Економічні мережі

Аналіз мереж стає особливо успішним із зростанням нашого розуміння економічних структур. На макрорівні за допомогою того аналізу було покладено початок розвитку складних теорій ринків і влади. Виходячи з теорії мереж, ринок в класичному розумінні є лімітуючим чинником: структурно — то мережа, що в ній кожний вузол (кожна дійова особа чи організація) має зв'язки з кожним іншим вузлом. Звичайно, це ідеалізація; майже неможливо, щоб кожний був потенційним покупцем або про­давцем стосовно іншого. Таким чином, аналіз мереж дає більш реалістичну картину того, як працюють ринки, показуючи, які зразки зв'язків реально існують. Це не означає, що процеси пропозиції і попиту не працюють, але натомість існують збалан­совані ціни, що очищають ринок, є здиференційована структура, в якій тільки деякі покупці або продавці складають ці ринкові відносини. Таким чином, ціни і прибутки є змінними, залежними саме від того, як структурується окрема мережа економічного обміну.

Така точка зору випливає з концепції ринкового поділу праці:

високооилачувана праця існує в замкнутій мережі, в той час, як відкриті мережі з інтенсивною ринковою конкуренцією знижують вартість праці. Ця модель була застосована мною до описання ролі освітніх мандатів при стратифікації професії!¹ і Паркіном до обмежувальних стратегій., спрямованих донизу, і узурвуючих стратегія, спрямованих догори па ринках праці. Мерфі² розвиває цс в повноцінну теорію соціального обмеження шляхом монополізації і заборони. Таким чином, Мсрфі будує загальну теорію стратифікації, що .може бути застосована не тільки до формування класів на засадах приватної власності, але й до обмежень, що грунтуються на політичних структурах (тину комуністичної партії в бюрократичних соціалістичних режимах), а також на культурних ознаках (уключаючи освіту, етнічне походження і стать). Усе цс в дійсності є варіації форми соціальних мереж.

Ми тепер зводимо докупи частин» теорії капіталізму, згідно з якою вирішальними є радше ці соціальні структури, ніж ринок сам по собі. Ця теорія повертає нас до маловідомої праці Вебера , в якій він аналізує динаміку капіталізму як боротьбу за реалізацію можливостей на ринку. Відповідно, динаміка капіталізму є про­цесом послідовних монополізувань, які розбудовуються, а також, урешті-решт, призводять до обопільної руйнації. Отож, моно­полізація землі як приватної власності була не тільки кроком до феодалізму аналогічно до монополізації прав обіймати державну посаду, — це також був крок до створення ринку, в якому земля (і .урядові синекури також) могли бути предметом торгівлі та підпорядковувались ринковим законам . Привласнення на одно­му рівні робить можливим утворення супсрорганізації, в якій укладанню угод надається перевага над інструментами привлас­нення; на ринках товарів чи землі можуть з'являтися ринки фінансів; ринки освітніх мандатів можуть утворюватись на грунті привласнення статусів в організаціях. Саме з цієї причини Браудель⁵ тлумачить капіталізм як розшарованість, як ринки різної екстенсивності, де більш масштабні ринки здатні впливати на ринки локальні. Наприкінці XX сторіччя з'являються ринки метафінансів як арена боротьби за управління корпоративними фінансами з відповідними засобами впливу. Це вкладається в загальну концепцію теорії конфлікту щодо нескінченного тво­рення нових структур конфлікту, які постають на попередніх.

Аналіз мереж має чіткий зв'язок тільки з декількома компо­нентами стратифікації в рамках ринків. На рівні бізнесових організацій було продемонстровано¹, що прибуток надходить до тих, які позиційно переважають в управлінні своїх поста­чальників й споживачів. Уайт² застосовує загальну теорію мереж ринків, згідно з якою капіталісти зорганізовуються в мережі співконтролюючих виробників, які займаються не стільки обміном, скільки стежать за успіхами один одного на ринку з метою знаходження неконкурентних ніш. Можна також додати, дотримуючись концепції Шумпетера³ щодо банків, цих "штаб-квартир капіталістичної системи", що фінансові організації здійснюють найважливіший контроль за структурами з метою максимізації неконкурентних ніш⁴. Таким чином, при страти­фікації капіталістів маємо декілька шарів: ті, які найбільше залежні від рівноважних цін відкритого ринку, і ті, які встановили нсконкурентні ніші і найвищі — приналежні до організацій фінансового сектора, які спрямовують потік інвестицій.

Картина капіталізму, що вимальовується, є, так би мовити, радше організаційною політикою мереж, ніж відкритим для конкуренції ринком. Проте залишається елемент конкуренції — цс одна із змінних, яку аналіз мереж найбільш точно вловлює. Але суттєва відміна полягає саме в кількості конкурентів і тим, які організаційні структури запобігають загальній конкуренції всіх з усіма. Є два різновиди зв'язків в економічних мережах:

мережі економічного обміну, де покупців зводять з продавцями і таким чином установлюються ціни в автономно примусовий спосіб, незалежно під бажань індивідів, і мережі інформаціїзгідно з моделлю Гаррісона Уайта стосовно взаємно контролюючих клік, чиї контакти спрямовані перш за псе па уникнення ситуацій конкуренції в матеріальному обміні. Не всі, звичайно, мають успіх в уникненні конкуренції і забезпеченні прибуткової ніші; умови конкуренції можуть зруйнувати нішу після деякого періоду захисту. Фінансовий ринок також, .як і ринок для мета ресурсів інвестиційного капіталу, має тенденцію уніфікувати різні ринки і вводити непряму конкуренцію навіть у захищені ніші. З цих причин маємо безперервну динаміку формування й руйнування обмежених зон в рамках економічної мережі.