1.2. Потреба в реформуванні педагогічної підготовки вчительських кадрів на сучасному етапі розвитку системи освіти

Потреба у пошуку нових орієнтирів обумовлюється соціальним замовленням, рівнем потреб суспільства в людях, творчих і професіонально підготовлених громадянах. Саме в такому стані знаходиться система підготовки педагогічних кадрів.

Щоб забезпечити динамізм, рухливість в підготовці педагогічних кадрів, необхідно уточнити цілі педагогічної освіти, його зміст, методику і технологію, погодившись з тенденціями, які визначають розвиток загальної освіти, і принципами його випередження. Якщо загальноосвітня школа орієнтується сьогодні не на трансляцію знань, а на розвиток індивідуальності, формування творчої особистості учнів, то випускники педвузів і університетів повинні вже сьогодні на відповідному рівні володіти технологіями виховуючого і розвиваючого навчання.

Критичний аналіз практики підготовки педагогічних кадрів і рівня їх професійної готовності свідчить про необхідність кардинальних змін. За даними анкетування 31% опитаних молодих вчителів із стажем роботи менш 3-х років упевнені в успішності своєї професійної діяльності. Лише 8,5% без проблем включилися в самостійну педагогічну роботу. Велика частина з опитаних вчителів були критично налаштовані щодо їх підготовки до професійної діяльності. 80% молодих вчителів вказали на свою непідготовленість до виховної роботи з дітьми; 67,6% - до учбової роботи, з урахуванням тих вимог, які суспільство пред'являє до сучасної школи. Вивчення і аналіз роботи початківців педагогів дозволяють говорити не стільки про нестачу професійно-педагогічних знань і умінь, скільки про низький рівень активності професійної позиції і творчого стилю їх діяльності.

Недоліки в підготовці педагогічних кадрів більшою мірою можна пояснити нечіткістю, еклектичністю, догматизмом цілей педагогічної підготовки в умовах вищої педагогічної школи. Випускники педвузів головне своє призначення бачать в передачі знань, тобто у викладі учбового матеріалу, не замислюючись при цьому про виховний і розвиваючий ефект навчання. Таке становище можна пояснити тим, що вища педагогічна школа все ще орієнтована на підготовку вчителів-наочників, передавачів знань. Вузівський процес не націлений на системне формування творчої особистості студентів і реалізацію в ході навчання різних шляхів розвитку їх творчих здібностей.

Сьогодні гостро відчувається потреба в новому трактуванні цілей педагогічної освіти з позицій його особово-орієнтованої спрямованості. При визначенні і постановці цілей педагогічної освіти необхідно враховувати, що реальним чинником успішного рішення освітньо-виховних задач виступає вчитель, тому в процесі вузівського навчання важливо забезпечити умови:

1. Для розвитку особистості майбутнього вчителя-професіонала, його активної професійної позиції і творчого стилю діяльності;

2. Підготовки його не тільки до передачі учням суми знань, умінь і навиків, але і до творчого розвитку їх особистості.

Дидактичні цілі педагогічного процесу у вузі повинні передбачати формування у майбутніх педагогів засобами дисциплін стійкої спрямованості на творчість, активності і пізнавальної самостійності, що вивчаються, які виявляються в єдності з високим рівнем творчих здібностей особистості і забезпечують результативність учбової роботи і професійного зросту студентів.

Проблема реформування вузівського процесу полягає в тому, щоб змінити позицію студента в учбовому процесі, перетворивши його з пасивного, стороннього спостерігача в активного учасника учбової роботи, суб'єкта власної освіти і професійного становлення. При цьому особливо важливе не тільки залучення студентів до різноманітної творчої діяльності, але і систематичне стимулювання творчого саморозвитку кожного студента.

Сьогодні багато говорять про особистісно-орієнтоване навчання. Конкретизація цього підходу до освіти припускає в першу чергу уточнення суті таких понять, як «особистість», «індивід», «індивідуальність», «суб'єкт».

У науковій літературі, зокрема педагогічній, поняття «особистість» розглядається як неповторний ансамбль властивостей людини. «Поняття особистість застосовується для характеристики людини з властивими йому індивідуальними особливостями психічного складу, характеру, інтелекту. До психологічних властивостей особистості відносять характер," темперамент, здібності, сукупність переважаючих відчуттів і мотивів діяльності, а також особливості протікання психічних процесів» (52, С.661). В даному визначенні особистість і індивідуальність ототожнюються.

Останнім часом робиться спроба розвести ці поняття. А.Н.Леонтьев підходить до розуміння сутності особистості з позицій культурно-історичної теорії діяльності. На його думку, особистість є системна і тому надчуттєва якість, що визначає поведінку і мислення індивіда. Індивід — це людина зі всіма своїми природними властивостями і набутими якостями.

Заперечуючи тотожність понять «особистість» і «індивід», В.В.Давидов вважає, що у філософії і теоретичній психології не виділяється специфіка поняття «особистість», що дає об'єктивні передумови для підміни цього поняття іншими, близькими до нього. Відмінність цих понять він бачить в характері діяльності людини. «Особою володіє творчо («вільно») і талановито діюча людина, що створює нові форми суспільного життя», - вважає В.В.Давидов. (19, З. 4). Головною ознакою особистості він рахує творчість, здатність створювати нове в суспільному і матеріальному житті.

Аналіз наукової літератури дозволяє говорити про те, що особистість є індивід, але не всякий індивід - особистість. Особистість є суб'єкт, але не всякий суб'єкт реалізує себе як особу. Суть поняття «особистість» більшість учених пов'язує з творчою, перетворюючою діяльністю.

Професійно-педагогічна підготовка майбутніх педагогів в своєму змісті повинна містити учбовий матеріал, що розкриває значення цих понять. Студенти повинні чітко уявляти, що «вчитель, що перестав працювати над власним розвитком і що не бере участь в інноваційній діяльності, володіє індивідуальністю і є суб'єктом педагогічної діяльності, але особистість в ньому померла. Немає творчості - немає і особистості» (35, З. 16.).

Професійне становлення майбутнього педагога, його особистості і творчого стилю діяльності обумовлено цілеспрямованою підготовкою студентів до творчої діяльності. Можна говорити про особистість педагога, якщо він виступає суб'єктом діяльності, якій властиві наступні процесуальні риси:

1. Внутрішньосистеме і міжсистемне перенесення знань і умінь в нову ситуацію;

2. Виведення проблеми в традиційній ситуації, структури об'єкту, нової функції об'єкту в ситуації, що склалася;

З. Врахування альтернатив при рішенні проблеми;

4. Принципово новий підхід до рішення навчальної проблеми і нестандартні способи діяльності (39, С.77).

У вузівському процесі необхідно забезпечити умови для формування готовності студентів до творчої діяльності, бо поняття «особа» і «творчість» невід’ємні один від одного.

Не менше важливим аспектом в підготовці майбутніх фахівців є формування у студентів ціннісного ставлення до власного розвитку. Розвиваючись як суб'єкт діяльності, студент стає вільним у виборі цілей і способів їх досягнення. У вузівському процесі важливо забезпечити умови для формування творчого стилю діяльності. Про творчий стиль педагогічної діяльності можна говорити в тому випадку, якщо головною цінністю для студентів стає саморозвиток і вдосконалення способів професійної діяльності, коли вони формують здатність рефлексія відноситися до своєї діяльності і творчо перетворювати педагогічне середовище.

Такий підхід до визначення єства поняття «особистість» багато в чому ускладнює і задачі вузівської роботи. Однією з важливих задач вузу є формування у студентів ціннісного ставлення і здатностей до інноваційної педагогічної діяльності, до саморозвитку. Майбутні фахівці вже в умовах вузівського навчання повинні удосконалювати рівень готовності до педагогічної роботи і інноваційної діяльності. В складному процесі формування майбутнього педагога як особистості і професіонала важливе місце повинне відводитися розвитку творчого потенціалу самореалізації особистості.

Тому в структурі підготовки студентів повинна бути діяльність, заснована не тільки на надбанні ними знань, умінь і навиків, але і на їх активності, самостійності, стимулюванні емоційно-вольової сфери. Учбово-виховний процес здійснюється не в одиночку, а в співпраці з іншими педагогами. Спільно працюючі педагоги будують структуру своїх відносин і залежно від їх змісту визначають якість свого колективу. Ефективність педагогічного колективу багато в чому визначається системою міжособових відносин. Тому майбутні педагоги в умовах вузівського навчання повинні навчитися жити і працювати в колективі, ставити цілі розвитку колективу. Оволодівши технологією колективного рішення учбово-виховних задач, молодий вчитель сприятиме тому, що педагогічний колектив буде суб'єктом життєдіяльності школи і власного розвитку.

Функції педагогічної праці, що ускладнюються, визначають необхідність підготовки майбутніх педагогів до діяльності по управлінню учнівським колективом, його розвитком і навчанню школярів методиці колективної діяльності.

Говорити про рівень готовності до педагогічної діяльності можна лише в тому випадку, якщо у студента сформована позитивна мотивація і ціннісне ставлення до неї. В практиці можна нерідко зустрітися з тим, що випускник вищої педагогічної школи, маючи солідний запас професійно-педагогічних знань, широкий загальний кругозір, не бажає бути вчителем; або йде працювати в школу лише тому, що відсутня можливість влаштуватися в даний момент на більш престижну роботу. В такій ситуації можна говорити про недостатній рівень вираженості у молодого фахівця мотиваційного компоненту професійної діяльності. Пояснити це намагаються тим, що у вузівському процесі все ще не реалізується особистісно-діяльнісний підхід, що передбачає формування ціннісного ставлення до педагогічної праці. Недооцінка процесуальної сторони в професійній підготовці приводить, нерідко, до того, що студенти знають, але застосувати одержані знання з практики не можуть. Випускник повинен бути готовий після закінчення вузу вирішувати ті задачі, які виникають в практичній діяльності, ефективно виконувати професійні функції, серед яких важливе місце займають аналіз, рефлексія, цілепокладання, проектування, організація, мотивування, контроль, оцінка, комунікація.

Складність реформування процесу навчання у вищій школі полягає в тому, щоб замінити інформативно-описовий підхід змістовно-процесуальним, при якому студент стає суб'єктом власної освіти і професійного становлення. Саме знаходячись в ролі суб'єкта власної освіти, ще у вузі він розвиває у себе готовність формувати учнів як суб'єктів творчої діяльності, розвивати їх особистість, створювати їм такі умови, в яких вони виступали б не тими, кого навчають, а тими, що вчаться.

Таким чином, проблема підготовки нового вчителя обумовлена новими потребами шкільної практики. Життя вимагає сьогодні від педагога високого рівня професіоналізму з тим, щоб перетворити навчання на радість, розвивати індивідуальність навчаних, їх активність, самодіяльність, відповідальність, творчість, комунікабельність; підпорядкувати процес набуття знань, умінь і навиків задачам виховання майбутніх громадян.

Реформування вузівської освіти і навчання повинне бути направлено на те, щоб предметом вищої педагогічної освіти зробити розвиваючу діяльність, а головною задачею - занурення і включення студентів в пізнавальні процеси, сприяючі дозволу виникаючих проблем, пов'язаних з професійним самовизначенням, формуванням у кожного студента активної професійної позиції і творчого стилю діяльності.

Реформування вузівського процесу повинне бути направлено на створення умов для формування творчої особи майбутнього педагога з нестандартним педагогічним мисленням, високим рівнем спрямованості на творчу самореалізацію; розкриття особливостей свого професійного «Я», здібного до критичного осмислення педагогічної теорії і практики; уміючого у власній професійній діяльності реалізувати методику і технологію педагогічної роботи, що забезпечує розвиток потенційних можливостей кожного школяра з урахуванням його потреб, інтересів, можливостей і здібностей.