Рабство у гомерівський період

Рабство XI - IX ст. до н.е. істотно різнилося від рабства пізнішого періоду. У

своїй основі воно носило патріархальний (домашній) характер, про що свідчать і терміни, які визначають їх "домочадцями", оскільки раби фактично входили у склад сім'ї господаря і нарівні з іншими членами брали участь у господарському житті. Рабство було наслідком не диференціації суспільства, а війн. Тобто війни були основним джерелом рабства. Крім того здійснювалися набіги на міста та поселення, щоб здобути полонених:

Скоро відціль повезуть їх усіх в кораблях глибокодонних, З ними й мене. А ти, мій синочку, або вслід за мною Підеш до краю чужого роботу робити примусово Немилосердним владикам, або тебе хтось із ахеїв Схопить за руку і з башти жбурне на загибель жорстоку. (Іліада, XXIV, 731-735)

Морський розбій йшов поряд з війною або навіть зливався з нею. Слід відзначити, що основну масу невільників складали жінки-рабині, а чоловіків в основному вбивали:

Днів через п'ять на чудові Єгипту ми випливли води, Став на Єгипті-ріці з крутобокими я кораблями. Потім на берег звелів супутникам витягти вірним Наші усі кораблі і самим біля них залишитись. А спостерігачам вийти звелів на чатівні дозорні. Та у зухвалій відвазі, на власні довірившись сили, Кинулись раптом вони єгипетські ниви чудові Скрізь грабувати, жінок з немовлятами всіх полонили І повбивали мужів. Сягали до міста їх крики. (Одіссея, XIV, 257-265)

Як військова здобич рабині розподілялися за заслугами, по рангах.

Попадаючи під владу господаря, раби ставали предметом власності. Їх можна було дарувати, обмінювати, нагороджувати ними переможця на спортивних змаганнях тощо. Обмін або купівля були засобом отримування рабів для тих, хто самостійно не займався розбоєм чи війною. Головними постачальниками рабів серед середземноморських народів були фінікійці. Вони скуповували військовополонених або захоплювали людей різними хитрощами і обманом:

Вмілий в обманах з'явився до мене якийсь фінікієць, Хитрий шахрай, що біди не одній вже накоїв людині. (Одіссея, XIV, 288-289)

Поряд з війнами, пі­ратством, торгівлею джерелом рабства можна вважати і право власника на дітей своїх слуг, тобто природний приріст рабів. Цей спосіб був менш насильницьким, але більш рідкісним.

Стосовно застосування рабської праці немає сумнівів. Головну роль у господарській діяльності продовжували виконувати вільні общинники. Раби-жінки виконували всі домашні роботи (пряли, мололи зерно, прибирали помешкання, носили воду, прислуговували гостям). Раби-чоловіки у тих небагатьох випадках, коли вони згадуються у поемах, пасуть худобу, колють дрова, готують м'ясо, запрягають коней, наливають вино тощо:

Голос служниці млинарки в той час пролунав недалеко З дому, де жорна мололи муку вождеві народу. Там клопоталось при жорнах дванадцять жінок, що мололи Ячну для хліба муку і пшеницю - для мозку людини, .. Рало послухали всі її мови. Двадцять пішли до джерел, де вода у криницях темніла. Інші у домі старанно тоді почали прибирати. Потім і слуги ахеїв прийшли і стали старанно Дрова колоть. Тим часом жінки від джерела і з водою Вже поприходили. Згодом прийшов свинопас із кошари Трьох кабанів він пригнав, із стада цілого найкращих. (Одіссея, XX, 105-108, 157-163)

Досить часто статус господаря визначався кількістю рабинь, які обслуговували його будинок: У нас п'ятдесят є челядниць - жінок, шо постійно В домі твоєму, роботи усякої ми їх навчили -Вовну чесати й виконувать іншу невольничу працю. (Одіссея, XXII, 412-423) Говорячи про рабів, Гомер не забуває вказати і на негативні сторони їхньої праці, на їхню незацікавленість у виконуваних роботах:

Челядь, яка над собою не чує хазяйської влади, Зовсім не квапиться те, що належить їй, вчасно робити. Тож половину від гідності Зевса одбира громовладний У чоловіка, якому дні рабської далі прирік він. (Одіссея, XVII, 320-323)

Між дрібними власниками й їхніми рабами продовжують зберігатися патріархальні відносини і простота стосунків. Ті та інші разом живуть, разом харчуються і сплять. Але в палацах басилеїв такі взаємини поступово зникають. Правда, до частини рабів ставлення продовжує залишатися близьким. Прикладом такого раба може служити свинопас Евмей, куплений ще маленьким хлопчиком у фінікійських работоргівців батьком Одіссея Лаертом. За зразкову поведінку і слухняність Одіссей не лише зробив його головним пастухом свого стада, але й наділив його ділянкою землі, будинком і дружиною:

Хто був ласкавий для мене й майно наділив для прожитку -Все, чим господар хороший свою обдаровує челядь, -Хату з наділом землі, ще й дружину, що всяк би посватав. Хто працював йому чесно, труди того бог приумножив. (Одіссея, XIV, 62-65)

Евмей вважається зразком "доброго раба" у гомерівському розумінні цього слова. Але поет називає у поемах "поганих рабів", які не бажають коритися своїм господарям. В "Одіссеї" таким є козопас Мелантій, який співчуває нареченим дружини Одіссея Пенелопи, а також 12 рабинь, які вступили у злочинний зговір з ворогами свого господаря.

Покінчивши з нареченими, Одіссей розправляється із зрадниками- рабами: рабинь вішає на корабельному канаті, а Мелантія, відрізавши йому вуха, ноги і руки, те живим кидає на поїдання собакам:

Мовивши так і причал з корабля темноносого взявши, Він стовпа прив'язав, через кліть перекинувши круглу, Потім їх вверх підтягнув, щоб ногами землі не торкались, Наче дрозди тонкокрилі чи дикі голубки, що в сітку, Сховану хитро в кущах, потрапляють і замість нічлігу, Що поспішали до нього, жахливий знаходять спочинок, -Так ті служниці рядком, у петлях, що кожній стискало Карк, головами повисли, приймаючи смерть жалюгідну. Трохи здригались їм ноги, та це не тривало й хвилини. Вивели так і Мелантія через поріг на подвір'я, Носа і вуха йому відтяли безпощадною міддю, Вирвавши сором, живцем віддали його псам на поживу. В гнівнім завзятті ще й руки і ноги йому відрубали. (Одіссея, XXII, 465-477)

Цей епізод яскраво і переконливо свідчить про те, що почуття володаря-рабовласника було вже значно розвинене у гомерівський час, хоча рабство лише починало зароджуватися.

Таким чином, суспільство, яке сформувалося у Греції XI - ЇХ ст. до н.е., уже являло собою досить складну соціальну систему з явно вираженими ознаками стратифікації. До складу цієї системи входило декілька груп чи прошарків з різним правовим статусом. Однорідна маса вільних общинників уже піддалася розшаруванню. Основними суспільними групами були, з одного боку, знать і рядові общинники, з іншого - повноправні члени общини, до складу якої входили обидві категорії, а також особи, які з різних причин опинилися в особистій залежності (раби, фети).

Гомерівський період займає особливе місце в грецькій історії. Держава, яка існувала в Греції в часи розквіту мікенської цивілізації, тепер зароджується знову, але в інших масштабах і формах. Переважно це був період занепаду і культурного застою. Але разом з тим це був і час накопичення сил перед новим стрімким злетом.