Підходи до визначення комунікації.
Моделювання комунікації.
Функції комунікації.
Основні види й аспекти комунікації.
Сфери та форми вербальної комунікації.
Діалог як форма вербальної комунікації.
Монолог як форма вербальної комунікації.
Складники комунікативного процесу.
Одиниці аналізу комунікації.
10. Матриця комунікативного процесу.
Комуніканти як суб'єкти комунікації
Підходи до вивчення людини як основного суб'єкта комунікації.
Структура homo loquens (комуніканта) як учасника комунікативного процесу: комунікативна та соціометрична складові.
Структура homo loquens (комуніканта) як учасника комунікативного процесу: психологічна, соціоінтер-активна та мовна складові.
Структура homo loquens (комуніканта) як учасника комунікативного процесу: мовленнєво-риторична та національно-культурна складові.
5. Комунікативний паспорт homo loquens.
6. Укладіть комунікативний паспорт мовця згідно із системою параметрів на прикладі персонажного мовлення.
Вербальний контакт
1. Вербальний контакт. Комунікативний кодекс.
Принципи комунікативного кодексу: принцип увічливості.
Принципи комунікативного кодексу: принцип кооперації Г.-П. Грайса.
Механізми взаємодії мовців під час вербального контакту: механізм взяття реплікових кроків та механізм структурування розмови.
Механізми взаємодії мовців під час вербального контакту: механізм преференції та механізм усунення комунікативних проблем, пов'язаних з оперуванням мовним кодом.
Вербальний код у комунікації
Одиниці організації мовного коду в комунікації: дискурс, мовленнєвий жанр, текст, мовленнєвий акт (визначення та співвідношення понять).
Дискурс як глобальна одиниця організації мовного коду в комунікації (дискурсивний переворот у сучасному мовознавстві, визначення дискурсу: дискурс як
«розмита» категорія, співвідношення понять «дискурс» — «текст»).
Підходи до вивчення дискурсу. Соціолінгвістичний підхід: схема аналізу інституційного дискурсу (ІД).
Доповідь за результатами самостійно дослідженої проблеми «інституційні дискурси» (вид дискурсу на вибір).
Мовленнєвий акт (МА) як мінімальна одиниця аналізу мовного спілкування, структура МА.
Типологія мовленнєвих актів: традиційний та сучасний підходи до вивчення мовленнєвих актів.
Лінгвокультурний підхід до вивчення мовного коду: об'єктивна дійсність, мова, свідомість, культура (їх відношення та взаємодія).
Концептуальна, мовна та ціннісна картини світу: співвідношення понять.
Культурний концепт як одиниця комплексного вивчення мови, свідомості й культури. Підходи до визначення концепту, його структура та типологія.
10. Ключові концепти британської (американської) лінгвокультури (на вибір).
11. Антропологічна культура та її вплив на комунікацію. Ціннісно-орієнтаційний профіль культури.
Комунікативні ресурси
1. Комунікативні стратегії і тактики.
2. Індикація метакомунікативних стратегій. Неконвенціональні комунікативні вияви.
3. Комунікативна поведінка.
Інституційні дискурси
Учасники наукового дискурсу (НД), хронотоп НД, мета та ключові концепти НД.
Жанрова стратифікація наукового дискурсу.
Англомовна наукова стаття.
Мовні та мовленнєві особливості наукового дискурсу.
Педагогічний дискурс.
Політичний дискурс.
Дискурс на вибір (релігійний, юридичний тощо).
Відповіді на тестові завдання
Комунікативний процес та його складові
1. 2; 2.Діяльнісний підхід; 3. Проксеміка; 4. Мова; 5. 30% (35%); 6. Хронеміка; 7. Г. Ласвелл; 8. Негентропія; 9. Надлишковість; 10. 6; 11. Інформаційно-кодова модель; 12. 7; 13. Інтеракційна модель; 14. Метакомуні-кативна функція; 15. Роблю спільним, зв'язую; 16. Діалог; 17. Комунікативні потреби людини; 18. Потреба самореалізації; 19. Дискурс; 20. Пресупозиція.
Комуніканти як суб'єкти комунікації
1. Homo loquens; 2. Ю. Караулов; 3. Комунікативна складова; 4. Комунікативна роль; 5. Комунікативний статус; 6. Вищий статус; 7. Аніматор; 8. Статусна роль;
9. Соціальний дейксис; 10. 3; 11. 3; 12. Акцентуйовані мовні особистості; 13. Логос, етос, пафос; 14. Етос; 15. Топіки; 16. Ендемічні ознаки; 17. Параметризована роль; 18. Світська бесіда; приватність; 19. Тезаурус; 20. Ід, Его, Супер-Его.
Вербальний контакт
1. Принцип кооперації; 2. Комунікативний кодекс; 3. Увічливість; 4. Обличчя; 5. 2; 6. Загроза «обличчю»; 7. Негативне «обличчя»; 8. Максим; 9. Незалежність;
10. Парадоксальність; 11. Уникай довготривалого мовчання та одночасного говоріння; 12. 4; 13. Максима якості інформації; 14. Максима релевантності; 15. Механізм суміжних пар; 16. Конверсаційний імплікатур;
Виправлення, ініційоване та здійснене іншим;
Принцип увічливості; 19. Механізм преференції; 20. Самоініційоване самовиправлення.
Мовленнєвий акт і дискурс як одиниці організації мовного коду в комунікації
1. Референція; 2. Ставлення до справ; 3. Дж. Остін та Дж. Серль; 4. Локуція; 5. Соціальна дія; 6. Пропозиція; 7. Іллокуція; 8. Перлокуція; 9. Речення; 10. Висловлення; 11. Репрезентативи; 12. Декларативи; 13. Експресиви; 14. Директиви; 15. Прийняття обов'язків; 16. Контекстуальна успішність; 17. Запрошення; 18. 5; 19. 3; 20. Перформативні дієслова.
Лінгвокультурний підхід
до вербального коду в комунікації
1. Свідомість; 2. Ментефакти; 3. Концептуальна картина світу; 4. Мовна картина світу; 5. Мовна картина світу; 6. Як ціле і частина; 7. Знання, концепти, уявлення; 8. Гіпотеза Сепіра— Ворфа; 9. Ціннісна картина світу; 10. Концепти; 11. 2; 12.«Згусток» культури; 13. 3; 14. Поняттєва складова; 15. Культура; 16. Цінності; 17. Концепти; 18. Колективістські культури; 19. Релігія, закон, наука; 20. Висококонтекстуальні культури.
Комунікативні ресурси
1. Комунікативні ресурси; 2. Необхідність (потреба); 3. Комунікативна інтенція; 4. Комунікативна стратегія; 5. Комунікативні категорії; 6. Тактики; 7. Тактика «Перевтілення»; 8. Тактика «Так-так-так»; 9. Тактика «Чорний опонент»; 10. Тактика «Підмазування аргументу»; 11. Метакомунікація; 12. «Говоріть голосніше», тощо; 13. Редагування; 14. Дейксис дискурсу; 15. Й. Стернін; 16. Квеситивність; 17. Комунікативна лакунарність; 18. Англомовні лінгвокультури; 19. Американська лінгвокультура; 20. Неімпозитивність.
Науковий дискурс
1. 4; 2. Рівність учасників; 3. Рівноправні відносини; 4. 2; 5. Істина, знання, дослідження; 6. Стаття, монографія, дисертація; 7. Традиційна наукова стаття; 8. Анотація; 9. 2; 10. CARS; 11. 3; 12. Друковані аркуші; 13. 7— 12 стор.; 0,3—0,5 д. а.; 14. Лінеарність; 15. Монографія; 16. б) орієнтація на слухача; в) лінеарність; 17. Висловлюйтесь стисло та уникайте образ; 18. Хе-джинг; 19. Текстуальні, інтерперсональні типи; 20.Інтертекстуальність.
Термінологічний словник
Адресант (автор, мовець) — джерело повідомлення; у міжособи-стісному спілкуванні — особа, яка ініціює комунікацію, кодує своє повідомлення мовними або позамовними засобами і передає адресату.
Адресат (слухач, читач, інтерпретатор, аудиторія) — кінцевий споживач повідомлення; у міжособистісному спілкуванні — особа, яка приймає повідомлення та згідно зі своїми когнітивними стратегіями і конситуативними умовами інтерпретує його.
Акціональний контекст — контекст, який конституюють самі мовленнєві дії.
Акція (лат: actio — дія) — зовнішня і внутрішня підготовка оратора до виступу.
Антропологічна (грец. anthrdpos — людина і logos — вчення) культура (лат. cultura — догляд, освіта, розвиток) — система символів, героїв, ритуалів (звичаїв, вірувань, традицій), цінностей певної національної чи етнічної спільноти.
Афективно-оцінна комунікація — комунікація, що ґрунтується на вираженні позитивних або негативних почуттів до співрозмовника.
Вербальний (лат. verbum — слово) (мовний) код — сукупність мовних засобів, які використовують комуніканти для створення та обміну повідомленнями підчас вербальної взаємодії (спілкування, комунікації).
Вербальний контакт — фрагмент комунікативного процесу, обмежений початком та кінцем вербальної взаємодії двох або більше комунікантів у певний час і певному місці, у процесі якого вони організовують обмін комунікативними діями, спрямований на досягнення комунікативної мети, який зазвичай відбувається згідно з принципами та правилами комунікативного кодексу певної лінгвокультури.
Власне лінгвістичний контекст — безпосереднє вербальне оточення певної лінгвістичної одиниці.
Дейксис місця та часу (хронотопічний дейксис) — вказування на просторову або часову локалізацію предмета мовлення, представлене вказівними займенниками та прислівниками.
Дискурс (лат. discursus — міркування) — мисленнєво-мовленнє-ва діяльність комунікантів під час комунікативного акту, сукупність мовленнєвих дій, котрі вони створюють згідно з конвенціональними та неконвенціональними правилами комунікативної поведінки у процесі розв'язання комунікативних завдань.
Диспозиція (лат. dispositio, від dispono — розміщую) — формулювання основних понять про предмет виступу, визначення правил оперування поняттями.
Діалог (грец. diálogos — розмова, бесіда) — форма вербальної взаємодії, як правило, між двома комунікантами (діада), яка складається з обміну репліками-висловлюваннями.
Екзистенціальний (лат. existentia — існування) контекст — світ об'єктів, станів, подій, усе, до чого відсилає висловлювання в акті референції.
Експлікатури (лаг. explicatio — тлумачення, пояснення) — експлі-цитно виражені значення та смисл у висловленнях відповідно до наміру автора.
Термінологічний словник
Експліцитний контекст — смисл, виражений як вербальними так і невербальними засобами.
Екстралінгвістичний (невербальний) контекст — зовнішні чин ники, які впливають на зміст повідомлення.
Елокуція — етап розкриття законів мовного вираження првді П та спілкування.
Емпатія — здатність бачити світ з позиції іншої людини, поділяти її почуття й переживання
Етикетність (франц. etiquette, від estiquier — прикріплювати) характер вступу, підтримання та виходу з комунікативного контакту, комунікативна привітність, оптимізм, самопрезентація, ролі, фор мального (неформального) спілкування.
Етос (грец. ethos — звичка, звичай, характер) — зразкова гро мадська й морально-етична поведінка мовця (оратора), без якої не можливо переконати інших та впливати на них.
Зв'язність (когезія, структурні зв'язки) — категорія, що характе ризує особливості з'єднання всередині тексту його елементів.
Зворотний зв'язок — реакція на повідомлення з боку адресі іта, що повертається до адресанта.
Імперативна комунікація — комунікація, основана на генетичні і властивому бажанні людини примушувати інших щось робити, «нош ді і влади».
Імплікатури (лат. implico — тісно зв'язую) — небуквальні аспект значення та смислу, які не визначаються безпосередньо конвенции і.ші. ною структурою мовних одиниць (мовним кодом); те, про що натякгк ГЬСЯ
Імпліцитний контекст — явно не виражений як вербальними, гак і невербальними засобами.
Інвенція (лаг. inventlo — винахід) — етап задуму, намірів, ідей фі і| і мулювання гіпотези майбутнього виступу.
Ілокуція ((лат. ¡I — префікс, який має підсилювальне значені /я, / і шгл locution — мовний зворот) (ілокутивний акт) — втілення у висловлю ванні, породжуваному в процесі мовленнєвого акту, певної комупік.і тивної інтенції, комунікативної мети, що надає висловлюванню кон кретної. спрямованості.
Індивідуалістські культури — культури, в яких важливіші інтере си індивіда.
Інтерв'ю (англ. interview — зустріч, побачення) — односторонній діалог-розпитування.
Інтертекстуальність — опора на прецедентні (показові) гексти га їх концепти.
Інференції — вивідні знання, до яких вдаються (додумуюп.) слуха чі, позбавлені безпосереднього доступу до процесів породження мовлення мовцем у його свідомості.
Інформативна комунікація — передавання інформації про її.мі колишній світ від комунікатора до реципієнта.
Канал комунікації (лаг. communicatio — зв'язок) — шлях фізично
го передавання повідомлення і засіб, за допомогою якого породі ■
ся повідомлення.
Код (франц. code, від лат. codex — список постанов) сукупнії гь сигналів, що передаються, як правило, одним засобом або кан
Колективізм (лат. collectivus — збірний, нагромаджений) — залежність учинків та поглядів окремих індивідів від групи (сім'ї, партії тощо).
Колективістські культури — культури, в яких інтереси групи ставлять вище інтересів індивіда.
Комуніканти — особи, які беруть участь у комунікації.
Комунікативна мета — стратегічний результат, на який спрямований комунікативний акт.
Комунікативна поведінка — сукупність мовних і позамовних дій, здійснених комунікантами в межах комунікативного акту з метою досягнення комунікативної мети (стратегічного результату) певної вербальної взаємодії.
Комунікативна роль — функція комуніканта відповідно до продукції або рецепції мовленнєвого продукту, тобто комунікант у певний момент комунікативного процесу може або створювати й передавати вербальне повідомлення — мовець (AI), або сприймати та інтерпретувати його — слухач (А2).
Комунікативна свідомість — сукупність механізмів свідомості людини, які забезпечують її комунікативну діяльність.
Комунікативна стратегія (грец. Stratos — військо і agö —- веду) — когнітивний процес, тобто глобальний рівень усвідомлення ситуації, в якому мовець співвідносить свою комунікативну мету з конкретним мовним вираженням.
Комунікативна тактика (грец. taktike — мистецтво шикування військ) — конкретні мовленнєві дії, що мають на меті досягнення впливу на певному етапі стратегічної взаємодії.
Комунікативний акт — концептуально та структурно організований обмін комунікативною діяльністю мовцями в межах вербального контакту, в якому предметно-знаковим носієм є дискурс, що опирається на певну ситуацію.
Комунікативний кодекс (лат. codex — книга) — певна система критеріїв (стандартів), за якими розробляють судження, оцінки, та принципів (правил), які регулюють мовну поведінку мовців під час комунікативного акту.
Комунікативний паспорт мовця — особливості комунікативної поведінки homo loquens як частини його комунікативної свідомості, зумовлені комунікативними, соціометричними, психологічними, соціоінтерактивними, мовними, мовленнєво-риторичними та національно-культурними чинниками.
Комунікативний процес — форма об'єктивації вербальної комунікації, за якої комуніканти вступають у контакт засобами мовного та позамовних кодів із приводу референта (об'єкта, про який ідеться), продукуючи та інтерпретуючи повідомлення (дискурс) згідно з комунікативними намірами (інтенціями) та з урахуванням контексту, використовуючи певні комунікативні ресурси (стратегії і тактики) для досягнення комунікативних цілей.
Комунікативний статус — обсяг повноважень, якими володіє комунікант щодо ініціації, регулювання і припинення вербального контакту; вибору та моніторингу тематики спілкування; вибору та реалізації мовленнєвих дій або «актомовленнєвого репертуару».
Комунікативні наміри адресанта — осмислені чи інтуїтивні дії, які визначають внутрішню програму мовлення і спосіб її втілення.
Комунікативні ресурси — сукупність мовленнєвих та немовлен-нєвих дій комунікантів у межах вербального контакту, які спрямовані на досягнення комунікативної мети (стратегічного результату) певного комунікативного акту.
Комунікація — обмін значеннями або інформацією між індивідами (від джерела (адресанта) до одержувача (адресата)) засобами спільної системи символів або коду.
Комунікація у діяльнісно-інтеракційній парадигмі — спільна діяльність учасників комунікації (комунікантів), у процесі якої вони виробляють спільні (до певної межі) погляди на речі та дії з ними.
Комунікація у механістичній парадигмі — односпрямований процес кодування й передавання інформації (повідомлення) від джерела (адресанта) та приймання і декодування її одержувачем (адресатом).
Конверсація (лат. conversio — перетворення, converto — обертаю) — міжособистісне неформальне спілкування між комунікантами.
Конгруентність (лат. congruentia — відповідність, узгодження) — здатність викликати у співрозмовника ту саму емоцію, котру відчуває мовець.
Константи культури — сконцентроване вираження своєрідностей певної етнолінгвокультури.
Контактність — прагнення спілкування, питома вага спілкування в структурі діяльності, активність у спілкуванні, можливість спілкування з незнайомими людьми.
Концепт (лат. conceptus — думка, поняття) — ментефакт змісту свідомості людини, що є найзагальнішою, максимально абстрагованою ідеєю предмета, когнітивно опрацьованою і представленою у свідомості в сукупності всіх своїх зв'язків.
Концептуальна (лат. conceptio — сприйняття) картина світу — відображення реального світу у свідомості людини.
Культурний концепт — умовна ментальна одиниця, спрямована на комплексне вивчення мови, свідомості та культури.
Лексикон (грец. lexikon — словник) (вокабуляр (лат. vocabula-rium — словник)) — набір (інвентар) слів та словосполучень, якими послуговуються згідно з правилами граматики певної мови для побудови повідомлення цією мовою.
Логос (грец. logos — слово) — словесні, мовні засоби, які вживає мовець для досягнення комунікативної мети, переконання слухача.
Макропресупозиція (когнітивна база) — сукупність знань, уявлень, досвіду, якими володіють мовці як члени національної лінгво-культурної спільноти.
Меморія (лат. memoria — пам'ять) —- етап запам'ятовування змісту промови, тренування пам'яті.
Ментефакти — знання, концепти, уявлення, що формують картину світу мовця.
Механізм преференції — узгодження між компонентами суміжної пари.
Міжособистісна комунікація — спілкування між двома індивідами, процес одночасної взаємодії співрозмовників (комунікантів) та їх впливу один на одного.
Мовленнєвий акт — мінімальний самостійний відрізок процесу комунікації (комунікативної діяльності), який здійснюється адресантом щодо адресата в певному контексті з певною комунікативною інтенцією.
Мовленнєвий жанр (франц. genre — рід, вид, жанр, стиль) — тематично, композиційно і стилістично усталені типи повідомлень носіїв мовленнєвих актів, об'єднаних метою спілкування, задумом мовця з урахуванням особистості адресата, контексту й ситуації спілкування.
Мовленнєвий контекст — смисл, мінімальний відрізок мовлення, який визначає кожне індивідуальне значення слова.
Мовна (вербальна, словесна) комунікація — створення, обмін та інтерпретація повідомлень комунікантами за допомогою мови як коду та позамовних кодів із метою досягнення змін у поведінці чи свідомості адресата, необхідних для спільної діяльності.
Мовна картина світу — фіксація відображення реального світу мовними засобами.
Мовна особистість — модель представлення особистості, що грунтується на аналізі дискурсу носія мови й узагальнено об'єктивує особливості використання ним системних засобів мови як з метою відображення його світобачення, так і для реалізації комунікативних інтенцій.
Моделі комунікації — узагальнені теоретичні уявлення, які відтворюють структуру та функції досліджуваного об'єкта.
Монолог (грец. monos — один і logos — слово, думна) — форма вербальної комунікації, що складається із висловлювань одного комуніканта, розрахованих на пасивне або опосередковане сприйняття адресатом.
Невербальна комунікація — застосування немовних засобів для створення та передавання повідомлення.
Невербальний (позамовний) код — сукупність позамовних засобів (жестів, рухів, голосових ефектів тощо), які комуніканти наділяють символьними функціями і використовують для створення повідомлень та обміну ними.
Пафос (грец. pathos — почуття, пристрасть) — інтелектуальна, вольова, емоційна спрямованість і позиція (переконання) мовця, які виявляються в його комунікативній поведінці та її мовному продукті.
Переконувальна комунікація — комунікація, спрямована на стимулювання будь-якої дії з боку адресата у формі поради, прохання.
Повідомлення — організована сукупність смислів (знань, інформації), яка містить «компонент світу» (те, що мовець пропонує дізнатися) та «компонент мовця» (те, як мовець до цього ставиться) і кодується адресантом засобами мовного та позамовного кодів, передається каналом комунікації, розкодовується та інтерпретується адресатом.
Позиційна роль — стандарти поведінки, яких комунікант набуває унаслідок соціалізації та участі в професійній діяльності: начальник, учитель, лікар, пенсіонер тощо.
Полілог (грец. poli — багато і logos — слово) — форма вербальної взаємодії більше ніж двох комунікантів.
Пресупозиції — смислові компоненти висловлень, істинність яких необхідна для того, щоб вони були не семантично аномальними, а доцільними у певному контексті.
Провокаційна комунікація — особливий тип спілкування, внутрішньо розрахований на отримання відповідної інформації у деяких випадках, коли мовець говорить не для того, щоб передати інформацію, а щоб її одержати.
Пропозиція — інваріантний рівень висловлювання («стан справ», «компонент світу», «те, що я пропоную дізнатись»); думка, відділена від суб'єкта висловлювання (мовця).
Психологічний контекст — інтенції, вірування, бажання як психологічні регулятиви, що відповідають за програму дій мовців.
Регулятивність (лат. regulo — упорядковую) — комунікативний контроль, комунікативний тиск, комунікативна недоторканність (суверенітет).
Рекреативна комунікація — різні форми розважального спілкування, які дають змогу комунікантам розслабитися та відпочити.
Референція (лат. refero —доповідаю) — відношення між словом та об'єктом.
Риторика (грец. rhetoriké) — наука про красномовство або наука переконання.
Ритуальна комунікація — дотримання та виконання мовцями соціально прийнятих форм поведінки, системи правил гри.
Рольовий дейксис — визначення учасників комунікації, яке виражають особові та присвійні займенники.
Ситуативна варіативність мови — виражає умови ситуації спілкування.
Ситуативна, спонтанна мікропресупозиція (індивідуальний когнітивний простір) — спільний фонд знань комунікантів про ситуацію, в якій відбувається комунікативний акт.
Ситуаційна модель — опис типової ситуації, в межах якої повинен діяти певний об'єкт вивчення (комунікант).
Ситуаційна роль — фіксовані стандарти поведінки в певних комунікативних ситуаціях: перехожий, щасливець, покупець, пацієнт, переможець змагань тощо.
Ситуаційний контекст — сукупність умов, у яких відбувається обмін повідомленнями: тип діяльності, предмет спілкування, статусно-рольові відносини, формальність, офіційність тощо;
Ситуація (лат. situs — становище) — фрагмент об'єктивно існуючої реальності, частиною якої може бути і вербальна дія.
Соціумна пресупозиція (колективний когнітивний простір) — сукупність знань, уявлень, досвіду тощо, якими володіють мовці як члени певних соціумів.
Спілкування — обмін думками, інформацією та емоційними переживаннями між людьми, тобто актуалізація комунікативної функції мови в різноманітних мовленнєвих ситуаціях.
Статусна роль — стандарти поведінки, що визначаються антропологічними характеристиками, які комунікант отримує від народження: стать, етнічна (національна) належність, вік.
Суміжна пара — двокомпонентне утворення із двох послідовних реплік Al і А2, які пов'язані змістом — перша частина суміжної пари зумовлює продукування (частково) передбачуваної другої частини.
Текст (лат. textum — тканина, зв'язок, побудова) — результат мовленнєвої діяльності, комунікативна система; явище культури; відображення існування людини в мовних знаках.
Темо-рематична зв'язність — компонент інформаційно-комунікативної структури тексту, який забезпечує зв'язок між відомим та новим у процесі його розгортання.
Теорія мовної комунікації — комунікативна дисципліна, яка синтезує погляди на мову як комплексну інформаційно-семіотичну систему, засіб комунікації, пізнання та культурний код нації.
Топос (грец. topos — місце), топіки — загальні місця в промові, тобто найтиповіші часо-просторові мовні ситуації та їх описи.
Увічливість — сукупність соціальних умінь, головна мета яких — створення умов, за яких комуніканти в межах контакту відчувають доцільність (підтвердження) своїх мовленнєвих дій.
Фільтр (середньолат. filtrum) — відбір повідомлення, що опирається або на інтереси співрозмовника, або на цензуру (юридичну чи психологічну).
Фрейм (англ. frame — рамка) — сталий та достатньо стереотипно відтворюваний жанр мовленнєвої взаємодії комунікантів, набір мовленнєвих засобів, задіяний мовцями в актах взаємодії, які найчастіше трапляються в житті.
Цілісність (когерентність, смислові зв'язки) — смисловий зв'язок між частинами тексту, необхідний для виявлення теми (гіпертеми, мікротем) тексту, який здійснює підготовку адресата до наступної інформації і «зміцнення» текстової пам'яті шляхом повертання до попереднього через повтор.
Ціннісна картина світу — частина мовної картини, що моделюється у вигляді взаємопов'язаних оцінних суджень, які співвідносяться з юридичними, релігійними, моральними тощо кодексами певної лінгвокультури.
Література
Аликаев Р. С. Язык науки в парадигме современной лині писі ним Нальчик: Эль-Фа, 1999,
Арутюнова Н. Д. Аномалии и язык (К проблеме языковой «карти ны мира») // Вопросы языкознания. — 1987. — № 3.
Арутюнова Н. Д. Дискурс // Лингвистический энциклопедиче ский словарь. — М.: Сов. энциклопедия, 1990.
Арутюнова Н. Д. Фактор адресата // Известия АН СССР СЛЯ 1981. — Т. 40. — № 4.
Бацевич Ф. С. Вступ до лінгвістичної генології. — К.: ВЦ «Акаде мія», 2006.
Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики. — К.: ВІ ("Ли. і демія», 2004.
Бацевич Ф. С. Текст, дискурс, речевой жанр: соотношение ПОНЯ тий // Вісник Харківського національного університету. — Серія «Філологія». — X., 2001. — Вип. 33. — № 520.
Бацевич Ф. С. Термінологія комунікативної лінгвістики: аспекти дискурсивного підходу // Вісник Нац. ун-ту «Львівська політехніка». 2002. — № 463.
Белова А. Д. Мовні картини світу, принципи утворення та складо ві // Проблема семантики слова, речення та тексту. — К.: КИЛУ. 2001. — Вип. 7.
Белова А. Д. Языковые картины мира в рамках когнитивно диі курсивной парадигмы // Культура народов Причерноморья. — 2002. № 29.
Берн Э. Игры, в которые играют люди. Психология человеческих взаимоотношений. — М.: Литур, 2002.
Богданов В. В. Коммуниканты // Вестник Харьковского универ ситета. — 1989. — № 339.
Богин Г. И. Модель языковой личности и ее отношение К ІИІІ.ІМ текстов: Автореф. дис.... д-ра филол. наук. — Л., 1984.
Бондаренко Я. О. Дискурс акцентуйованих мовних особистостей комунікативно-когнітивний аспект (на матеріалі персонажною мовлення в сучасній американській художній прозі): Автореф. дис. ... канд. філол. наук. — К., 2002.
Бутенко Л. С. Словник асоціативних означень української мови. Львів, 1989.
Вежбицкая А. Русский язык // Язык, культура, познание. М Русские словари, 1996.
Воркачев С. Г. Лингвокультурология, языковая личность, концет становление антропоцентрической парадигмы в языкознании // Филол. науки. — 2001. — № 1.
Воробьева О. П. Текстовые категории и фактор адресат. К Вища школа, 1993.
Габідулліна А. Р., Андрієнко Т. П., Кузена Н. В. Основи теорії мои ної комунікації: Навч. посіб. — Донецьк: Видавниче підприсмсіно КІІ «Регіон», 2000.
Гальперин И. Р. Текст как объект лингвистического исследования. — М.: Наука, 1981.
Гніздечко О. М. Авторитаризація наукового дискурсу: комунікативно-прагматичний аспект (на матеріалі англомовних статей сучасних європейських та американських лінгвістів): Автореф. дис. ... канд. філол. наук. — К., 2005.
Гойхман О. Я., Надеина Т. М. Основы речевой коммуникации. — М.: ИНФА, 1997.
Голубовська І. О. Етнічні особливості мовних картин світу: Монографія. — 2-ге вид., випр. і доп. — К.: Логос, 2004.
Городецька О. В. Національно-марковані концепти в британській мовній картині світу XX століття: Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.02.04 / Київський нац. ун-т ім. Т. Шевченка. — К., 2003.
Грайс Г. П. Логика и речевое общение // Новое в зарубежной лингвистике. Лингвистическая прагматика. — М.: Прогресс, 1985.
Грушевицкая Т. Г., Попков В. Д., Садохин А. П. Основы межкультурной коммуникации. — М.: Юнити, 2002.
Демьянков В. 3. Интерпретация текста и стратегемы поведения // Семантика языковых единиц и текста. — М.: Ин-т языкознания АН СССР, 1979.
Діденко М. О. Політичний виступ як тип тексту (на матеріалі виступів німецьких політичних діячів кінця XX століття): Автореф. дис. ... канд. філол. наук. — Одеса, 2001.
Дільтей В. Виникнення герменевтики // Сучасна зарубіжна філософія. Течії і напрями. Хрестоматія. — К.: Ваклер, 1996. — С. 33—60.
Довідник здобувача наукового ступеня / За ред. Р. В. Бойка. — К.: Толока, 2004.
Донец П. Н. Основы общей теории межкультурной коммуникации: научный статус, понятийный аппарат, языковой и неязыковой аспекты, вопросы этики и дидактики. — X.: Штрих, 2001.
Доценко Е. А. Психология манипуляции: феномен, механизмы и защита. — М.: ЧеРо, 1997.
Дридзе Т. М. Социально-психологические аспекты порождения и интерпретации текстов в деятельности речевого общения // Аспекты изучения текстов. — М.: Наука, 1981.
Дубенко О. Ю. Англо-американські прислів'я та приказки. — Вінниця: Нова книга, 2004.
Ейгер Г. В., Шевченко И. С. Мотивационный потенциал речевых актов // Вестник Харьковского ун-та. — 2000. — Вып. 500.
Жуковець Г. Л. Лінгвориторичні особливості сучасного лейбористського дискурсу Великої Британії: Автореф. дис. ... канд. філол. наук. — К., 2002.
Зализняк А. А., Левонтина И. Б., Шмелев А. Д. Ключевые идеи русской языковой картины мира. — М.: Языки славянской культуры, 2005.
Зернецький П. В. Хто я? Який я? Антропологічні, психологічні та мовленнєві типи особистості // Іноземні мови. — 2004. — № 2.
Зусман В. Г. Концепт в культурологическом аспекте // Межкультурная коммуникация: Учеб. пособие. — Н. Новгород: Деком, 2001.
Ільченко О. М. Етикет англомовного наукового дискурсу. — К.: Політехніка, 2002.
Казимир І. І. Концепт птах у мовній картині світу українського народу: автореф. дис.... канд. філол. наук. 10.02.01 / Харківськ. нац. ун-т ім. В. Н. Каразіна. — X., 2007.
Карасик В. И. О категориях дискурса // Языковая личность: социолингвистические и эмотивные аспекты: Сб. науч. тр. — Волгоград; Саратов: Перемена, 1998.
Карасик В. И. Религиозный дискурс // Языковая личность: проблемы лингвокультурологии и функциональной семантики: Сб. науч. тр. — Волгоград: Перемена, 1999а.
Карасик В. И. Этнокультурные типы институционального дискурса // Этнокультурная специфика речевой деятельности: Сб. обзоров. — М.: ИНИОН РАН, 2000в.
Карасик В. И. Язык социального статуса. — М.: Гнозис, 2002.
Карасик В. И. Языковой круг: личность, концепты, дискурс. — М.: Гнозис, 2004.
Карасик В. И., Слышкин Г. Г. Лингвокультурный концепт как единица исследования // Методологические проблемы когнитивной лингвистики. — Воронеж: Изд-во Воронеж, ун-та, 2001.
Караулов Ю. Н. Общая и русская идеография. — М.: Наука, 1976.
Караулов Ю. Н. Русский язык и языковая личность. — М.: Наука, 1987.
Касевич В. Б. Теория коммуникации и теория языка // Говорящий и слушающий: Языковая личность, текст, проблемы обучения. — СПб.: Изд-во СПБУ, 2001.
Кашкин В. Б. Введение в теорию коммуникации: Учеб. пособие. — Воронеж: Изд-во ВГТУ, 2000.
Кашкин В. Б. Маркеры своего и чужого в межкультурном диалоге // Взаимопонимание в диалоге культур: условия успешности. — Воронеж: ВГУ, 2004.
Клюев Е. В. Речевая коммуникация. — М.: Рипол классик, 2002.
Кон И. С. Личность // ФЭС. — М.: Сов. энциклопедия, 1983.
Коротеева О. В. Дефиниция в педагогическом дискурсе: Автореф. дис.... канд. филол. наук. — Волгоград, 1999.
КосмедаТ. Аксіологічні аспекти прагмалінгвістики: формування і розвиток категорії оцінки. — Львів: ЛНУ ім. Івана Франка, 2000.
Космеда Т. Концепти «дума», «думка» в українському мовленні крізь призму аксіологічної прагмалінгвістики // Вісник Львівського університету. — Серія «Філологія». — 2004. — Вип. 34. — Ч. I.
Красильникова Л. В. Жанр научной рецензии: семантика и прагматика. — М.: Диалог МГУ, 1999.
Красных В. В. Основы психолингвистики и теории коммуникации: Курс лекций. —- М.: ИТДГК «Гнозис», 2001.
Красных В. В. «Свой» среди «чужих»: миф или реальность? — М.: Гнозис, 2003.
Крючкова П. Г. Дискурсивні риси авторитарних особистостей // Вісник Київського лінгвістичного університету. — Серія «Філологія». — 2003. — Т. 6. — № 1.
Ларина Т. В. Категория вежливости в английской и русской коммуникативных культурах: Монография. — М.: РУДН, 2003а.
Ларина Т. В. Неимпозитивность как одна из доминантных черт английской коммуникативной культуры // Межкультурная коммуникация и перевод: Материалы межвуз. конф. — М.: МОСУ, 20036.
Левин Ю. И. Избранные труды. Поэтика. Семиотика. — М.: Языки русской культуры, 1998.
Левченко Е. П. Контрастивный анализ фразеологических концептов // Русская филология. Украинский вестник. — X., 2000. — № 3—4.
Лукашенец А. А., Михневич А. Е., Щербин В. К. Общество — язык — политика. — Минск: Выш. шк., 1988.
Макаров М. Л. Основы теории дискурса. — М.: Гнозис, 2003.
Маковский М. М. «Картина мира» и миры образов // Вопросы языкознания. — 1992. — № 6.
Масенко Л. Т. Мова і політика. — К.: Соняшник, 1999.
Мацько Л. I., Мацько О. М. Риторика: Навч. посіб. — К: Вища школа, 2003.
Меликян С. В. Молчание в русском общении // Русское и финское коммуникативное поведение. — Воронеж: Изд-во ВГТУ, 2000.
Методика викладання іноземних мов у середніх навчальних закладах: Підручник для студентів вищих закладів освіти / За ред. С. Ю. Ніколаєвої — К.: Ленвіт, 2002.
Михайлова Е. В. Интертекстуальность в научном дискурсе (на материале статей): Автореф. дис.... канд. филол. наук. — Волгоград, 1999.
Михальская А. К. Педагогическая риторика: история и теория. — М.: Академия, 1998.
Міщенко Н., Міщенко М. Слово батьків — з усіх віків. — К.: Богдана, 1998.
Москальская О. И. Грамматика текста. — М.: Высшая школа, 1981.
Основы теории коммуникации: Учебник / Под ред. проф. М. А. Ва-силика. — М.: Гардарики, 2003.
Остин Дж. Л. Слово как действие // Новое в зарубежной лингвистике. — Вып. XVII. Теория речевых актов. — М.: Прогресс, 1986.
Паращук В. Ю. Вербальний контакт: механізми взаємодії мовців // Наукові записки. — Вип. 53. — Серія: «Філ. науки (мовознавство)». — Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2004.
Паращук В. Ю. Комунікативний паспорт homo loquens // Наукові записки. — Вип. 59. — Серія: «Філ. науки (мовознавство)». — Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2005.
Попова Е. А. Культурно-языковые характеристики политического дискурса (на материале газетных интервью): Автореф. дис. ... канд. филол. наук. — Волгоград, 1995.
Попова 3. Д., Стернин И. А. Понятие «концепт» в лингвистических исследованиях. — Воронеж: Изд-во ВГУ, 1999.
Попова 3. Д., Стернин И. А. Язык и национальное сознание. — Воронеж: Изд-во ВГУ, 2004.
Постовалова В. И. Картина мира в жизнедеятельности человека // Роль человеческого фактора в языке: Язык и картина мира. — М.: Наука, 1988.
Почепцов Г. Г. Теорія комунікації. — К.: Спілка рекламістів України, 1996.
Почепцов Г. Г. Теория коммуникации. — М: Рефл-бук; К: Ваклер, 2001.
Почепцов О. Г. Комунікативний статус як параметр мовленнєвої взаємодії // Мовознавство. — 1989. — № 4.
Почепцов О. Г. Основы прагматического описания предложения. — К.: Вища школа, 1986.
Привалова И. В, Интеркультура и вербальный знак (лингвокогни-тивные основы межкультурной коммуникации). — М.: Гнозис, 2005.
Пушкин А. А. Способ организации дискурса и типология языковых личностей // Язык, дискурс и личность: Сб. науч. тр. — Тверь: Изд-во Твер. ун-та, 1990.
Рождественский Ю. В. Теория риторики. — 4-е изд., испр. — М.: УРСС, 2006.
Савенкова Л. Б. Русские паремИи как функционирующая система: Автореф. дис.... д-ра филол. наук. — Ростов-на-Дону, 2002.
Саевич И. Г. Балалайка в русской языковой картине мира // Русская филология. Украинский вестник. — X., 1999. — № 1—2.
Селиванова Е. А. Основы лингвистической теории текста и коммуникации. — К.: Брама, 2004.
Семенюк О. А. Язык эпохи и его отражение в сатирико-юмористи-ческом тексте: Монография. — Кировоград: РИЦ КГПУ им. В. К. Вин-ниченко, 2001.
Серль Дж. Р. Классификация иллокутивных актов // Новое в зарубежной лингвистике. — Вып. XVII. Теория речевых актов. — М.: Прогресс, 1986.
Серль Дж. Р. Косвенные речевые акты // Новое в зарубежной лингвистике. — Вып. XVII. Теория речевых актов. — М.: Прогресс, 1986.
Сперанская А. Н. О молчании в русском фольклоре // Вестник КрасГУ. Гуманитарные науки. — № 1. — Красноярск: Изд-во КрасГУ, 1999.
Степанов Ю. С. Константы. Словарь русской культуры. Опыт исследования. — 3-е изд., испр. и доп. —- М.: Школа «Языки русской культуры», 2004.
Стернин И. А. Понятие коммуникативного поведения и проблемы его исследования // Русское и финское коммуникативное поведение. — Воронеж: Изд-во ВГТУ, 2000.
Стернина М. А. Коммуникативное поведение финнов в представлении русских // Русское и финское коммуникативное поведение. — Воронеж: Изд-во ВГТУ, 2000.
Яковлева Е. С. К описанию русской языковой картины мира // Русский язык за рубежом. — 1996. — № 1—3.
Яроцкая Г. С. Концепты русской языковой картины мира // Русская филология. Украинский вестник. — X., 2001. — № 3.
Яхонтова Т. В. Основи англомовного наукового письма: Навч. посіб. для студентів, аспірантів і науковців. — Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2002.
Семенюк О. А.
СЗО Основи теорії мовної комунікації : навч. посіб. /
О. А. Семенюк, В. Ю. Паращук. — К. : ВІД «Академія», 2010. — 240 с. (Серія «Альма-матер»).
ISBN 978-966-580-310-2 ISBN 978-966-580-328-7
Мовна комунікація є складною інформаційно-знаковою системою, у якій взаємодіють індивідуальні, національні, інтернаціональні мовні компоненти. Функціонування цієї системи має історичну і соціально-культурну зумовленість. У центрі її — людина, що творить мовлення як цілеспрямовану дію. Уміння спілкуватися є винятково важливою людською компетенцією, однією з передумов досягнення успіху в будь-якій справі.
Навчальний посібник буде корисний учителям-філологам, журналістам, фахівцям із реклами і паблік рілейшнз, усім, для кого ефективне спілкування є засобом досягнення особистісної та ділової мети.
ББК8ІЯ73
Навчальне видання
Серія «Альма-матер»
Засновано в 1999 році
СЕМЕНЮК Олег Анатолійович ПАРАЩУК Валентина Юліївна
Основи теорії мовної комунікації
Навчальний посібник
Спільний проект із видавництвом «Академвидав»
Редактор А. В. Кулачок Коректор Т. А. Дічевська Комп'ютерна верстка Є. М. Байдюка
Підписано до друку 08.06.2010. Формат 84x108/32. Папір офс. № 1. Гарнітура Шкільна. Друк офсетний. Ум. друк. арк. 12,6. Обл.-вид. арк. 13,1. Зам. 10-190.
Видавничий центр «Академія» 04119, м. Київ-119, а/с 37. Тел./факс: (044) 483-19-24; 456-84-63. E-mail: academia-pc@svitonline.com Свідоцтво: серія ДК № 555 від 03.08.2001 р.
Видрукувано у ВАТ «Поліграфкнига»
корпоративне підприємство ДАК «Укрвидавполіграфія»
03680, м. Київ, вул. Довженка, З
Свідоцтво про внесення суб'єкта видавничої справи
до державного реєстру видавців, виготовників
і розповсюджувачів видавничої продукції
ДК № 3089 від 23.01.2008 р.
А ще у нас є:
Бацевич
Ф. Бацевич Ф.
Бондар О., Карпенко Ю., Микитин-Дружинець М.
Горпинич В.
Дудик П., Литовченко В.
Єщенко Т.
Карпенко Ю.
Кочерган М.
Кочерган М.
Кочерган М.
Лучик В.
Мацько Л., Кравець Л.
Микитин-Дружинець М. та ін.
Симоненко Т. та ін.
Фащенко М. та ін.
Харчук Р. Шульжук К.
Найкращі книги для тих^ хто навчається і навчає
Основи комунікативної лінгвістики Філософія мови.
Історія лінгвофілософських учень
Сучасна українська мова. Фонетика. Фонологія. Орфоепія. Гоафіка. Орфографія. Лексикологія. Лексикографія
Морфологія української мови
Сучасна українська мова. Завдання і вправи
Лінгвістичний аналіз тексту
Вступ до мовознавства
Вступ до мовознавства
Загальне мовознавство
Основи зіставного мовознавства
Вступ до слов'янської філології
Культура української фахової мови
Культура української фахової мови Орфографія. Орфоепія.
Тестові завдання
Українська мова за професійним спрямуванням. Практикум
Сучасна українська мова. Фонетика. Фонологія. Орфоепія. Графіка. Практикум
Сучасна українська проза. Постмодерний період
Синтаксис української мови