язання з безпідставного збагачення виникає саме через те, що певна особа одержала майно за рахунок іншої, тобто збагатилася без достатніх для цього правових підстав.

Цивільний кодекс України встановлює: особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (по­терпілого) без достатньої правової підстави (безпідстав­но набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій його було набуто, згодом відпала.

Ці правила застосовують незалежно від того, чи стало безпідставне збагачення результатом поведінки набувача майна, самого потерпілого або третіх осіб, чи наслідком події.

Учасником цих зобов'язань можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Предметом зазначених зобов'язань є дії зобо­в'язальних осіб. Наприклад, у результаті помилки залізниця видала вантаж організації, яка не є вантажоодержувачем. У цьому разі зазначена організація придбала не належне їй май­но і зобов'язана повернути безпідставно придбане майно.

У разі невиконання цього обов'язку безпідставно одержа­не майно підлягає стягненню із зазначеної організації в при­мусовому порядку через суд або господарський суд. Для за­стосування цієї цивільно-правової санкції достатньо встано­вити об'єктивний факт придбання чи збереження майна без достатньої правової підстави. Наявності вини в діях зобов'я­зальної особи не вимагається. Це пояснюється тим, що, як зазначалося вище, безпідставно придбане майно може бути не лише результатом поведінки зобов'язальної особи, а й резуль­татом поведінки самого потерпілого чи результатом подій.

Те саме стосується характеру обов'язку особи, яка без­підставно зберегла майно за рахунок іншої особи. Напри­клад, електролічильник, встановлений у комунальній квар­тирі, записаний на ім'я одного з мешканців цієї квартири, який сплачує за користування електроенергією за всіх меш­канців цієї квартири. Однак останні при цьому не відшко­довують платникові свою частку. Ці співмешканці зберіга­ють своє майно (гроші) за рахунок володільця електролі­чильника, і тому вони зобов'язані відшкодувати йому ви­трати, пов'язані з оплатою кількості електроенергії, що спо­живається ними.

Такі правила підлягають застосуванню також до вимог:

• щодо повернення виконаного за недійсним правочи-ном;

• щодо витребування майна власником з чужого неза­конного володіння;

• однієї сторони у зобов'язанні до іншої щодо повернен­ня виконаного у зв'язку з цим зобов'язанням;

• відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Безпідставно набуте майно має бути повернене набува­чем потерпілому в натурі. В разі неможливості повернути безпідставно набуте майно в натурі, повинна бути відшко­дована його вартість, яка визначається на момент розгляду справи в суді про повернення майна.

Особа, яка безпідставно набула чи зберегла майно, зобо­в'язана також повернути або відшкодувати всі доходи, які вона одержала або повинна була одержати від цього майна відтоді, як ця особа дізналася або повинна була дізнатися про безпідставне збагачення. Від цього часу вона відповідає за допущення нею погіршення майна. На суму безпідстав­ного грошового збагачення підлягають нарахуванню також проценти за користування чужими коштами.

Не підлягають поверненню безпідставно набуті:

• заробітна плата і прирівняні до неї платежі, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої жит­тю та здоров'ю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб для існування, якщо виплата сум проведена юридичного чи фізичною особою добровільно, за відсутності розрахункової помилки з її боку і недобросовіс­ності з боку набувача;

• інше майно, якщо це передбачено законом.

Як відвернути загрозу, створену життю, здоров'ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи?

Юридичні та фізичні особи при здійсненні підприємни­цької та іншої господарської діяльності, можуть вчиняти неправомірні дії — завдавати шкоду довкіллю, порушува-

ти умови безпеки і створювати, як наслідок, загрозу життю і здоров'ю громадян, їхньому майну та майну інших юри­дичних осіб.

Для заборони таких дій, що створюють небезпеку. Ци­вільний кодекс України дає можливість заінтересованій особі звернутися з позовом до суду. Вимогу про усунення небезпеки (загрози) мають право висунути будь-які фізичні та юридичні особи, які їй піддаються або інтересам яких вона загрожує. Такі вимоги можуть висунути й опікуни та піклувальники для захисту інтересів неповнолітніх.

У разі неусунення небезпеки (загрози) життю і здоров'ю фізичних осіб, їхньому майну і майну інших юридичних осіб суд має право з урахуванням конкретних обставин спра­ви ухвалити рішення:

• щодо вжиття належних заходів для усунення загрози в строк, передбачений у рішенні суду;

• щодо стягнення збитків, фактично зазнаних особою, яка піддавалася небезпеці (загрозі) і своїми діями запобігла цій небезпеці;

• щодо повної заборони діяльності, яка створює небез­пеку (загрозу).

У разі відмови в позові про заборону згаданої діяльності у зв'язку з тим, що це суперечить громадським інтересам, відповідач зобов'язаний таким чином задовольнити варті уваги вимоги особи, яка піддається небезпеці (загрозі), щоб було виключено подальший вплив на неї обставин, що ство­рюють цю небезпеку (загрозу).

Шкода, завдана внаслідок неусунення небезпеки (загро­зи) життю і здоров'ю фізичних осіб, їхньому майну і майну юридичних осіб, підлягає відшкодуванню у повному обсязі.

Що розуміють під зобов'язаннями за завдання шкоди?

Однією з підстав виникнення зобов'язань є заподіяння шкоди іншій особі. На відміну від інших зобов'язань, які виникають із правомірних актів (наприклад договору, одно­стороннього правочину, адміністративного акта), цей вид зобов'язання виникає з неправомірних актів, яким є саме правопорушення, тобто протиправне винне заподіяння шко­ди деліктоздатною особою. Зобов'язання внаслідок заподі-яння шкоди називають деліктними (від лат. (іеіісіит — правопорушення). Воно виникає там, де заподіювач шкоди і потерпілий не перебували між собою у зобов'язальних відносинах або шкода виникла незалежно від наявних між сторонами зобов'язальних відносин.

Деліктне зобов'язання — це зобов'язання, в якому особа, що протиправне і винно (неправомірними рішеннями, дія­ми чи бездіяльністю) заподіяла шкоду особистим немай-новим правам фізичної чи юридичної особи або шкоду їхньо­му майну, зобов'язана її відшкодувати в повному обсязі.

У цій формі виражена формула генерального делікту:

"Хто зі своєї вини заподіяв іншому шкоду, зобов'язаний її відшкодувати". Особа, яка завдала шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоду завдано не з її вини.

Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоро­в'я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом.

Зміст деліктного зобов'язання становлять право кре­дитора та обов'язок боржника. Зокрема, обов'язком борж­ника є вчинення дій, за допомогою яких була б поновлена майнова сфера до такого рівня, в якому вона перебувала до порушення, а право кредитора — одержати таке відшко­дування.

Недоговірній відповідальності властиві риси, притаманні договірній відповідальності:

• майновий характер;

• реалізуються примусово, силами юрисдикційних органів;

• виконують виховну, попереджувальну функції.

Недоговірна відповідальність характеризується та­кими ознаками:

• настає у випадках, передбачених законом, тоді як підстави договірної відповідальності можуть бути передба­чені як у законі, так і в договорі;

• настає лише за наявності шкоди, тоді як договірна може мати місце і за її відсутності (наприклад, постачальник зобо­в'язаний сплатити неустойку за порушення строків поставки Продукції за договором і в разі відсутності збитків у покупця);

• має форму відшкодування шкоди в натурі чи повного відшкодування спричинених збитків, тоді як договірна може мати форму пені, неустойки, штрафу (наприклад, штраф за поставку неякісної продукції);

• це завжди новий обов'язок замість невиконаного (осо­ба протиправне заподіяла шкоду чужому майну), а догові­рна відповідальність становить додаткове зобов'язання, яке приєднується до невиконаного (у разі недопоставки про­дукції постачальник зобов'язаний сплатити за це штраф і допоставити продукцію);

• покладається на порушника чи на особу, яка за зако­ном несе за нього відповідальність (батьки, опікуни, медич­ний заклад) або взагалі на третю особу, в інтересах якої діяв заподіювач шкоди. До договірної відповідальності притя­гається безпосередньо порушник договору чи особа, яка відповідає за нього за договором (порушник).

Зобов'язання в результаті завдання шкоди виникають досить часто. Деліктні зобов'язання можуть виникати з різноманітних правопорушень. Наприклад, у побуті, бага­

тьом громадянам доводиться засмучуватись від мокрої стелі своєї щойно відремонтованої квартири і відмовою особи, яка завдала шкоду, відшкодувати її в повному обсязі. Для за­хисту своїх особистих, а також майнових прав, порушених неправомірними діями, особа вимушена звертатися до суду.

Зразок позовної заяви про відшкодування шкоди, завданої залиттям квартири

До Кіровського місцевого районного суду м. Дніпропетровська

Позивач:

Олійник Василь Петрович, який мешкає за адресою:

м. Дніпропетровськ, вул. Герцена, 11/10

Відповідач:

Копиця Андрій Трохимович, який мешкає за адресою:

м. Дніпропетровськ, вул. Герцена, 11/12

Третя особа:

ЖБК "Зоря-1", юридична адреса:

М.Дніпропетровськ, пр-т Пушкіна, 6

Ціна позову:

2000 (дві тисячі) грн

ПОЗОВНА ЗАЯВА

Я, Олійник Василь Петрович, є власником вказаної вище квар­тири, розташованої у будинку ЖБК "Зоря-1".

Відповідач Копиця А.Т. проживає поверхом вище. 5 травня 2004 р., близько 19-ої години моя квартира була залита водою.

У результаті залиття квартири мені завдана матеріальна шкода:

1) зіпсований паркет підлоги на площі 10 кв. м;

2) квартира потребує поновлювального ремонту;

3) на 25 % втратили товарний вигляд килимові покриття.

Згідно з актом комісії ЖБК залиття сталося з вини мешканців квартири № 12, власником якої є Копиця А.Т., в результаті за­лиття заподіяна шкода моїй квартирі та моєму майну.

Відповідач Копиця А.Т. не бажає відшкодовувати завдану шкоду.

Згідно зі складеним кошторисом, вартість робіт з ремонту квартири становить 1500 гривень.

Відповідно до висновку товарознавчої експертизи вартість відновлення товарного вигляду килимового покриття становить 300 гривень; проведення самої експертизи коштує 200 гривень.

Таким чином, матеріальна шкода, що повинна бути відшкодо­вана, становить 2000 гривень.

На підставі ст. 1166, 1192 Цивільного кодексу України

ПРОШУ:

— Стягнути з Копиці Андрія Трохимовича завдану мені мате­ріальну шкоду в сумі 2000 грн.

— Покласти на відповідача витрати, пов'язані з розглядом даної справи.

Додаток:

1. Акт комісії ЖБК.

2. Кошторис проведення поновлювального ремонту та заміни паркету.

3. Висновок товарознавчої експертизи.

4. Квитанція прихідного касового ордеру про вартість товаро­знавчої експертизи.

5. Копія позовної заяви.

6. Викопіювання плану квартири.

7. Квитанція про сплату державного мита.