Ремісниче виробництво і торгівля

Панування натурального господарства і відносно невелика питома вага обміну в системі економічних взаємовідносин гомерівської Греції позначилися і на стані ремесла. Вироби ремісників поступалися мікенським не лише в художньому, але й у суто технічному плані. В умовах, коли кожне окреме господарство обслуговувало себе власними силами, реміснича діяльність не мала сприятливих умов для розвитку. Гомерівська Греція знала лише декілька видів ремесла залежно від сировини: заліза, дерева, шкіри та глини. Із ремісників (деміургів) Гомер згадує ковалів, ювелірів, теслярів, кожум'яків, гончарів. Але диференціація праці ремісників робила лише перші кроки. Так, в ''Іліаді" два однакових шити із шкіри вода, оббиті міддю, в одному випадки виготовляв шкіряних справ майстер, а в іншому - мідник (Іліада, VII, 220; XII, 295).

Ковалі, крім роботи з залізом, займалися одночасно і виготовленням виробів із золота і срібла, а теслярі виконували всі роботи, починаючи від заготовки лісу і закінчуючи будівництвом житла чи виробництвом меблів та інших предметів. Усі види ремісничого виробництва, за винятком ковальства, носили мандрівний характер. Як правило, ремісники ходили з одного будинку до іншого, господарі годували і поїли їх, постачали матеріалом для роботи, а після закінчення платили обумовлену платню натурою, а часто навіть давали те й подарунки:

Хто б це чужинців шукав, щоб до себе запрошувать, Крім хіба тільки таких, що для діла бувають потрібні, -

Чи ворожбитів, чи теслів, а чи лікарів від хвороби,

Чи піснярів божественних, щоб радість приносили співом. Скрізь по безкрайній землі для смертних є жадані. (Одіссея, XVII, 382-386)

Лише ковальська справа, яка вимагала наявної майстерності, була постійною. А згадки про існування майстерень зустрічаються лише як виняток, наприклад, кузня Гефеста, який викував зброю для Ахілла. Ковалі в той час уже користувалися кувалдою, молотом, горном, ковадлом, обценьками:

Всі вони разом - аж двадцять було їх - задихали в горни Різноманітним диханням, що сильно вогонь роздувало, Й допомагали то швидше кувати, а то повільніше Як того волів Гєфест, щоб виконать працю найкраще. Міді незламної й олова досить він в полум'я кинув, Цінного золота та срібла додавши. Ковадло велике Від приладів до підставки ковальської міцно, в правицю Молот узяв величезний, тримаючи в лівій обценьки. (Іліада, XVIII, 470 - 477)

Вироби виготовлялися із матеріалу замовника, але своїм власним інструментом:

... майстер з'явився

З мідним приладдям в руках, потрібним у справі ковальській, Кліщі міцні, ковадло, і молот приніс він, якими Золото звик обробляти. (Одіссея, III, 432 - 435)

Окремі ремісники користувалися у гомерівській Греції популярністю і пошаною. В "Іліаді" розповідається про беотійського майстра Тіхія. А саламінський басилевс Аякс замовляє собі щит спеціально у знаменитого майстра (Іліада, VII, 212 - 223).

У давнину до ремісників належали також оповісники (небесний покровитель бог Гермес), співаки, лікарі (покровитель Асклепій), тлумачі снів тощо. Всі вони вважалися, як і наймані працівники, такими, що стоять на нижчій сходинці суспільної драбини, аніж землероби, на відміну від інших епох у грецькій історії Так, Одіссей з гордістю хвалиться, що він зробив ліжко з маслинового дерева і побудував навколо нього спальню:

Кущ густолистий маслин у мене стояв на подвір'ї, Пишний, квітучий, із стовбуром грубим, немовби колона. Спальню круг нього я став будувати, аж поки й докінчив, Щільно клав мур з камінців та й покрівлю із верху поставив,Двері міцні приладнав, до одвірків щільно пригнавши. (Одіссея, XVIII, 190 - 194)

Таким чином, греки ще не знали тоді характерної для класичної античності зневаги до ремісничої праці. А самі ремісники були вільними людьми. І лише у ткацтві використовувалася праця рабинь:

От що, служниці давно вже відсутнього тут Одіссея! В верхні кімнати ідіть, де поважна сидить володарка, Пряжу свою біля неї прядіть та її розважайте, Сидячи там у покоях, чи вовну чесати беріться. (Одіссея, XVIII, 313-316)

Основною відмінністю ремісників цієї епохи була їхня орієнтація не лише на обслуговування потреб правлячої верхівки, але й на задоволення потреб широких верств населення. У використанні металів, зокрема заліза, і їх обробці ремісники передполісного періоду значно перевершили рівень мікенського часу, а якість кераміки була не гіршою, ніж у елладський період. В основному сільськогосподарське і ремісниче виробництво носило натуральний характер. Виробництво товарів для продажу в гомерівський період було розвинуто досить слабо. Щоправда, в поемах містяться згадки про окремі випадки обміну полонених на биків, зброю, вино. Предметом обміну найчастіше була воєнна здобич, що, природно, не дає можливості говорити про постійний обмін.

Хто обмінявши за мідь, а хто за блискуче залізо, Хто за шкуру волячу, а хто і за цілу корову. Хто за невільника навіть... (Іліада, VII, 473-475)

У гомерівський час були відсутні гроші як еквівалент обміну. У поемах немає жодної згадки про них, а одиницею обліку були бики:

Аж у дванадцять биків той триніг оцінили ахеї;

А переможений мав держати жінку, майстриню В різних роботах, - її у чотири бики оцінили. (Іліада, XXIII, 703-705)

Зовнішня торгівля теж була розвинута слабо. Разом із занепадом торгівлі звужується і світогляд греків. Це підтверджується й археологічними даними, які констатують повну відсутність імпортних речей аж до VIII ст. до н.е. на території Греції. Якщо окремі речі і ввозилися, то це були предмети розкоші для вузького кола знаті. Їх привозили фінікійці і тафійці (можливо, жителі району Коринфської затоки):

Раз фінікійці до нас прибули, мореходи славетні, 1 навезли, шахраї, блискіток в кораблі своїм чорнім, Протягом цілого року лишались у нас фінікійці, -Різних товарів багато в місткий корабель закупили. (Одіссея, XV, 415-416, 455-456)

Торговельні факторії фінікійців не мали постійного характеру. Купці обмежувалися вивантаженням товару на берег або торгували з місцевими племенами безпосередньо з кораблів. Довго на одному місці купці не затримувалися. Лише в одному випадку згадується про перебування фінікійців па одному місці близько року. Ставлення автора поем, як і всіх греків, до торгівлі було негативним. Він різними словами характеризує фінікійців: хитрі, шахраї ошуканці (Одіссея, XIV, 288). І справді, коли все було розпродано, фінікійці покидали місце стоянки, грабуючи місцеве населення, а інколи вивозили з собою для пролажу в рабство жінок і дітей. Взагалі, тогочасна торгівля все ще була тісно пов'язана з війнами, розбоєм, морським піратством. Причому здійснити це стосовно сусідів не вважалося безсоромним. Греки гомерівської епохи рідко і неохоче займалися торгівлею. Потрібні їм привізні речі вони воліли здобувати силою і для цього споряджали грабіжницькі експедиції у сусідні країни. Хоча у господарствах родової знаті накопичувалися певні надлишки, на які аристократ міг обміняти необхідний інструмент, рідкісні тканини, ювелірні вироби чи іноземних рабів.

Моря, які омивали Грецію, кишіли піратами. Участь у піратських експедиціях і грабунках на суші розцінювалася як прояв особливого завзяття, вартого справжнього героя і аристократа. К.Маркс вважав піратство особливим видом тогочасної торгівлі, коли необхідність у додаткових прибутках уже існувала, а регулярного обміну ще не було. Але навіть найбільш хвацькі пірати не зважувалися покидати межі Егейського моря. Походи в Єгипет, Сицилію, Ітаку, Причорномор’я здавалися далекими і небезпечними. Зі всіх названих у поемах імен купців ми знаходимо лише одного елліна - Евнея, басилея з о.Лемнос:

В час той до них із вином кораблі прибули, мореплавці

З Лемносу, що спорядив для ахеїв Евней, син Ясона,

Люди вождя, з якими Генеіпіла його породила.

(Іліада, VII, 467-469)

Незважаючи на ці свідчення, ряд учених продовжує дотримуватися думки, що в VI ст. до н.е. фінікійської торгівлі в Егейському морі не спостерігалося, хоча вона жваво йшла у центральному і західному регіоні Середземномор'я. Найдавнішим з скарбів, які містять фінікійські вироби з о.Егіна, датуються не раніше другої половини VIII ст. до н.е. А заходити для торгівлі в Егейське море фінікійці розпочали з кінця IX ст. до н.е. Запереченням цьому твердженню можуть служити запозичені греками фінікійські відкриття уже IX ст. до н.е.: алфавіт і кораблебудівництво. Спочатку кораблі греків скоріше нагадували великі човни, мало призвичаєні до тривалих подорожей у відкритому морі. Греки перейняли у фінікійців тип швидкохідного корабля. На його кормі закріплювався гострий виступ - таран, яким пробивали борт корабля суперника. Вузький, довгий, низькобортний корпус надавав йому великої маневреності, а 25 веслувальників з кожного боку розвивали необхідну швидкість.

Поступово починає розвиватися торгівля у середовищі грецького світу. Цьому сприяло переселення частини іонійських і еолійських племен на острови Егейського моря й узбережжя Малої Азії. Ці зв'язки можна прослідкувати завдяки деяким особливостям кераміки з геометричним орнаментом. Замкненість грецьких общин надавала кераміці чітко виражені місцеві особливості, що дає можливість визначити конкретний ареал її поширення. Так, наприклад, на о.Егіна аттична кераміка займала помітне місце. Однак з середини ЇХ ст. вона поступається коринфській. Особливо це характерно для Беотії, Дельф, території Арголіди й Егіни.

Таким чином, за ХІ-ІХ ст. до н.е., після багатостолітнього падіння торгівлі, особливо зовнішньої, елліни помітно розширили свої зв'язки з зовнішнім світом. Одночасно розпочинає відігравати все помітнішу роль внутрішня торгівля.