Розділ 5. Управління інноваційними процесами

5.1. Особливості менеджменту на стадіях життєвого циклу інновацій.

5.2. Функції та принципи планування інновацій в системі управління.

5.3. Ключові аспекти оперативного менеджменту.

5.4. Організаційні структури управління інноваційною діяльністю.

5.5. Організаційні форми реалізації інновацій у межах імітаційної, захисної та традиційної стратегії підприємства.

5.6. Наступальна інноваційна стратегія як організаційні форма реалізації інновацій.

5.1. Особливості менеджменту на стадіях життєвого циклу інновацій

Управління інноваційним процесом – невід’ємна складова діяльності сучасного підприємства, що охоплює планування, організування та стимулювання інноваційної діяльності, реалізацію інноваційних проектів, розрахованих на отримання конкурентних переваг і зміцнення ринкових позицій підприємства.

Управління інноваціями є складовою частиною інноваційної діяльності і вирішує питання планування і реалізації інноваційних проектів, розрахованих на значний якісний стрибок у виробництві, підприємництві, соціальній сфері. У широкому розумінні стратегічне управління пов’язано з процесом передбачення глобальних змін в економічній ситуації, пошуком і реалізацією великомасштабних рішень, що забезпечують його виживання і стійкий розвиток за рахунок виявлення майбутніх чинників успіху. В управлінні інноваціями оперують складними цілями, що покликані вирішувати завдання:

• зіставлення існуючого стану з бажаним – функція ініціативи;

• вироблення керівних вимог до дії – інструмент управління;

• визначення критеріїв оцінки інформації і вибору альтернатив – прийняття рішень;

• забезпечення безконфліктного співіснування осіб, що приймають рішення – інструмент координування;

• створення передумов.

Розрізняють такі види цілей.

• за охоплюваною ціллю (загальна частина);

• за значенням (головна, другорядна);

• за грошовим виразом (грошовий, безгрошовий);

• за кількістю перемінних у цілі (одно- і багатоперемінні);

• за предметом цілі ( на загальний і виробничий результат);

• за місцем в ієрархії цілей (вищі, проміжні і нижчі);

• за взаємним співвідношенням цілей (комплементарні – що доповнюють, індиферентні – байдужі і конкуруючі цілі).

Найпоширенішим прийомом визначення мети на підприємстві є побудова так званого дерева цілей, що являє собою процес поділу головної (глобальної) мети на її складові (часткові цілі) і розташування їх за ієрархічним принципом. У дереві цілей розрізняють кілька рівнів стратегічних цілей:

1. Цілі підприємства в цілому – очікуваний стан сукупності стратегічних господарських одиниць (продуктово-ринкових комбінацій).

2. Цілі стратегічних господарських одиниць (СГО) – цільові настанови для окремих СГО, на які поділені підприємства.

3. Цілі функціональних сфер діяльності – директивні завдання для функціональних підрозділів підприємства, що закладаються в основу стратегії, що розробляється.

Між цілями складаються множинні відносини по горизонталі і вертикалі, що мають обов’язково враховуватися в процесі цілепланування.

Далі слід коротко розглянути форми управління інноваціями. Процес управління, як ми вже знаємо, складається з взаємозалежних фаз (етапів): планування, реалізація, контроль. Інтеграція цих фаз утворює систему стратегічного менеджменту, зайнятого рішенням стратегічних завдань. Для того, щоб пов’язати всі ланки зазначеної системи, необхідна відповідна організаційна форма. Досвід показує, що існуючі організаційні структури зазвичай неспроможні в достатній мірі концентруватися на виконанні екстраординарних інноваційних завдань (вони були сформовані для неринкових типових схем).

Для вирішення стратегічних завдань виникає необхідність у радикальному реформуванні підходів до структур управління, підвищенні рівня їхньої варіантності. Це особливо важливо при вирішенні великомасштабних інноваційних завдань, що потребують значного якісного ривка і концентрації сил всієї системи управління.