3.6. Передавання права на об’єкти промислової власності

Патентовласник не завжди має достатньо ресурсних можливостей, щоб використати запатентований ним винахід або корисну модель повною мірою. Тому законодавством передбачено можливість передавання права на інтелектуальну власність, зокрема на об’єкти промислової власності. Надаючи дозвіл використовувати винахід третій особі, автор винаходу має від цього комерційну вигоду.

Продаж ліцензій. Є достатньо поширеним видом передавання права власності.

Продаж ліцензій патентовласниками та придбання їх суб’єктами підприємницької діяльності здійснюється на основі ліцензійного договору.

Ліцензійний договір – договір, згідно з яким власник винаходу, промислового зразка, корисної моделі, товарного знака, комерційної таємниці (ліцензіар) передає іншій стороні (ліцензіату) ліцензію на використання в певних межах своїх прав на патенти, “ноу-хау”, товарні знаки тощо.

Ліцензійний договір передбачає передавання прав на використання об’єктів інтелектуальної власності на комерційній основі. Тому виникає необхідність обґрунтування доцільності придбання ліцензій, суть якого полягає у визначенні і порівнянні витрат на проведення власних НДДКР і промислового освоєння їх результатів і витрат, пов’язаних з придбанням ліцензій і промисловим освоєнням.

Отже, передавання прав на використання продукту інтелектуальної діяльності через укладення ліцензійного договору дає змогу винахідникам отримувати вигоду від результатів своєї роботи навіть за умов, коли вони безпосередньо не займаються впровадженням новації у виробничу діяльність. Крім того придбання ліцензій фірмами забезпечує прискорення процесу дифузії інновацій, а значить, сприяє економічному зростанню суспільства.

У світовій практиці існує ще одна схема відступу прав на деякі види об’єктів інтелектуальної власності. Останніми десятиліттями у країнах з розвинутою економікою значного поширення одержав продаж товарів, послуг та технологій на умовах франчайзингу.

Франчайзинг. Передбачає взаємодію двох сторін: франчайзера (англ, franchisor – власник генеральної ліцензії, організатор справ) – сторони, яка є власником певного нематеріального ресурсу і диктує умови контракту, та франчайзі (англ. franchisee – енергійний бізнесмен) – сторони, яка готова виготовляти продукцію за технологією та умовами, запропонованими франчайзером. Поточна діяльність франчайзі є цілком самостійною, але його підприємство функціонує не як відокремлений об’єкт, а діє як частина єдиного комплексу, об’єднаного франчайзером. Терміном “франшиза” (франц. franchise – вільність, привілей) позначають договір франчайзингу.

Цей термін у різних країнах трактують по-різному. У США під франшизою розуміють переважне право на використання товарного знаку, емблем чи символів (дизайн, логотип та інші матеріали ідентифікації); а також методів реклами і завойовування суспільного визнання. Крім того, до неї відносять: патенти та “ноу-хау”; методи ведення бізнесу, що становлять комерційну таємницю; стиль і способи оформлення інтер’єру; устаткування та пристосування, а також стандартні господарські процедури, що обов’язково використовуються при здійсненні процесу або використанні устаткування. Однак усі названі об’єкти попередньо мають бути захищені законом про авторське право або пройти реєстрацію торгової марки, дизайну, винаходу чи бути захищеними у будь-який інший спосіб:

У Франції франшиза – це співпраця підприємства, що надає послуги для одного або кількох підприємств, у результаті якої ці підприємства користуються товарним знаком (знаком обслуговування), вивіскою, “ноу-хау” під контролем підприємства, що є власником цих об’єктів промислової власності. У Великій Британії франшиза – це контрольна ліцензія, що видається власником об’єкта інтелектуальної власності (наприклад, товарного знака) іншій особі. Ця ліцензія дозволяє або навіть зобов’язує особу, яка отримала права на використання згаданого об’єкта, займатися (у період дії цієї угоди) визначеним у ній бізнесом, використовуючи при цьому специфічне найменування, що належить власнику або асоціюється а ним. Окрім того, вона надає право власнику здійснювати контроль протягом усього періоду дії ліцензії за якістю ведення бізнесу; що є предметом цієї угоди. Ця угода також накладає на її учасників певні зобов’язання. Так, власник об’єкта інтелектуальної власності зобов’язаний надавати партнеру по угоді обов’язкову допомогу стосовно управління персоналом, організації продажу тощо. Особа, яка отримала ці права, зобов’язана ретельно виконувати усі вимоги, обумовлені у цій угоді і регулярно вносити оплату на рахунок власника об’єкта інтелектуальної власності, яким вини користується.

Захищеність, охоронним документом чи режимом комерційної таємниці прав на об’єкт інтелектуальної власності змушує потенційних франчайзі укладати договір власності за плату. Цим вони забезпечують собі і власному бізнесу надійну перевагу та гарантію стабільного існування, подальшого зростання.

Договір франчайзингу є комерційно привабливим для усіх зацікавлених сторін, в тому числі і для споживачів товарів та послуг.

Переваги франчайзингу для франчайзі:

• висока ймовірність досягнення успіху в розвитку фірми завдяки втіленню ідеї, опрацьованої і перевіреної ринком, тобто мінімізація стратегічного ризику (за статистикою, згортають свій бізнес понад 25% звичайних малих підприємств і тільки 5% франчайзі);

• точне прогнозування прибутків;

• спеціалізоване навчання, що пом’якшує труднощі, пов’язані з початком діяльності;

• маркетингові переваги, пов’язані з використанням марки власника франшизи;

• стандартизація та зниження витрат на маркетингові заходи;

• привілеї, що стосуються інвестування бізнесу.

Переваги франчайзингу для франчайзера:

• прискорення торговельної експансії;

• зниження фінансового ризику;

• зменшення маркетингових витрат завдяки стандартизації і ефекту масштабу;

• надходження від вступних внесків і виплат, пропорційних обсягу продажу;

• надходження від продажу матеріалів, комплектуючих, послуг, що ексклюзивно постачаються франчайзі;

• мотивація високої активності франчайзі.

Переваги для споживачів і суспільства:

• сприяння посиленню конкуренції, що забезпечує споживачам якісні товари і послуги;

• залучення іноземних інвестицій, які забезпечують ефективне передавання новітніх технологій і створюють додаткові робочі місця;

• поповнення державного бюджету за рахунок надходження коштів від оподаткування і стимулювання розвитку відповідних сфер діяльності;

• скорочення державних витрат, пов’язаних із банкрутством підприємств та допомогою по безробіттю.

Отже, належний правовий захист інтелектуальної власності, на основі якого автор інновації може нею розпоряджатись, використовувати і передавати іншим у користування, отримуючи від цього комерційну вигоду, забезпечує, з одного боку, зацікавленість потенційних інноваторів у розвитку власних творчих можливостей, у продукуванні новинок та їх патентуванні, а з іншого – створює умови для швидкої дифузії перспективних інновацій в економіку і підвищенню темпів економічного зростання країни, що є головною метою державної інноваційної політики.

Інтенсивність інноваційних процесів обумовлює нині динаміку економічного розвитку країн і суспільств. Отже, створення сприятливих умов для здійснення інноваційної діяльності є надзвичайно важливим завданням державної інноваційної політики, позитивне вирішення якого створить умови для входження вітчизняної економіки у світовий розподіл праці на основі рівноправного партнерства.

Засобами правової охорони об’єктів промислової власності є патенти, свідчення і відповідна державна реєстрація таких об’єктів. Патент – це документ, що засвідчує авторство і надає його власнику виключне право на винахід. При цьому передбачається, що ніхто не має права використовувати винахід без згоди власника патенту. По суті, патент – це титул власника на винахід, що підкріплюється промисловим зразком або реєстрацією товарного знака. Згода на використання винаходу виражається шляхом видачі (продажу) ліцензії на часткове використання або повну передачу патентних прав.