2. Аналіз джерел фінансування інноваційних проектів

Динамічні умови здійснення інноваційної діяльності вимагають достатньої обґрунтованості планів, яка, насамперед, визначається ступенем забезпеченості ресурсами, необхідними для здійснення інноваційних проектів. Тому особливу увагу на стадії планування нововведень треба приділяти аналізу потенційних джерел фінансування, вибору їх відповідно до умов надання і повернення та пошуку оптимального варіанта. Пошук нових каналів фінансування інноваційних процесів в Україні набуває особливої гостроти й значущості сьогодні - в умовах обмеженості бюджетних ресурсів, нестачі власних фінансових коштів підприємств для оновлення матеріальної бази, зростання виробництва, підвищення ділової активності, випуску продукції, конкурентоздатної на світових ринках. Фактичне фінансування науково-технічної діяльності з Державного бюджету протягом останніх 5 років не перевищує 0,4% ВВП при визначених статтею 34 Закону України «Про наукову та науково-технічну діяльність» - 1,7%. Питома вага програмно-цільового фінансування наукових досліджень не перевищує 10% загальних витрат на науку при законодавчо встановлених 30%.

Існують особливості плати за власні фінансові ресурси підприємства, накопичені ним у процесі своєї діяльності, і ресурси, вкладені у підприємство через акціонування. На перший погляд здається, що за власні ресурси підприємству нікому платити не треба. Це хибна думка, оскільки підприємство завжди має можливість інвестувати кошти, наприклад у які-небудь фінансові інструменти, і заробити на цьому. Тому мінімальною вартістю таких ресурсів є потенційний дохід підприємства від альтернативного способу їх вкладення; підприємство, вирішивши вкласти гроші у власний інвестиційний проект, сподівається, що вартість цього капіталу як мінімум дорівнюватиме вартості альтернативного вкладення грошей. Плата акціонерам не обмежується лише дивідендами. Прибуток підприємства, що залишився в розпорядженні власників (після сплати винагороди кредитному інвестору), розподіляється на дві частини: одна виплачується у вигляді дивідендів, а друга реінвестується (повторно інвестується) в підприємство. Обидві частини належать власникам підприємства. Тому при обчисленні вартості власного капіталу необхідно не обмежуватися лише величиною дивідендних виплат акціонерів, а весь прибуток підприємства (чистий грошовий потік) вважати платою за надані інвестиції. У вітчизняному бізнесі сформувалася думка про переваги використання власних коштів для фінансування проектів. Це спричинено тим, що відсоткові ставки для користування довгостроковими кредитами були надто високими, що робило невигідним проект, а також ухилянням комерційних банків від надання довгострокових кредитів через великий ризик їх неповернення, пов'язаний із політичною та економічною нестабільністю в країні. Проте в останні роки ситуація дещо поліпшилася: плата за кредит знизилася. Крім того, її відносять до валових видатків, на відміну від дивідендів, які виплачують з прибутку. Тому підприємства, що функціонують у формі акціонерних товариств, приймаючи рішення про залучення кредитів чи використання власних коштів, мають зважати на ці обставини. Особливості податкового законодавства можуть створювати додаткові вигоди підприємствам, що використовують кредитування для інвестиційних цілей. Суть цієї вигоди можна пояснити на прикладі.

Банки та кредитні установи зорієнтовані на мінімальній кредитний ризик, що не завжди може гарантувати інноваційна фірма, тому завжди є потреба у джерелах ризикового фінансування, наприклад через венчурні фонди. Існує безліч визначень того, що таке венчурне фінансування, але найбільш поширене визначення венчурного інвестування - це фінансування приватним підприємницьким капіталом проекту, успішна реалізація якого не гарантована. Венчурний фонд - це інститут спільного інвестування закритого типу, не диверсифікованого виду, що здійснює винятково приватне розміщення цінних паперів власного випуску та активи якого більш ніж на 50% складаються з корпоративних прав і цінних паперів, не допущених до торгів на фондовій біржі або в торговельно-інформаційній системі. Ризик венчурного інвестування повністю лежить на інвесторові, тому законодавство звільнило такі фонди від численних нормативних обмежень, характерних для діяльності інвестиційних фондів інших типів. Склад і структура активів венчурного фонду визначається тільки його учасниками. Зокрема, венчурний фонд може інвестувати всі свої кошти в неліквідні цінні папери одного емітента, купувати векселі і надавати позики компаніям, якими він володіє і т.д. Немає обмежень і на кількість учасників венчурного фонду - учасником фонду може бути і одна особа. Єдине обмеження для таких фондів - цінні папери фонду не підлягають публічному розміщенню і розміщуються тільки серед юридичних осіб.

Відповідно до українського законодавства, венчурний фонд, як і будь-який інший інститут спільного інвестування, звільнений від сплати податку на прибуток та ПДВ до моменту завершення своєї роботи і виплати дивідендів. Ця пільга покликана забезпечити беззбиткове реінвестування грошей від реалізації проекту. Акумулюючи прибуток у рамках венчурного фонду, власник має можливість її реінвестувати в інші проекти без сплати податків. При цьому дохід, який утворюється на фонді, є власністю власника і, відповідно, коли власник отримує дохід за рахунок активів фонду, або у вигляді дивідендів, або продажу цінних паперів фонду, то його дохід оподатковується на загальних підставах.

Якщо венчурний фонд створений для фінансування декількох проектів, що завершуються в різний час, а інвестори хочуть одержувати проміжні результати його діяльності, можлива також виплата дивідендів. Безумовно, при цьому до державної скарбниці йде чимала частина прибутку пайовиків фонду. Спершу венчур дістане прибуток (податків 0%), потім - виплатить дивіденди юридичній особі або ліквідується і передасть йому всі активи (податок на прибуток 25%). Після цього - якщо юридична особа виплатить дивіденди своєму засновнику-фізичній особі - податок з доходів складе 15%. Тим часом оподатковування по завершенні інвестиційних проектів набагато вигідніше, ніж щорічні виплати податків. Втім, існують різні законні можливості вивести гроші з фонду на користь інвестора до моменту завершення його роботи. Наприклад інвестором венчурного фонду реєструється кіпрський офшор з дотриманням певних вимог законодавства Кіпру (для задоволення вимогам мінімізації оподатковування на Кіпрі). Між Україною та Кіпром існує угода про уникнення подвійного оподаткування, що дозволяє у випадку виплати фондом дивідендів на адресу інвестора не обкладати їх податком на території Україні. У свою чергу на Кіпрі податок на дохід може бути значно знижений (зі стандартної величини 12% до 1%). Таким чином кошти з фонду можуть бути виведені на Кіпр із втратою всього близько 1% від суми. У поєднанні з простотою адміністрування й податковими стимулами, що надаються венчурним інвестиційним фондам, відсутність зазначених обмежень, робить венчурні фонди ефективним інвестиційним інструментом, який може бути корисний як великим вітчизняним фінансово-промисловим групам та іноземним інвестиційним фондам, так і невеликим компаніям і навіть окремим заможним особам для фінансування інноваційних проектів. Звідси висновок: підприємства мусять ретельно аналізувати джерела фінансування проектів свого розвитку для зменшення плати за використовуваний капітал, а значить, - збільшення віддачі від нього.