4. Порядок розрахунків

4.1. Вартість послуг Зберігача за кожною товарною партією визначається при прийнятті та узгодженні заяв-специфікацій.

Цим документом можуть встановлюватися умови натуропла­ти послуг Зберігана.

4.2. Розрахунки за послуги Зберігача здійснюються протягом нормального терміну, необхідного для перерахування за платіж­ним дорученням Товароволодільця, але не більше як п'ять днів з дня приймання товару на зберігання.

Розрахунки за додаткові послуги здійснюються за викладени­ми у цій статті правилами в той же термін від дня пред'явлення Зберігачем відповідних рахунків.

^ б. Відповідальність сторін

5.1. У разі втрати (розкрадання, псування) переданого на збе­рігання товару Зберігач зобов'язується відшкодувати нестачу шляхом оплати вартості товару за цінами, що склалися на день відшкодування, у термін не більш як 10 днів.

У такому ж порядку відшкодовуються збитки, викликані зни­женням якості товару за час зберігання, якщо на цій підставі Товароволоділець відмовляється від одержання товару.

5.2. У разі відмови від товару Товароволодільця, по закінченні терміну зберігання, Зберігач має право реалізувати товар на свій розсуд з відшкодуванням Товароволодільцеві вартості, за якою товар був придбаний до передачі на зберігання, за винятком ви­трат Зберігача, пов'язаних зі зберіганням та реалізацією товару.

5.3. За прострочення платежів за договором Товароволоділець сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

5.4. Форс-мажор. Сторони звільняються від відповідальності за невиконання зобов'язань, якщо таке невиконання викликане об­ставинами, що не залежать від волі сторін та є поза їх компетен­цією, а саме: стихійним лихом, техногенними аваріями, воєнними діями, страйками, локаутами або рішеннями державних органів влади (управління), що унеможливили виконання договору.

Належна сторона зобов'язана письмово повідомити другу сто­рону про настання таких обставин з вказівкою на офіційне джере­ло інформації про них. З дня такого повідомлення дія договору припиняється на три місяці. Якщо по закінченні цього терміну форс-мажорні обставини не припиняються, договір втрачає силу. Але сторони зобов'язані повернути за належністю одна одній все одержане без підстави до припинення дії договору.

6. Дія договору

6.1. Цей договір набирає чинності з дня його укладення і діє

протягом 12 місяців.

6.2. Дострокове припинення договору та внесення до нього змін можуть мати місце за письмовою угодою сторін.

Юридичні адреси, банківські та транспортні реквізити:

Товароволоділець Зберігач

Договір підписали:

Директор Голова правління _____ (Радутний ВЯ.) ___ (Сидоренко С.С.)

Які особливості спеціальних видів зберігання?

Цивільний кодекс України передбачає такі спеціальні види зберігання: зберігання у ломбарді; зберігання цінно­стей у банку; зберігання речей у камерах схову транспорт­них організацій; зберігання речей у гардеробах організацій; зберігання речей у готелях; зберігання речей, що є предме­том спору (секвестр); зберігання транспортних засобів.

Короткий розгляд деяких з цих договорів розпочнемо з договору зберігання у ломбарді. Прийнявши від фізичної особи на зберігання річ, ломбард видає їй іменну охоронну квитанцію, яка і є формою оформлення цього договору. На ломбард покладається обов'язок застрахувати на користь поклажодавця за свій рахунок прийняту на зберігання річ у повній сумі її оцінки. Річ, здана до ломбарду, оцінюється за погодженням сторін.

Річ, яка не була витребувана поклажодавцем із ломбар­ду із закінченням трьох місяців від дня закінчення догово­ру зберігання, може бути продана ломбардом у порядку, встановленому законом. Із виторгу від продажу речі пога­шаються плата за зберігання та інші платежі, які належить зробити ломбардові. Залишок суми повертається ломбардом поклажодавцеві.

Зберігання цінностей у банку. Банк може прийняти на зберігання цінні папери, дорогоцінні метали та каміння, інші коштовності та інші цінності, в тому числі документи. Договір зберігання цінностей у банку оформляються вида­чею банком поклажодавцеві іменного зберігального доку­мента, пред'явлення якого є підставою для видачі цінно­стей, що зберігаються, поклажодавцеві.

У випадках, передбачених договором зберігання цінних паперів, банк, окрім забезпечення їх зберігання, може вчи­няти щодо цих паперів і юридичне значущі дії.

Договором зберігання цінностей у банку може бути пе­редбачено надання поклажодавцеві індивідуального банків­ського сейфа (частини сейфа, окремого приміщення для збе­рігання), що охороняється, а також право поклажодавця працювати у банку з цінностями, що зберігаються в інди­відуальному банківському сейфі. У такому разі банк зобов'я­заний надати поклажодавцеві ключ від сейфа, картку, що ідентифікує поклажодавця, інший знак чи документ, що посвідчує право пред'явника на доступ до сейфа та одер­жання з нього цінностей.

За договором зберігання цінностей у банку з використан­ням поклажодавцем індивідуального банківського сейфа банк приймає від клієнта цінності, які мають зберігатися у сейфі, здійснює контроль за їх поміщенням до сейфа та ви­лученням із сейфа клієнтом.

До договору про надання банківського сейфа в користу­вання без відповідальності банку за вміст сейфа застосову­ються правила про майновий найм (оренду).

Зберігання речей у камерах схову транспортних органі­зацій. Камери схову загального користування, що перебу­вають у віданні транспортних організацій, зобов'язані бра­ти на зберігання речі пасажирів та інших осіб незалежно від наявності у них проїзних документів.

Договір зберігання речей у камерах схову транспортних організацій є публічним. На підтвердження прийняття речі на зберігання до камери схову (крім автоматичних камер) поклажодавцеві видається квитанція чи номерний жетон.

Збитки, зазнані поклажодавцем внаслідок втрати, не­стачі або пошкодження речей, зданих до камери схову, відшкодовуються поклажодавцеві протягом однієї доби, якщо при здаванні речі на зберігання її було оцінено або якщо сторони дійшли згоди щодо суми збитків, які підля­гають відшкодуванню.

Строк, протягом якого камера схову зобов'язана збері­гати речі, визначається правилами, які видаються відповід­но до транспортних статутів або кодексів, або за погоджен­ням сторін. Речі, не затребувані у названий строк, камера схову зобов'язана зберігати протягом трьох місяців. Із за­кінченням цього строку не витребувані речі можуть бути продані у порядку, передбаченому законом.

В разі втрати квитанції чи жетона річ, здана до камери схову, видається поклажодавцеві з поданням доказів належ­ності йому речі.

Зберігання речей, що є предметом спору (секвестр). За договором зберігання речей, що є предметом спору, двоє або більше осіб, між якими виник спір про право на річ, пере­дають цю річ третій особі, яка бере на себе обов'язок після розв'язання спору повернути річ тій особі, якій вона при­суджена за рішенням суду або за погодженням усіх осіб, що спорять (договірний секвестр).

Річ, яка є предметом спору, може бути передана на збе­рігання в порядку секвестру і за рішенням суду (судовий секвестр). Зберігачем за судовим секвестром може бути як особа, призначена судом, так і особа, визначена за взаєм­ною згодою сторін, що спорять. В обох випадках вимага­ється згода зберігача.

На зберігання в порядку секвестру можуть бути пере­дані як рухомі, так і нерухомі речі.

Зберігач, що здійснює зберігання речі в порядку секве­стру, має право на винагороду за рахунок сторін, що спо­рять, якщо договором або рішенням суду, яким встанов­люється секвестр, не передбачено інше.

Зберігання транспортних засобів. За договором зберіган­ня транспортних засобів на автостоянкових зберігачів покла­дається зобов'язання створити належні умови для заїзду транс­портного засобу на стоянку, зберігати його й надати мож­ливість поклажодавцю чи уповноваженій ним особі забрати його в будь-який час, а поклажодавець зобов'язаний дотриму­ватись правил зберігання й платити встановлену суму.

Що таке договір про охорону?

Правовідносини, що виникають на підставі договору про охорону об'єктів, мають усі ознаки, властиві цивільно-право­вим зобов'язанням про надання послуг. За цим договором, одна сторона (охоронець), що є суб'єктом підприємництва, зобов'язується забезпечити недоторканність особи чи майна. Володілець майна або особа, яку охороняють, зобов'я­зані виконувати передбачені договором правила особистої та майнової безпеки і щомісяця сплачувати встановлену плату.

Договір про охорону має багато спільного з договором зберігання: ці договори спрямовані на досягнення однієї мети — забезпечення охорони майна. Водночас вони мають суттєві відмінності.

За договором про охорону, власник доручає органам охорони здійснювати щоденно охорону майна або особи, без

передачі їх у господарську сферу органу, що здійснює охо­рону. За договором зберігання поклажодавець передає май­но зберігачу. Крім того, учасниками договору про охорону можуть бути тільки суб'єкти підприємництва, а учасника­ми договору зберігання — також громадяни. Договір про охорону завжди сплатний, а договір зберігання може бути як сплатним, так і безоплатним.

Договір про охорону укладається в тому самому поряд­ку, що й інші договори. Специфіка цього договору полягає в тому, що його укладенню передують організаційно-тех­нічні заходи, проводиться обстеження об'єкта з метою уз­годження виду охорони, визначення кількості постів, необхідності обладнання засобами сигналізації і пожежега-сіння, технічного управління, виходячи з розмірів території, яку займає об'єкт, технології виробництва продукції, ре­жиму роботи та інших умов забезпечення схоронності влас­ності. Результати обстеження оформлюють актом. На до­говірній основі силами підрозділів охорони чи інших орга­нізацій здійснюється монтаж засобів сигналізації.

Приймання об'єктів під охорону оформлюється догово­ром між охороною і власником. При укладенні договору сторони готують окремий документ, що називається Дисло­кацією об'єктів охорони. Внаслідок проведення зазначених заходів погоджують такі важливі умови договору, як об'єкт охорони, предмет договору і вартість послуг охорони.

Договір укладається на строк, погоджений сторонами, і набирає чинності з дня його підписання. При розірванні договору з ініціативи власника охороні відшкодовують по­в'язані з цим витрати.

За неналежне виконання договірних зобов'язань охоро­нець несе повну майнову відповідальність. Така відпові­дальність передбачає відшкодування не тільки прямих збитків, а й втраченої вигоди. Основною формою цієї відпо­відальності є відшкодування збитків, заподіяних власнику крадіжкою, грабежем, розбоєм, знищенням або пошкоджен­ням майна сторонніми особами, які проникли на об'єкт охорони, чи внаслідок пожежі, що сталася з вини як сто-ронніх осіб, так і працівників охорони. Розміри збитків та залишки товарно-матеріальних цінностей підтверджуються відповідними документами і розрахунками, звіреними з бухгалтерськими даними на день події.

Таким чином, договір охорони є ефективним (запобіж­ним) засобом недопущення крадіжок, пошкодження або знищення майна і забезпечує недоторканність особи.

Що таке договір про охорону квартири?

Договір про охорону квартири є різновидом договірних послуг. Як зазначалося вище, він має багато спільного з договором зберігання. Мета цих договорів — забезпечити збереження майна. Але якщо за договором зберігання річ передається у володіння зберігачу, то при укладенні дого­вору про охорону вона залишається у володінні власника. Останніми роками значного поширення серед населення набув договір про охорону квартири.

Договір про охорону квартири власники укладають з підрозділами Державної служби охорони при Міністерстві внутрішніх справ України (Положення про державну службу охорони затверджено Кабінетом Міністрів України 10 серп­ня 1993 р.).

Права та обов'язки сторін за договором детально регла­ментовані Типовим договором про централізовану охорону квартир підрозділами державної служби охорони, затвер­дженим наказом Головного управління державної служби охорони 4 травня 1995 р. № 52.

Договір на один рік укладається після обладнання квар­тири засобами охоронної сигналізації та контрольної пере­вірки їх технічного стану і набуває чинності на наступний день після його підписання.

Періодом охорони вважається час, з якого квартира прийнята для охорони й до зняття її з охорони. Вартість майна оцінює сам "Клієнт" в односторонньому порядку (від ціни договору залежить і розмір оплати охоронних послуг).

За несвоєчасну сплату з "Клієнта" стягується пеня в розмірі 0,5 % суми прострочення за кожний день. Крім того, "Охорона" має право після попередження в односторонньо­му порядку розірвати договір достроково.

Охорона несе матеріальну відповідальність за шко­ду, спричинену сторонніми особами, які проникли в квар­тиру в період охорони шляхом відмикання чи руйнуван­ня заблокованих технічними засобами охоронної сигна­лізації вікон, дверей та інших конструкцій та здійснили крадіжку, грабіж, розбій, умисне знищення чи пошко­дження майна, яке зберігалось у квартирі.

Охорона зобов'язана відшкодувати матеріальні збитки в межах вартості майна, оціненого клієнтом при укладенні договору. Збитками є не тільки вартість украденого чи пошкодженого майна, а й вкрадені грошові кошти (однак у цьому разі розмір компенсації обмежується 10 міні­мальними зарплатами), а також ювелірні вироби з оголо­шеною цінністю (але не більш як 20 розмірів мінімальної зарплати).

Вартість вкраденого майна визначається, виходячи з діючих роздрібних цін та з урахуванням його зносу.

Охорона може нести відповідальність також за вкрадені антикварні речі, але тільки за умови, що при укладенні договору їй було передано нотаріально посвідчений, скла­дений компетентними спеціалістами опис вартості анти­кварних речей.

При повернені вкраденого майна "Клієнт" зобов'язаний у місячний термін повернути "Охороні" вартість отриманої раніше компенсації.

У договорі передбачені й обставини, за яких "Охоро­на" звільняється від матеріальної відповідальності:

• якщо, особа, яка проникла в квартиру, була затрима­на на місці;

• якщо збитки стали наслідком стихійного лиха, масо­вих безпорядків;

• якщо зловмисник проник у квартиру через місце, яке власник відмовився обладнати технічними засобами охоро­ни (наприклад, власник квартири, що проживає на 10-му поверсі, відмовився від блокування балконної двері і якраз через неї зловмисники проникли в квартиру);

• якщо крадіжка сталася в той період, коли охорона тимчасово не могла здійснюватись із технічних причин, про що "Клієнта" було своєчасно повідомлено;

• коли "Клієнт" не здав дублікатів ключів від вхідних дверей квартири, під'їзду, східцевої площадки, що пере­шкоджало своєчасному виявленню причин спрацювання сигналізації і затриманню зловмисників на місці події;

• якщо "Клієнт" розголосив правила користування тех­нічними засобами чи присвоєний кодовий номер;

• якщо "Клієнт" здійснив зміни у схемі блокування тех­нічними засобами сигналізації, що стало причиною її непо­ладок, і в деяких інших випадках, передбачених договором.

Які особливості договору страхування?

Страхування — це вид цивільно-правових відносин із за­хисту майнових інтересів і громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків) за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом спла­ти ними страхових платежів (страхових внесків, стра­хових премій).

Майнові та особисті немайнові відносини, що виника­ють внаслідок страхування, регулюються нормами Цивіль­ного кодексу України, Законом України "Про страхуван­ня" (7 березня 1996 р.), правилами окремих видів страху­вання, що встановлюються відповідними нормативними актами законодавства України. Відносини з морського стра­

хування суден, вантажів та інших об'єктів регулюються нормами, що містяться в Кодексі торговельного мореплав­ства України і правилах про окремі види морського стра­хування.

Страхування здійснюється на основі договору між стра­ховиком і страхувальником (добровільне страхування). У випадках, передбачених законом або іншими нормативно-правовими актами, проводиться страхування без укладен­ня договору (обов'язкове страхування).

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (стра­хову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачува­ти страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Страховик — це юридична особа, яка спеціально створе­на для здійснення страхової діяльності і яка одержала у встановленому порядку ліцензію на цей вид діяльності.

Громадяни та юридичні особи з метою страхового захи­сту своїх майнових інтересів можуть створювати товари­ства взаємного страхування. Необхідною умовою реєстрації та отримання ліцензії є наявність у страховика мінімаль­ного статутного фонду в сумі, еквівалентній 100 тис. євро. Державною страховою компанією в Україні сьогодні є На­ціональна акціонерна страхова компанія (НАСК) "Оранта", оскільки частка держави в її статутному фонді становить 58 %.

Страхувальники — це фізичні та юридичні особи, які страхують свій майновий інтерес і вносять страхові пла­тежі.

Страхувальники мають право при укладенні договорів страхування призначати громадян чи юридичних осіб для одержання страхових сум або страхового відшкодування (винагородонабувачів), а також замінювати їх до настання страхового випадку.

Об'єктами страхування є майнові інтереси, які не су­перечать законодавству і пов'язані:

• з життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням страхувальника або застрахованої особи (осо­бисте страйкування);

• володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування);

• відшкодуванням страхувальникові завданої ним шко­ди особі або майну фізичної особи, а також шкоди, завданої юридичній особі (страхування відповідальності).

Договір страхування укладається в письмовій формі ' шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката). Істотними умовами догово­ру страхування, які зазначаються у страховому свідоцтві (полісі, сертифікаті), визнаються об'єкт страхування, розмір страхової суми, страхового внеску і строки його сплати, страховий ризик (страхові випадки), строк страхування, початок і закінчення дії договору страхування. У договорі також можуть бути передбачені інші умови страхування.

Договір страхування набирає чинності з моменту внесен­ня страхового платежу (внеску, премії), якщо інше не пе­редбачено умовами страхування. Зі згоди страхувальника об'єкт страхування може бути застрахований за одним до­говором страхування кількома страховиками (співстраху-вання). У таких випадках у договорі мають міститися умо­ви, що визначають права та обов'язки кожного зі страхо­виків. За наявності відповідної угоди між страховиками і страхувальником один зі співстраховиків може представ­ляти всіх інших у відносинах зі страхувальником, залиша­ючись відповідальним перед ним у розмірах своєї частки.

До страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Страховик має право відмовитися від здійснення страхової виплати у разі:

• навмисних дій страхувальника, якщо вони були спря­мовані на настання страхового випадку, крім дій, пов'яза-' них із виконанням ними громадянського чи службового обов'язку, вчинених у стані необхідної оборони (без переви­щення її меж), або щодо захисту майна, життя, здоров'я,

честі, гідності та ділової репутації;

• вчинення страхувальником або особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного злочину, що при­звів до страхового випадку;

• подання страхувальником завідомо неправдивих відо­мостей про об'єкт страхування або про факт настання стра­хового випадку;

• одержання страхувальником повного відшкодування збитків за договором майнового страхування від особи, яка

їх завдала;

• несвоєчасне повідомлення страхувальника без поваж­них на те причин про настання страхового випадку або ство­рення страховикові перешкод у визначенні обставин, харак­теру та розміру збитків.

Своє рішення про відмову здійснити страхову виплату страховик повинен повідомити страхувальника у письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови.

Якщо страхувальник прострочив внесення страхового платежу і не сплатив його протягом 10 робочих днів після пред'явлення страховиком письмової вимоги про сплату страхового платежу, страховик може відмовитися від до­говору страхування, якщо інше не встановлено цим дого-

вором. Але страховик не має права відмовитися від догово­ру особистого страхування без згоди на це страхувальника, який не припускався порушень договору, коли інше не вста­новлено самим договором або законом. Про намір відмови­тися від договору страхування страхувальник або страхо­вик зобов'язані повідомити другу сторону не пізніш як за ЗО днів до "припинення договору.

Крім загальних підстав, за якими правочини визнаються недійсними, договір страхування визнається недійсним у разі, якщо:

• він укладений після настання страхового випадку;

• об'єктом договору страхування є майно, яке підлягає конфіскації на підставі судового вироку або рішення, що набрали законної сили.

Що розуміють під страховим випадком і страховим ризиком?

Страховий випадок — це передбачена законодавством або договором подія, з настанням якої виникає обов'язок страхової організації здійснити виплату страхової суми чи страхового відшкодування страхувальникові або іншій третій особі.

У момент виникнення страхового зобов'язання сторонам невідомо, чи настане страховий випадок (наприклад, загибель врожаю від засухи, граду, урагану тощо). Проте у разі неми­нучості настання події (наприклад, смерть страхувальника при змішаному страхуванні) сторони все одно не знають, коли саме вона настане. Однак це не означає, що договір страху­вання є правочином, укладеним під відкладальною умовою.

У договорі страхування виникнення обов'язків страхо­вика залежно від настання певної страхової події є неодмін­

ною істотною умовою, що визначає суть страхування, тоді як відкладальна умова в інших правочинах є випадковим

елементом.

До страхових подій належать: травма, одержана страху­вальником внаслідок нещасного випадку, випадкове гостре отруєння недоброякісними харчовими продуктами, загибель тварини від транспортної події, закінчення строку за дого­вором змішаного страхування життя тощо.

Страховий ризик — це подія, на випадок якої проводи­ться страхування і яка має ознаки ймовірності та ви­падковості настання.

Від ступеня ймовірності настання певної страхової події залежать розміри страхових внесків за конкретним видом страхування. Наприклад, страхові внески за договором змі­шаного страхування життя зростають у міру збільшення віку страхувальника на день подання ним заяви про стра­хування, адже з віком збільшується ймовірність його смерті. На ступінь страхового ризику можуть впливати різні обста­вини. Так, відповідно до п. 8 Правил страхування домашніх тварин, затверджених правлінням НАСК "Оранта" (25 чер­вня 1996 р.), не укладається договір страхування тварин у місцевостях, де діють карантинні обмеження. Відповідно до п. 6.1 Правил страхування забудов, затверджених правлін­ням НАСК "Оранта" (15 травня 1996 р.), не підлягають стра­хуванню старі й аварійні забудови.

Які обов'язки сторін за договором страхування?

Договір страхування належить до двосторонніх, оскіль­ки права і відповідні обов'язки виникають для обох контр­агентів.

За договором страхування страховик зобов'язаний:

.^~"\_^ ^^- ознайомити страхувальника з умовами страхування.

Н;а жаль, страховик не завжди виконує цей обов'язок на­лежним чином. Так, згідно з чинним законодавством, паса­жири повітряного і наземного транспорту підлягають обо­в'язковому страхуванню і до вартості проїзного квитка включаються страхові внески, які стягуються з них. Але на залізничних вокзалах, автостанціях відсутня інформація для пасажирів про умови страхування;

• негайно, як тільки стане відомо про настання страхо­вого випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необ­хідних документів для своєчасної виплати страхової суми або страхового відшкодування страхувальникові (протягом двох робочих днів повинні бути оформлені необхідні документи);

• при настанні страхового випадку здійснити виплату страхової суми або страхового відшкодування у встановле­ний договором строк;

• за заявою страхувальника у разі вжиття страховиком заходів, які зменшили страховий ризик, або в разі збільшен­ня вартості майна переукласти з ним договір страхування;

• зберігати в таємниці відомості про страхувальника та його майновий стан.

Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчас­ну виплату страхової суми (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальникові неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається законом чи іншими нормативно-правовим актами або погодженням сторін, а також відшко­довує збитки, завдані страхувальникові при настанні стра­хового випадку у зв'язку з діями щодо запобігання ним або зменшення їх розміру.

Обов'язкам страхувальника відповідають права страхо­вика в договорі страхування. Страхувальник за цим дого­вором зобов'язаний:

• своєчасно вносити страхові платежі;

• при укладенні договору страхування надати страхови­кові інформацію про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику і надалі інформувати його про будь-яку зміну страхового ризику;

• вжити заходів щодо запобігання збиткам та зменшен­ня збитків, завданих внаслідок настання страхового ризику;

• повідомити страховика про настання страхового випад­ку в строк, передбачений умовами страхування;

• повідомити страховика про інші чинні договори стра­хування щодо цього об'єкта страхування. Метою страхуван-, ня майна не може бути збагачення страхувальника за раху­нок страхової компанії, а тому законодавець передбачив, що якщо майно застраховане у декількох страховиків, то ^[ страхове відшкодування, яке будуть виплачувати всі стра-| хові компанії, не може перевищувати дійсної вартості май­на. Необхідно пам'ятати, що коли страхувальник не повідо­мив страховика про те, що об'єкт уже застрахований, но­вий договір страхування є нікчемним.

Виплата страхових сум і страхового відшкодування про­водиться страховиком згідно з умовами договору та прави­лами страхування на підставі заяви страхувальника і стра­хового акта (аварійного сертифіката). Страховий акт скла­дається страховиком або уповноваженою ним особою.

Які категорії громадян підлягають обов'язковому особистому страхуванню?

Особливість обов'язкового особистого страхування поля­гає в тому, що громадянин вважається застрахованим неза­лежно від його бажання. Обов'язкове особисте страхування здійснюється згідно з нормативними актами, які встанов­люють категорії осіб, що підлягають обов'язковому особи­стому страхуванню, випадки, при настанні яких виплачу­ється страхова сума, права та обов'язки сторін.

Важливою особливістю цього виду страхування є те, що воно діє без обмеження строку і незалежно від оплати стра­хових платежів. Така форма страхування зумовлена турбо­тою держави про інтереси своїх громадян.

Зокрема^ в обов'язковому порядку підлягають стра­хуванню пасажири, машиністи, провідники, члени команд суден і екіпажі літаків, військовослужбовці, співробітники органів внутрішніх справ, працівники прокуратури, мит­ниці, державної лісової охорони, судді, посадові особи дер­жавних органів у справах захисту прав споживачів, конт­рольно-ревізійної служби, державного архітектурно-буді­вельного контролю, спортсмени вищої кваліфікації, діти-сироти, які перебувають на вихованні в дитячих будинках, робітники небезпечних професій, народні депутати та деякі інші категорії громадян.

Розмір страхової суми при загибелі особи, яка підлягає обов'язковому особистому страхуванню, уніфікований і ста­новить, як правило, грошове забезпечення особи за 10 років.

Розмір страхового відшкодування при інвалідності та пораненні визначено відповідними Правилами. Так, при отриманні інвалідності І групи працівнику міліції випла­чується відшкодування в розмірі грошового забезпечення за п'ять років, II групи — за чотири роки, III групи — за три роки.

При тяжкому пораненні працівнику міліції виплачуєть­ся страхове відшкодування в розмірі його грошового забез­печення за чотири місяці, при легкому пораненні — за два місяці.

Які особливості обов'язкового особистого страхування пасажирів?

Обов'язковість страхування пасажирів передбачена По­ложенням про обов'язкове особисте страхування від нещас­них випадків на транспорті від 14 серпня 1996 р.

Застрахованими вважаються:

• пасажири залізничного, морського і водного, автомо­більного та електротранспорту;

• водії усіх підприємств, організацій і закладів, незалеж­но від форм власності та виду діяльності, машиністи, провідни­ки поїздів (у тому числі приміських і метрополітену), члени команди судна, працівники бригад медичної допомоги.

Страхування не поширюється на пасажирів:

• залізничного, морського і водного транспорту на екс­курсійних і прогулянкових маршрутах;

• внутрішнього водного транспорту внутрішньомісько-го сполучення і переправ;

• автомобільного і електротранспорту на міських марш­рутах.

Обов'язковість страхування пасажирів полягає в тому, що сам факт придбання пасажиром квитка породжує стра­хові зобов'язання, оскільки при купівлі квитка страховий платіж включається до ціни квитка. Пасажири, які мають право на безоплатний проїзд згідно з чинним законодав­ством, підлягають обов'язковому страхуванню без сплати страхового платежу. Так, без сплати страхового платежу страхують осіб, які користуються безоплатним службовим проїзним квитком, діти віком до п'яти років та ін.

Пасажир вважається застрахованим з моменту оголо­шення посадки на морське чи річкове судно, поїзд, автобус або інший транспортний засіб і до моменту закінчення поїздки, а водїі — тільки на період обслуговування поїздки.

Страховими випадками вважаються:

• загибель чи смерть застрахованого внаслідок нещас­ного випадку на транспорті;

• отримання травми в результаті нещасного випадку на транспорті за умови встановлення потерпілому інвалідності;

• тимчасова непрацездатність внаслідок нещасного ви­падку на транспорті.

На залізничному, морському, водному, автомобільному та електротранспорті пасажир вважається застрахованим на 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Про кожний нещасний випадок, який мав місце на транс­порті, транспортна організація повинна скласти акт і видати потерпілому довідку із зазначенням страхової компанії (її місцезнаходження, дати укладення договору страхування).

У разі загибелі чи смерті пасажира в результаті нещас­ного випадку на транспорті його спадкоємцям виплачується страхове відшкодування у розмірі 100 % страхової суми.

У разі отримання застрахованим травми внаслідок не­щасного випадку на транспорті при встановленні потерпі­лому інвалідності виплачується: при інвалідності І групи — 90 % страхової суми; II — 75; III — 50 % страхової суми.

У разі тимчасової втрати працездатності потерпілому па­сажиру виплачується 0,2 % страхової суми за кожний день непрацездатності, але не більше як 50 % страхової суми.

Страхова сума виплачується не пізніше 10 днів після подання всіх необхідних документів: заяви пасажира (чи його спадкоємців) про виплату, акта про нещасний випа­док, медичної довідки про тимчасову втрату працездатності чи довідки про інвалідність або копії свідоцтва про смерть і документи про правомочність спадкоємців.

Застрахованому пасажиру чи його спадкоємцям стра­хове відшкодування не виплачується:

• якщо пасажир вчинив дії, в яких слідчі чи судові орга­ни встановили ознаки злочину;

• якщо дії пасажира перебувають у прямому причинно­му зв'язку з алкогольним, наркотичним чи токсичним сп'я­нінням;

• якщо потерпілий сам спричинив собі шкоду з метою отримання страхового відшкодування;

• якщо пасажир не виконав розпорядження капітана корабля, начальника поїзда, водія автобуса або інших упов­новажених на це офіційних осіб на транспорті, порушив правила проїзду на транспорті.

Підстави і межі відповідальності повітряного перевізни­ка за шкоду, спричинену життю і здоров'ю пасажира, перед­бачає Положення про порядок і умови проведення обов'язко­вого страхування відповідальності повітряного перевізни­ка і виконувача повітряних робіт по відшкодуванню збит­ків, спричинених пасажирам, багажу, пошті, вантажу, прийнятих до перевезення, іншим користувачам повітря­ного транспорту і третім особам, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 1998 р.

Страхова сума, яка виплачується за шкоду, спричинену пасажиру під час виконання польоту в межах України, визначається договором обов'язкового страхування. Розмір страхової суми не повинен бути меншим за суму, еквіва­лентну 20 тис. дол. СІЛА за офіційним курсом гривні на день здійснення польоту (п. 6 Положення).

Які особливості договору доручення?

За договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок іншої особи (довірителя) певні юридичні дії. Отже, сторонами цього договору виступають повірений і довіритель. Повіре­ний — особа, яка зобов'язується виконати юридичні дії, а довіритель — особа, яка доручає повіреному виконати ці дії. Повіреним і довірителем можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Фізичні особи, які виступають повіреними чи довірителями, мають бути дієздатними. Будь-яка юри­дична особа вправі бути довірителем, а повіреним — лише за умови, що це не виходить за межі її дієздатності. На-

приклад, товарні біржі, банки, юридичне бюро, посеред­ницькі організації. Цей договір досить поширений у ци­вільному обігу.

Предметом договору доручення є юридичні дії повіре­ного. До таких юридичних дій належать не тільки право-чини, а й інші дії повіреного (складання актів, вчинення процесуальних дій тощо), внаслідок яких довіритель здій­снює свої права та обов'язки або набуває, змінює і припи­няє їх. Трапляється, що повірений, виконуючи доручен­ня, здійснює також окремі фактичні дії. Наприклад, огля­дає майно, яке хоче придбати довіритель, перевозить речі тощо. Ці дії не є предметом договору доручення. Вони мають супровідний характер і не можуть мати правове значення у відносинах між повіреним і довірителем, який зобов'язаний відшкодувати дії повіреного, пов'язані зі здійсненням фактичних дій.

Характерним для договору доручення є те, що повіре­ний виконує юридичні дії від імені та за рахунок довірите­ля. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, при­пиняє цивільні права та обов'язки довірителя. Може бути встановлено і виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором.

У договорі можуть бути встановлені також строк дії та­кого доручення та (або) територія, у межах якої чинне ви­ключне право повіреного. Повірений має право на плату за виконання свого обов'язку за цим договором. Коли в дого­ворі не визначено розміру плати повіреному або порядок її виплати, вона виплачується після виконання доручення відповідно до звичайних цін на такі послуги.

Оскільки повірений виступає від імені та за рахунок довірителя, то, звичайно, він має керуватися інтересами свого довірителя і діяти відповідно до вказівок, що дав йому довіритель. Тому в договорі або у виданій на підставі дого­вору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Ці дії мають бути право­мірними, конкретними та здійсненними.

Повірений повинен виконати дане йому доручення осо­бисто. Але він має право і передати доручення іншій особі (замісникові), якщо це передбачено договором або якщо повірений був примушений до цього обставинами, з метою охорони інтересів довірителя. У таких випадках повірений несе відповідальність тільки за вибір замісника. Довіритель має право у будь-який час відхилити замісника, обраного повіреним.

За договором доручення повірений зобов'язаний:

• повідомляти довірителеві на його вимогу всі відомості про хід виконання доручення;

• після виконання доручення або в разі припинення до­говору до його виконання негайно повернути довірителеві довіреність, строк чинності якої не закінчився, і надати звіт із залученням виправдних документів, якщо це вимагається умовами договору та характером доручення;

• негайно передати довірителеві все одержане у зв'язку з виконанням договору.

Довіритель зобов'язаний, якщо інше не передбачено договором:

• забезпечити повіреного засобами, необхідними для виконання доручення;

• відшкодувати повіреному витрати, пов'язані з вико­нанням доручення;

• негайно прийняти від повіреного усе виконане ним згідно з договором і виплатити повіреному винагороду, якщо вона йому належить.

Договір доручення припиняється внаслідок: скасу­вання доручення довірителем; смерті довірителя або по­віреного; визнання будь-кого з них недієздатним, обмеже­ним у дієздатності або безвісно відсутнім. Довіритель має право скасувати доручення, а повірений — відмовитися від

нього у будь-який час. Угода про відмову від цих прав є нікчемною.

Сторона, що відмовляється від договору з повіреним, який діє як підприємець, має сповістити іншу сторону про припинення договору за один місяць, якщо триваліший строк не передбачено договором. У разі реорганізації юри­дичної особи, яка виступає комерційним представником, довіритель має право скасувати доручення без такого попе­реднього сповіщення.

У разі смерті повіреного його спадкоємці повинні спові­стити довірителя про припинення договору доручення та вжити заходів, необхідних для охорони майна довірителя, зокрема зберегти його речі та документи і потім передати їх довірителеві. Такий самий обов'язок покладено на ліквіда­тора юридичної особи, що є повіреним.

Зразок договору доручення

ДОГОВІР ДОРУЧЕННЯ №__ М.Дніпропетровськ 1 жовтня 2004 р.

ТОВ "ННН", надалі — "Довіритель", в особі директора Сидо­ренка Г.Г., що діє на підставі Статуту товариства,

і приватне підприємство "ЛЛЛ", надалі — "Повірений", в особі директора Іванова 1.1., що діє на підставі Статуту підприємства, та керуючись положеннями ст. 1000—1010 Цивільного кодексу України уклали договір про нижченаведене: