1.4. Комунікативний акт як функціональна одиниця комунікативного процесу

Як будь-який процес, мовна комунікація піддається членуванню. З огляду на те що найтиповішою формою вербальної комунікації є процес взаємодії двох або більше комунікантів (адресанта (А1) та адресата (А2)), функціонально цілісним її фрагментом, який охоплює обмін мовленнєвими діями А1 та А2, здійснюваними ними на перетині осей простору та часу (у певному місці та в певний час), вважають комунікативний акт (КА).

Отже, комунікативний процес як найзагальніше поняття теорії мовної комунікації актуалізується у вигляді комунікативного акту.

Комунікативний акт — концептуально та структурно організований обмін комунікативною діяльністю мовцями в межах вербального контакту, в якій предметно-знаковим носієм є дискурс, що опирається на певну ситуацію.

Сучасна теорія мовної комунікації не дає однозначного визначення комунікативного акту. Російський мовознавець Євген Клюев комунікативним актом називає акт мовленнєвої взаємодії між носіями мови, в межах якого вони розв'язують комунікативні завдання: спілкуються, обмінюються інформацією тощо. Обмін інформацією є однією з необхідних умов здійснення комунікативного акту. Наприклад, у разі «неотримання» від співрозмовника очікуваної інформації інформативною стає сама поведінка партнера в мовленнєвій комунікації: повідомляють інформацію з певною метою, а також не повідомляють її для чогось.

На думку сучасної російської лінгвістки Вікторії Красних, КА має два «плани», або складові: дискурс та ситуацію. Дискурс виражає, як стверджує Ф. Бацевич, вербалізовану мовленнєво-мисленнєву діяльність комунікантів у межах вербального контакту, пов'язану з пізнанням, осмисленням і презентацією світу мовцем (адресантом) та осмисленням його мовної картини світу слухачем (адресатом). Інакше кажучи, дискурс — це мовлення як цілеспрямована соціальна дія, компонент, який бере участь у взаємодії людей та механізмах їхньої свідомості. Ситуація — фрагмент об'єктивно існуючої реальності, частиною якої може бути і вербальна дія. Відповідно до цього В. Красних виокремлює конситуацію, контекст, пресупозицію та мовлення як мікрокомпоненти структури КА.

Конситуація (екстралінгвістичний компонент КА). Це об'єктивно існуюча, власне екстралінгвістична ситуація спілкування; умови спілкування та його учасники (табл.1.3).

Отже, конситуція охоплює такі складники:

1. кількість комунікантів. Мінімальна кількість комунікантів — двоє, у цьому випадку формою їхньої вербальної взаємодії буде діалог, якщо їх більше ніж двоє — полілог;

2. хронотоп (часопростір), тобто єдність часових та просторових параметрів, те, що відбувається на перетині осей часу й місця (в певний час у певному місці). Розуміння цього поняття в різних наукових галузях має свою специфіку. У царині мовної комунікації най-адекватнішим є тлумачення хронотопу російського філософа та літературознавця Михайла Бахтіна (1895— 1975). На його думку, хронотоп — це єдність часових та просторових характеристик, спрямована на вираження певного смислу. Вхід до сфери смислу здійснюється через «ворота» хронотопу, тобто для розуміння смислу вербальної взаємодії слід брати до уваги (окрім інших її характеристик) час та місце, де вона відбувається. Залежно від просторово-часових відносин спілкування може бути: а) «обличчям до обличчя» — одночасно та поруч; б) опосередкованим — одночасно, але на відстані (наприклад, по телефону);

3. соціальні відносини комунікантів. Вони можуть бути: а) симетричними, коли комуніканти володіють приблизно однаковим набором соціальних характеристик; б) асиметричними, коли комуніканти відрізняються антропологічно (за віком та статтю), соціо-культурно (за взаєминами в соціальних інститутах, наприклад у сім'ї, певній установі, організації тощо), професійно (за посадами або компетенцією), різними функціями у діалозі (наприклад, в інтерв'ю), ступенем знайомства (близькі люди, добре знайомі, знайомі, випадкові знайомі, незнайомі, чужі люди).

Соціальний статус комунікантів зобов'язує їх відображати соціальну дистанцію у мовних формах, використовуючи формули соціального дейксису (відповідні звертання, титули тощо), та вибирати відповідні системи ввічливості (форми ти — Ви, лексичні та синтаксичні маркери ввічливості, граматикалізовані форми — honorifics (у японській, корейській та інших мовах));

4) ступінь підготовленості комунікантів. Комуніканти можуть бути: а) непідготовлені, наприклад у неочікуваних ситуаціях спілкування, коли адресат не знає відповіді на поставлені запитання; б) підготовлені завдяки звичці, традиції, наприклад мовлення викладача, що пояснює певний навчальний матеріал; лікаря, який ставить діагноз та призначає лікування хворому під час прийому; прокурора, котрий проводить допит у процесі судового слідства тощо; в) спеціально підготовлені для певного КА, наприклад захист дипломної роботи, доповідь на конференції, співбесіда з роботодавцем тощо. Залежно від ступеня підготовленості мовлення комунікантів буває спонтанним або попередньо підготовленим;

5. ступінь формальності у взаємодії комунікантів визначає їхнє спілкування як офіційну інтеракцію (якщо взаємодія між комунікантами має формальний характер) або конверсацію (у разі міжособистісного неформального спілкування);

6. спосіб поводження з комунікативним партнером може бути: а) співробітництвом (ставлення до комунікативного партнера як до самоцінності, намагання об'єднати зусилля в спільній діяльності для досягнення близьких цілей); б) партнерством (ставлення до комунікативного партнера як до рівного, коли одночасно реалізується намагання не допустити завдавання шкоди собі при розкритті цілей своєї комунікативної діяльності); в) домінуванням (ставлення до партнера як до засобу досягнення власних цілей, відкрите ігнорування його інтересів, намагання отримати необмежену односторонню перевагу); г) маніпуляцією (здійснення прихованого впливу на партнера-комуніканта з метою отримання переваги над ним); ґ) суперництвом (коли інтереси партнера враховуються адресантом відповідно до завдань боротьби з ним); д) конфліктом (коли мета вербальної взаємодії — завдавання моральних збитків партнеру по комунікації, а в її основі — реальні або ілюзорні суперечності цілей комунікантів при спробі їх вирішення на тлі гострих емоційних станів). Спосіб поводження з комунікативним партнером будується за канонами комунікативної поведінки, загальноприйнятої у певній лінгвокультурі.

Контекст (семантичний компонент КА). Це експлі-цитно або імпліцитно виражені смисли, які реально існують як частина ситуації, відображаються в певному дискурсі й актуальні для конкретного КА. Контекст є фрагментом мовленнєвої комунікації, в якому реалізується комунікативна одиниця, котра піддається аналізу, і він достатній для встановлення її смислу, тобто змісту, який вона отримує у висловлюванні. Виокремлюють власне лінгвістичний контекст (безпосереднє вербальне оточення певної лінгвістичної одиниці) та екстралінгвістичний (невербальний) контекст — зовнішні чинники, які впливають на зміст повідомлення. Так, смисл питання Вікно відкрите? можна тлумачити як прохання відкрити вікно чи закрити його з огляду на температуру в приміщенні, на вулиці, вуличний шум, тобто на умови, у яких відбувається спілкування.

Власне лінгвістичний контекст — інколи протиставляється невербальному контексту (міміці, жестам, рухам тощо). Невербальний контекст завжди супроводжує вербальний, іноді його замінює (замість відповіді Так — кивок головою, у відповідь на запитання Де ручка? можна вказати жестом тощо).

Оскільки повідомлення розгортається лінійно, виокремлюють лівий контекст, який передує комунікативній одиниці, що піддається аналізові, та правий, який іде після комунікативної одиниці. Є експліцитний контекст, тобто явно виражений як вербальними, так і невербальними засобами, та імпліцитний — явно не виражений. Так, повідомлення До вечора стало холодніше вміщує імпліцитний лівий контекст Удень було тепло.

Згідно з онтологічним критерієм моделюють п'ять типів контексту:

1. мовленнєвий контекст — мінімальний відрізок мовлення, який визначає кожне індивідуальне значення слова;

2. екзистенціональний контекст — світ об'єктів, станів, подій, усе, до чого відсилає висловлювання в акті референції;

3. ситуаційний контекст — тип діяльності, предмет спілкування, статусно-рольові відносини, формальність, офіційність тощо;

4. акціональний контекст — контекст, який конституюють самі мовленнєві дії;

5. психологічний контекст — інтенції, вірування, бажання як психологічні регулятиви, що відповідають за програму дій мовців.

Узагальнені знання про типи ситуацій та соціо-культурні контексти зберігаються в пам'яті у вигляді фреймів, сценаріїв, ситуаційних моделей, стереотипів, концептів тощо. У когнітивній лінгвістиці описані різні одиниці опрацювання та зберігання інформації про навколишній світ у свідомості людини. Під сценарієм Є. Клюєв розуміє сукупність сталих уявлень про процес як набір регулярно відтворюваних подій. Фрейм визначають як сталий та достатньо стереотипно відтворюваний жанр мовленнєвої взаємодії комунікантів, набір мовленнєвих засобів, задіяний мовцями в актах взаємодії, котрі найчастіше трапляються в житті: на вокзалі, у магазині, на пошті, у перукарні, у лікаря тощо. Це прості фрейми місця, тому що їх структуру багато в чому визначає місце, де відбувається комунікативна взаємодія. Наприклад, в американській кав'ярні існує набір регулярних подій, які з невеликими відхиленнями повторюються: відвідувач 1) знаходить вільне місце; 2) визначається із замовленням; 3) повідомляє своє замовлення офіціанту; 4) отримує замовлення; 5) після вживання їжі платить касиру. Мовці, які належать до одного мовного загалу, як правило, володіють сукупністю уявлень про очікувану послідовність подій. Стереотип має різноманітні тлумачення в різних галузях знання, однак у більшості випадків його розуміють як надзвичайно узагальнений, спрощений, інертний образ певного предмета або явища. Концепт як ментефакт змісту свідомості людини є найбільш загальною, максимально абстрагованою ідеєю предмета, когні-тивно опрацьовану і представлену у свідомості в сукупності всіх своїх зв'язків. Ситуаційна модель — опис типової ситуації, в межах якої повинен діяти певний об'єкт вивчення (комунікант).

За визначенням сучасних американських фахівців у галузі міжкультурної комунікації Рона Сколлона та Сьюзен Сколлон, роль фреймів та сценаріїв в інтерпретації спілкування полягає в можливостях для мовців реконструювати події з розмови навіть тоді, коли не всі деталі були згадані. Тобто якщо А1 говорить: Учора я бачила Елеонор у кав'ярні, але я вже розплатилася, а вона тільки робила замовлення, то я сказала їй, що побачимося в бібліотеці, то А2, знаючи сценарій, легко уявить ситуацію, у якій відбувалося спілкування: А1 уже виходила з кав'ярні, а Елеонор тільки сіла за столик, хоча такі деталі й не прозвучали в повідомленні.

У різних мовах фрейми одних і тих самих місць (подій, дій) можуть мати відмінності, які за умови незнання їх мовцем потенційно створюватимуть непорозуміння у міжмовному спілкуванні. Наприклад, сценарій відвідання японської кав'ярні включає таку послідовність подій: відвідувач 1) визначається із замовленням; 2) платить за замовлення касиру; 3) шукає місце; 4) повідомляє замовлення офіціанту; 5) отримує замовлення; 6) після вживання їжі виходить. Дослівний переклад цього повідомлення з англійської японською буде незрозумілим для японця. Виправдання мовця, чому вони не поговорили з Елеонор у кав'ярні, цілком зрозуміле для американця, потребуватиме пояснення для японця, згідно з уявленнями якого мовець і Елеонор виконували дії, майже послідовні в хронологічному порядку.

Крім фреймів місця існують інші фрейми, відображені в значеннях дієслів вибачатися, поздоровляти, святкувати, запрошувати, домовлятися, звинувачувати, сваритися, заперечувати, забороняти, попереджувати, заспокоювати тощо. Комуніканти, які беруть участь у мовленнєвій взаємодії в межах одного із фреймів, повинні попередньо володіти відомостями про те, як вона відбувається, та мати сукупність запланованих теоретичних ходів, спрямованих на досягнення певного комунікативного завдання, наприклад заспокоїти.

Пресупозиція (когнітивний компонент КА). Це спільні фонд знань, досвід, попередні відомості про явище, подію, стан речей тощо, якими володіють комуніканти і які, як зазначає В. Красних, попередньо визначають доцільність та успішність висловлювання.

Інакше кажучи, пресупозиція є тезаурусом (запас слів індивіда, необхідний для спілкування на певну тему) комунікантів, тобто частиною їхньої культурної та наукової компетентності за різної мовної компетентності. У спеціальній літературі описано три типи пресупозицій:

1. макропресупозиція (когнітивна база (КБ)) — сукупність знань, уявлень, досвіду, якими володіють мовці як члени національної лінгвокультурної спільноти;

2. соціумна пресупозиція (колективний когнітивний простір (ККП)) — сукупність знань, уявлень, досвіду тощо, якими володіють мовці як члени певних соціумів;

3. ситуативна, спонтанна мікропресупозиція (індивідуальний когнітивний простір (ІКП)) — спільний фонд знань комунікантів про ситуацію, в якій відбувається КА.

зо

Загальні засади мовної комунікації

Пресупозиція когнітивно передує висловленню. Вона повинна бути істинною, щоб висловлення не сприймалося семантично аномальним, — семантична пресупозиція, було доцільним у контексті — граматична пресупозиція.

Мовлення (лінгвістичний компонент КА). Це один із модусів існування людської мови (поруч із мовою та комунікацією), процес продукування дискурсу.

Як вважає автор цієї моделі комунікативного акту В. Красних, два компоненти КА — конситуація й мовлення — є «поверховими елементами» його структури, які відіграють визначальну роль у встановленні меж та специфіки КА. Контекст і пресупозиція, будучи імпліцитно представленими в структурі КА, утворюють макрокогнітивний пласт.

У загальнене тлумачення комунікативного процесу, його складників, структури комунікативного акту як одиниці комунікативного процесу подано у вигляді схеми (рис.1.1).

Рис. 1.1. Структура комунікативного процесу і комунікативного акту

У спеціальній літературі наведено й інші спроби моделювання структури КА. У зарубіжній теорії комунікації поширена культурно-комунікативна модель мовленнєвої події американського дослідника Дела Хаймса, одного із засновників етнографії комунікації. Поняття «мовленнєва подія», у його розумінні, синонімічне поняттю «комунікативний акт». На переконання Д. Хаймса, мовленнєву подію можна описати згідно із системою параметрів, що утворюють класифікаційну сітку, зашифровану у вигляді акроніма speaking, де кожна літера позначає класифікаційний параметр (табл. 1.4).

Таблиця 1,4

Класифікаційна сітка комунікативної події за Д. Хаймсом

S	Setting (scene)	Хронотоп мовленнєвої події: де і коли відбувається подія?
P	Participants	Учасники мовленнєвої події: хто бере участь?
Е	Ends (goals, outcomes)	Чого хочуть досягти комуніканти?
А	Act sequence	Послідовність мовленнєвих дій: що сказано та зроблено?
К	Key (tonal coloring) and manner of speech	Тональність спілкування: яким є емоційне забарвлення мовлення?
І	Instrumentalities (channels)	Які канали комунікації (усні, письмові) та коди (стилі) використано?
N	Norms of interaction	Деонтичні (моральні) норми вербального інтеракту: чому комуніканти повинні поводити себе саме так?
G	Genre	Жанр мовленнєвої події та його характеристики

Моделювання структури комунікативного акту допомагає краще зрозуміти природу та механізми функціонування вербальної комунікації.

32

Загальні засади мовної комунікації