1. Предмет договору

1.1. Боржник передає, а Підприємство бере на себе зобов'я­зання щодо сплати боргу в розмірі ЗО 000 (тридцять тисяч) грн за договором № 1 від 15 лютого 2004 р., укладеним між Кредитором та Боржником.

1.2. Кредитор дає згоду на заміну боржника за договором, зазначеним у ст. 1.1 цього договору.

2, Зобов'язання сторін

2.1. Боржник зобов'язується протягом двох днів від дня укла­дення цього договору передати Підприємству для реалізації товар в обсягах та цінах, що дають можливість сплатити борг за раху­нок реалізації цього товару, та передати Кредитору всі документи на товар для реалізації.

2.2. Підприємство у термін до ЗО днів від дати, зазначеної у ст. 2.1, перераховує на рахунок Кредитора суму, зазначену у ст. 1.1,і таким чином виконує зобов'язання Боржника перед Кре­дитором.

2.3. Кредитор зобов'язаний прийняти виконання за розрахун­ками згідно з договором, зазначеним у ст. 1.1, а Підприємство набуває з дня укладення цього договору всіх прав Кредитора за договором № 1 від 15 лютого 2004 р.

3. Відповідальність сторін

3.1. Невиконання зобов'язань за цим договором дає право на стягнення з винної сторони всіх завданих цим невиконанням збитків, включаючи втрачену вигоду.

3.2. За порушення терміну перерахування грошових коштів за зобов'язаннями Підприємства воно сплачує Кредитору пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за весь термін прострочення виконання.

4. Дія договору

4.1. Договір набирає чинності з дня його укладення і діє до повного виконання зобов'язань сторін.

4.2. Договір не може припинятися або змінюватися жодною зі сторін без письмової згоди Кредитора.

Юридичні адреси та банківські реквізити сторін:

Договір уклали:

Директор ______(Костенко й.)

Директор ______(Петрик М.М.)

Директор _______(Попов Б.Б.)

Які є способи забезпечення виконання зобов'язань?

Цивільно-правові зобов'язання сторони повинні викону­вати добровільно. До особи, яка не виконує або виконує неналежним чином юридичний обов'язок, можуть бути за­стосовані заходи примусу. Водночас з метою посилення за­хисту інтересів уповноваженої особи можуть застосовува­тися додаткові стимули у вигляді спеціальних засобів, спря­мованих на забезпечення виконання зобов'язань.

Згідно з Цивільним кодексом України виконання зобо­в'язань може забезпечуватися неустойкою, порукою, га­рантією, заставою, утриманням та іншими способами, вста­новленими законами або договором. Загалом ці способи за­безпечення поділяють на зобов'язально-правові та речово-правові.

До першої групи віднесено неустойку, поруку, гарантію та завдаток, до другої — заставу і притримання.

Наведені вище способи забезпечення виконання зобов'я* зання мають спільну мету: надати кредитору додаткову можливість отримати належне йому за зобов'язанням.

Кожен зі встановлених способів обумовлює поруч з го­ловним (основним) зобов'язанням нове зобов'язання, яке є додатковим до головного, тобто має акцесорний характер. З цього випливає, що додатковим зобов'язанням можна забезпечувати лише дійсні вимоги, тобто такі, які реально існують на момент укладення правочину.

Якщо недійсним буде основне зобов'язання, то, відповід­но, недійсними стають і будь-які способи забезпечення його виконання. Але недійсність правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання не спричиняє недійсності основно­го зобов'язання.

Правочин щодо встановлення способу забезпечення ви­конання зобов'язання має бути укладено тільки в письмовій формі незалежно від форми основного зобов'язання. Недо­держання письмової форми спричиняє недійсність право-чину щодо встановлення способів забезпечення виконання.

Способи, які забезпечують виконання зобов'язань, вста­новлюють в інтересах кредитора. Тому при переході прав до нового кредитора переходять усі права, які забезпечують виконання зобов'язання. Водночас при переході боргу збе­рігають чинність лише ті способи забезпечення зобов'язань, які стосуються зобов'язань між ними і третіми особами (по­рука, гарантія).

Що таке завдаток і аванс?

Завдаток — це грошова сума або рухоме майно, що ви­дається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'я­зання і на забезпечення його виконання.

Коли не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважаєть­ся авансом. Як спосіб забезпечення виконання зобов'язань завдаток має такі особливості:

• предметом завдатку може бути лише грошова сума або рухоме майно (наприклад, якщо при купівлі телевізора вартістю в 1000 грн покупець видав продавцю 100 грн зав­датку, то йому необхідно доплатити в майбутньому за теле­візор ще 900 грн );

• завдатком забезпечується виконання лише договірних зобов'язань, а не зобов'язань, які виникли з інших підстав;

• він може мати місце лише за погодженням сторін;

• дача завдатку є доказом укладання договору, особли­во в тих випадках, коли договір не потребує письмової фор­ми; угода про завдаток, яка обов'язково є письмовою, під­тверджує наявність договору.

Якщо сторона, яка дала завдаток, відмовляється від виконання договору, завдаток залишається в іншої сто­рони. Іншими словами, якщо покупець вважає, що ціна телевізора велика чи його не влаштовує ця модель, то нада­ний завдаток 100 грн залишається у продавця. Якщо від виконання договору ухиляється інша сторона (наприклад, продавець телевізора знайшов вигіднішого покупця), то вона зобов'язана не лише повернути завдаток, а й сплатити таку ж за розміром суму, так званий подвійний завдаток, тоб­то повернути не 100, а 200 грн.

Сторона, відповідальна за невиконання договору, зобов'я­зана відшкодувати іншій стороні збитки із заліком суми завдатку.

У разі припинення зобов'язання до початку його вико­нання за порозумінням сторін або внаслідок неможливості його виконання завдаток має бути повернутий.

Завдаток необхідно відрізняти від авансу. Аванс — це також визначена грошова сума. Суттєва відмінність авансу від завдатку полягає в тому, що на аванс не по­кладено функцію забезпечувати взяте сторонами на себе зобов'язання. Тому незалежно від того, яка сторона відпо­відальна за невиконання зобов'язання, той, хто отримав аванс, повинен його повернути. І якщо продавець чи підряд­ник отримали як аванс певну грошову суму, а договір не було виконано, то незалежно від того, з чиєї вини це трапи­лось і які обставини цьому перешкоджали, аванс у будь-якому випадку підлягає поверненню.

Зразок договору, виконання якого забезпечується завдатком

ДОГОВІР

М.Дніпропетровськ 10 вересня 2004 р.

Ми, які нижче підписалися, Кушнір Микола Павлович, що мешкає в м. Дніпропетровськ по вул. Броварській, 10.кв. 1, і Іва­нов Михайло Іванович, що мешкає в м. Дніпропетровськ по вул. Черкаській, 20, кв. 5, уклали цей договір про таке:

1. Кушнір Микола Павлович продає, а Іванов Михайло Іва­нович купує відеомагнітофон моделі "РпШрз-ІІІ" за 2000 (дві ти­сячі) грн.

2. При підписанні цього договору в рахунок платежу за відео­магнітофон Кушнір М.П. отримав від Іванова М.І. завдаток у сумі 200 (двісті) грн. Суму, що залишилася за відеомагнітофон — 1800 (тисяча вісімсот) грн, Іванов М.І. зобов'язується виплатити не пізніше 1 жовтня 2004 р.

3. Кушнір М.П. зобов'язується передати відеомагнітофон Іва­нову М.І. як тільки отримає за нього в цей строк решту 1800 (ти­сячу вісімсот) грн.

4. Зміст положень ст. 570—571 Цивільного кодексу України сторонам відомо.

Цей договір складений у двох примірниках, один із них вида­ний Кушніру М.П., другий — Іванову М.І.

Підписи (Кушнір М.П.) (Іванов М.І.)

Що таке порука?

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання останнім свого обо­в'язку. Порука має бути оформлена як договір, що укла­дається між основним боржником і поручником на користь третьої особи — кредитора з основного боргу. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа чи кіль­ка осіб. Поручитель має право на оплату послуг, наданих ним боржнику.

У разі невиконання основного зобов'язання боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо інше не передбачено договором поруки. Поручитель відповідає в тому самому обсязі, що й борж­ник, зокрема відповідає за сплату основного боргу, про­центів, сплату неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

На поручителя покладається обов'язок до задоволення вимоги кредитора попередити про це боржника, а якщо проти поручителя вчинено позов, — залучити боржника до участі у справі. В іншому разі боржник має право висунути проти вимоги поручителя, який виконав зобов'язання борж­ника, всі заперечення, які він мав проти кредитора.

Поручитель має право висунути проти вимоги кредито­ра заперечення, які міг би висунути сам боржник, за умов, що ці заперечення не пов'язані з особою боржника. Пору­читель не втрачає права на ці заперечення навіть у тому разі, якщо боржник від них відмовився або визнав свій борг.

До поручителя, який виконав зобов'язання, переходять усі права кредитора з цього зобов'язання, в тому числі й ті, що забезпечували виконання основного зобов'язання. Після виконання поручителем зобов'язання кредитор по­винен вручити поручителю документи, які посвідчують вимоги до боржника та права, що забезпечують ці вимоги.

Зразок договору, виконання якого забезпечується порукою

ДОГОВІР ПОРУКИ м. Дніпропетровськ 2 вересня 2003 р.

Ми, які нижче підписалися. Чабан Петро Іванович, мешкає в м. Дніпропетровськ по вул. Сільська, 20, кв. 20, і Сидоренко Андрій Федорович, мешкає в м. Дніпропетровськ по вул. Дніп­ровська, 6, кв. 6, уклали цей договір про таке:

Мішков Сергій Петрович, мешкає в м. Дніпропетровськ по вул. Сільська, 102, кв. 11, позичив у Сидоренко А.Ф. 5000 (п'ять тисяч) грн строком до 1 січня 2004 р. (договір позики від 2 вересня 2003 р.)

Я, Чабан П.І., зобов'язуюсь перед Сидоренком А.Ф. відповіда­ти за повернення Мішковим С.П. боргу в сумі 5000 (п'ять тисяч) грн у зазначений вище строк.

Якщо до 1 січня 2004 р. борг у сумі 5000 (п'ять тисяч) грн Мішков С.П. не поверне, Сидоренко А.Ф. зобов'язується повідо­мити про це Чабана П.І., який протягом п'ять днів після отри­мання такого повідомлення зобов'язується виплатити цю суму Сидоренко А.Ф.

Я, Сидоренко А.Ф., отримавши від Чабана П.І. суму боргу 5000 (п'ять тисяч) грн, зобов'язуюсь передати йому право вимоги за договором позики від 2 вересня 2003 р. для зажадання виплати йому Мішковим С.П. — 5000 грн.

Зміст положень ст. 553—559 Цивільного кодексу України сто­ронам відомо.

Цей договір складений у двох примірниках, один із них вида­ний Чабану П.І., другий—Сидоренку А.Ф.

(Чабан П.І.) Підписи (Сидоренко А.Ф.)

Порука припиняється з припиненням забезпечуваного нею зобов'язання. Також вона припиняється, якщо креди­тор протягом шести місяців від дня настання строку вико­нання забезпеченого порукою зобов'язання не вчинить по­зову проти поручителя. Коли строк основного зобов'язання не зазначено і не може бути визначено або визначено мо-; ментом витребування, порука припиняється, якщо креди­тор не вчинить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення поруки.

Що таке гарантія?

Гарантією визнається письмове зобов'язання банку, іншої кредитної установи, страхової організації (гаран­та), яке видається на прохання іншої особи (принципа­ла), за яким гарант зобов'язується сплатити кредито­рові принципала (бенефіціарові) відповідно до умов га­рантійного зобов'язання грошову суму після подання бенефіціаром письмової вимоги про її сплату. Гарантія діє протягом строку, на який її видано, і є чинною від дня видачі, якщо в ній не встановлено інше. Гарант має право на оплату послуг, наданих ним боржником.

Виходячи із суті цього способу забезпечення зобов'язан­ня, слід виділити такі його особливості. Гарантом може бути лише юридична особа або держава. Як правило, гарантію застосовують для забезпечення належного виконання обо­в'язків у кредитних договорах. Належне бенефіціарові за гарантією право вимоги до гаранта не може бути передано іншій особі, якщо в гарантії не передбачено інше.

Зобов'язання гаранта перед бенефіціаром є самостійним і таким, що не залежить від основного зобов'язання, на за­безпечення виконання якого гарантію видано. Гарантію не може відкликати гарант, якщо в ній не передбачено інше.

Гарант на відміну від поручителя несе субсидіарну відпо­відальність. Тобто передбачене гарантією зобов'язання гаранта перед бенефіціаром обмежується сплатою суми, на яку видано гарантію. Така відповідальність настає, якщо борж­ник не має відповідних коштів для повернення бенефіціару.

Гарант має право зажадати від принципала в порядку регресу відшкодування сум, сплачених бенефіціарові за гарантією, якщо інше не передбачено угодою гаранта з прин­ципалом. Однак гарант не має права вимагати від принци­пала в порядку регресу відшкодування сум, сплачених бе­нефіціарові за гарантією не відповідно до умов гарантії або за порушення зобов'язань гаранта перед бенефіціаром, якщо угодою гаранта з принципалом не передбачено інше.

Гарант повинен розглянути вимогу бенефіціара з додани­ми до неї документами в зазначений у гарантії строк, а в разі відсутності його — у розумний строк, і виявити розумну дбай­ливість, щоб установити, чи відповідають ця вимога та додані до неї документи умовам гарантії. Гарант має право відмови­ти бенефіціарові в задоволенні його вимоги, якщо вона або подані до неї документи не відповідають умовам гарантії, або вони подані гарантові після закінчення визначеного в гарантії строку. При цьому гарант повинен негайно повідомити бене­фіціара про відмову задовольнити його вимогу.

Зобов'язання гаранта перед бенефіціаром за гаран­тією припиняється:

• сплатою бенефіціарові суми, на яку видано гарантію;

• закінченням визначеного в гарантії строку, на який її видано;

• внаслідок відмови бенефіціара від своїх прав за гаран­тією шляхом повернення її гарантові;

• внаслідок відмови бенефіціара від своїх прав за гаран­тією за допомогою письмової заяви щодо звільнення гаран­та від його зобов'язання.

Що таке неустойка?

Одним із найбільш поширених видів забезпечення зобо­в'язань є неустойка. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума чи інша встановлена у договорі майнова цінність, яку боржник зобов'язаний сплатити або пере­дати кредиторові у разі невиконання або неналежного виконання ним основного зобов'язання. Предметом не­устойки крім грошової суми може бути рухоме і нерухоме майно. Право на неустойку виникає незалежно від того, чи зазнав кредитор збитків унаслідок невиконання або нена­лежного виконання зобов'язання. Слід пам'ятати, що про­центи на неустойку не нараховуються. Неустойкою може бути забезпечена тільки дійсна вимога, тому що недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню.

Коли предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодав­ства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений угодою сторін. Зменшення неустойки за домов­леністю сторін можливе лише у випадках, визначених за­коном. Неустойка, яка підлягає сплаті, може бути зменше­на також за рішенням суду за наявності обставин, які за­слуговують на увагу, зокрема у випадках, коли розмір не­устойки значно перевищує розмір заподіяної шкоди.

Залежно від особливостей визначення розміру неустой­ки і характеру порушення є такі різновиди неустойки:

штраф і пеня.

Штраф — це неустойка у твердо визначеній грошовій сумі, яка стягується одноразово у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання. Так, відповідно до Положення про поставку продукції за поставку неякіс­ної продукції з постачальника стягується штраф у розмірі 20 % від вартості браку.

Пеня — це неустойка, яка обчислюється у відсотковому відношенні відносно розміру платежу за кожний день прострочення. Наприклад, відповідно до п. 39 Правил продажу непродовольчих товарів (27 травня 1996 р.) за кожний день затримки усунення недоліків у проданому товарі покупцеві сплачується неустойка в розмірі 1 % вартості товару.

За співвідношенням неустойки і збитків сторони можуть визначити та застосувати виключну, залікову, альтернатив­ну або штрафну неустойку.

За виключною неустойкою стягується лише неустойка. Цей вид неустойки широко застосовується в нормативних актах, які регулюють договори перевезення.

За заліковою неустойкою стягненню підлягає неустой­ка, а збитки відшкодовує винна сторона не в повному об­сязі, а лише в частині, яка не покрита неустойкою.

За альтернативною неустойкою уповноважений суб'єкт має право стягнути або неустойку, або збитки. Отже, право вибору надається кредиторові.

За штрафною неустойкою стягненню підлягають у по­вному обсязі неустойка і збитки.

Сплата (перед ання) неустойки, встановленої на випадок прострочення або неналежного виконання зобов'язання, не .звільняє боржника від виконання зобов'язання в натурі, якщо інше не передбачено порозумінням сторін. Сплата (передання) неустойки не позбавляє кредитора права на відшкодування збитків у повному обсязі за невиконання зобов'язання.

Кредитор має право на свій розсуд зажадати замість сплати неустойки і відшкодування збитків боржником тіль­ки виконання ним зобов'язання в натурі, якщо це відпові­дає інтересам кредитора.

Які є речові способи забезпечення виконання зобов'язань?

Невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань дезорганізують виробництво, кредитно-фінансовий ринок, економіку в цілому, а тому питанню забезпечення до­говірних зобов'язань тепер надається велике значення. На­приклад, у сучасній банківській практиці застава є пріори­тетним способом забезпечення зобов'язань. Спосіб забезпечен­ня виконання зобов'язання шляхом застави за своєю приро­дою має речово-правовий характер, оскільки заставодавець, який порушує зобов'язання, позбавляється права на річ шля­хом примусового її вилучення на підставі судового рішення.

Особа, яка надає майно в заставу, називається заставо­давцем. Заставодавцем може бути як сам боржник, так і третя особа (майновий поручник). При заставі майна заста­водавцем може бути як власник майна, так і особа, якій власник у встановленому порядку передав майно і право застави на нього. Особа, яка отримує майно в заставу, нази­вається заставодержателем.

Застава виникає на підставі договору, закону або рішен­ня суду. Заставою може бути забезпечена вимога, яка ви­никне в майбутньому.

Отже, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодав­цем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом. Найбільш поширеними видами застав є: іпотека (застава нерухомого майна, що залиша­ється у володінні заставодавця або третьої особи; іпотека землі (предметом цієї застави є земля); заклад (застава рухомого майна, що передається у володіння заставодержа-теля або за його наказом у володіння третьої особи).

Предметом застави може бути будь-яке майно (в тому числі речі, цінні папери, майнові права), яке може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стяг­нення. Як правило, предмет застави залишається у заставо­давця. Право застави поширюється також на плоди, про­дукцію та доходи, одержані від використання заставленого майна (майбутній урожай, приплід худоби та ін.).

Якщо закон або договір вимагає оцінки предмета заста­ви, така оцінка здійснюється заставодавцем із заставоутри­мувачем відповідно до цін, що звичайно діють на подібні предмети в торговельному обігу на момент застави. Пред­метом застави не можуть бути вимоги, які мають особистий характер, а також інші вимоги, застава яких заборонена законом. Майно, що перебуває у спільній власності, може передаватись у заставу лише за згодою всіх співвласників.

Ризик випадкового знищення або випадкового пошко­дження предмета застави несе власник заставленого майна. Якщо предмет застави не підлягає обов'язковому страху­ванню, його можна застрахувати за згодою сторін на домов­лену суму.

Договір застави повинен укладатись у письмовій формі. У договорі мають бути зазначені суть зобов'язання, що за­безпечене заставою, опис заставленого майна. Опис майна в договорі може мати й загальну форму (вказівка на вид за­ставленого майна тощо).

Нотаріальне посвідчення договору застави вимагається, якщо предметом застави є нерухоме майно, транспортні засоби, космічні об'єкти. Застава нерухомого майна підля­гає також державній реєстрації (внесенням запису до Дер­жавного реєстру застав рухомого майна).

Право виникнення застави виникає з моменту укладен­ня договору застави, а у випадках, коли договір підлягає нотаріальному посвідченню, — з моменту нотаріального посвідчення, якщо інше не випливає з умов договору.

Заставодержатель набуває права звернення стягнення на предмет застави у разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, його не буде виконано (якщо інше не передбачено законом чи дого­вором). У разі ліквідації юридичної особи заставодавця заставодержатель набуває права звернення стягнення на за­ставлене майно незалежно від настання строку виконання зобов'язання, забезпеченого заставою. При частковому ви­конанні боржником забезпеченого заставою зобов'язання застава зберігається в початковому обсязі.

Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду, якщо інше не передбачено законом або договором. Заставлене майно, на яке звернено стягнення, реалізується державним виконавцем на підставі виконав­чого листа суду або виконавчого напису нотаріальних органів. Реалізація проводиться з публічних торгів у поряд­ку, передбаченому процесуальним законодавством, якщо інше не передбачено договором або законом. У разі коли протягом розумного строку заставлене майно не буде про­дано, заставоутримувач має право залишити заставлене майно за собою.

Заставодавець має право в будь-який час до моменту реалізації предмета застави припинити звернення стягнен­ня на майно виконанням свого зобов'язання.

Право застави припиняється у разі:

• припинення забезпеченого заставою зобов'язання;

• загибелі заставленого майна, якщо заставодавець не замінив предмет застави;

• набуття заставодержателем права власності на пред­мет застави;

• реалізації предмета застави;

• при закінченні терміну дії права, що становить пред­мет застави.

Другим способом забезпечення виконання зобов'язан­ня, який за своєю природою також має речово-правовий характер, є право притримання. Сутність цього способу полягає в тому, що кредитор, у якого перебувала річ, що її належить передати боржникові або особі, зазначеній борж­ником, у разі невиконання боржником у строк зобов'язан-

ня щодо оплати цієї речі або компенсації кредиторові по­в'язаних з нею витрат та інших збитків, має право при­тримувати її доти, доки відповідне зобов'язання не буде виконано.

Особливість притримання як способу забезпечення ви­конання зобов'язання полягає в тому, що кредитору нале­жить право притримувати річ боржника до виконання остан­нім зобов'язання, і для реалізації цього права кредитору не потрібно, щоб можливість утримання речі була передбаче­на договором.

Кредитор, який притримує річ, зобов'язаний негайно повідомити про це боржника. Кредитор не має права кори­стуватися притриманим майном. Він відповідає за його втра­ту, псування або пошкодження, якщо не доведе, що це ста­лося внаслідок дії непереборної сили.

Боржник, який є власником притриманої речі, зберігає право розпорядження нею. У цьому разі він зобов'язаний сповістити набувача речі про факт притримання речі та права кредитора.

Вимоги кредитора, який притримує річ, задовольня­ються з її вартості відповідно до положень про звернення стягнення на предмет застави.

Зразок договору застави

ДОГОВІР ЗАСТАВИ №__ м. Дніпропетровськ 1 грудня 2004 р.

ТОВ "ААА", надалі — "Заставодержатель", в особі директора Оніщенка В. В., що діє на підставі Статуту товариства, та ВАТ "МММ", надалі — "Заставодавець", в особі голови правління то­вариства Куценка Я.Ф., що діє на підставі Статуту, з урахуван­ням положень Цивільного кодексу України, що регулює заставу, уклали договір на таких умовах: