1.2. Економічні методи визначення цін.
Метод питомих показників використовується для визначення й аналізу цін невеликих груп продукції, що характеризується наявністю одного основного параметра, величина якого значною мірою визначає загальний рівень ціни виробу. При такому методі спочатку розраховується питома ціна Цз:
,
(4.1),
де, Цб – ціна базисного виробу, Пб – величина параметра базисного виробу.
Потім розраховується ціна нового виробу Цн:
ЦН=ЦЗ х ПН; (4.2),
де ПН – значення основного параметра нового виробу у відповідних одиницях виміру.
Цей метод можна застосовувати для обґрунтування рівня й співвідношення цін невеликих параметричних груп продукції, що мають нескладну конструкцію й характеризуються одним параметром. Він украй недосконалий, оскільки ігнорує всі інші споживчі властивості виробу, не враховує альтернативні способи використання продукції, а також повністю ігнорує попит та пропозицію.
Метод регресійного аналізу застосовується для визначення залежності зміни ціни від зміни техніко-економічних параметрів, що відносяться до такого товару, а також для побудови й вирівнювання ціннісних співвідношень:
Ц = f(X1,X2,...Xn), (4.3)
Де, X1, Х2...n – параметри виробу.
Кількісна залежність між змінами результативного (Ц) і факторних (Xn) визначається на основі методу регресійного аналізу. При цьому можуть бути отримані різні рівняння регресії:
лінійне:
; (4.4)
степеневе:
); (4.5)
параболічне:
,
(4.6)
Якщо ціни на вже включені в параметричний ряд вироби були отримані таким–таки методом, то грубо порушується одна з умов застосування регресійного аналізу, а саме умова незалежності спостережень. Проте такий метод може досить успішно застосовуватися у ринковій економіці. Фірма може використати рівняння регресії під час встановлення первісної, „пробної” ціни на свою нову модель.
Баловий метод. Полягає у тому, що на основі експертних оцінок значимості параметрів виробів для споживачів кожному параметру привласнюється певне число балів, підсумовування яких дає певну оцінку техніко-економічного рівня виробу. Ціна на новий виріб за таким методом розраховується так:
1) Спочатку визначається ціна одного бала:
,
(4.6)
де, Цб –ціна базового виробу,
Ббі – балова оцінка і-го параметра базового виробу,
Vі – вагомість параметра.
2)визначається ціна нового виробу:
(4.7)
де Бн – балова оцінка і-го параметра нового виробу.
Цей метод застосовується при обґрунтуванні цін у тому випадку, коли важливо оцінити надійність роботи, зовнішній вигляд товару та ін.. Його застосування пов’язане з більшою кількістю суб’єктивізму.
Метод агрегатний полягає у підсумовуванні цін окремих конструктивних частин виробів, що входять у параметричний ряд, з додаванням вартості оригінальних вузлів, витрат на зборку й нормативного прибутку.
1.3. Особливості ціноутворення у сфері послуг
Особливості сфери послуг обумовлюють як особливості формування цін і методів їхнього визначення, так і проведення цінової політики й стратегії підприємств.
Виходячи з особливостей послуги, можна відзначити, що попит на послуги завжди: індивідуальний, передує їхньому виробництву, має місцевий характер і практично невзаємозамінний. Разом з тим, споживання послуг, на відміну від споживання матеріальних благ, не має обмежень. Споживач зазвичай формує попит на послуги кількох видів одночасно (наприклад, для вивільнення вільного часу він спочатку звертається у службу побуту, а потім для його раціонального використання споживає послуги театрально-видовищних підприємств). Внаслідок цього, сфера послуг стає сектором народного господарства, який розвивається найшвидше, а частка витрат на послуги в доходах населення розвинутих країн з кожним роком зростає і вже перевищує 35%.
По-перше, це нерозривність попиту та пропозиції визначає локальний характер ринку послуг і наявність у ряді випадків природної монополії. Використання місцевих трудових і природних ресурсів впливає на рівень витрат і цін (наявність джерел мінеральних вод, унікальних природних об’єктів і пам’ятників архітектури), що обмежує можливість задоволення попиту й може призвести до дефіцитності цих послуг.
По-друге, на процес формування цін у сфері послуг впливає висока суспільна значимість соціальних послуг, наявність значних і постійних зовнішніх ефектів. Це призводить до того, що чисто ринкові механізми господарювання не завжди ефективні, і ціна повинна бути доповнена такими фінансовими важелями, як пільги й дотації виробникам і субсидії споживачам. Ця проблема характерна, в першу чергу, для послуг охорони здоров’я, освіти, культури.
По-третє, висока чутливість послуг до кон’юнктури ринку вимагає значної гнучкості ціноутворення, широкої диференціації цін залежно від зміни попиту, у тому числі й на різних періодах часу, використання знижок на ціни з метою стійкого одержання доходів в умовах нерівномірності попиту. Причому будь-які коливання в обсязі виробництва послуг приводять до різкої зміни рівня прибутковості підприємства у зв’язку з тим, що у складі собівартості послуг надзвичайно велика частка умовно-постійних витрат (50-70%).
І нарешті, з погляду ціноутворення, надзвичайно важливим є те, що сфері послуг властива асиметричність інформації. Споживач далеко не завжди має належну інформацію про якість надаваної йому послуги, тому ціна розглядається ним як показник якості й важливий ринковий сигнал.
Особливості сфери послуг обумовлюють специфіку ціни послуги, яка полягає в тому, що, будучи за структурою оптовою, вона виконує функції як оптової, так і роздрібної. Причому ціни на послуги можуть розраховуватися як на одиницю споживаної послуги (квиток у кіно, музей), так і як інтегральні, що представляють собою суму цін на різні види робіт, необхідних для надання такої послуги (ремонт побутової техніки, взуття, стоматологічні послуги), або комплексні ціни, що використовуються під час реалізації взаємодоповнюючих послуг (ціна туру в туристично-екскурсійному обслуговуванні, ціна за лікування у стаціонарі). Також ціни на послуги можуть бути побудовані за принципом абонементу, що дає право користування такою послугою протягом певного періоду часу без обмеження обсягу (водопостачання, використання проїзного квитка в міському транспорті).