4. Наслідки для країн світової периферії

Найбільш хворобливі наслідки глобалізації відчувають менш розвинені країни, що відносяться до світової периферії:

-беручи участь в інтернаціоналізації як постачальники сировини і виробників трудомісткої продукції (постачальників деталей і вузлів для сучасної складної техніки), опиняються у всесторонній залежності від розвинених держав і мають доходи, по-перше, менші, по-друге, нестабільні, залежні від кон'юнктури світових ринків.

-збільшення технологічного відставання від розвинених країн;

-зростання соціально-економічного розшарування, маргіналізацію (тобто руйнування державного суспільства, що є процесом розпаду соціальних груп, розривом традиційних зв'язків між людьми, втрату індивідами об'єктивної приналежності до тієї або іншої спільності, відчуття причетності до певної професійної або етнічної групи);

-зубожіння основної маси населення;

-посилення залежності менш розвинених країн від стабільності і нормального функціонування мирохозяйственной системи;

-обмеження ТНК здатності держав проводити національно орієнтовану економічну політику;

-зростання зовнішнього боргу, перш за все міжнародним фінансовим організаціям, який перешкоджає подальшому прогресу.

4.6. Особливості економічного розвитку україни в умовах глобалізації

В Україні глобалізація обумовлює необхідність посилення ролі та значимості держави щодо формування ринкової економіки, знаходження захисних механізмів, які забезпечували б раціональне співвідношення глобалізації і збереження національного суверенітету як неодмінної умови участі в них кожної країни.

Тривалий час Україна була ізольована від світогосподарських глобальних процесів. Потрібен певний час і відповідні зусилля для створення ряду передумов, без яких не можливе ефективне включення її в глобальні економічні процесуальні структури.

Про наслідки активної участі України в глобалізаційних процесах, приєднання до різних МО, спілок можна зробити висновок за станом окремих факторів, які характеризують економічну, фінансову, зовнішню безпеку країни.

Керівництво України надає великого значення проблемам національної безпеки. Про це свідчить створення в Раді національної безпеки та оборони при Президенті України Управління економічної безпеки. Для управління безпекою ВР України прийнято закони: "Про зовнішньоекономічну безпеку держави" від 16.04.1991, "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку" від 08.02.1995, "Про основи національної безпеки України" від 19.06.2003.

ЗУ "Про основи національної безпеки України" визначає основні засади державної політики, спрямованої на захист національних інтересів і гарантування в Україні безпеки особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз в усіх сферах життєдіяльності: економічній, екологічній, фінансовій, соціальній та гуманітарній, інформаційній та інших.

Указом "Про стратегію забезпечення економічної безпеки України" визначено, що стан національної економіки який відповідає вимогам економічної безпеки, характеризується сукупністю критеріїв.

Захист економічного суверенітету кожної держави є найвищим національним пріоритетом. Зовнішня економічна залежність має свій критичний рівень і межі, за якими іде втрата реального державного суверенітету.

Критеріями економічної безпеки є ознаки, на основі яких роблять оцінку стану економіки країни забезпечення її сталого функціонування. Індикатори економіки безпеки є системою виміру найважливіших параметрів економіки країни і відображають її стан або динаміку змін.

Методика розрахунку рівня економічної безпеки України, затверджена Мінекономіки України 02.03.2007, визначає перелік основних індикаторів стану економічної безпеки України, їхні оптимальні, порогові та граничні значення, а також методи розрахування інтегрального індексу економічної безпеки. Методика базується на комплексному аналізі індикаторів економічної безпеки з виявленням потенційно можливих загроз економічній безпеці в Україні і застосовується Мінекономіки України для інтегральної оцінки рівня економічної безпеки України в цілому по економіці та за окремими сферами діяльності.

Загальноекономічна безпека країни складається з макроекономічної, зовнішньоекономічної, фінансової, інвестиційної, боргової, науково–технологічної, енергетичної, соціальної, продовольчої, виробничої та демографічної.

Зовнішньоекономічна безпека - складова частина економічної безпеки.

Зовнішньоекономічна безпека – це такий стан відповідності ЗЕД національним економічним інтересам, що забезпечує мінімізацію збитків держави від дії негативних зовнішніх економічних чинників та створення сприятливих умов розвитку економіки завдяки її активної участі у світовому розподілі праці.

Зовнішньоекономічна безпека - засіб отримання і збереження внутрішньої стабільності, відігрівання відповідної ролі у міжнародній сфері.

Сутність забезпечення зовнішньоекономічної безпеки полягає у спроможності держави протистояти впливу негативних чинників і мінімізувати заподіяні ними збитки, активно використовувати участь у світовому розподілі праці для створення сприятливих умов розвитку національної економіки, за допомогою комплексу заходів, спрямованих на стійкий розвиток національної економіки з використанням переваг сучасних форм міжнародного розподілу праці, недопущення критичної залежності економіки від іноземних держав або їхніх угрупувань у життєво важливих питаннях економічної співпраці. Зовнішньоекономічна безпека вимагає стійкості усієї системи зовнішніх економічних зв’язків та її здатності чинити опір зовнішнім ризикам і загрозам глобалізації, що стосується національних інтересів держави.

Важливим показником продовольчої безпеки є співвідношення в загальному споживанні продуктів імпортного та вітчизняного виробництва. У загрозі продовольчій безпеці важливими показниками, які характеризують попит на продукти харчування, слід вважати: зменшення грошових заощаджень, зниження рівня заробітної плати, підвищення цін на продукти харчування.

Основними факторами загрози соціальній безпеці України, продовольчої безпеки є:

- значна чисельність населення, що живе на межі бідності;

- значний розрив між соціальними програмами та їхнім фінансовим забезпеченням для їх реалізації;

- зростання зареестрованного та прихованого безробіття;

- різке розмеження доходів населення;

- погіршення становища незахищених прошарків населення;

- поява працездатного населення, яке не має постійного джерела існування.

В екологічній сфері серед основних напрямів державної політики національної безпеки України передбачено:

- впровадження та контроль за дотриманням науково обгрунтованих нормативів природокористування та охорони дозвілля;

- контроль за станом навколишнього природного середовища;

- впровадження у виробництво екологічно безпечних технологій;

- недопущення неконтрольованого ввезення екологічно небезпечних технологій, речовин і матеріалів тощо.

Своєчасна зміна пріоритетів забезпечення економічної безпеки може сприяти не лише досягненню певного рівня розвитку економіки у світовому масштабі, а й можливості виживання нації під час економічної кризи.

Передумовами, що створюють сприятливі можливості для поступового включення економіки України у глобальні процеси і структури є: динаміка розвитку національної економіки; ступінь її відкритості і ступінь залучення її у міжнародний розподіл праці, її уміння адаптуватися до умов міжнародного господарського життя.

Процеси глобалізації характеризуються показниками різних рейтингів, складеними як міжнародними агенціями, так і різними аудиторськими компаніями. Торгова політика, урядове втручання в підприємницьку діяльність субєктів, валютна політика, іноземні інвестиції, банковський та фінансовий сектори, зарплатня і ціни, право власності, регулювання, “чорний ринок”, являються показниками, відповідності країни загальним вимогам в світі. Україна займає 53 місце в світі по рівню глобалізації серед 208 країн. Першочерговим завданням глобалізації є створення сприятливих умов для переходу від догоняючого розвитку до інноваційно-структурного типу економічного зросту. Такий перехід дозволить придати економічному зростанню стабільний характер і буде сприяти входженню України в систему трансформування глобалізаційної економіки і пошуку свого місця в “ринковій ніші” в сучасній системі світового господарства.

Процес інтеграції України в світовий глобальний простір складається з умов:

- створення атрибутів загальноекономічної та ринкової інфраструктури, розвиток ринків цінних паперів, грошового, кредитного, валютного.

- інтеграція у західноєвропейські структури та розвиток співробітництва з ЄС є засобом досягнення конкретних економічних цілей.

- впровадження в практику принципу вільної торгівлі, відвертість економіки, послідовне і неухильне проведення приватизації і створення ефективної державної адміністрації.

- створення сприятливих умов для переходу від доганяючого розвитку до інноваційно-структурного типу економічного зросту. Такий перехід дозволить придати економічному зростанню стабільний характер, забезпечить його високі темпи і скоротить розрив між основними макроекономічними показниками України і високорозвинених країн, буде сприяти для оптимального входження України в систему трансформування глобалізаційної економіки з тим, щоб посісти в ній достойне місце.

- формування раціональної інвестиційної політики, залучення іноземного капіталу в економіку України через формування благодатного інвестиційного клімату, утворення пільгових умов, півищуючих активність на відповідних територіях і стимулюючих розвиток підприємництво. Передумовами підвищення інвестиційної активності є:

- залучення іноземних інвестицій з умовою цілей і завдань структурної трансформації промислового комплексу, цільових програм міжгалузевого розвитку, конверсії;

- збільшення об¢єму інвестиційних ресурсів, формування виробничого потенціалу на науково-технічній основі; ефективне використання інвестицій;

- забезпечення переходу до інвестиційно-структурного типу економічного зростання є визначення тих груп галузей першочергового розвитку, для приоритетного зростання яких в дежаві є сприятливі умови. Тобто глобалізація породжує великий імпульс для створення структурної перебудови національної економіки.

- обгрунтування приоритетних секторів матеріального виробництва, визначаючих конкурентні спроможності країни на світових ринках;

• створення динамічного експортного потенціалу, спроможного швидко адаптуватися в умовах зовнішнього ринку;

- розвиток внутрішньої і зовнішньої кооперації продукції виробничо-промислового призначення.

- сукупність напрямків, методів і засобів організаційних перетворень інтеграційного типу має стати невід¢ємною частиною цілісної системи промислової політики держави.

- створення організаційних обєднань вітчизняних товаровиробників.

- регулювання ділової активності субєктів ринку через повну лібералізацію процесів злиття та поглинань, які обмежувалися.

- розвиток форм транснаціоналізації факторів виробництва. З розвитком ТНК глобальна економіка перетворюється на єдину відтворювальну систему, завдяки якій тільки світовий ринок володіє досить ефективним інформаційним механізмом регулювання міжгалузевих і міжрегіональних пропорцій відтворення.

- формування загального інформаційного простору, його динамічне розширення, руйнують бар¢єри для конкуренції, змінюють значимість чинників господарської діяльності.

- великого значення для розвитку малого підприємництва набуває розвиток системи франчайзингу.