3. Суспільний вибір.

Наприкінці ХІХ ст. політику держави починають розглядати як взаємовигідний обмін між громадянами та суспільними структурами (К. Віксель, 1897р.), що згодом знайшло відображення у теорії громадського вибору (Дж. Б'юкенен, Г. Таллок, У. Наттер, 60-70-ті роки XX ст.). Активізація участі держави у бізнесі та господарському регулюванні зумовлює потребу дослідження практики прийняття рішень.

Дж.-М.-Дж. Б'юкенен застосовує методи економічної теорії до аналізу прийняття "неринкових рішень". Цей Дж.-М.-Дж. Б'юкенен досліджує проблему, що лежить на стику економічної теорії та теорії державного управління.

Теорія громадського вибору є розділом науки, що досліджує політичну діяльність за допомогою економічного аналізу. На політичному ринку де товаром є «пакети різних програм дії» взаємодіють політики (продавці), виборці (покупці) і держава, що представлена державними чиновники,які виконують посередницькі функції.

Політики пропонують пакети різних програм дії, виборці розплачуються у разі покупки своїми голосами. Так, суть сучасної представницької демократії утворює купівля-продаж передвиборних програм. Конкуренція політиків за голоси виборців призводить до посилення державного втручання в економіку; як через державні програми дохід перерозподіляється від найбідніших і найбагатших верств населення на користь середніх класів; як малі, але згуртовані політичні групи можуть брати верх над широкою, але розпорошеною політичною більшістю. Тому, на думку Дж.-М.-Дж. Б'юкенена та його прихильників, слід знайти інструменти, що пов'яжуть практичну і правову діяльність з економічною теорією неокласиків.

На думку представників означеної теорії, ринок не є ефективним регулятором, але держава є ще гіршим. Тому, щоб підтримати ефективність регулювання економіки, треба кардинально вдосконалювати механізм прийняття рішень на політичному рівні, сформувати нову систему виробки політичних рішень, подібну до діючої на товарно-грошовому ринку.

Політичні рішення — це вибір альтернативних варіантів, коли населення сплачує податки в обмін на суспільні блага, але цей обмін є нераціональний, адже найчастіше платять податки одні суб'єкти, а блага за рахунок податків одержують інші.

Не політичному ринку замість принципу "один долар — один голос" діє принцип "одна людина — один голос". Саме з цим теоретики громадського вибору пов'язують високу ймовірність появи у сфері політики малооптимальних з точки зору суспільства результатів. Громадяни в політичному процесі не можуть керуватися правилами торгівлі, оскільки споживачем суспільних благ є не окрема людина, а суспільство загалом. Але у політиці все-таки існує аналог вільної торгівлі, переконує Б'юкенен. Це згода між людьми, що властива будь-якому виду обміну. Досягнута учасниками колективного вибору одностайність в політиці є аналогічною добровільному обміну індивідуальних товарів на ринку.

Теоретики громадського вибору пропонують нову концепцію організації політичного ринку: реформувати політичні процедури і правила у такий спосіб, щоб вони сприяли досягненню загальної згоди. У межах "політичного обміну" виокремлюють два рівні громадського вибору:

1. Розробка правил і процедур політичної гри. Наприклад, правил, що регламентують способи фінансування бюджету, схвалення державних законів, систем оподаткування (зокрема, принцип одностайності, кваліфікованої більшості, правило простої більшості тощо). Це дасть змогу узгоджувати рішення. Сукупність пропонованих правил, норм поведінки, процедур Б'юкенен називає "конституцією економічної поведінки".

2. Практична діяльність держави та її органів на основі прийнятих правил і процедур. З огляду на це критерієм справедливості та ефективності політичної системи повинно стати поширення правил економічної гри на політичний процес. Прихильники теорії громадського вибору вважають, що держава повинна виконувати захисні функції і не брати на себе функцію участі у виробничій діяльності. Вони висувають принцип захисту порядку без втручання в економіку, блага суспільного користування пропонують перетворити у товари та послуги, що продаються на ринку. Люди і фірми укладатимуть угоди, реалізовуватимуть контракти за взаємною вигодою без регламентації з боку держави. Вибір політичних правил, застерігає вчений, не повинен виходити за межі реальності.

Дж.-М.-Дж. Б'юкенен, який є прихильником внесення конституційних поправок для формування збалансованого федерального бюджету, на основі моделі пост конституційної поведінки обґрунтовує можливість для політиків отримати політичну підтримку шляхом збільшення витрат на спеціальні та соціальні цілі, одночасно стримуючи зростання податків, яке могло б покрити ці затрати. Загалом у працях ученого послідовно обґрунтовується теза, що масштаби економічного втручання функціонуючої на демократичних принципах держави потребують конституційних обмежень або конституційно закріплених правил, які заборонятимуть утворення дефіцитів бюджету чи обмежуватимуть їх розміри. Такий підхід схвалили багато парламентів різних країн.

Натепер вченими західних країн здійснено серію досліджень проблем бюрократії, лобістської діяльності, війн і революцій, добродійності та ін.

Українські реалії потребують тривалого проміжку часу для оптимізації взаємозв'язків населення та владних органів, удосконалення політичного механізму. Необхідно обмежити маніпулювання суспільною свідомістю з допомогою відпрацьованих технологій; навчити громадян відсіювати псевдо інформацію, яку постійно постачає та впроваджує у свідомість і підсвідомість політичний ринок. В українців повинен сформуватися своєрідний імунітет до маніпуляцій політиків та засобів масової інформації. Відповідальність має стати двосторонньою: з боку політиків і з боку виборців, які відповідають за те, що їхніми оцінками і думками маніпулюють "аналітики" та "іміджмейкери".

Дж.-М.-Дж. Б'юкенен показав, що протягом останніх 150 років американської історії баланс державних доходів і витрат зводиться до від'ємного сальдо в основному у періоди війн та економічних криз. У першому разі це спричиняє зростання воєнних асигнувань, а у другому — короткострокове зниження податкових надходжень до державної скарбниці. У мирний час за сприятливої економічної кон'юнктури сальдо бюджету виявлялося, як правило, позитивним, і надлишок фінансових ресурсів спрямовувався на погашення державного боргу.

Економіст аналізував і питання про те, як може існувати країна з величезним державним боргом, спрямовуючи надлишки фінансових ресурсів від податкових надходжень не на погашення боргу, а на розвиток різних соціальних програм. При цьому нарощуються державні витрати за соціальними статтями бюджету для обслуговування політичних інтересів певних політичних груп з метою перемоги на наступних виборах.

На думку вченого, теорія громадського вибору допомагає визначити принципи створення такої фіскальної системи, з якою могли б погодитися всі громадяни. Однією із найважливіших переваг теорії є те, що вона доповнює теорії як державних витрат, так і оподаткування. Податки та бюджетні асигнування трактують як дві сторони одного і того самого акту обміну податкових платежів на державні послуги, здійснюваного між державою, з одного боку, і одержувачами благ — виборцями (платниками податків) — з другого.

Отже, в розробленій Б'юкененом теорії громадського вибору поведінка індивідів у політичній сфері, тобто їхні політичні ролі (виборці, лобісти, члени політичних партій, урядові чиновники та ін.), пов'язані з результатами, які проявляються в їхніх економічних ролях (покупців і продавців, підприємців і робітників тощо). Метою вченого було дослідження здатності цих приватних осіб приймати раціональні рішення, що ведуть до їх загальної економічної вигоди і одночасно впливають на політичне обличчя всього суспільства.